Матеріали наукової конференції

«Від ідей за Світове панування - до Світової війни.

Друга Світова війна очима сучасного українця»

Мета : розглянути ідеї, які спонукали комуністичний режим в СССР та націонал-соціалістичний в гітлерівській Німеччині до розпалювання Другої Світової війни. Які наміри переслідували злочинні комуністичний та націонал-соціалістичні режими у підготовці Другої Світової війни. На кому лежить відповідальність за багатомільйонні людські втрати в Україні та Світі у Другій Світовій війні. Окрім того, потрібно показати, що ідеї, які мали за мету світове панування втілювалися у життя безпосередньо компартією СССР за допомогою комуністичних партій інших країн. Ідеї К.Маркса щодо створення комуністичної імперії.

Одним з самих важливих моментів на Круглому столі є висвітлення тісної співпраці Гітлерівської Німеччини з СССР, з метою створення нового світового порядку (розподіл Світу між гітлерівською Німеччиною та СССР).

м.Київ, 22 червня 2007 року

Питання, які пропонуються для розгляду

1. Ідеологія марксизму та націонал-соціалізму - підґрунтя Другої Світової війни. Комунізм, як форма поневолення націй.

Доповідач: Роман Матузко, історик, політолог, автор книги «Визволь світова. Крах планів Москви»;

Співдоповідач: Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету Києво-Могилянська академія. Тема: ВКП(б) та НСДАП. Модель партійної держави - СРСР, Німеччина, Італія.

2. Злам Версальської системи, як передумова підготовки й розпалювання II Світової війни

Доповідач: Віктор Коваль, кандидат історичних наук, автор серії праць про походження, початок та хід II Світової війни.

Співдоповідач: Ігор Хсів, політолог Тема: " Роль СРСР у підготовці військової потуги Німеччини"

3. Політико-ідеологічна концепція протистояння, як передумова Другої Світової війни

Доповідач: Володимир Куєвда - кандидат психологічних наук, зав. Лабораторії історії психології інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Співдоповідач: Сергій Грабовський кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

4. Взаємини СССР з Німеччиною до початку Другої Світової війни

Доповідач: Анатолій Трубайчук - історик, автор серії праць по дослідженню взаємостосунків між СРСР та гітлерівською Німеччиною;

Співдоповідач: Фелікс Редько - підполковник запасу, перекладач книги Джона Коласкі «Партнери по тиранії».

5. Висновок

Доповідач: представник оргкомітету (7 хвилин)

Ведучий Круглого столу: професор Володимир Сергійчук

Ідеологія марксизму - як форма поневолення націй

та підгрунтя розв'язання Другої світової війни.

Доповідач: Роман Матузко

Передмова

Багато десятиліть відділяють нашу сучасність від початку совєтсько-германської вiйни - найбiльшого по своїх масштабах етапу Другої свiтової вiйни. В цьому конфлiктi зiштовхнулися двi потужні сили, якi домагалися свiтового панування - комунiзм, який вийшов на світову арену у 1848 році, i націонал-соцiалiзм, що прийшов до влади в Німеччині у 1933 році. Якщо гiтлерiвський нацiонал-соцiалiзм вiдверто ставив собi за мету панування у всьому свiтi "вищої раси", то комунiзм Совєтської Росiї був складнiшим - його iдеологiя була бiльш витонченою. Згідно марксистскої ідеології свiтом мала керувати окрема категорiя суспiльcтва: iдеологiчно чиста (повноцінна) частина передового класу - "клас свiдомих пролетарiв". Цей "ідеологiчний расизм" у марксистськiй iдеологiї після його виникнення і перших десятиліть її влади у Росії, побачити було неможливо. Тому проблему виникнення Другої світової війни не можна відносити тiльки до нацiонал-соцiалiстичної Нiмеччини, яка начебто, одна ставила питання про передiл свiту.

Тому сьогоднi нас не може влаштовувати однобічний пiдхiд до причин виникнення Другої свiтової вiйни, особливо у тiй її частинi, яка стосується участi Совєтського Союзу у цiй вiйнi.

Не може нині влаштовувати її прикрашений варiант, в якiй iснує легенда про миролюбну полiтику СССР, у якiй Совєтський Союз виступає у ролi невинної жертви агресiї. Не може влаштовувати, якщо усвідомити ту страхiтливо злочинну практику, яка важким тягарем впала на плечi народiв CCCP пiсля захоплення влади в Росiї однiєю з найжорстокiших iдеологiчних диктатур, що виникали у свiтi. Самi питання: чи може злочинна "пекельна" диктатура, що здiйснювала владу у своїй країнi, бути одночасно "райською" на мiжнароднiй аренi?; чи може тиран у своїй країні, для навколишнього суспiльства бути добродiєм? - мають дати ключ до вiдповiдного висновку.

Агресивна полiтика фашистського блоку достатньо широко вiдома. На вiдмiну вiд нього - агресивна полiтика Совєтського Союзу, її природа та iдеологiчнi основи у справi розпалювання Другої свiтової вiйни - залишаються (особливо у постросійських суспільствах) маловiдомою.

Маємо пам'ятати, що передвоєнна доктрина СССР була наступальною.

Доктрину ігнорувати не можна. Тому не можна вважати науково обгрунтованою тезу про те, що в цьому немає нiчого дивного, оскільки немає держав, що наперед планують вiйну на власнiй територiї. У будь-якому випадку, це не стосується СССР, оскільки нам твердили, що І.Сталiн вважав головним стратегiчним напрямком Україну, бо, "гитлеровцы в войне с Советским Союзом будут стремиться в первую очередь овладеть Украиной, Донецким бассейном, чтобы лишить нашу страну важнейших экономических районов и захватить украинский хлеб, донецкий уголь, а затем и кавказскую нефть"?

Отже, чи є така держава, що планує власну поразку - "доведено" совєтською "наукою"...

Звiльнення постросійської свiдомостi вiд стереотипiв кремлівсько-імперського свiтогляду не є безболiсним процесом.

Особа, яка у повсякденному життi покладається на звичнi гасла і знаходиться пiд впливом засвоєних і звичних бiльшовицьких стереотипiв, спроможна тiльки пасивно чекати вiдповiдi на питання: "Неужели не восторжествует историческая правда?".

Але, коли вiдбувається те саме "торжество", коли вiдбувається процес розкриття прихованої "iсторичної правди", то це нове знання "стереотипну" свiдомiсть виводить з рiвноваги.

Майстри полiтичної провокацiї вмiло грають на стереотипах свiдомостi совєтських людей, прагнучи посiяти розбрат i ворожнечу мiж регiонами України, роз'єднати батькiв i синiв, намагаючись в умовах політичної та соцiально-економiчної кризи саботувати процес економiчного вiдродження України i на цiй основi зламати її державну незалежнiсть.

Одним з важелiв пiдриву державностi України є використання штучно загостреного питання, пов'язаного з Перемогою Об'єднаних Нацiй над фашизмом у Другiй свiтовiй вiйнi. Напруженiсть цього питання залежить вiд того, що певнi полiтичнi сили, які прагнуть до лiквiдацiї незалежностi України, використовують проблеми Другої свiтової вiйни для загострення полiтичної ситуацiї в Українi.

Тому питання, що стосуються проблеми Другої свiтової вiйни, треба, безумовно, розглядати з позицiї українських нацiональних iнтересiв, оскiльки перебування України в "Союзi", як складової частини надпотужної iмперiї, не захистило, не уберегло її вiд повної окупацiї України гiтлерiвськими вiйськами, не уберегло вiд колосальних людських i матерiальних втрат, якi понесла Україна через відсутність власної незалежної полiтики. "Союз" не захистив Україну вiд наслiдкiв Московської полiтики щодо боротьби проти "ворогiв народу", яку під час війни несла теза, що "попавшие в плен считались сдавшимися врагу". Україна ж окупована була повнiстю...

Зворотньою стороною цiєї проблеми є теза про так звану позитивну роль СССР у справi "формування соборної України" та про iсторичнiсть приєднання українських захiдних земель до України.

Це хибна теза. Україна не iснувала як суб'єкт мiжнародного права i зникнення кордонiв мiж рiзними частинами українського народу i так зване возз'єднання Західної України вiдбулося не з державою Україна: Захiдна Україна (як і всі наступні територіальні придбання СССР у 1939-40 рр.) була приєднана до володiнь Москви, серед яких у неволi на той час томилися землi всiєї Великої України. Тобто, продовжувався процес поглинання України Росiєю, який одночасно йшов поряд з процесом поглинання Москвою iнших держав i народiв.

Іншими словами, якби Україна була незалежною державою, то не відбулися такі події, як примусова колективізація, штучний голодомор масові репресії. Можливо, не відбулася б навіть Друга світова війна. Ми знаємо і говоримо про совєтські масові репресії, але не даємо собі звіт, що для гітлерівської Німеччини поняття "масових репресій" відсутнє.

Отже, питання, пов'язанi з проблемою витокiв Другої свiтової вiйни, не є простими i однозначними, особливо для нас, громадян незалежної України. Маси постросійського простору звикли чути про світове панування Німеччини, про так звану імперіалістичну загрозу Совєтському Союзу, про тезу щодо імперіалістичного переділу світу.

Але більшовицька ідея прагнула реалізувати власні плани щодо світового панування. Кроком до реалізації планів на світове панування комунізму став так званий Пакт про ненапад з гітлерівською Німеччиною, який був укладений разом з таємними протоколами.

1. Світове панування в ідеології основоположників марксизму

та московських більшовиків.

Довгі десятиліття російсько-комуністична історія заперечувала існування секретних протоколів про розподіл сфер інтересів між Німеччиною і Совєтською Росією (СССР). За часів комуністичної диктатури існувала навіть теза, що подібне твердження неможливе, бо, начебто, протиприродньо ставити на одну дошку агресивну фашистську Німеччину і миролюбний комуністичний Совєтський Союз.

Не будемо тут вести мову, що його існування лізло з усіх шпарин, навіть з публікацій цензурованої совєтської ідеологічної та так званої історичної літератури.

Але сплив певний час і таємне стало відоме. Те, що десятиліттями спростовували, називали наклепом на "великий Советский Союз и его миролюбивую политику", виявилося історичним фактом. Факт, який неможливо було приховати.

Факт укладання секретних протоколів було видно завжди, тільки слід було уважно співставляти історичні факти і вивчати історичні карти.

Наприклад, 23 вересня 1939 року газета "Правда" повідомила наступне:

"...германское Правительство и Правительство СССР установили демаркационную линию между германской и советской армиями, которая проходит по реке Тисса до её впадения в реку Буг, далее по реке Буг до её впадения в реку Висла, далее по реке Висла до впадения в неё реки Сан, и дальше по реке Сан до её истоков". (Взято з: История Великой Отечественной войні Советского Союза 1941-1945. т.1. М. 1960. стр. 176).

Якщо уважно приглянутися до лінії проходження "ДЕМАРКАЦІЙНОЇ ЛІНІЇ", то вона зовсім не співпадає з тою звичною лінією кордону, який проходив по річці Західний Буг поряд з Брестською фортецею.

Встановлена "демаркаційна лінія" між Німеччиною і СССР йшла по р.Вісла і "по братерські" ділила столицю Польщі Варшаву навпіл. Поділ Польщі та її столиців у 1939 році чітко вказує на тих, хто прагнув і розв'язав Другу світову війну.

Але причини виникнення Другої свiтової вiйни, яка з боку агресорiв планувалась як покорення i поневолення народiв свiту, продовжує залишатися актуальною у справi недопущення нового розв'язання вiйни.

Початок Другої свiтової вiйни не був випадковим i його корiння потрiбно шукати не в 1939 роцi i навiть не в 1933-му, коли в Нiмеччинi прийшов до влади А.Гiтлер. Корiння марксистського дерева, яке прагне затулити сонячне світло, розташоване набагато глибше. Ще у першому програмовому документi класичного марксизму - "Манiфестi Комунiстичної партiї", за підписом К.Маркса i Ф.Енгельса, прямо вказувалося, що комунiсти "вiдкрито заявляють, що їх цiлi можуть бути досягненi тiльки насильницьким поваленням ВСЬОГО iснуючого суспiльного ладу", а далi, в цьому ж Манiфестi марксисти вдалися до вiдвертих погроз щодо всього iснуючого людства:

"Нехай пануючi класи тремтять перед Комунiстичною Революцiєю. Пролетарям нiчого втрачати в нiй крiм своїх кайданiв. А здобудуть вони ВЕСЬ СВIТ". ("Манiфест...". Київ. 1981. с.56. Тут i далi, якщо не зазначено окремо, курсив, пiдкреслення рискою та виділення ВИСОКИМ шрифтом мої. - Р.М.)

Так у першому документi класичного марксизму - "Манiфестi..." - пiд виглядом класової боротьби ("нехай пануючi класи тремтять") задекларовано прагнення до свiтового панування: "здобудуть... весь світ".

Оскiльки Друга свiтова вiйна пов'язана з дiяльнiстю марксистiв Росiї, якi до влади прийшли задовго до нацистiв у Нiмеччинi, то головні причини її початку об'єктивно пов'язанi з виникненням i утвердженням в Росiї влади носiїв марксистської теорiї. Ф.Енгельс писав:

«Социализм есть выражение АБСОЛЮТНОЙ истины, разума и справедливости, и его нужно только открыть, чтобы ПОКОРИТЬ (!) ВЕСЬ МИР». (Соч.т.5.стр.633)

Отже, на свiтовiй полiтичнiй аренi з утвердженням марксизму сформувалась iдея, яка виставила себе у якості носiя "АБСОЛЮТНОЇ ІСТИНИ", тої "істини", яка ставила мету пiсля встановлення контролю над свiдомiстю неписьменних мас "покорить весь мир".

Щоб покорити весь свiт, гiтлерiвському нацизму потрiбна була теорiя НАЦIОНАЛЬНОЇ вищостi, РАСОВОЇ винятковості їхнього народу. Їм потрiбна була формула "Übermensch-Untermensch", тобто, формула повноцiнних i неповноцiнних народiв.

Щоб покорити весь свiт "абсолютній істині", тобто, комунiзму - потрiбна теорiя класової повноцiнностi: почуття IДЕОЛОГIЧНОЇ винятковостi i вищостi, IДЕОЛОГIЧНОЇ повноцiнностi тих, кому було вигiдно утверджувати себе в якостi носiя "абсолютної істини", почуваючи себе повноцiнним поряд з тим, хто не залучений у клас "свiдомого пролетарського гегемона".

"...ТIЛЬКИ ПРОЛЕТАРIАТ являє собою ДIЙСНО революцiйний клас", - твердить Манiфест.

Це, по сутi, є свого роду Iдеологiчний нацизм, розколюючий суспiльство на частини: на так звану класово повноцiнну масу з релiгiйно-фанатичних невiгласiв, впевнених, що вони несуть свiтло "абсолютної iстини", та їх неповноцiнних "классовых врагов народа".

У цьому ж руслi марксизм не тільки роздирає суспільство на повноцінних і неповноцінних. Марксизм здiйснює подiл народiв на повноцiннi i неповноцiнні нацiї, яким присвоєно "класове" означення, як нації "революцiйнi" (повноцiннi) та нацiї "контрреволюцiйнi" (неповноцiннi). У звя'зку з цим вiйна марксистських "повноцiнних" нацiй проти нацiй "неповноцiнних" є справою принципово справедливою. Так, Ф.Енгельс щодо ведення вiйни проти "контрреволюцiйних" (неповноцiнних) нацiй, писав:

«...легко будет научить каждого годного ДЛЯ ВОЙНЫ члена общества, наряду с его другими занятиями, владеть оружием настолько, насколько это необходимо для защиты страны, а НЕ ДЛЯ ПАРАДОВ. И примите при этом во внимание, что член такого общества в случае войны, которая, конечно, может вестись только против антикоммунистических наций (курсив Ф.Энгельса. - Р.М.), должен защищать ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЕ отечество, ДЕЙСТВИТЕЛЬНЫЙ очаг, что он, следовательно, будет бороться c ВООДУШЕВЛЕНИЕМ, со стойкостью, с храбростью, перед которыми ДОЛЖНА разлететься, КАК СОЛОМА, механическая выучка современной армии».

(Ф.Энгельс. Эльберфельдские речи. Речь 8 февраля 1845 г. К.М., Ф.Э. Соч. т.2. стр.539)

Так iснуюче ("действительное") "отечество" спрямовувалося на пiдготовку "для войны" кожного пригодного i "повноцiнного" члена суспільства, причому, бойовi дiї проти "контрреволюцiйних" нацiй такий "повноцінний" член суспільства мав вести "с воодушевлением".

Виходячи з ПРАКТИКИ марксизму можна зробити наступний короткий висновок: оскiльки полiтика НАЦИСТIВ була спрямована на знищення iнших НАЦIЙ, а марксистська теорiя - на злиття нацiй, (що мало на метi таке ж ЗНИЩЕННЯ нацiй), оскiльки полiтика НАЦИСТIВ спрямована була на знищення "неповноцiнних" згiдно расової теорiї, а марксистська теорiя - на основi приналежностi до "iдеологiчного расизму", що лежить в основi поняття "контреволюцiйнi нацiї", то марксистську теорiю слiд вважати IНТЕРНАЦИСТСЬКОЮ.

Пiсля приходу до влади ця антинацiональна та iнтернацистська теорiя почала матерiалiзовуватися на практицi. Прагнення до свiтового панування на основi лiквiдацiї нацiй та їх злиття стали основою утворення нової iмперiї i пiдготовки її до розв'язання свiтової ("мiжнародної") громадянської вiйни.

Тому можна утверджувати, що у випадку приходу до влади прихильникiв цiєї iдеологiї до влади, розв'язання ними свiтової вiйни стає неминучим.

Отже iнтернацизм проявив себе у образi Iдеологiчного расизму, подiляючи свiдомiсть на "повноцiнну" i "неповноцiнну", подiляючи на частини не тiльки суспiльство, нацiї, а й подiляючи на "наиболее" повноцiннi частини той самий "тiльки пролетарiат" та iншi так званi "революцiйнi класи". Пiсля утвердження марксистiв при владi в Совєтськiй Росiї, напрямок на підготовку до світової війни отримає свiй розвиток у попередньому підготовчому періоді - масовому розповсюдженнi руху за сумiсництво професiй, багатостаночного та багатоагрегатного обслуговування з метою оволодiння другими спецiальностями, щоб замiнити товаришiв, якi "с воодушевлением" мали бути мобiлiзованими для потреб ведення вiйни.

Так iнтернацизм пiд виглядом "визволення" свiту вiд "контрреволюцiйних" нацiй закладав основи вiйни за свiтове панування комунiзму, яка мала б сприйматися самими виконавцями цих планiв, жертвами цiєї вiйни "с воодушевлением".

Пiсля захоплення марксистами влади в Росiї iдея всесвiтньої комунiстичної iмперiї почала втiлюватися в життя її керiвництвом на чолi з ортодоксальним марксистом - Ленiним.

Згодом у 1919 роцi утворений Совєтською Росiєю так званий ІІІ-ій Комунiстичний Інтернацiонал (та усi комунiстичні партiї у його складi) ставав єдиною світовою компартією. Діяльність Комінтерну вiдзеркалювала iнтереси і прагнення комунiстичної Росiї, її мету до здiйснення світового панування.

В.Ленін писав:

"...процесс развития международной гражданской войны является закономерным продуктом классовой борьбы при капитализме и закономерной ступенью к победе международной пролетарской революции".

(т.38. стр. 113-114. Курсив мій. - Р.М.)

"Поэтому РКП решительно отвергает… надежды на разоружение при капитализме и противопоставляетлозунг вооружения пролетариата и разоружения буржуазии, лозунг полного и беспощадного подавления сопротивления эксплуататоров, лозунг борьбы до победы над буржуазией всего мира и во внутренней гражданской и в международных революционных войнах". (т.38, стр. 114)

Якщо читати без ідеологіческого прикриття, то маємо наступне завдання, яке поставили перед собою марксисти:

"…РКП решительно отвергает… разоружение… и противопоставляетлозунг вооружения, лозунг полного и беспощадного подавления… лозунг борьбы до победы над буржуазией всего мира... в международных революционных войнах».

На міжнародній арені політику СССР, спрямовану на розпалювання Другої Світової - Першої Міжнародної громадянської війни, проводив сформований Совєтським урядом Комуністичний Інтернаціонал - "наших союзников и друзей на Западе и Востоке, готовых в любую минуту выступить на защиту СССР".

Отже, що собою являв Комінтерн? Щодо завдань, які стояли перед ним, достатньо відверто говорилося у другій половині 30-х років:

"Коминтерн представляет собой не союз партий, а единую мировую коммунистическую партию, революционную организацию, связанную железной революционной дисциплиной, построенную на началах демократического централизма". (БСЭ. т.33. М.1938. Сдан в произв-во 26 декабря 1937 г. Подп. к печ. 8 сентября 1938 г.стр.717)

"Коммунистический Интернационал, Коминтерн, 3-й Интернационал, Международное товарищество рабочих - единая мировая коммунистическая партия, вождь и организатор мирового революционного движения пролетариата, носитель принципов и целей коммунизма, борется за установление мировой диктатуры пролетариата, за создание Всемирного Союза Советских Социалистических Республик". (БСЭ. т.33. М.1938. стр. 714-715)

Звичайно, можно було б просто сказати своїми словами про те, що наведено вище. Але багато хто назвав би це "перекручуванням", чи "переписуванням" історії. Тому минулі сторінки історії краще подавати фотографічно, особливо так, як це відбувалося відповідно з часом, коли відбувалися події. Тому важливо повернути у науковий оборот ті історичні факти, які були зліпком історичного часу.

Як ми впевнилися, Комінтерн - то члени єдиної світової компартії, яка керувалася строго централізовано з Москви, тільки в інтересах Совєтської Росії і з метою встановлення "мировой пролетарской диктатуры" та виконання програми "борьбы за мировой коммунизм", за утворення "Всемирного Союза Советских Социалистических Республик".

Про мету соцiалiстичної Росiї Ленiн писав:

"Марксизм выдвигает на место ВСЯКОГО национализма - интернационализм, слияние всех наций в высшем единстве". (Полн. собр. соч. т.24.с.131)

" ...мы хотим КРУПНЫХ государств и сближения, даже слияния наций". (т.37.с.315-316).

" ...целью социализма является не только УНИЧТОЖЕНИЕ раздробленности человечества на мелкие государства и всякой обособленности наций, не только сближение наций, но и слияние их".

(Полн. собр. соч. т.27.с.256.

Для обґрунтування ведення світової війни заради "уничтожения раздробленности человечества на мелкие государства", Ленін запевняв своїх прихильників та ідеєносіїв марксизму у наступному:

" ...мы можем вести войну потому, что массы знают, за что воюют, и хотят воевать, несмотря на неслыханные тяготы". (В.Ленин. т.38. стр.50. Підкреслення моє. - Р.М.).

Отже, В.Ленін теоретично висунув вимогу розв'язати війну, оскільки "массы… хотят воевать". Зневага до людського життя лежала в основi розробки планiв по встановленню свiтового комунiстичного панування.

" ...мы, большевики, ведя русский народ на революцию, прекрасно знали, что эта революция будет мучительной, знали, что мы понесем МИЛЛИОНЫ жертв", - так вiщував "величайший революционер и гуманист" - В.I.Ленiн. (Див.: т. 40.стр.173)

Знали, що будуть мiльйони жертв, але ця зневага до права людини на життя штовхала їх на шлях безмежних злочинiв, давала можливiсть планувати війни задля власного свiтового панування. Ось чому марксистам легко було говорити своєму "пролетарському гегмону", що їм потрiбно готувати себе до "15, 20, 50 лет гражданской войны для того, чтобы изменить существующие условия и чтобы сделать самих себя способными к господству". (К.М. и Ф.Э. Соч.т.8.стр.582)

Щоб поневолити маси до кiнця, примусити особу виконувати волю своїх тиранiв, потрiбно було лiквiдувати матерiальну незалежнiсть будь-якої особи. Це завдання здійснила диктатура, колективiзацiя i iндустрiалiзацiя.

Тут нагадаємо, що ще під час Першої світової війни - в кінці 1915 року, Ленін, висунув завдання "подготовить и повести революционную войну...", під час підготовки до якої, більшовики "систематически стали бы поднимать на восстание ... все колонии и зависимые страны Азии (Индию, Китай, Персию и пр.), а также, и в первую голову, - поднимали бы на восстание социалистический пролетариат Европы против его правительств и вопреки его социал-шовннистам». (Собр. соч., т. XIII, стр. 209). (Див.: БСЭ.т.7.М.1927.стр.438).

Щоб здійснити цю мету слід було утворити відповідну економіку, яка мала працювати на війну. І така мілітаризована економіка була побудована.

Отже, захопивши владу шляхом перевороту, більшовики приступили до виконання своєї ПРОГРАМИ підготовки і розв'язування нової світової, так званої революційної, війни. Навіть сам жовтневий переворот марксисти розглядали, як перший крок до нової світової, спрямованої на встановлення всесвітнього панування:

"Октябрьская революция сразу обнаружила своё международное значение как начало мировой социалистической революции". (МСЭ. т.4.М.1930.стр.173).

Загроза ДРУГОЇ свiтової вiйни виявляє себе у 1916 роцi.

Саме тодi, у вереснi 1916 року, В.I.Ульянов (Ленiн) в роботi "Военная программа пролетарской революции" запрограмував необхiднiсть наступу на капiталiстичнi країни i тим розпочати нову свiтову вiйну. Ленiн писав:

" ...социализм не может победить одновременно во всех странах. ...В этих случаях война с нашей стороны была бы законной и справедливой. Это была бы война за социализм, ЗА ОСВОБОЖДЕНИЕ других народов от буржуазии". (т.30.с.133.)

Далi В.Ленiн закладає основне теоретичне обгрунтування необхідності розв'язання Другої свiтової вiйни:

"Мы не хотим игнорировать той печальной возможности, что человечество переживет - на худой конец - ещё ВТОРУЮ мировую войну, если революция не вырастет из данной войны...".(с.139.

Отже, основна мета наступна: слід готувати "вторую мировую войну", якщо "революція на виросте з цієї війни".

Тут ми бачимо надзвичайно дивний факт: Гітлер, як доброволець, ще бігає в окопах Першої світової війни, отримує свої перші нагороди і єфрейторське звання, гадки навіть не має про Другу світову, а В.Ленін, - "вождь світового пролетаріату", "борець за щастя народу", - вже планує воювати з А.Гітлером у Другій світовій.

- " ...социализм НЕ МОЖЕТ победить ОДНОВРЕМЕННО во всех странах", - вказує В.Ленiн. Через це в своїй роботi В.Ленiн програмує неминучисть Другої свiтової, яку мають розв'язати бiльшовики не гаслом поневолення інших народів і захоплення колоній, а закликом значно привабливішим - "за освобождение других народов от буржуазии".

То чи можна було при програмi, скерованої на розв'язання "ожесточенной классовой войны", уникнути Другої свiтової? Вiдповiдь дає сам Ленiн, коли його партiя захопила владу:

" ...то правило, которое МЫ себе НЕ ТОЛЬКО ТЕОРЕТИЧЕСКИ усвоили, но и ПРАКТИЧЕСКИ ПРИМЕНЯЛИ, и которое НАДОЛГО, до окончательной победы социализма ВО ВСЕМ МИРЕ, ЯВИТСЯ ПРАВИЛОМ ОСНОВНЫМ, а именно: надо использовать противоположности и противоречия между двумя империализмами, между двумя группами капиталистических государств, НАТРАВЛИВАЯ их друг на друга". (т.42.стр.56).

I далi:

"ПОКА мы не завоевали ВСЕГО МИРА, ПОКА мы остаемся с точки зрения экономической и военной, слабее, чем ОСТАЛЬНОЙ КАПИТАЛИСТИЧЕСКИЙ МИР, надо держаться правила: надо уметь использовать противоречия и противоположности ме-жду империализмами". (т.42.стр.56)

Iншими словами, "пока", як сказано, "мы слабее", саме тому "мы" поки що "не завоевали всего мира". Щоб не було нiяких сумнiвiв у тому, що мета стоїть за повне "завоевание всего мира", В.Ленiн запевнює своїх слухачiв у наступному:

" ...но как только мы будем сильны настолько, чтобы сразить ВЕСЬ капитализм, мы НЕ-ЗАМЕДЛИТЕЛЬНО схватим его за шиворот". (т.42.с.58-59)

Тому зовсiм не випадково в резолюцiї VI Конференцiї КП(б) України, яка вiдбулася 9-13 грудня 1921 року, у роздiлi "Про Червону Армiю" було сказано:

" ...нинiшнє свiтове становище треба розглядати, як ЗБРОЙНЕ ПЕРЕМИР'Я, бiльш або менш тривалий перiод В ЦIЛОМУ РЯДI неминучих громадянських КЛАСОВИХ воєн МIЖНАРОДНОГО МАСШТАБУ".

В iншому мiсцi роботи "Военная программа пролетарской революции" В.Ленiн писав:

"Только после того как МЫ НИЗВЕРГНЕМ, окончательно победим и экспроприируем буржуазию ВО ВСЕМ МИРЕ, а НЕ только В ОДНОЙ СТРАНЕ, войны станут невозможными". (т.30.стр.133-134. КУРСИВ мій.- Р.М.)

В працi чiтко видно основну думку В.Ленiна щодо планiв спрямування комунiстичної експансiї: " ...мы низвергнем ...буржуазию ВО ВСЕМ МИРЕ, а не только в одной стране...".

Готуючись до свiтової вiйни, марксисти висовували на п'єдестал особу, якiй надавали ореол непогрiшимостi, ореол його величi, утворювали монархiчне пiдгрунтя своєї диктатури, упевнюючи масу неосвiчених пролетарiв, що це найдемократичнiша диктатура. Вони творили власного фюрера - «вождя світового пролетаріату та усіх народів світу».

Прагнення світового панування у 1939 році хитро вплелося у поняття боротьби за переділ світу:

"Борьба за передел мира переплетается с борьбой мировой контрреволюции против крепости социализма и БАЗЫ МИРОВОЙ РЕВОЛЮЦИИ". (БСЭ.т.41.1939.стр.698).

У перші дні після смерті В.Леніна (21 січня 1924 р.) на ІІ Всесоюзному з'їзді Совєтів І.Сталін казав:

"Ленин никогда не смотрел на Республику Советов как на самоцель. Он всегда рассматривал её как необходимое звено для усиления революционного движения в странах Запада и Востока, как необходимое звено для облегчения победы трудящихся всего мира над капиталом". (26 января 1924 г. И.Сталин. Соч. т.6. М. 1954. стр.50-51. Підкреслення моє. Р.М.)

Отже, "Республіка Совєтов" - то "необхідна ланка" для виконання глобальної мети у справі досягнення світового панування ("в странах Запада и Востока"). Це панування неможливе без розв'язання нової світової війни.

Історія ВКП(б) наступним чином обгрунтувала совєтські плани розв'язання загарбницької війни під виглядом "освобождения":

"Большевики считали, что война бывает двух родов:

а) война с п р а в е д л и в а я, незахватническая, освободительная, имеющая целью либо защиту народа от внешнего нападения и попыток его порабощения, либо освобождение народа от рабства капитализма, либо, наконец, освобождение колоний и зависимых стран от гнета империалистов, и

б) война н е с п р а в е д л и в а я, захватническая, имеющая целью захват и порабощение чужих стран, чужих народов.

Войну первого рода большевики поддерживали. Что касается войны второго рода, большевики считали, что против неё следует вести решительную борьбу вплоть до революции и свержения своего империалистического правительства". (История Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков). Краткий курс. Под редакцией Комиссии ЦК ВКП(б). 1938. стр.161)

Звичайно, подібні тези, як "освобождение народа от рабства капитализма" або "освобождение колоний и зависимых стран от гнета империалистов", мало чим відрізняються від поняття загарбницької війни "имеющей целью захват и порабощение чужих стран, чужих народов"...

Член Реввоєнсовєту XV армiї Захiдного фронту Д.В.Полуян на II Конгресi Комiнтерну відверто констатував наступне:

"Мы ставили одно из двух: или социальная революция сокрушит и польскую буржуазию, а если обратное, тогда взятие нами Варшавы приведет к обратному положению, ибо европейские капиталисты не могли примириться с тем, что МЫ РУШИЛИ Версальский мир".

(Девятая конференция РКП(б). Протоколы. М. 1972.стр.46.)

Але товарищ Д.В.Полуян, власне, свого нічого тут не висловив. Він висловив генеральну лінію партії, яка полягала полягала у наступному визначенні з боку Леніна:

"…во всех странах странах видят теперь, что Советская Россия есть сила, разрушающая Версальский мир". (В.Ленин. т.41.стр.356)

Ми можемо сьогодні поставити і дати відповідь на питання: хто є дійсним ідеєносієм справи розпалювання громадянської війни?

Відповідь дають нам класики марксизму-ленінізму. На III Всеросiйському з'їздi Совєтiв ідейний натхненник розпалювання громадянської війни та сучасних прихильників відновлення імперії - В.Ленiн визнав те, що саме Совєтський уряд прагнув розв'язати і розпочав громадянську війну та масовий терор. Він так і сказав:

" ...товарищи, на все упрёки и обвинения нас в терроре, диктатуре, гражданской войне, хотя мы далеко ещё не дошли до настоящего террора... на все обвинения в гражданской войне мы говорим: да, мы открыто провозгласили то, чего ни одно правительство провозгласить не могло. Первое правительство в мире, которое может о гражданской войне говорить открыто, - есть правительство рабочих, крестьянских и солдатских масс. Да, мы начали И ВЕДЁМ ВОЙНУ против эксплуататоров". (11 [24] сiчня 1918 р. Див.: В.I.Ленiн. Про Україну. Київ.1957.с.454)

Отже, "мы", а не хтось інший, "рушили... мир". І не тільки "Брестський мир", а й "мир Версальський"...

На основі наведеного визнання ми можемо самостійно зробити висновок, хто є сьогодні ідеєносії розпалювання Другої світової-Першої міжнародної громадянської війни, спроб розпалити громадянський конфлікт в Україні.

Пiдготовка Совєтським Союзом власної агресiї (під гаслом "визвольної місії") у Другiй свiтовiй вiйнi потребувала розвалу знищення післявоєнної побудови світу, потребувала знищення Версальського договору. Тут інтереси Совєтського Союзу співпали з інтересами Німеччини, яка також не визнавала Версальського мирного договору. На цій основі ґрунтувалися особливі взаємини між СССР і Німеччиною у весь період до приходу до влади Гітлера. Зацікавленість у справі знищення Версальського договору залишалися і після приходу Гітлера до влади у Німеччині. Потреба розв'язання світової війни через знищення Версальського договору стали основою союзницьких взаємин з гітлерівською Німеччиною та укладанні Пакту про ненапад разом з таємними протоколами.

Прагнення розпочати власний наступ на світ не дав можливостi Совєтському Союзу швидко переорiєнтувати свою наступальну доктрину i, що важливо - вiйська - до вiйни оборонної.

Тому ми можемо констатувати наступне: у бойових дiях, що розпочалися 22 червня 1941 року, не було i не могло бути жертви агресiї - це була вiйна мiж двома агресорами. З тою тiльки рiзницею, що на спiльнiй лiнiї фронту, який формально розмежовувався так званою "демаркацiйною лiнiєю", названою кордоном (у ситуацiї тимчасово укладеного Пакту про "перемир'я"), здiйснення свого контрнаступу ранiше виконала не та сторона.

Іншими словами - не було превентивного нападу: продовжувалася війна мiж найпотужнiшими iмперiями ("Третім Рейхом" і "Третім Інтернаціоналом") за переділ світу і свiтове панування.

Тут слід відзначити наступне.

Як ми пам'ятаємо, гітлерівська Німеччина тільки у березні 1935 року розірвала військові статті Версальського договору, по якому чисельність рейхсверу не могла перевищувати 100 тисяч осіб. 22 травня 1935 року у Німеччині прийнято закон про загальний військовий обов'язок і чисельність вермахту доводиться до 550 тисяч осіб (36 дивізій), одночасно терміново здійснювалися заходи по створенню мотомеханізованих частин. Кількість військових літаків на цей час (друга половина 1935 року) доводиться до 1.050 одиниць.

На кінець 1936 року вермахт нараховував 700-800 тисяч осіб, мав не менше 1.500 танків і 4.500 літаків. На 1937 рiк в Німеччині iснувало 3 (три) танкових дивiзiї, загалом вермахт нараховував 900 тисяч осіб, в кiнцi 1939 р., пiсля окупацiї Польщi, - 6 танкових дивiзiй по 300 танків у кожнiй (тобто - 1800 танків).

Майже ніякого виробництва військової наступальної техніки не відбувалося у Великобританії. У 1929 р. було заморожено до реалізації всі державні танкові програми. До 1934 року британська армія не прийняла на озброєння ні одного легкого танка. На озброєнні британської королівської армії за 1923 по 1938 рік знаходилися малопотужні танки ТMk-I, Mk-II та їх модифікації. Останню модифікацію Mk-IIA 1929 p. випущено у кількості 20 штук. Нових середніх танків Mk-III(A6), випущених у 1928 р., було всього 3 екземпляри. У наступні роки будівництво танків у Британії залишалося незначним.

У 1936 роцi у Британії випущено всього 42 танки, у 1937 р.- 32, у 1938 р.- 419, у 1939 р.- 969, у 1940 р.- 1.399.

Стан танкового озброєння у Франції.

На початок 1929 року у складі французської армії знаходилося 9 важких, 1.650 легких і 525 спеціальних танків. Відсутні крупні механізовані з'єднання. За період 1919-1935 роки Франція спромоглася побудувати всього 170 нових танків. На червень 1936 року у Франції знаходилося 134 нові танки, які тільки відносно можна було залучати до поняття сучасні танки.

Загалом на 1 вересня 1939 р. у французській армії знаходилося близько 5.593 танків.

Серед них:

2.850 - легких танків Рено FT 17/18 (конструкції 1917-1918 рр.),

120 - легких танків AMR33 - маса 5 т, екіпаж - 2 особи

1.070 - легких танків R-35/39/40 - маса 10,5 т, екіпаж - 2 особи,

640 - легких танків Н35/Н38/Н39/ - маса 12 т, екіпаж - 2 особи,

270 - середніх танків S35 - маса 20 т, екіпаж 3 особи,

163 - важких танків В1 - маса 28 т, екіпаж 3 особи,

172 - важких танків В1bis - маса 32 т, екіпаж 4 особи,

8 - важких танків 2С - маса 69 т, екіпаж 12 осіб,

Стан авіації:

"К началу второй мировой войны (1939 г.) Германия имела 2.200 бомбардировщиков, США - 800, Англия - 1.700, Франция - 1.100, Италия - 1.100.

...В 1933 г. в США было выпущено 1.179 самолетов, в 1936 г. - 2.700, в 1939 г. - 5.911. ...Перед началом второй мировой войны Англия выпустила самолетов: в 1937 - 2.218, 1938 г. - 2.827, 1939 г.- 7.940.

...К концу 1939 г. во Франции выпускалось всего 200 самолетов в месяц. Франция вступила во вторую мировую войну, имея на вооружении устарелые самолеты". (БСЭ.т.1.1949.с.78, 79, 102)

Це при тому, що у 1930-38 рр. в СССР вироблено 24.708 лiтакiв рiзних типiв, а чисельність ЗС СССР у 1933 р. становила 885 тисяч осіб, у 1935 р. - 930 тис., у 1937 р. - 1.433 тис., на початок 1938 р. - 1.513.400 осіб. [Див.: Методические материалы. К занятиям по общественногосударственной подготовке офицеров, прапорщиков (мичманов) ВС РФ. Вып.3. М. 1994. стр. 33, 34.].

Порівняємо стан готовності військової авіації СССР з тим, що мала Англія:

"Английское военное командование признавало в своих официальных взглядах крупную роль стратегической бомбардировочной А/виации/ для действий по промышленным и экономическим центрам противника, но не сумело к началу войны создать стратегическую бомбардировочную авиацию. Даже в январе 1942 г. в английских военно-воздушных силах было только 69 тяжёлых бомбардировщиков". (БСЭ.т.1.1949.стр.102)

Порівняймо це тепер з тим, якими темпами йшла мілітаризація в СССР.

Авiапромисловiсть у 1938 роцi випустила майже 5,5 тис. лiтакiв проти 860 у 1930 р. З'являються новi лiтаки: швидкiснi i маневровi винищувачi конструкцiї Н.Н.Полiкарпова, бомбардувальники А.А.Архангельського, С.В.Ильюшина, А.Н. Туполева.

З 1 сiчня 1934 р. по 1 сiчня 1939 р. кiлькiсть артилерiйських гармат в Краснiй Армiї збiльшилось на 225%.

За iнiцiативою ЦК ВКП(б), пiд час поглиблення голодомору в Українi, у 1932 роцi створено Тихоокеанський флот, у 1933 р. - Пiвнiчна вiйськова флотилiя, змiцнювалися ранiше утворенi Каспiйська, Амурська, Днiпровська флотилiї. Розгортається будiвництво крупних суден для океанського флоту, СЕРIЙНЕ виробництво пiдводних човнiв, створюються батареї берегової артилерiї, змiцнюється морська авiацiя.

З 1929 по 1937 р.р. побудовано 500 (!) нових бойових i допомiжних кораблiв.

В кiнцi 1937 року розроблено план будiвництва великого флоту на нову п'ятирiчку.

Достатньо співставити загальний стан готовності збройних сил Англії і Франції, їх мілітарний потенціал середини 1939 року з готовністю Совєтського Союзу до ведення війни, щоб можна було самому зробити висновок - хто і коли почав підготовку до розв'язання Другої світової війни.

Показовим є виробництво комбайнів і тракторів в Українській ССР у період з 1933 по 1940 роки (тис. штук):

1933

1934

1935

1936

1937

1938

1939

1940

Трактори

32,1

40,9

40,6

34,3

10,6

10,6

12,1

10,4

Комбайни

-------------Данних немає----------------

17.845

13.103

8.303

7.340

(Народне господарство Української РСР в 1960 році. Щорічник.Київ.1961.стор.64)

Зменшення виробництва тракторів за період 1935-1937 рр. і, особливо, збереження низьких темпів їх виробництва у наступні роки, неспростовно доводить, з якого часу почалася мобілізація та переведення економіки СССР на військове виробництво в умовах мирного часу. Ще потужніший перехід на рейки війни відбудеться після укладання договору про ненапад з Німеччиною у 1939 році.

У передвоєнний період Україна для Росії мала надзвичайно важливе значення. Без цієї території годі було говорити про якийсь там розвиток СССР. Займаючи на початку 30-х років 2,2% від всієї території СССР, Україна давала 20% загальносоюзного народного доходу, 70% видобутку вугілля. Іншими словами, 97,8% решти частини всієї совєтської імперії (тобто, 20 млн. 824 тис. 634 км2) видобували всього 30% вугілля. Безпосередньо перед вiйною 2,2% території СССР, тобто, на Українi, видобувалось 50,5% загальносоюзного видобудку вугiлля, 67,6% видобутку залiзної руди, виплавлялось 64,7% чавуну i 48,8% сталi, випускалось 67,5 металургiйного обладнання, вироблялось 74,5% коксу, 75,5% цукру.

Такі ось собі 2,2% території. Наведена статистика, зокрема, вказує на рівень визиску українських природних ресурсів, експлуатації її людського потенціалу...

Згідно сучасних російських публікацій, на момент укладання Пакту про ненапад між Німеччиною і СССР, Совєтський Союз мав 21.110 танків. Динаміка їх побудови була вражаюча. За період 1929-1933 роки совєтська промисловість виробила 7.500 танків. З наведеної кількості у 1930 році випущено 170 легких танків, у 1931 році - 845, а у 1932 році - вже 3.032 бойових машини.

У наступні роки - з 1934 по 1937-й - щорічно випускалося по 3.500 бойових літаків і 3.139 танків. На кінець другої пятирічки (1937 рік) танковий парк мав понад 12.000 одиниць танків. За період з 1931 по 1939 роки випущено 7.309 танкеток і плаваючих танків.

Окрім танків, Совєтський Союз мав тисячі бронемашин. Загальна кількість танків і бронемашин (станом на 1 січня кожного року) була наступною:

1928

1932

1933

1934

1935

1936

1937

1938

1939

1940

Танки

92

1401

4906

7574

10180

13339

17280

18834

21100

23364

Бронемаш.

7

213

244

326

464

1033

1428

1801

2594

4034

Загалом

99

1614

5150

7900

10644

14372

18708

20635

23694

27398

Janusz Magnuski, Maksym Kolomiejc. Czerwony blitzkrieg. Warszawa.1994. стор.4

Отже, пробивний панцерний клин Союзу ССР нараховував 27.398 одиниць техніки. Чи не зрозуміло для якої мети Совєтському Союзові потрібна була така кількість техніки?

Ось що малося на увазі під терміном індустріалізації. Нею були - мілітаризація і гонка озброєння.

Одночасно ми можемо побачити рівень економічного визиску України, яка у справі мілітаризації СССР була "основной угольно-металлургіческой базой".

Тільки після того, як штучним голодомором 1933 року були ліквідовані селяни як клас, коли весь народ Український був поставлений за грати, підручники совєтської iдеологiчної пропаганди спокійно могли зафіксувати те, що сталося з Україною, до чого прагнула і що зробила з неї Москва:

"Украинская ССР со своим экономическим потенциалом являлась одним из надежных бастионов обороны СССР".

Чуже багатство було дуже потрiбне Московській комуністичній імперії, як для пiдняття власного авторитету, так i для посилення своєї мiлiтарної потуги для проведення загарбницької полiтики. Для Москви утримання пiд своїм контролем поневоленi нацiї, мали i мають ще й те значення, що, як сказав на ХII з'їздi РКП(б) І.Сталiн, "ранее угнетенные национальности занимают наиболее нужные для хозяйственного развития районы и наиболее важные с точки зрения военной стратегии пункты...". (И.СТАЛИН.Соч.т.5).

Щоб приховати кризу власної економіки через її мiлiтаризацiю, недопустити розумiння причин її виникнення, швидко знайти винуватця, Москвi потрiбно було тотальне "единомыслие", потрiбна була ВIЙНА. I Москва її шукала на всiх кiнцях своєї неохватної iмперiї. Совєтський Союз стояв на порозi розпалювання нової свiтової вiйни:

«...всякая война, - повчав В.Ленiн, - есть продолжение политики, бывшей при мире, только иными средствами...».(т.42.стр.92).

Країна перетворювалась у вогнедишного панцерного дракона, якому тiсно ставало в межах своєї "осажденной крепости" i вiн кидався на всi боки, шукаючи виходу з неї, спалюючи в нiй все живе.

Так виглядала совєтська полiтика "пушки вместо масла": процесом "індустріалізації" вiдкривався шлях до нової свiтової вiйни. Вона ставала неминучою. Внутрiшня вiйна проти власного народу була готова перелитися у вiйну проти волi i свободи iншiх народiв.

Територiальнi приєднання, що розпочалися у так званий невоєнний перiод з вересня 1939 по серпень 1940 рокiв, анексія понад нiж 460 тис. кв.км територiй з населенням у 21 мiльйон жителiв, вiдсунули на певний час поглиблення економiчної кризи та крах режиму, прикрасили картину розвитку Росiї-СССР.

Подальшi подiї в свiтi розвивалися стрiмко. За вказiвкою Москви Комiнтерн розпускає Комунiстичну партiю Польщi, Компартiю Захiдної Бiлорусiї i Захiдної України. Нiмеччина захоплює Австрiю, окуповує Чехiю. Проголошено державнiсть Карпатської України. Угорськi вiйська розпочинають вторгнення в Карпатську Україну. Збройнi сили Карпатської України та Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв почали давати вiдсiч угорським агресорам. Україна вступала у Другу свiтову вiйну.

Готувався до своєї агресії і Совєтський Союз.

На це вказує хроніка підготовки початку власної агресії.

Пiдготовка розв'язання

Другої свiтової вiйни. Пакт Рiббентропа-Молотова.

Совєтському Союзовi, щоб почати "освобождение других народов", потрiбно було одне: створити умови, щоб початок вiйни мав пiдгрунтя "освобождения". Практичним втіленням цих прагнень став таємний пакт Молотова-Рiббентропа, який започаткував "визволення вiд панiв" Польщi, Фiнляндiї, Захiдної України, Захiдної Бiлорусiї, Литви, Латвiї, Естонiї, Бесарабiї та Пiвнiчної Буковини. Укладанням Пакту розпочинався широкий совєтський наступ на Версальську систему. Наступним кроком мав стати наступ на мир у всьому свiтi, тобто, мало відбутися "визволення" у значно ширших масштабах...

Одночасно Москва готувалася до військової окупації країн Прибалтики у цей самий час. Так, згідно сучасних московських публікацій, в документах штабу Ленінградського військового округу нині зберігається план війни проти Фінляндії і Естонії, який складено у березні 1939 року. Згідно цього плану, вже на 10-й день бойових дій Красная Армія повинна була взяти м.Вийпурі (Виборг) і відкрити шлях на Гельсінки. У кінці березня 1939 року командуючий Ленінградським військовим округом К.А.Мерецков здійснив інспекційну поїздку у прикордонну смугу з метою перевірки бойової готовності військ на випадок бойових дій...

28 квiтня 1939 р. Нiмеччина розiрвала польсько-нiмецьку декларацiю про ненапад 1934 року, а також англо-нiмецьку морську угоду 1935 року. Це був сигнал про неминучiсть вiйни мiж Нiмеччиною i Польщею i, як наслiдок цього - вiйни мiж Британiєю i Нiмеччиною. Утримувати агресію ставало справою явно недоцiльною. Прагнучи до швидкого розпалення вiйни у Європi, Совєтський Союз вiдреагував миттєво.

Вже 3-го травня в СССР сталися важливi кадровi змiни: з посади наркома закордонних справ усунуто єврея М.Литвинова, який на міжнародній арені мав виставляти СССР у ролі миролюбця, i на цю посаду по сумiсництву призначений Прєдсєдатєль Совнаркому Вячеслав Молотов.

20 травня 1939 р. наркомом оборони СССР затверджено директиву № 2/1/50698. В ній встановлювалося шифроване визначення прихованої мобілізації, яка отримувала назву "Большие учебные сборы".

20 травня Нiмеччина, яка також попала у тенета заколисуючої байки про мирнi намiри Совєтського Союзу, запропонувала продовжити торгово-економiчнi переговори, якi були перерванi у сiчнi (їх мав проводити представник МЗС Нiмеччини Шнурре). На зустрiчi, яка вiдбулася у цей день мiж послом Нiмеччини Шуленбургом i наркомом закордонних справ СССР, В.Молотов несподiвано для Шуленбурга запропонував новi умови взаємин між СССР і Німеччиною. У звіті В.Молотова, який він надав по проведені зустрічі з Шуленбургом, ми можемо побачити багатозначнi акценти, які висловила друга особа пiсля Сталiна в керiвництвi СССР:

"...мы (тобто, керівництво СССР. - Р.М.) пришли к выводу, что для успеха ЭКОНОМИЧЕСКИХ переговоров должна быть создана соответствующая ПОЛИТИЧЕСКАЯ база. ...На вопрос Шуленбурга о том, что следует понимать под ПОЛИТИЧЕСКОЙ базой, я ответил, что об этом надо подумать И НАМ И ГЕРМАНСКОМУ ПРАВИТЕЛЬСТВУ.

...На вопрос посла, правильно ли он понял меня, что в настоящее время нет благоприятных условий для приезда Шнурре в Москву, я ответил, что экономическим переговорам должно предшествовать создание соответствующей ПОЛИТИЧЕСКОЙ базы. ...Посол, кроме того, весьма стремился получить более конкретные разъяснения о том, КАКАЯ ИМЕННО политическая база имеется ввиду в моём заявлении, но от конкретизации я уклонился". (ГОД КРИЗИСА 1938-1939. Документы и материалы. т.1. 29 сентября 1938 г.- 31 мая 1939 г. М.ИПЛ.1990. стр.482-483)

Документ В.Молотова чiтко вказує, що Совєтський Союз устами своїх найвищих керiвникiв вимагав "полiтичної бази" задля вирiшення "економiчних" проблем, чим поставив у скрутне становище посла Шуленбурга, який одразу навіть не усвідомив важливості наданих пропозицій, оскільки до цього моменту Німеччина пропонувала продовження ТIЛЬКИ економiчних переговорiв.

Але не на усвідомлення Шуленбурга були розраховані пропозиції Молотова. Їх мало зрозуміти ПОЛIТИЧНЕ керiвництво Рейху - а вони були у тому, що iнтереси Нiмеччини у вирiшеннi воєнних проблем у Європi лежить не в "економiчних" питаннях, а у політичних, які слід розуміти якомога ширше - тобто, забезпечення розв'язування вiйни проти захiдних демократiй лежить не в економiчних взаєминах з СССР, а у полiтичних домовленостях. Послу НЕ ПОТРIБНО було цього розумiти (ось чому "от конкретизации я уклонился"). Це мало розумiти ПОЛIТИЧНЕ керiвництво Рейху.

Таким чином, чiтко видно: попередня полiтика СССР, яка була начебто мирною i НА ПОВЕРХНI проводилась через наркома Литвинова і яку характеризували полiтикою приборкання агресора, не була вiдповiдною тiй полiтицi, яку глобально планували найвищi керiвники Совєтської iмперiї - Сталiн i Молотов.

Отже, саме Совєтський Союз (!) розпочав процес тісного зближення двох тоталiтарних держав у змовi розпалити Другу свiтову вiйну.

Цей закулісний процес переговорів привів до укладання таємного пакту про розподіл сфер інтересів, який привів до підписання Пакту 23 серпня 1939 року і до наступного зростання міліарної підготовки СССР до власного наступу на світ.

Дії, які розпочалися в СССР одразу після укладання Пакту про ненапад, були такими, начебто уклали Пакт про термінову необхідність розв'язати війну...

Пакт про ненапад з Нiмеччиною став тим засобом, який утворив нові можливостi перевести важiль пiдготовки до власного наступу на повну потужнiсть. Всi наступнi заходи комуністичної Росії здійснювалися у руслі термiнової пiдготовки до нового походу за "визволення" світового пролетаріату.

Маршал Совєтського Союзу К.Москаленко писав:

"У зв'язку з загрозою вiйни проводилося ТЕРМIНОВЕ розгортання Збройних Сил СРСР.

За перiод з 1 вересня 1939 р. по 21 червня 1941 р. їхня чисельнiсть зросла бiльш як у 2,8 раза. З вересня 1939 р. по червень 1941 р. було розгорнуто 125 нових стрiлецьких дивiзiй. Почалося формування 29 меха-нiзованих корпусiв, 27 артилерiйських полкiв i 10 артилерiйських протитанкових бригад РГК, 25 авiацiйних дивiзiй".(К.С.Москаленко. На Пiвденно-За-хiдному напрямi 1941-1943. Книга I. Київ. 1984. стор.9)

Таким чином, через тиждень після укладання Пакту про ненапад - з 1-го вересня, до існуючої кількості військ почали терміново розгортатися додатково НОВІ з'єднання. Темпи їх утворення були настільки потужні, що за 1,8 року утворено: 150 нових дивізій, 29 мехкорпусів, 27 артполків, 10 протитанкових бригад.

31 серпня 1939 року Голова Совнаркому, нарком закордонних справ СССР В.Молотов на сесiї Верховного Совєту СССР пiд час розгляду питання про ратифiкацiю Пакту про ненапад з Нiмеччиною, впевнено заявив:

"Советский Союз пришёл к договору с Германией, уверенный в том, что мир между народами Советского Союза и Германии соответствует интересам всех народов, интересам всеобщего мира. В этом убедится каждый искренний сторонник мира".

Нас запевнили, що нам забезпечили мир, але за спиною нашої свідомості розпочато творення додаткових військ для розв'язання війни. Маршал Москаленко пише:

"У зв'язку з загрозою вiйни проводилося ТЕРМIНОВЕ розгортання Збройних Сил...".

Яка загроза війни? Звідки вона пiсля укладання "Пакта о ненападении"? Для чого такий поспіх - "термінове" розгортання військ?

Чому Маршал це твердить всупереч висновкам Голови Совєтського Уряду, який впевнено заявляє, що договір з Німеччиною "соответствует... интересам всеобщего мира"?

Що ж то за результати боротьби "за всеобщий мир", які потребували "термiново" - вже з 1-го вересня 1939 року - розгортати НОВІ í додаткові військові з'єднання?

Відповідь може бути однозначною: Пакт "О Не/нападении" мав сприйматися таким, яким було його основне призначення: на совєтськом "новоязі", його слід було розуміти, як Пакт [не]НАПАДЕНИИ"...

Отже, пiсля пiдписання Пакту про ненапад з Нiмеччиною пiдготовка до розширення масштабів вiйни, яка ще навіть не почалася, пiшла повним ходом.

17 вересня 1939 року у тісній співпраці з гітлерівською Німеччиною, Совєтський Союз розпочав агресію проти Польщі. Згодом про ці союзні дії СССР і Німеччини проти Польщі у доповiдi на сесiї Верховної Ради СССР 31 жовтня 1939 року Нарком закордонних справ СССР В.Молотов сказав:

"...надо указать на такой факт, как военный разгром Польши и распад Польского государства. Правящие круги Польши не мало кичились «прочностью» своего государства и «мощью» своей армии. Однако оказалось достаточно короткого удара по Польше со стороны сперва германской армии, а затем - Красной армии, чтобы ничего не осталось от этого уродливого детища Версальского договора...". (СССР-ГЕРМАНИЯ 1939-1941. Документы... Кн.1.стр.116)

Отже, першим кроком у процесi совєтiзацiї всього свiту став строго таємний пакт Молотова-Рiббентропа, який мав започаткувати процес "освобождения от эксплуататоров" Польщi, Фiнляндiї, Естонiї, Латвiї, Литви, Бесарабiї i Пiвнiчної Буковини та, навiть, Болгарiї.

Наступним кроком до совєтизації стала вимога Советського Союза до названих країн укласти з ним договори про взаємодопомогу.

Протягом 28 вересня - 10 жовтня 1939 року до укладання таких договорiв примушено Естонiю, Латвiю i Литву. Згiдно з договорами на їх територiї вводилися гарнiзони советських вiйськ, якi кiлькiсно дорiвнювали збройним силам кожної з них. Початковий етап cовєтiзацiї розпочався.

5 жовтня 1939 року Совєтський Союз вимогу про укладання договору про взаємодопомогу направив урядовi Фiнляндiї. Фiнляндiя вiдхилила цю пропозицiю i, спостерiгаючи наростання воєнної потуги Совєтського Союзу на своїх кордонах, 13-14 жовтня оголосила про власну мобiлiзацiю.

28 листопада 1939 р. Совєтський Союз денонсував договiр про ненапад з Фiнляндiєю.

30 листопада 1939 року совєтські війська розпочали черговий "визвольний похід" у Фінляндію.

Враховуючи вищенаведенi основи ідеології, позицiї Комінтерну, стереотипів свідомості, закладених у Тимчасовий Польовий Статут, розглянемо заходи підготовки до наступу на весь світ, якi почав здiйснювати Совєтський Союз, незважаючи на те, що в нiч з 23 на 24 серпня 1939 року було укладено Пакт про ненапад разом з секретними протоколами щодо розподілу і розмежуванню сфер інтересів.

Отже, почнемо.

Вже через 8 днів - 1-го вересня 1939 року - скликається позачергова IV сесiя Верховного Совєту СССР. Вона затверджує "Закон о всеобщей воинской обязанности". Згiдно нового Закону збiльшено строки дiйсної служби: для всього рядового складу Вiйськово Повiтряних Сил, а також для рядового i молодшого командного складу прикордонних вiйськ - до 4-х рокiв, на кораблях i в частинах флоту - до 5 рокiв, що було рiвнозначно прихованiй мобiлiзацiї. В армiї введено персональнi військові звання. З запасу відкликано 174 тисячi командирiв - приховану мобiлiзацiю потрiбно було забезпечити командним складом.

У вереснi 1939 року виходить постанова Комiтету Оборони при СНК СССР "О реконструкции существующих и строительстве новых самолетных заводов". Постанова зобов'язувала Наркомат авiацiйної промисловостi "закончить к лету 1941 года строительство и реконструкцию запланированных заводов и в течение 1940-41 годов построить новые самолетные заводы". Постанова вимагала збiльшити кiлькiсть заводiв до кiнця 1941 року по зрiвнянню з 1939 роком у 2 рази, а їх потужнiсть мала становити 166% до рівня 1939 року. Одночасно заплановано (!) перемiщення авiапромисловостi з центральних районiв в райони Поволжя i Сходу. (Див.: Экономическая жизнь СССР. Хроника событий и фактов 1917-1965. В двух книгах. Кн.1. М.1967.стр.314).

Якійсь дивний "пакт про ненапад": ще немає війни, а прийнято рішення про перебазування промисловості подалі від можливого театру військових дій...

У тому ж 1939 роцi були прийнятi рiшення про будiвництво великої кiлькостi нових i реконструкцiю старих заводiв по виробництву вiйськової технiки i озброєння, про переведення частини пiдприємств iнших галузей на випуск оборонної продукцiї. (Див.: К.С.Москаленко. На Пiвденно-Захiдному напрямi 1941-1943. Книга I. Київ. 1984. стор.6).

Плануючи розв'язання широкомасштабної вiйни не виключались важкi людськi втрати в цiй вiйнi. Тому вже 20 вересня 1939 року «ИНДУСТРИЯ» публiкує заклик «ко всем жёнам, сёстрам, дочерям работников чёрной металлургии с призывом овладеть мужскими профессиями».

У тому ж руслi слiд оцiнювати i Уральську Конференцiю металургiйних заводiв по сумiсництву професiй i багатоагрегатному обслуговуванню, яка вiдбулася у Свердловську з 26 лютого по 2 березня 1940 року. Конференцiя висловилась за широке впровадження методiв сумiсництва i багатостаночного обслуговування у виробництво. Прийнято було також звернення до всiх металургiв iз закликом розгорнути змагання за сумiсництво професiй i багатоагрегатне обслуговування.

На підготовку Совєтським Союзом наступу на Захід і очікування великих втрат вказує намір розгортання госпіталів, розташування яких мало бути спрямоване у зворотньому напрямку від фронту наступу військ у глибину "освобождаемой" території.

У жовтнi 1939 року виходить чергова Постанова СНК СССР про будiвництво i реконструкцiю у перiод 1939-1941 рокiв лiтако-агрегатних i винтових заводiв. Як повiдомлялось, з 1939 по червень 1941 року агрегатнi заводи були побудованi i органiзованi НА ПЛОЩАДКАХ пiдприємств, якi були ПЕРЕДАНI в авiапромисловiсть з iнших галузей господарства.

28-30 грудня 1939 року у Москвi при Народному комiсарiатi будiвництва СССР вiдбулася нарада по швидкiсному будiвництву.

В ракурсi пiдготовки до наступальної вiйни, в якiй збирались широко використовувати кавалерiю, виходить Указ ЦК ВКП(б) i СНК СССР вiд 7 квiтня 1940 року, в якому говорилось, що

"в соответствии с земельной площадью, закрепленной за колхозами, устанавливается обязательный минимум разведения и выращивания колхозами лошадей, годных для армии". Окрiм цього, указ вимагав, що "начиная с урожая 1940 года обязательны поставки колхозами государству зерна, риса, картофеля, овощей, семян масличных культур и семян трав исчисляются с каждого гектара пашни, закрепленной за колхозами (в размер пашни включаются огороды, а также новые земли, подлежащие по государственному плану освоению путем распашки целины, осушки болот и т.д. на 2-й год освоения)".

16 квiтня 1940 року нова Постанова, згiдно якої до обов'язкових поставок державi картоплi колгоспами долучались одноособовi господарства та колгоспнi двори колгоспникiв.

20 квiтня - Постанова про збiльшення випуску взуття та iнших видiв кожевенних та лимарських виробiв (виробництво зi шкiри-сирця дрiбних шкiряних речей: кiнської збруї, ременiв, пасiв, валiзок, гаманцiв, рукавичок тощо.- Р.М.) з одночасною вимогою про те, що

"начиная с 1940 года вводятся обязательные поставки кожаного сырья государству колхозами с земельной площади (пашни, в том числе сады и огороды, луга и пастбища), закреплённой за колхозами, а колхозниками и единоличниками с каждого двора"

Вiдчуваючи свою безкарність, Совєтський Союз прискорює виконання намічених планiв по опануванню країнами свiту. СССР готує власну агресiю.

Починається концентрація військ на кордоні з Німеччиною.

Підготовка до "визвольного походу" на Захід почалася заздалегідь - під час війни з Фінляндією. Борис Соколов у книзі "Тайны финской войны" зазначив, що вже 26 лютого 1940 року нарком Військово-морського флоту Н.Г. Кузнєцов направив флотам секретну директиву, відповідно до якої ймовірними супротивниками пропонувалося вважати Німеччину, Італію, Фінляндію й Угорщину.

Німці, які у травні почали наступ на Францію, на кордоні з СССР (у колишній Польщі), залишили всього 12 піхотних дивізій, 9 з який були другочерговими, територіальними (ландверными) і мали дуже невисоку боєздатність.

Переважна більшість совєтських військ, які вивільнилися після війни у Фінляндії, спішно перекидалися на західний кордон. З 55 стрілецьких і 4 кавалерійських і мотокавалерійских дивізій, 8-ми танкових і 3 авіадесантних бригад, що брали участь у бойових діях з Фінляндією, у період із квітня по серпень 1940 року на захід було перекинено 37 дивізій і 1 бригада, а також переважна частина з 4 тисяч бойових літаків. З цих 37 дивізій 30 прибули до місця призначення вже на початку червня 1940 року.

Червона Армія в червні 1940-го, напроти майже оголеного німецького кордону і незначних німецьких військ, у західних прикордонних округах мала 84 стрілецькі і 13 кавалерійських і мотокавалерійских дивізій, посилених 17 танковими бригадами (понад 3400 танків). По кількості танків - 200 і більше - кожна така бригада перевершувала німецьку танкову дивізію. (Див.: Борис СОКОЛОВ. Тайны финской войны. М. «Вече». 2000. Стор.333-334).

І невдовзі Совєтський Союз розпочав свій "визвольний похід" на Захід.

Свій похід влітку 1940 року Совєтський Союз розпочав з країн Прибалтики. Плани походу проти цих країн існували достатньо задовго до подій, що розпочалися.

Згідно Московських публікацій, в документах штабу Ленінградського військового округу зберігається план війни проти Фінляндії і Естонії, який складено було ще у березні 1939 року. Згідно цього плану, вже на 10-й день бойових дій Красная Армія повинна була захопити м.Вийпурі (Виборг) і відкрити шлях на Хельсінки. У кінці березня 1939 року командуючий Ленінградським військовим округом К.А.Мерецков здійснив інспекційну поїздку у прикордонну смугу з метою перевірки бойової готовності військ на випадок бойових дій. Але у 1939 році здійснити цей план не вдалося. План "совєтізації" почав реалізовуватися влітку 1940 року.

З 14-го по 16 червня 1940 року Совєтський Союз висунув ультимативнi вимоги до Прибалтiйських держав - Естонiї, Латвiї та Литви, серед яких головною була вимога змiнити склад уряду.

На територiї вказаних держав введено додатковi контингенти совєтських вiйськ, якi по сутi справи, здiйснили державний переворот.

Почалася пряма совєтська агресiя проти країн Прибалтики та їх совєтiзацiя.

В результатi "визвольного" походу 1939 р. до володінь Москви приєднано 98,3 тис. км2 Зах. Бiлорусiї i 93,5 тис.км2 Зах.України - загалом 191,8 тис.км2 (в кордонах 1940 р.).

26 червня 1940 року СССР висунув ультиматум до Румунiї з вимогою повернення Росiї територiй Бесарабiї та Пiвнiчної Буковини.

30 червня вiйська Пiвденного фронту вийшли на р.Прут. Приєднані території: Пiвн. Буковина та Бесарабiя - 51 тис. км2 (з них Бесарабiя - 44.422 км2).

Таким чином, за перiод з 17 вересня 1939 року до 1 вересня 1940 року Совєтський Союз приєднав до своїх володiнь понад 464,2 тис. км2 нових територiй, на яких проживало близько 21 мiльйон жителів.

Населення Української ССР в результатi приєднання до володінь Москви територій Захiдної України, а також трьох повiтiв Бесарабiї та Пiвнiчної Буковини, в нових совєтських адмiнiстративних межах збільшилось на 8.809 тис. осiб i на червень-липень 1941 р. склало 41.657 тисяч осiб. Стало можливим приховати демографічні втрати голодомору 1933 року.

На "звільнені" території стрімко додаються війська для подальших визвольних походів. Г.К.Жуков у своїх мемуарах пише:

"В 1940 году было принято решение о немедленной передислокации части войск западных округов в новые районы западной территории, воссоединенной с Советским Союзом. Несмотря на то, что эти районы не были ещё должным образом подготовлены для обороны, В НИХ были дислоцированы ПЕРВЫЕ ЭШЕЛОНЫ войск западных округов". (Г.К.Жуков... стр.211).

19 листопада 1940 року Советський уряд запропонував укласти пакт про дружбу i взаємодопомогу з Болгарiєю. Уряд Болгарiї, так само як i свого часу Фiнляндiя, вiдхилив цю "миролюбну" пропозицiю Советського Союзу.

31 грудня 1939 року, з метою виконання завдань на майбутньому Близько-Східному театрі бойових дій, нарком оборони СССР наказав посилити війська Закавказського військового округу (ЗакВО) шляхом проведення призову резервістів понад штату мирного часу. 10 січня 1940 р. до Баку переведено 31-у стрілкову дивізію з Північно-Кавказського військового округу (СКВО). Одночасно збільшувалася кількість авіації в ЗакВО. Її кількість з 1 березня по 1 червня 1940 року зросла з 246 літаків до 1023, зросла списочна чисельність військ ЗакВО з 1 квітня по 1 червня 1940 року - з 86.771 до 320.128 осіб.

4 березня 1940 року командування ВПС Красної Армії отримало розпорядження, згідно якого Середньо-Азійському ВО, Закавказському ВО та Одеському ВО надавався статус особливо важливого оперативного значення. Згідно розпоряджень наркома оборони і начальника Генштабу СССР командуючий ВПС наказав 9 і 11 квітня далекобомбардувальним авіаполкам ЗакВО і ОдВО розпочати вивчення Близько-Східнього театру бойових дій з наступним списком міст: Олександрія, Бейрут, Хайфа, Александрета, Порт-Саїд, Нікосія (Кіпр), Ларнака (Кіпр), Фамагуста (Кіар), Алеппо (Сирія), Суецький канал (Єгипет), Стамбул (Туреччина), Ізмір (Туреччина), Синоп (Туреччина), Самсун, Трапезонд, Муданія, Смирна, Галліполі, Анкара (столиця Туреччини), Кирикале, протоки Босфор і Дарданелли.

23 квітня 1940 р. через 5-е управління Наркомату оборони до штабу ВПС ЗакВО направлено розвідувальні матеріали по об'єктах Туреччини, Ірану, Іраку і Палестини.

25 травня 1940 р. До штабу ВПС округу направлено матеріали, які включали в себе мапи, плани, схеми, фотознімки районів Стампбула, Тавріза, Казвіна, Багдада, Мосула, Хайфи.

Ще не встигло висохнути чорнило на підписах про мир з Фінляндією (13 березня 1940 року), як 10 липня командуючий ескадрою Краснознамьонного Балтійського Флоту контр-адмірал Н.Н.Несвицький у докладній записці у Головний морський штаб пропуновав здійснити наступне:

" ...в целях обеспечения как баз, так и коммуникаций, питающих их... решить вопрос самостоятельного существования Швеции и Финляндии в пользу СССР и сделать Балтийское море внутренним морем". (Див.: М.И.Мельтюхов. Упущенный шанс Сталина. М. 2002. стр.317).

25 листопада 1940 року нарком оборони і начальник Генерального штабу СССР направили командуванню Ленінградського ВО директиву про розробку плану війни з Фінляндією і перетворенням ЛВО у Північно-Західний фронт.

9 грудня 1940 року заступник командуючого військами Ленінградського ВО генерал-лейтенант Чибісов у своїй доповіді по підсумках відрядження на півострів Ханко (совєтська військова база на фінській території) писав:

"Район Ханко одновременно может быть использован как плацдарм для нанесения удара вглубь Финляндии. Роль Ханко становится ещё более значительной при владении нами Аландскими островами, позволяющими запереть Ботнический залив и служить плацдармом для удара не только на восток по промышленному району Финляндии, но по обстановке и на запад". (М.И.Мельтюхов. Упущенный шанс Сталина. М. 2002. стр. 140)

12-13 листопада 1940 року (в умовах розробки вищенаведеного плану нападу на Німеччину) вiдбулися переговори мiж Молотовим i Гiтлером у Берлiнi. Нiмеччина запропонувала домовитися з СССР про подальший розподiл свiту.

Пiсля завершення вiзиту Совєтський Союз на цю пропозицiю Нiмеччини у своїй відповіді (вiд 26 листопада 1940 року) вимагав (в ультимативному виглядi - "в ближайшие месяцы должна быть обеспечена безопасность Советского Союза") укладання договору про взаємну допомогу з царською Болгарiєю, з наданням можливостей побудови вiйськово-морських баз на територiї Болгарiї та у Туреччинi (район проток Босфор i Дарданелли), а також вимагав вивести вiйська Нiмеччини з Фiнляндiї.

Підготовка до власного наступу вимагала завчасної підготовки мобілізаційних запасів.

Тому вже з січня 1939 р. по січень 1941-го мобзапаси зросли: по чавуну - у 5, по прокату - у 2, по міді - понад ніж у 2 рази.

26 червня 1940 року Президiя Верховного Совєту СССР приймає Указ «О переходе на восьмичасовой рабочий день, на семидневную рабочую неделю и о запрещении самовольного ухода рабочих и служащих с предприятий и учреждений».

У серпнi 1940 р. вийшла постанова СНК СССР та ЦК ВКП(б) «О плане накопления госрезервов и мобзапасов на 1940 г.», а в червнi 1941 року - така ж постанова на 1941 рiк.

Плани накопичення державних резервiв i мобiлiзацiйних запасiв передбачали створення резервiв сировини, палива та iнших матерiалiв у розмiрах, необхiдних для переведення промисловостi i транспорту на вiйськовi рейки. Резерви i запаси по житу, пшеницi, вiвса i крупи досягли до 1 сiчня 1941 року кiлькостi 6.162 тис. тонн.

2 жовтня 1940 р. вийшла ще одна важлива мобiлiзацiйна Постанова Президiї Верховного Совєту СССР, згiдно якої Совнаркому СССР «предоставлено право ЕЖЕГОДНО призывать (мобилизовывать) от 800 до 1 млн. человек городской и колхозной молодежи мужского пола в возрасте 14-15 лет для обучения в ремесленных и железнодорожных училищах и 16-17 лет - в школах ФЗО». (Джерело: Экономическая жизнь СССР. Хроника событий и фактов 1917-1965. Изд.2-е. В двух книгах. Кн.1. Годы - 1939, 1940).

Рiшенням совєтського уряду прийнято мобiлiзацiйний план переведення промисловостi на воєннi рейки, починаючи З ДРУГОГО ПIВРIЧЧЯ 1941 року. ("Друге півріччя" починалося 1-го липня!)

У 1940 роцi починається формування НОВИХ механiзованих корпусiв, танкових i моторизованих дивiзiй. Утворено 9 мехкорпусiв. Автомотоклуби до початку 1941 року пiдготували 20 тисяч водiїв i мотоциклiстiв.

У лютому 1941 року ЦК ВКП(б) i СНК СССР затвердили план додаткового будiвництва 190 н о в и х аеродромiв у захiдних районах.

У лютому 1941 року Генштаб розробив ще бiльш широкий план утворення бронетанкових i моторозованих вiйськ.

У березнi 1941 року прийнято рiшення про формування додаткових 20 механiзованих корпусiв. У березнi 1941 року Генштаб завершив розробку мобiлiзацiйного плану для промисловостi по виробництву вiйськової продукцiї.

У цi ж днi, як писав Г.К.Жуков,

"нарком обороны, Генеральный штаб и я в том числе считали необходимым в УСЛОВИЯХ НАДВИГАЮЩЕЙСЯ ВОЙНЫ подтянуть материально-технические средства БЛИЖЕ к войскам...". (стр.214)

Нагадаємо, що розробка цього мобiлiзацiйного плану ще не йшла в умовах вiдкритого переходу промисловостi на воєнний стан.

Загалом, про якi "условия надвигающейся войны" може йти мова в ситуацiї дiї "договора о ненападении" (прийнятий термiном на 10 рокiв!), особливо у березнi (!) 1941 року, коли всi вiйська Нiмеччини пов'язли у вiйнi на Заходi, та й ще коли сам план "Барбаросса" пiдписано Гiтлером всього 2,5 мiсяцi назад? Окрім цього, висловлювання "подтянуть материально-технические средства БЛИЖЕ к войскам" вказує більше, ніж що інше - це є підтягування і концентрацію танків, артилерії та авіації, їх забезпечення матеріальною частиною - пальним, снарядами та ін., ближче до кордону!

То хто про "надвигавшуюся войну" знав краще - Гiтлер, який тiльки 18 грудня 1940 р. пiдписав "План Барбаросса", чи Сталiн, який запланував переведення промисловостi на воєннi рейки "на друге пiврiччя" 1941 року?

На момент німецького вторгнення у Югославiю (6 квiтня 1941 року) Генштаб дав вказiвку командуванню Київського ОВО значно збільшити склад вiйськ, якi видiлялися на безпосереднє прикриття кордону. (Г.К.Жуков... стр.220).

Тодi ж прийнято рiшення ПIД ВИГЛЯДОМ "подвижных лагерных сборов" перекинути на Україну i в Бiлорусiю по 2 загальновiйськовi Армiї (скороченого складу). ВЕСЬ призив запасу у КIНЦI ТРАВНЯ вже був у прикордонних округах.

У квiтнi 1941 року для стрiлкових вiйськ введено штат вiйськового часу (дивiзiя -14,5 тис.осiб, 78 польовi, 54 протитанковi (45-мм) та 12 зенiтних гармат, 66 мiнометiв, 16 легких танкiв, 13 бронемашин, понад 3 тисячi коней).

13 квiтня 1941 року був укладений Пакт про нейтралiтет мiж СССР та Японiєю. Разом з Пактом було пiдписано декларацiю про недоторканнiсть кордонiв Монголiї i Маньчжоу-Го... Совєтський Союз забезпечував ненапад Японiї на свої Схiднi кордони. Одночасно цим Пактом СССР розв'язув руки Японiї у справi наступу у пiвденному напрямку (тим готуючи майбутнiй "освободительный поход" для визволення вiд японських загарбникiв).

Одразу пiсля пiдписання Пакту з Японiєю совєтськi дивiзiї з Далекого Сходу i Забайкалля рушили на Україну i Бiлорусiю.

26 квiтня у Київськiй особливий вiйськовий округ надiйшов наказ iз Москви до 1 чер-вня сформувати 5 рухомих артилерiйсько-протитанкових бригад i один повiтряно-десантний корпус. 4 (чотири) стрiлковi дивiзiї реорганiзовувалися у ГОРНОСТРIЛКОВI. Командованню округа повiдомлялось, що до 25 травня у склад КВО з Далекого Сходу прибуде додатково управлiння 31-го стрiлкового корпусу. В кiнцi травня в округ стали прибувати вiйська ешелон за ешелоном. (Г.Жуков... стр.221).

У квiтнi 1941 року починається формування 5-ти повiтряно-десантних корпусiв.

На початку травня почалась перепiдготовка запасних у вiйськових частинах прикордонних округiв.

6 травня 1941 року Указом Президiї Верховного Совєту СССР Й.В.Сталiна призначено Прєдсєдатєлєм Совєта Народних Комiсарiв СССР.

У другiй половинi травня Київський Особливий вiйськовий округ (КОВО) отримав директиву Генерального штабу у якому вимагалось прийняти з Пiвнiчно-Кавказського вiйськового округу i розташувати у таборах управлiння 34 стрiлкового корпусу з корпусними частинами, ЧОТИРИ 12-тисячнi стрiлковi i ОДНУ горнострiлкову дивiзiю. Директива вказувала, що вiйська почнуть прибувати 20 травня. Ставилося завдання у короткий термiн розмiстити майже повну армiю iз Закавказського ВО.

Для якої мети потрiбнi були 5 горнострілкових дивiзiй в Україні? Чи може кавказськi горнострiлковi частини потрiбнi були для захисту Пiвнiчного Кавказу у степах України? Потребу у них ми зрозумiємо, коли згадаємо, що першi гори, якi стояли на шляху Красної Армiї - Карпати та українське Закарпаття в той час було за межами України, а ця територiя пiсля розпаду Чехословаччини була контрольована Угорщиною. Iншi гори - Трансiльванськi (Румунiя), Балкани, Альпи - також були за межами CCCР.

13 травня Генштаб дав директиву округам висувати вiйська на захiд iз внутрiшнiх округiв:

з Уралу в район Великих Лук йшла 22-а Армiя;

з Приволжского вiйськового округу в район Гомеля - 21-а Армiя;

з Пiвнiчно-Кавказського округу у район Бiлої Церкви - 19-а Армiя;

iз ЗАБАЙКАЛЛЯ на Україну в район Шепетiвки - 16 Армiя;

з Харкiвського округа на рубiж р.Захiдна Двина - 25-й стрiлковий корпус.

Загалом тільки У ТРАВНI iз внутрiшнiх округiв перекидалось 28 стрiлкових дивiзiй i 4 армiйських управлiння. Цi вiйська мали розгорнутися на рубежi р.Захiдна Двина та р.Днiпро з 1 по 3 липня.

В кiнці травня здійснено призов 793 тисяч громадян iз запасу начебто для проходження "учбових зборiв".

В результатi проведеної таємної мобiлiзацiї ДО ПОЧАТКУ ЧЕРВНЯ в Краснiй Армiї було вже 5,3 млн. осiб.

Одночасно відбувається значне зростання кількості наявної техніки у військових округах західного напрямку за період з 1 січня 1939 по 1 червня 1941 роки.

У перших числах червня директивою Наркома оборони сформовано управлiння 19 Армiї, яке до 10 червня мало прибути у Черкаси. У склад 19 Армiї увiйшли всi 5 дивiзiй 34 стрiлкового корпусу i 3 дивiзiї 25 стрiлкового корпусу Пiвнiчно-Кавказського ВО.

Через добу пiсля цiєї директиви Генштаб СССР попередив про необхiднiсть розташувати на територiї КВО 16 Армiю генерал-лейтенанта М.Ф.Лукiна, яку перекидали iз Забайкалля. Зосередження вiйськ генерала Лукiна на територiї Київського особливого вiйськового округу намiчалося завершити у перiод з 15 червня по 10 липня.

В серединi червня iз Забайкалля i з Далекого Сходу почалося перебазування у Європейську частину СССР декiлькох авiацiйних дивiзiй.

З 12 по 15 червня командуванню захiдних прикордонних округiв було наказано згiдно з планом висунути ближче до державного кордону ВСІ дивiзiї, які розташовувалися в глибинi.

Про заяву ТАСС від 13 червня 1941 року

В умовах цього потужного концентрування совєтських військ на Західному кордоні, 13 червня 1941 року оприлюднено Заяву ТАСС (повний текст якої досi мало вiдомий). Тому розглянемо його детальнiше.

«Это заявление, опубликованное 14 июня в советской печати как сообщение ТACC, дезориентировало советский народ, ослабило бдительность Советских Вооруженных Сил». - Так згодом утверджувалось у вiдповiднiй совєтськiй iсторичнiй лiтературi.

Якi причини спонукали до опублiкування Заяви ТАСС?

Цього вимагали потреби прикриття пiдготовки совєтського наступу.

В заяві вказувалося, що в «иностранной печати стали муссироваться слухи о "близости войны между СССР и Германией"...».

Практично, ця Заява ТАСС є на сьогоднi єдиним документом, який вказує на те, що саме Совєтський Союз готував власний наступ на Захід, не звертаючи уваги на військові заходи з боку Німеччини ! Їх природньо сприймали, як оборонні!!!

Звернемо увагу, що в Заявi мовиться не про близкiсть вiйни мiж "Германией и СССР", можливiсть нападу якої у вищого керiвництва СССР не допускалась ("Сталин не допускал возможности нападения фашистов на Советскую страну",- cтверджує История Великой Отечественной войны (т.6. М.1965. стр.191). Навпаки - мова йде про близькість війни мiж "СССР и Германией".

Засоби психологiчної протидії для прикриття нападу розпочалася... Одним словом, "ответственные круги в СССР", як сказано в Заявi, прагнули дезiнформувати свiт i, зокрема, Нiмеччину стосовно завершення основного етапу загальної пiдготовки до походу на Захiд - проведеної концентрації військ. Саме тому в Заявi ТАСС вiд 13 червня потрiбно звернути увагу на останнi два пункти. В них говорилось:

"3. СССР, как это вытекает из его мирной политики, соблюдал и НАМЕРЕН соблюдать условия советско-германского пакта о ненападении, ввиду чего слухи о том, что СССР готовится к войне с Германией, являются ложными и провокационными.

4. проводимые сейчас летние сборы ЗАПАСНЫХ Красной Армии и ПРЕДСТОЯЩИЕ МАНЕВРЫ имеют своей целью не что иное, как обучение ЗАПАСНЫХ и ПРОВЕРКУ работы железнодорожного аппарата, осуществляемые, как известно, КАЖДЫЙ ГОД, ввиду чего изображать эти мероприятия Красной Армии как враждебные Германии, по крайней мере нелепо". ("ПРАВДА", 14 июня 1941 года)

Не дивно, що всi вищенаведенi заходи, особливо намiченi "маневри", як i всi iншi заходи наведенi у Заявi, не могли розцiнюватися у свiтi (!) iнакше, як "мероприятия Красной Армии... враждебные Германии".

Таким чином, в Заявi чiтко видно, якi "чутки" iснували в свiтi i якi недвозначно вказували на те, що саме "СССР готовится к войне с Германией".

Далi. Що могли значити цi "предстоящие маневры" ми зрозумiємо, коли згадаємо, що, як писав С.М.Штеменко "в конце августа 1939 года... мы... узнали... что в Киевском Особом военном округе вскоре начнутся БОЛЬШИЕ МАНЕВРЫ и... что такие же МАНЕВРЫ проводятся и в Белорусском Особом военном округе..." (стр.8) i чим цi "маневри" виявилися насправдi - наступом "освободительного похода"…

Так пiд виглядом "сбора запасных" проводилась таємна мобiлiзацiя, яку вже неможливо було приховати i яку потрiбно було якось виправдати.

Що могли означати цi "сборы запасных", поповнення яких потрiбно було "обучать каждый год", поряд з "предстоящими маневрами" i "проверкой работы" пропускних можливостей залiзничного транспорту?

Дивна Заява, особливо, якщо Совєтський Союз був мирною державою i не вiрив у мирнi намiри Нiмеччини, спостерiгаючи концентрацiю її вiйськ на своєму кордонi: Нiмеччина концентрує свої вiйська, її лiтаки з розвiдувальною метою порушують совєтський повiтряний простiр, готує вторгнення, а СССР, замiсть того, щоб рiшуче реагувати, заявити протест, повiдомити свiт про агресивнi намiри Нiмеччини щодо першої у свiтi соцiалiстичної країни, в кiнцевому варiантi - "заклеймить агрессора", замiсть цього совєтське керiвництво через ТАСС спростовує "чутки", що начебто "СССР готовится к войне с Германией", i що ці чутки є "ложными", а з боку самої Нiмеччини нiчого подiбного немає, вона не збирається нападати, оскільки виконує всi "соцобязательства" по Пакту.

А "ми"? А тому "ми" - зовсiм не збираємось нападати на Нiмеччину, як про це ходять чутки, навiть i не мислимо про це. Концентрацiя вiйськ?, призов запасних? - Так то не що iнше, як ознака наших "мирних" прагнень, ознака нашої миролюбивої полiтики, бо то - "щорiчне навчання", тобто те, що заповiдав великий Ленiн: "Учиться, учиться и учиться".

Із внутрiшнiх округiв перекидалося ще 28 стрiлкових дивiзiй i 4 армiйських управлiння, якi мали розгорнутися на рубежi Захiдна Двина та р.Днiпро з 1 по 3 липня, а розгортання 16 Армiї генерал-лейтенанта М.Ф.Лукiна, яку перекидали iз Забайкалля на територiю Київського Особливого Вiйськового Округу, намiчалося завершити у перiод з 15 червня по 10 липня.

16 червня Народний комiсар оборони СССР вiддав наказ висунути резервнi з'єднання Київського ОВО ближче до кордонiв.

Для кращого розумiння ситуацiї, яка склалась на кордонi з Нiмеччиною, ознайомимось iз фрагментами конфiденцiйного листа Гiтлера до Муссолiнi, яке вiн вiдправив 21 червня 1941 року. В листi про взаємовiдносини мiж СССР i Нiмеччиною сказано наступне:

"Дуче !

Я пишу Вам это письмо в тот момент, когда длившиеся месяцами тяжелые раздумья, а также вечное нервное выжидание закончились принятием самого трудного в моей жизни решения. Я полагаю, что не вправе больше терпеть положение после доклада мне последней карты с обстановкой в России, а также после ознакомления с многочисленными донесениями. Я прежде всего считаю, что уже нет иного пути для устранения этой опасности.

...Советская Россия и Англия, в равной степени заинтересованы в распавшейся, ослабленной длительной войной Европе. ...После ликвидации Польши в Советской России проявляется ПОСЛЕДОВАТЕЛЬНОЕ направление, которое - УМНО И ОСТОРОЖНО, но неуклонно - возвращается к старой большевистской тенденции расширения Советского государства. ...Я не поколеблюсь ни на мгновенье решиться на этот шаг, если, не говоря о всех прочих предпосылках, БУДУ по меньшей мере ЗАСТРАХОВАН ОТ ВНЕЗАПНОГО НАПАДЕНИЯ с Востока или даже от УГРОЗЫ такого нападения. Русские имеют громадные силы - я велел генералу Йодлю передать Вашему атташе у нас, генералу Марасу, последнюю карту с обстановкой. Собственно, на наших границах находятся ВСЕ наличные русские войска". (СССР-ГЕРМАНИЯ 1939-1941. Документы и материалы... Вильнюс. "МОКСЛАС" .1989. Кн.2. стр.170-171)

Як бачимо, нiмецька розвiдка не сидiла склавши руки пiсля пiдписання Пакту, а знання природи бiльшовикiв практично одразу дала докази прагнення марксистiв до поширення комунiзму на iншi країни, що не дивувало своєю послiдовнiстю полiтичних дiячiв свiту.

Стратегiя світової "визвольної місії".

Отже, згадаємо, що писав В.Ленін:

«Ещё недолго и мы увидим победу коммунизма во всём мире, мы увидим основание Всемирной Федеративной Республики Советов». (т.38, стр 231, курсив мій. - Р.М.)

...Сьогоднi питання пiдготовки нападу СССР на Нiмеччину викликає дискусiї. Можливо, це i вiрно. Але не Нiмеччина була метою Совєтського Союзу. Плани Москви були набагато ширшими: це свiтове панування комунiзму.

Невимірне зростання воєнної потуги СССР у порівнянні з потенційними можливостями всього світу, неоднозначно вказує напрямок тої політики, яку готував і здійснював Совєтський Союз.

Результати, на якi очiкувала Москва вiд дiй Нiмеччини пiсля пiдписання Пакту Молотова-Рiббентропа, до початку лiта 1941 року Нiмеччиною в основному були здiйсненi: на 22 червня 1941 р. практично вся Європа була окупована агресорами.

Вермахт окупував територiю, на якiй разом з країнами-сателiтами Нiмеччини проживало 290 млн. осiб. Залишалися незалежними Швейцарія та Швецiя. Всi iншi були союзниками Нiмеччи-ни, чи окупованi, були залежними або займали щодо неї прихильний нейтралiтет (Португалiя, Iспанiя).

Серед неокупованих країн залишалась також i єдина велика держава Європи - острiвна Великобританiя.

Тепер треба було тiльки одне - розпочати власний "напад Нiмеччини" на "колиску соцiалiстичної революцiї".

В умовах, коли у Європi залишилась одна i ЄДИНА значна вiйськова сила, "соблазн" розпочати процес здiйснення "революции извне" був "слишком велик".

Пiдписання Пакту, падiння Варшави у вереснi 1939 року та напрямок розвитку подiй для здiйснення цих планiв надали можливiсть переключити важiль вiйни на повну потугу i спрямувати корабель iмперiї на швидке просування у бiк розширення масштабiв Свiтової вiйни.

Зконцентровані на німецькому кордоні совєтськi вiйська на львiвському та бєлостокському виступах стояли відносно недалеко вiд Берлiну і загрожували глобальним оточенням угрупуванням вермахту у Польщi.

На всьому просторі від кордонів СССР до Берліна і далі до Парижу совєтські війська стратегiчно окрiм вiйськ Нiмеччини перед собою не мали нiяких збройних формувань. Розпочинаючи широкомасштабний наступ проти вiйськ Нiмеччини совєтські війська мали можливість блискавичним ударом нанести важку поразку німецьким військам масованим застосуванням десятками тисяч танків і літаків і швидко захопити Берлін.

Готуючи наступ на Європу Росiя пiдготувала можливостi здiйснити блискавичну мобiлiзацiю пiсля нападу. Саме це дало можливiсть у першi 8 (вiсiм !) днiв вiйни призвати у армiю додатковий контингент у 5,3 млн. осiб, що довело чисельнiсть Красной Армii до 10 (десяти!) мiльйонiв осiб. (Див.: "ПРАВДА", № 279, 6 октября 1989 г.).

Нiмеччина, у якої була вiдсутня будь-яка лiнiя оборони Берлiну, одразу опинялася у стратегiчному мiшку. Вона не встигла б залатати цю дiру i сформувати належну оборону своєї столицi, i не була б у станi утримувати навалу мобілізованої за 8 днiв наступу до рівня 10-ти мiльйонів та озброєної до зубiв Красної Армiї.

Таким чином, на кордонi майбутнього наступу фактично проти 10 мiльйонної Красної Армiї (на 8-й день совєтського вторгнення) стояв 5-ти мiльйонний вермахт разом iз союзниками;

проти 20 тисяч совєтських танкiв стояло 3.899 танкiв вермахту разом iз союзниками;

проти 18.570 совєтських лiтакiв стояло 4.841 лiтак вермахту разом iз союзниками.

Для усвідомлення часу підготовки СРСР до війни наведу приклад виготовлення тракторів в Україні з 33 по 40 - й рік. У 33 році було виготовлено 32 тисячі тракторів. У 35-у році 40 тисяч. Але в 37 році вже 10 тисяч. У 38 вже 10,6 тисяч. У 40 -у вже 10,4 тисячі тракторів.

Зменшення виробництва тракторів з 37 року у 4 рази свідчить про час справжньої підготовки СРСР до війни й переведення економіки на військове виробництво.

Пакт про ненапад, який був пiдписаний у Москвi 23 серпня 1939 року, розв'язував руки Москвi у пiдготовцi до встановлення свiтового панування Росiї: знищення военного потенцiалу великих держав перекладалось на Нiмеччину, яка в кiнцевому варiантi повинна була очистити простiр для майбутнiх дiй Красної Армiї вiд зайвих клопотiв - вiд держав, їх збройних сил, того невідворотнього всенародного спротиву, якi почали б здiйснювати поневоленi народи у випадку прямої агресiї проти них. Тобто, все те, з чим зiткнулася Нiмеччина пiсля ОКУПАЦIЇ цих держав. Теоретичну основу цього також заклав "великий Ленiн":

"С продвижением наших войск на запад... создаются ОБЛАСТНЫЕ временные Советские правительства... Это обстоятельство имеет ту хорошую сторону, что отнимает возможность... рассматривать движение НАШИХ частей, как ОККУПАЦИЮ и создает благоприятную атмосферу для дальнейшего продвижения НАШИХ войск.

Без этого обстоятельства наши войска были бы поставлены В ОККУПИРОВАННЫХ (!) ОБЛАСТЯХ (!) в невозможное положение, и население не встречало бы их, КАК ОСВОБО-ДИТЕЛЕЙ".

(В.ЛЕНИН.т.37.стр.234. КУРСИВ i пiдкреслення мої.- Р.М.).

Так Москва руками гiтлерiвської Нiмеччини прагнула здiйснити власнi плани по встановленню свого свiтового панування.

Чи не генiально?

Дякую за увагу.

(У залі бурхливі оплески учасників Круглого столу)

Ведучий: - шановне товариство. Давайте ми з Вами порадимося. Ми будемо обговорювати кожне питання, яке винесено на Круглий стіл, чи, як всі доповіді будуть проголошені, тоді будемо обговорювати всі?

З зали - питання.

Ведучий: а може питання є?

З зали поки все прослухаємо можна все забути.

Ведучий: - можна записувати. Ми роздали папір і ручки є.

Задавайте питання до доповідача.

Володимир Йосипович. У Вас доповідь побудована на цитатах і тезах. Ви сказали, що питання репресій у німців було абсолютно відсутнє. Поясніть будь ласка. Цитату можно підібрати у відповідності до свого світогляду.

Роман Матузко. Відповідь дуже проста. Масові репресії у радянській армії призвела до втрат понад 40 тисяч командного складу.

В.Й. Я не те питав.

Роман Матузко. Почекайте. Так я відповідаю, чи ні?

Ведучий. Ви задали запитання. Сідайте. Чому Ви перебиваєте. Може Ви не уточнили щодо репресій до свого немецького народу. Прошу пане Романе.

Масові репресії у радянській армії призвела до втрат понад 40 тисяч командного складу. Згадайте - чи були подібні репресії у німецькій армії? Ні! Тому совєтська пропаганда говорила, що в Німеччині, в її внутрішній політиці були масові репресії для виправдання власних дій.

Ведучий. Чому виникло таке питання? Тому, що коли ви навели цитату про репресі не сказали про репресії проти власного німецького народу.

Ведучий. Сергій Грабовський. Прошу.

Сергій Грабовський. А чому, пане Романе у Вашому переліку бронетехніки радянської, якої було більше в декілька раз, ніж у всьому Світі не згадано про бронетягачі «Комсомолець», яких було 7,5 тисяч. Екіпаж 7 осіб. Ці тягачі могли мати конкуренцію з німецькими танками «Леопард».

Роман Матузко. Сказане мною є маленькою частинкою. Казати про все просто неможливо. Потрібно було показати про наміри, потенціали на кордоні з боку СССР та гітлерівської Німеччини.

Ведучий. Дякуємо. Сідайте. Ще питання? Прошу.

Гук Олег Іванович, голова об'єднання українських офіцерів патріотів. Ви сказали, що марксистська теорія є інтернацистською. Це щось нове в теорії.

Роман Матузко. Це і є нове.

Олег Гук - поясніть будь ласка.

Роман Матузко. Я пояснив під час своєї доповіді. Оскільки гітлерівській Німеччині потрібні були вища раса і повноцінність народа по національній ознаці а у комуністичній, марксистській літературі - повноцінним є той, хто свідомий пролетаріат. Це і є ідеологічний підхід до розподілу суспільства. Така сама ситуація - поділ на вищих і нижчих. Тому інтернацизм - це ліквідація націй шляхом злиття. У Гітлера винищення націй фізично, а у марксизмі шляхом злиття націй. Тобто для мене, як для українця, якби мене не знищували, чи в якості меншої раси, чи в якості злиття націй для мене це однаково. Тобто то була нацистська, а ця є інтернацистська - та і та спрямовані проти націй.

У залі оплески.

Ведучий. Сідайте.

Прошу Ваше питання.

Артур Єременко. Ви не сказали про співвідношення танкового клину між СРСР та Німеччинина початок війни.

Роман Матузко. Є таке. Лише у смузі Київського військового округу було у СРСР 5.300 танків а у Німеччини 870 танків.

Ведучий. Якщо дозволите, я можу доповнити, оскільки працював з секретними архівами й бачив такі цифри. 23 тисячі танків і 3 тис. бронемашин - це по акту передачі за 40-й рік наркома Ворошилова наркому Тимошенку. І там по кожному військовому напрямку був баланс сил. Всі цифри, які він назвав відповідають тому документу.

У мене є виписки. У німців на початок війни було 5000 танків Т-1, Т-2, Т-3, Т-4, це рівень танків СРСР - БТ.

Артур Єременко. У книзі Віктора Суворова теж подається цифра 24 тисячі танків, але Ви не сказали про їх технічний рівень

Роман Матузко. - шановний друже, Ви мене неправильно зрозуміли. Коли у 39 році були переговори між Англією і СРСР то подавалася цифра у 10 тис танків, які могли виставити проти агресора.. Ніхто не вів розмови про застарілі танки з боку СРСР. То були сучасні танки. На початок війни 50% танків було нових. Інші були застарілі

Ведучий. Прошу, сідайте.

Ще питання?

Юрловський Анатолій Євгенович. У мене питання. Ви весь час кажете про агресивність й загарбництво СССР. Як зрозуміти, що коли красная армія взяла штурмом Берлін, а у тилу була Східна Європа. Жодна країна Східної Європи не була анексована. Як це зрозуміти?

Роман Матузко - загалом шановний дружєе це не торкається тематики нашого сьогоднішнього Круглого столу. Я не відійду від питання. Фактично вони були анексовані. Війська СССР у Східній Європі були. Лише після повстань у ГДР, Угорщині, Чехословаччині на знак незгоди з окупаційним режимом Москви й нерівноправним співробітництвом, та протесту проти окупаційної політики, яку проводила СРСР почалися інші стосунки. Якби це було би інакше, то не було б і Варшавського договору. Як ви бачите, Варшавський договор розпався ще до розпаду СССР. А чому розпався? Тому, що ті люди добре знали, під якою владою вони знаходилися.

Ведучий. Ще питання?

Учасник, який не назвався - давайте не будемо спускатися до кількості гвинтівок і гранат, бо ми не зможемо розкрити тему Круглого столу. Давайте конструктивні пропозиції задавати. Це моя пропозиція.

Ведучий. Дякую. Більш питань немає.

До нас завітали поза нашим графіком представники Фалунь-дафа в Україні. Дуже поспішає й просить виступити.

Фетюк Юрій Наше майбутнє залежить від того, як ми проаналізуємо минуле, як ми зможемо користуючись висновками не допустити помилок , які були у минулому. Доповіді пов'язані з тим, щоби не допустити тих нещасть, які були в минулому, щоби вони не трапилися у майбутньому. З моєї точки зору ми розглядаємо саме терор компартії на теренах СРСР проти української нації й її еліти. Ми засуджуємо терор КПСС в СССР з приводу того, що в Україні було знищено мільйони людей. Всі присутні добре розуміють, наскільки ганебні явище -терор ком. партіїї. Ми не допустимо, щоби подібне повторилося. Сьогодні в Китаї є такі ж самі концтабори в яких масштаби знущань над невинними людьми не поступаються тому, що було в нацистських концтаборах. На Нюрнбергському процесі були запевнення, що подібні жахи вже не відбудуться. А чи дотрималося людство таких обіцянок? Ми бачимо, що ні.

Ми зробимо все, щоби не допустити подібних злочинів над людством. Потрібен міжнародний трибунал «Нюрнберг-2» для засудження винних у комуністичних злочинах. Китай є останнім оплотом комунізму у Світі.

У залі оплески

Ведучий. Дякую. Ви наступний раз дивіться, яка тема конференції. Ми розглядаємо тему початку Другої світової війни.

Ми відхилилися від теми. Прошу до слова відомого історика, кандидата історичних наук Віктора Коваля, автора багатьох праць про походження й хід Другої Світової війни. Пане Вікторе! Я оголошую Вашу тему:

  1. Злам Версальської системи, як передумова підготовки й розпалювання II Світової війни

Доповідач: Віктор Коваль, кандидат історичних наук, автор серії праць про походження, початок та хід II Світової війни.)

Віктор Коваль

У своїй розвідці я беру дві теми. Перша тема - причини того, чому червона влада над Україною була особливо ворожою українського народу і на основній етнічній території довела його до стану, близького до зворотної національної катастрофи. Складові цього стану:

а) підрив генофонду внаслідок цілеспрямованого винищення Москвою най здібнішої частини українського етносу;

б) крайній занепад, аж до повної втрати великою частиною українського етносу національної самосвідомості, мови, культури; в) занепад морального та фізичного здоров'я наро­ду;

г) руїна природного середовища на національній території.

Тож дам короткий аналіз постійно діючих факторів, що зумовлювали особливу злочинність московської політики щодо українського народу у період більшовицької влади. Головних факторів було два: 1)комунізм (теорія і практика); 2)продовження імперської політики Росії. Для ясності й лаконізму аналізу подаю їхні складові (змісти) паралельними колонками:

1. КОМУНІЗМ

теорія

практика

1

насильство (класова боротьба, революція) є рушійна сила історії,

терор як метод політики,

2

форма влади - диктатура,

тоталітарна держава,

3

мораль - третьорядний елемент ідеологічної надбудови,

відкидання моралі у політиці,

4

ліквідація (удержавлення) приватної власності.

перетворення людей на рабів держави.

II. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ

мета

політика

1

утримати Україну в імперії

нещадне нищення українського самос-тійництва, усіх націо-нально свідомих українців,

2

максимально експлуатувати Україну

хижацьке грабування природних багатств і народу України (майно, праця)

3

асимілювати український етнос, збільшуючи ним російський народ

тотальне російщення України шляхом перемішування українців з росіянами та фор­сованого усунення з ужитку української мови

Поєднання дії цих факторів зумовило ту катастрофу, котра спіткала український народ внаслідок встановлення комуніс-тичної влади над Україною.

Наслідком дії першого фактору - теорії та практики ко-мунізму - було утворення політичного ладу, котрий відкрив в історії людства епоху тоталітаризму. В есересерії цей новий політичний лад називався соціалізм-комунізм, в Італії - фа­шизм, у Німеччині - нацизм. Різнилися назви І кольори -червоний, чорний, коричневий - але суть була одна. А суть тоталітаризму була така: 1) уся влада належить одній партії, усі інші партії ліквідовано; 2) партія підпорядковує собі та контролює всі сфери життя й діяльності суспільства; 3) на чолі всього - партії, держави, народу 4 піднесений до неба вождь (дуче, фюрер); 4) органи держбезпеки мають необмежену каральну владу над населенням, своїм терором забезпечуючи панування вождя і його партії; 5) органи пропаганди та цензу­ри спрямовуютьта контролюють освіту науку, культуру, пре­су, радіо - усі засоби духовного впливу на суспільство, форму­ючи свідомість людей у дусі партійної ідеології, відданості ладові.

Єдиною принциповою відміною радянського ладу від ін­ших тоталітарних режимів була марксистська організація еко­номіки, яку Гітлер вважав неефективною і тому безглуздою. Удержавлення в СРСР землі, усіх засобів виробництва, фінансів», усіх установ і, отже, усіх робочих місць до краю посилило тоталітарну деспотичність, нелюдськість комуністичного режиму порівняно з іншими. Тому Гітлерові з його гестапо було далеко до Сталіна з його ЧК-ГПУ-НКВД.

В усіх випадках тоталітарний лад робив людину абсолютно безправною перед злочинною партійно-Дсржавною диктату­рою. Комуністична влада вміло маскувалася під захисника народних інтересів, але насправді була глибоко антинарод­ною й трималася звірячим терором органів держбезпеки. Ленін І Сталін створили тоталітарну державу, яка стала недосяжним зразком для всіх наступних фашистських режимів. Істина піз­нається у порівнянні: перед вступом у другу світову війну нацистська Німеччина у своїх концтаборах мала 22., тис. в'яз-нівусередня тривалість ув'язнення становила три роки, нікого з заарештованих не розстрілювали; в СРСР тільки ;а шість передвоєних років було репресовано 20 млн., з них 7 мли. розстріляно. Найбільшу (відносно етносу) їх частину склада-ли українці.

Наслідком дії другого фактора - російської імперської політики - була кривава агресія більшовиків проти Українсь-кої Народної Республіки та нове загарбання України Москвою у 1918-1920 рр.

Для зміцнення своєї влади більшовики прагнули будь-що мати багатющу українську продовольчу базу, сільське госпо­дарство. Після колективізації Сталін встановив порядок: Укра­їна годує Червону армію, Москву і Ленінград. Цей порядок діяв й після війни до Хрущова, Величезне значення мала для Москви українська промисловість. Ленін недарма визнавав: без Дон-басу соціалізм не побудувати. Впродовж усього міжвоєного періоду Донбас був основною базою енергетики СРСР, а важка промисловість України - фундаментом усієї індустріалізації величезної імперії та піднесення її воєнної могутності. Це мало вирішальне значення для успіху СРСР у війні з Нацистсь-кою Німеччиною. Загалом від України Росія забирала набагато більше, ніж Англія від Індії.

Фактор російської Імперської політики найгостріше вия­вив себе у звірячому нищенні більшовиками національно сві­домого українства; Вже 1918 р., коли створені начебто проти німців перші червоногвардійські загони Ленін кинув проти Української Народної Республіки, чекістські кати розстрілю вали у Києві та інших містах людей лише за те, що вони говорили українською мовою або носили вишивані сорочки. Виконуючи вимоги Леніна, московські продзагони нещадно грабували українське село, широко практикували розстріли селян, які чинили опір червоним бандам.

Прикриваючись гаслом визнання права усіх націй на са­мовизначення аж до відокремлення та утворення самостійних національних держав, більшовики водночас з безприкладним цинізмом проголошували буржуазними націоналістами усіх неросіян, які прагнули мати власні, незалежні від Москви, держави. Люди, що підпадали під цю категорію, підлягали знищенню на всьому протязі існування комуністичної влади.

У часи сталінської деспотії комуністична влада ніде не лютувала так, як в Україні, бо до тих мотивів, що спонукали її до терору на всій території СРСР, тут додавалося ще нес­тримне прагнення Москви ліквідувати самий дух українства, повністю русифікувати українців, переробити їх на біомасу імперської нації.

Як в нацистській Німеччині стало злочином бути євреєм, так в Російській імперії, коли вона зробилася червоною, з погляду влади, стало злочином бути українцем, що не відчу­ває себе часткою великої «русской» спільноти. Російські полі­тики нині люблять улещувати свій народ жалощами з приво­ду того, що саме він нібито зазнав найбільших жертв від комуністів. Це підла брехня, бо ніколи не нищилася більшо­виками російська культура, як українська. Навпаки, російська культура користалася усіляким сприянням з боку держави, звичайно, по-комуністичному. Ніколи не виводилася з ужит­ку у школах і містах російська мова, не нищилися - як «на-ціоналістичні» - підручники правопису та словники. Усе це робилося в Україні з українською мовою. Навпаки, російська мова усюди і завжди в СРСР була оточена найвищим пієте-том з боку комуністичної влади і примусово нав'язувалася усім неросійським народам червоної імперії, особливо укра­їнському. Нікого в Росії не репресували і не вбивали за те, що він є росіянин, тоді як на Україні винищувалися мільйони людей за їхнє вперте українство, і робилося це саме в ім'я державного інтересу російського народу.

Звідси - організовані Москвою у 1921-22, 1932-33, 1946-47 рр. страшні голодомори українського Селянства, котре було не лише субстратом національної свідомості, ай творцем та носієм етнічної культури як способу життя, твердо трималося рідної мови, ніколи - на відміну під російського села - не стояло за більшовицьку владу, стихійно боролося проти неї у визвольних змаганнях 1918-1920 рр. та організовано - удавах безсмертної УЛЛ в 1944-1954 рр. Звідси, нарешті, нещадне вимордовування чекістськими катами національно свідомої української інтелігенції як мозку нації.

Маючи такий досвід співжиття з «братньою» Росією, ук-раїнці не повинні забувати, що в Україні не було ані Жовтне-вої революції, ані її тріумфальних маршів. Усе це було тільки в Росії. Українське суспільство, яке у 1917-18 рр. стало на шлях державної самостійності, не відчувало в тих самогубних конвульсіях жодної потреби; Злочинну комуністичну владу принесли на Україну російські багнети, ленінська імперська агресія, що знищила Українську Народну Республіку і заду-" , шила українську незалежність. Загарбавши знову Україну, Москва виростила тут цілі генерації компартійних колабо­рантів, місцевих зрадників українського народу, котрі вірно служили російським окупантам і виховували суспільство у своєму рабському дусі.

Наслідки комуністичного панування над Україною були страшні. З темпів приросту українського населення перед пер­шою світовою війною і навіть у період непу виходить, що без комуністичного панування Україна мала б 100 млн української людності. Такою є ціна московської комуністичної влади над Україною.

Навіть до всього звикле у XX ст. людство здригнулося б від жаху, коли б було складено повний реєстр злочинів кому­ністичної влади проти українського народу.

Цілий світ знає про єврейський голокост, в якому від рук нацистів загинуло .6 млн. людей. Але доки в Україні не буде проведено свого Нюрнберзького суду над злочинною ідеоло­гією та політикою КПРС, ніхто, крім спеціалістів, не знатиме про ще більший голокост, катастрофу українського народу під комуністичною владою. Гірше того, навіть переважна більшість українців ще не розуміє причин і не знає справжніх розмірів цієї катастрофи.

Через те вони на виборах голосують за недавніх компар-тійних можновладців, котрі робили кар'єру своєю собачою відданістю Москві, завжди й на кожному кроці зраджуючи Інтереси України. Усі імперські злочини проти України чи-нилися руками місцевих комуністів/

У відповідь на сказане мною комуністи будуть заперечувати, що якби не комуністичний лад, Росія залишалася б відсталою у промисловості і Гітлер завоював би всю її територію до Уралу, включаючи Україну. А я на це відповідаю, що, якби не комуністична влада в Росії, то Другої світової війни взагалі не могло б бути. І сам Гітлер залишився нікому невідомим художником, яким він був до 1914 року.

Тому друга моя тема - глибока причетність комунізму до походження Другої світової війни. Для з'ясування причин вибуху цієї війни слід починати не з Мюнхену, від якого традиційно йдуть історики і навіть не з книжки Гітлера "Майн кампф". Починати треба з більшовицької революції, яка своїм навіженим екстремізмом зламала нормальний людський хід міжнародних відносин в Європі після першої світо-вої війни. Тільки така точка зору дозволяє бачити справжні причини європейської катастрофи 1939-45 рр. Тема потре­бує висвітлення ланцюга послідовних причинно - наслідкових зв'язків. Тому подаю її виклад тезами.

1) Жовтневий переворот (917 р. та прихід до влади більшовиків зламали природний поступ Росії. З країни, в якій буяла демократія без берегів, Ленін за лічені тижні перетворив Росію на арену небаченого в історії державного терору. Навіть кривава якобінська диктатура, що свого часу жахала Європу, стала виглядати дитячою забавою супроти більшовицьких страхіть.

Змучені і розбурхані війною народні маси європейських країн легко зваблювалися революційною агітацією ліворадикальних екстремістів, що діяли за прикладом більшовиків. Революційні вистуди в Німеччині, Австрії, Угорщині 1918-І9 рр. свідчили, що червона пожежа, роздмухувана московською пропагандою, може перекинутися на Європу залити кров'ю та зруйнувати весь континент. Страх перед новою війною та більшовицькою революцією з її терором став визначальним фактором політики Заходу.

2) Укладаючи з Німеччиною мирний договір у 1919 р., держави переможниці мали твердий намір унеможливити пов­торення 1914 р, коли кайзерівський уряд розв'язав війну. Умовами Версальського миру Німеччині було заборонено мати важку артилерію, авіацію, флот, хімічну зброю, армію скорочено до 100 тис, генщтаб та військову академію ліквідовано.

Виробництво зброї заборонялося, над залишками німецького війська встановлювався контроль переможців.

Роззброєння Німеччини створило надійну перепону для її нової агресії. Додатковим заходом стали договори Франції з Польщею та іншими державами Східної Єрропи, що затис­нули Німеччину у лещата. Збереження миру в Європі зводил-лося тепер до збереження версальської системи безпеки.

3) Для Леніна, котрий твердив народові, що від усякої навали ми на волоску», нова система європейської безпеки,
здавалося, була даром небес. Німеччина була єдиною держа­ вою Європи, котра, могла створити реальну загрозу для Росії.
Поки існувала версальська система, не могло бути великої війни проти Росії з заходу. Ленін це чудово розумів. 1921 р.
він розпочав швидке скорочення Червоної армії у десять разів - з 5 млн. до 500 тис.

Звідси ясно, що більшовики, коли б вони шукали тільки безпеки та миру для своєї держави, мусили б молити на. версальську систему. Проте більшовики виступили злобними її критиками та ворогами. Чому? відповідь проста: метою версальської системи була стабілізація Європи, Ленін та його більшовики прагнули допустити стабілізації. Для; цих «друзів народу» найбільш жаданими були ситуації воєнних розрух, народних лих та страждань, коли легко було збуджувати темні маси проти існуючого ладу та безмежними популістськими обіцянками вести їх за собою.

4) Ставлення до версальської системи найбільше викриває підступність та лицемірство ленінської зовнішньої політики.
Дурячи свій народ, більшовики галасували, що мета версальської системи - агресія проти радянської Росії, підготовка
нападу на неї. Лють Леніна та його спільників підсилювалася тим, що ланцюг нових малих держав на сході Європи, підтримуваних
демократичними державами Антанти, крім того, що він сковував Німеччину, ще й відмежував Росію від Нїмечини
чини, утворив «санітарний кордон» між Європою та червоною чумою більшовизму.

5) Більшовики були переконані, що в Німеччинї ось-ось вибухне нова пролетарська революція. Вона зробить те, чого
не спромоглася революція 1918-19 рр., хоча тоді, за російським зразком, ради вкрили усю Німеччину. Об'єднання рево-люційних Росії та Німеччини, мріяли комуністичні верхопо-ди у Кремлі, дозволить швидко поширити пролетарську рево­люцію на всю Європу, а далі на весь світ. Сподіваючись на успіх, Комінтерн з Москви діяльно готував робітниче зброй-не повстання в Німеччині. Воно почалося 23 жовтня 1923 р. в Гамбурзі, але виявилося чистою авантюрою. Цей комуніс-тичний заколот спровокував Гітлера на спробу перевороту в Мюнхені через два тижні.

Метою нацистів, як і комуністів, було захоплення влади над Німеччиною. Як і комуністи, нацисти планували встано-вити необмежену диктатуру, знищити демократичну Веймарську республіку. Якщо комуністи мріяли після взяття влади в Німеччині оволодіти Європою, то нацисти мали намір викорис­тати владу для походів і на захід, і на схід, де їх найбільше притягала Україна.

Авантюрна політика комуністичного центру у Кремлі, спря-мована на руйнування версальської системи та підрив Веймар-ської республіки, дедалі більше сприяла приходові нацистів до влади. Одночасно дії Москви створювали передумови для майбутнього швидкого переозброєння Німеччини Гтлером.

6) 16 квітня 1922 р. Росія та Німеччина, прориваючи вер-сальську систему, підписали у Рапалло договір про політичне та економічне співробітництво. Про це було оголошено всьому світові. Дуже бузьке коло людей знало, що договір мав таємний додаток: в обмін за технічні знання Росія надає нім­цям три бази для випробування нових зразків озброєнь та тренування німецького військового персоналу. На одній з баз (Саратов) було створено центр хімічної війни, на другій (Казань) - танковий Центр, на третій (Липецьк) - авіаційний центр. Матеріальна частина військової техніки виготовлялася в Німеччині. У розібраному стані, через Штетгін і Ленінград, вона доставлялася до Росії, де монтувалася й випробувалася. Уся техніка, разом з кресленнями, залишалася радянській сто-роні.

Доступ до німецької військової техніки та методів трену-вання багато дав Червоній армії. Проте варто пояснити, що будь-які аналогічні зразки, хіба що крім хімічної зброї, про- давали тоді радянській Росії й інші розвинуті країни. До­дамо, що й німці у Росії здобували досвід, котрий потім з успіхом використали у війні проти Радянського Союзу.

7) Підкреслимо брехливість радянської пропаганди та історіографії, котрі в роки холодної війни постійно звинувачували Сполучені Штати в тому, що вони нібито щедрими по­зиками допомагали Гітлерові переозброюватися для нападу на СРСР та інші країни. Цю тезу повторив у своїй не дуже грамотній книзі про міжнародний експорт капіталу тодішній міністр закордонних справ А.Громико. Насправді Гітлер не стримав з-за кордону ані шеляга.

До світової економічної кризи 1929 - 33 рр. капітали з-за кордону (тільки приватні, державних позик не було) текли до Німеччини не з-за чиїхось "антирадянських" задумів, а вик­лючно тому, що в Німеччині за них давали найвищий про­цент. Після початку кризи, задовго до того, як Гітлер у січні 1933 р. прийшов до влади, приплив іноземних грошей до Німеччини припинився й не відновлювався до часів після Другої світової війни. Коли хто й допомагав Гітлеру, то це тільки Сталін масовими поставками збіжжя, нафти, кольорових металів та інше, аж до 22 червня 1941 р.

8) Подібно до усіх видів зарубіжного фашизму, німець­кий націонал-соціалізм сформувався й переміг як:

а) правоекстремістська реакція страху перед марксизмом-ленінізмом та

б) зліпок з більшовицьких терористичних методів політичної боротьби та влади. Політичним успіхам нацизму дуже
сприяли спрямовані Сталіним дії німецьких комуністів. Вони розвалили єдиний німецький робітничий рух і навіть після
приходу Гітлера до влади ще довго продовжували вважати не нацистів, а соціал-демократів ворогом №1. Це безглуздя тривало аж до 1935 р., коли вже давно щезли з німецької полі­тичної арени не лише соціал-демократи, а й самі комуністи,
вщент розгромлені Гітлером. На той час Гітлер уже відкрито розвалював версальську захисну систему, а комуністична Москва все ще продовжувала проголошувати їй анафему. Навіть по війні радянське ставлення до тієї системи не змінилося, бо було сформульоване самим Леніним, 9) 3 свого боку, західні держави надто покладалися на версальську систему взаємної безпеки І не приділяли належної уваги власним збройним силам. Англія взагалі не мала армії, котра могла б воювати в Європі. Франція за 1935 - 38 рр., коли Гітлер створював масову армію, витратила на свої збройні сили у 9,6 рази менше коштів, ніж нацистська Німеччина. Внаслідок цього в 1940 р. вермахт розчавив фран­цузьку армію наче гнилий горіх, і. не тільки її. Ситуацію можна було оцінити й раніше, і Гітлер розумів її краще, ніж будь-хто. І938 р., погрожуючи війною, він зажадав від Чехо-Словаччини Судетську область, Де німці складали більшість.

Англія і францій, усвідомлюючи свою слабкість, змушені були на конференції у Мюнхені піти на поступки за рахунок союз­
ника. Цим вони сподівалися уникнути війни і виграти час для розбудови своїх збройних сил.

10) Мюнхен зовсім не був змовою з Метою штовхнути Гітлера на СРСР. Радянський Союз у Мюнхені взагалі не згадувався. А коли Ґітлер напав на Польщу, Англія і Франція оголосили Німеччині війну - за відновлення польської неза­лежності! - хоч могли просто спостерігати, як вермахт створює плацдарм проти СРСР. Цей факт перекреслює усі вигадки про «мюнхенську» політику. Незважаючи на це, створений зарубіжними симпатиками Сталіна міф про «умиротворення», котрого насправді ніколи не було, як про причину війни, ще й досі живе у головах Істориків і на Заході, і на Сході.

11) Винуватцями війни були Гітлер і Сталін. Гітлер поспішав використати свою тимчасову велику силову перевагу і розв'язати війну з метою після розгрому Франції повернути на Схід, проти СРСР, І завоювати «життєвий простір» аж до
Кавказу і Уралу. Сталін тоді про таку перспективу, викладену Гїтлером у «Майн кампф» ще в 1925 р., явно не замислював-
ся. У 1939 р. він, без перебільшення, тримав у своїх руках долю Європи: приєднання СРСР до англо-французького блоку
перекреслювало усякі шанси Гітлера на перемогу у війні, за таких умов він навіть не розпочинав би війну. 1934 р. на запитання Г.Раушнінга: «А що, коли дійде до союзу Англії, Франції й Росії?» - Гітлер відповів: «Тоді мені більше не жити». З другого боку, відмова Сталіна приєднатися до Англії й Франції, як добре розумів Гітлер, дарувала Німеччині пере­могу на заході.

12) Вибір кремлівського диктатора свідчив: Сталін волів стати партнером Гітлера, а у війні залишитися осторонь і погріти руки на чужій пожежі. Це означало, що він буде очікувати, коли європейські держави взаємно виснажать одні
одних і самі зможуть стати його здобиччю. Воловодячи у Москві серпневі переговори 1939 р. і Англією і Францією
про союз на захист безпеки малих держав Європи від гітле­рівської агресії, Сталін ставив перед ними нездійсненні ви-
моги, а за їх спиною одночасно з неперевершеним цинізмом провадив переговори з Гітлером і уклав пакт про ненапад та
про поділ Европи і поглинення тих самих малих держав, Сталін мало того, що таємним протоколом до пакту
вихопив у Гітлера ще до початку війни більшу частину його майбутньої здобичі у Східній Європі. Прагнення загарбати
якнайбільше просто засліпило кремлівського диктатора. Уже після поразки Франції, коли Гітлер повним ходом готував
напад на СРСР, Сталін 26 листопада 1940 р. висловив згоду 21 вступити з ним у союз. Серед його умов були такі: в Європі
Німеччина підтримує встановлення контролю Радянського Со­юзу над Болгарією та Чорноморськими протоками, в Азії -
загарбання Ірану та вихід СРСР до Індійського океану. За це Сталін давав згоду стати четвертим членом Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії - аґресивного військово-політичного блоку фашистських держав, що воював за встановлення світової о панування. Тим самим Сталін офіційно визнав політичну тотожність комунізму і фашизму. Про це слід було б знати сучасним комуністам.

14) Ще більш важливим є розуміння того, які тяжкі наслідки мав сталінський пакт про ненапад з Гітлером для Радянського Союзу. Спокушений територіальними поступками німців, можливістю загарбати ряд країн Східної Європи і зіштовхнути капіталістичні держави у взаємно виснажливій війні, Сталін не перехитрував усіх, як йому здавалося у 1939 р., а сам потрапив у пастку, поставлену йому Гітлером.

Уклавши пакт про ненапад з СРСР, Гітлер роз'єднав своїх противників - англо-французький блок і Радянський Союз. Це катастрофічно погіршило стратегічне становище західних демократичних держав й тим самим Радянського Союзу, бо створило для гітлерівського вермахту ідеальні умови для вій-ни на заході, а. згодом для нападу на СРСР. Наскільки пакт був вигідний для нацистської Німеччини» Настільки ж в був невигідний для Радянського Союзу. За «мудру» комуніс­тичну зовнішню політику радянському народові довелося зап-латити десятками мільйонів зайвих людських жертв та руї-ною усієї західної частини СРСР, найбільше Україні.

15) Пакт був колосальною стратегічною помилкою Сталі­на. Вже з «Майн кампф» було відомо, що для Гітлера головним є війна з СРСР для завоювання на Сході величезного життєвого простору для «арійців». Також було відомо, що Гітлер перед найбільш жаданим для нього походом проти СРСР має намір обов'язково розгромити Францію, щоб не воювати на два фронти. Розраховуючи, що війна між капіталіс-тами на заході триватиме довго, як у 1914-1918 рр., до взаєм-ного виснаження сторін, Сталін не розумів, наскільки Фран-ція слабша за Німеччину, і при всьому сроєму безмежному цинізмі не збагнув, що найвигідніше. було без пакту і ризику стояти осторонь у позиції збройного нейтралітету. Тим самим, не воюючи, Червона армія скувала б половину вермахту, яку Гітлер був би змушений тримати на Сході, і зробила б неможливим небезпечний для СРСР розгром Франції У 1940 р. IIідкреслимо, що саме нейтралітет СРСР і розмежування те-риторіальних інтересів від Балтики до Чорного моря стано-вили суть перших німецьких пропозицій, зроблених радянській стороні 26 липня та 2 серпня 1939 р. в ході таємних перего­ворів. Сталін запропонував пакт про ненапад який більш надійно гарантував Гітлеру безпеку на Сході. З усіх варіантів Сталін обрав найгірший. Народові за нього довелося заплатити найдорожчу ціну.

16) Аби замаскувати свій прорахунок, який мав катастро-фічні наслідки для Радянського Союзу Сталін у зверненні до народу 3 липня 1941р. доводив, ніби його пакт про ненапад з Гітлером дав Радянському Союзові додаткові півтора роки миру. Насправді ніякої загрози війни проти СРСР із заходу у 1939 р. не існувало. Стратегія Гітлера тоді полягала в тому, щоб вивести СРСР з гри, зірвавши пактом його збли­ження з англо-французьким блоком; блискавично розгромити та окупувати Польщу, тим самим створюючи плацдарм для нападу на СРСР, а далі розбити Францію, щоб забезпечити свій тил перед головним походом - на Схід. Пакт дозволив Гітлеру в найкоротший час, без будь-яких протидій з боку СРСР, виконати ці завдання і негайно взятися за підготовку Походу на Схід. Тому пакт не відтягнув, а прискорив Напад Гітлера на Радянський Союз.

Ведучій: пане Вікторе якраз на гарній ноті завершили й вклалися у регламент.

У кого є запитання до пана Коваля? Прошу.

Учасник КС, який не назвався: Яка була тема Вашої кандидатської десертації?

В.Коваль - Боротьба у США з питань політики щодо СРСР у роки великої вітчизняної війни

Ведучий: Ви не представилися.

Учасник КС, який не назвався: Володимир з Києва

так не представляються.

Володимир Янко Об'єднання «Свобода», СОУ: як Ви вважаєте саме страшне зло не покаране. То треба робити Нюрнберг 2 чи ні?

В.Коваль - Треба, звичайно треба, але не проти німців, бо там було біля 80 судових процесів і багато людей засудили, а у нас проти комуністичної партії - оце друга частина моєї доповіді, яку я не став читати. Як кажуть англійці - дякуємо за Ваш час.

Ведучий: дякуємо немає більше питань. Сідайте.

Оплески.

Ведучий: пробачте, є ще одне запитання від Володимира з Києва.

Якщо хочете - я Володимир Петрович Сазоненко. Людина комуністичних переконань, але не член КПУ.

Ведучий: не кричіть., спокійно! Прошу питання від пам'яті Сазоненка.

Володимир Сазоненко: перша Ваша теза - ось прийшли більшовики у 1917 році до влади й зламали демократію, яка тоді буяла. Більшовики відпускали під чесне слово офіцерів і генералів. Більшовицька революція завершилася за 2 тижні на всій територі. І лише після того, як 14 держав обігріли, обтрусили й надали гроші тоді була організована громадянська війна, яка призвела до терору. Спочатку було організовано ряд замахів на на керівників більшовиків й лише після того було оголошено червоний терор. То чому Ви формулюєте, що причиною терору були більшовики?

Віктор Коваль - Взагалі, в кожній нормальній країні є 6-7 процентів виборців, які завжди голосують за комуністів. Нічого дивного тут нема. Славні органи державної безпеки булди створені ще в грудні 1917 року. Ви це знаєте?

Володимир Сазоненко: були створені органи по боротьбі з саботажем

Віктор Коваль - правильно, цто була фразеологія, а нищили всіх, хто саботував, опирався більшовицькому загарбнику, що узурпував владу.

Ведучий: відповідь дали. Друге питання коротко.

Віктор Коваль - Ви сказали 14 длержав організували інтервенцію? Я дуже раджу Вам взяти з совєцької воєнної історії - восьмий том - в одному з томів радянської енциклопедії говориться про інтервенцію, вірніше про громадянську війну й інтервенцію. Та не має слова інтервенція. Немає походів Антанти. Це все вигадка. Ніяких походів Антанти не було, якщо не вважати походу на Польщу у 20 році. А Польщу хотіли утримати від Французи й Англійці від нападу на Росію. Це все Ваших братів, батьків, дідів, Ваших друзів вигадки. Що було? В Архангельську висадилися англійці та американці. Їх саміх було запрошено головою тамтешньої радянської ради. Були кораблі в Одесі, були в Севастополі, але ж вони прийшли допомагати тій стороні, яка репрезентувала законну владу в Росії. Більшовики ж захопили владу, узурпували її.

Ведучий: все! Що іще є?

Володимир Сазоненко: та тут по кожній темі.

Ведучий: Ви окремий Круглий стіл організуйте, запросіть на нього п. Віктора Коваля й він вам дасть відповіді на всі запитання.

Віктор Коваль - я не буду з ними говорити!

Володимир Сазоненко: якщо люди шукають істину - вони слухають. А якщо бажають варитися у власному … ( в залі гомін з усіх боків від учасників - дурниця… читайте історію… вони навіть К.Маркса ніколи не читали).

Ведучий: ще є хтось з комуністичними поглядами, щоби їм надати слово для запитання. Немає? Щоби не було потім запитань, що ми нікому не надали слова.

Юрій (нерозбірливо) журналіст - пане Вікторе! Ви згадали про те, що коли фашистська Німеччина напала на Польщу, Франція і Англія у відповідь оголосили війну Гітлеру. На що Гітлер відповів, це ще не значить, що вони воюватимуть. І тоді була така дивна позиційна війна, яку неаголосили «тиха війна» .

Віктор Коваль - вона по різному називається - дивна війна, у Америці називають «липова війна». Німці називають «Бліц криг».

Юрій (нерозбірливо) журналіст - в чому на Ваш погляд криється причина такої позиційної війни?

Віктор Коваль - відповідь буде дуже проста: Німеччина готувалася щоправда не з 33, а з 35 року шаленими темпами до війни. А західні держави вважали, що їм ніщо не загрожує. Я ж Вам казав, що Англія мала лише 4 дивізії, а французи за ті самі 5 років перед війною , що було створено Вермахт і витрачено було 80 млрд. франків - це французький обвинувачувач у нюрнбергу знайшов ці цифри, які свідчили, скільки було витрачено Францією на лінію Мажіно і на армію, а скльки було витрачено Німечччиною на розбудову Вермахту. То вийшло, що у 9,6 рази більше витратила Німеччина. То союзникам було вигідно всіляко відтягувати активний етап війни, тому, що англійці, як скажені мобілізовували військо. У них не було військового обюов'язку. Офіцерів взагалі не було. Не було мобілізаційної системи. Французи були більш -менш готові, ніж англійці, але їх армія не була готова вести наступальну війну. Вони побудували лінію Мажіно, але лише до Бельгійського кордону з дуже слабким відтінком на кордоні з Люксембургом біля Арден. І це мало смертельні наслідки для Франції, коли війна почалася. Словом - їм вигідно було відтягувати початок війни. Так у 1941 році англійці виготовляли літаків більше, ніж німці. Вони розкрутили машину свою. Так саме і Французи. Самі не могли робити все що завгодно - замовляли в Америці. А в Америці тоді такі порядки були, що воюючим країнам допомагати не можна було. Плати. Треба було платити. А місцеві акули капіталізму не хотіли переходити на воєнну продукцію. Тому, що у 35 році був шалений процес викривальний проти пиявок, які напилися на війні. Самого Моргана за вуса притягли до Конгресу й він відповідав перед комісією парламентською, конгренсовою. І, навчані цим досвідом, бізнесмени в Америці не хотіли переходити на виготовлення військової продукції. В цей час у них був бум у виробництві цивільної продукції, який давав гарні прибутки. Потрібно було будувати заводи для того, щоби вони могли будувати все те, що потрібно для війни в Європі. А на все те потрібно було мати час. Тому затягування початку війни з союзниками було вкрай невигідо Гітлеру, тому він весь час тримав армію в лихоманці. І війну він почав лише тоді, коли це було вигідно. А наші задумали почати війну у Фінляндії тоді, коли це було невигідно у кінці листопада. На таке могли піти лише ідіоти. А Гітлер був розумніше й почав війну тоді, коли війську й воєнній машині було зручно наступати й просуватися. Одні автори кажуть, що було 26 переносів моменту наступу, а інші автори пишуть, що лише 12. Але це теж багато. То погода, то іще щось. А тоді події в Югославії в квітні 1941 року. Все відтягувалося. Гітлер не хотів воювати з англійцями. Він вважав англійців такими, як й німці. Він запропонував англійцям ще 19 липня через місяць після капітуляції Франції 19 липня 1940 року почесний мир за яким залишалися всі англійські колонії. Віддасте лише німецькі й то, не наполягали. Він взагалі не хотів колоній Йому потрібні були теритлрії, які прилягали до Німеччини, аж до Уралу. Наступ Гітлер планував по завершенні підготовчого сезону армії, який завершувався 15 травня.1941 року, а 16 травня було призначено наступ. А не 22 червня. Це вже в березні перенесли наступ через Югославію.

Ведучий: дякую пане Вікторе за таку детальну відповідь.

Віктор Коваль - якщо ви мені будете задавати питання по війні, то ми ніколи не розійдемося.

Ведучий: - дякую. Ще одне питання. Прошу.

Нерозбірливо - пане Вікторе, чому на вашу думку Англія й Франція не оголосили війну СРСР 17 вересня , бо радянські війська оголосили війну Польщі й перейшли кордон.

Віктор Коваль - Ви ж бачите, що було насправді. Англія й Франція не могли мати ще одного противника. Хоча французи були такі горячоголові, що готові були бомбити Баку. Для чого? Щоби нафта не могла іти до Гітлера. Але, французи були занадто обережними. Навіть фінам намагалися допомогти, але, не для того, щоби допомогти фінам, а для того, щоби пройти до Швеції й зайняти там залізорудні родовища, тому, що без цих родовищ, які давали до 80% руди Німеччини, Німеччина тоді б й воювати не змогла б.

Ведучий: Дякую. Всі запитання?

Тоді наступну доповідь буде проголошувати Анатолій Трубайчук.

  1. Взаємини СССР з Німеччиною до початку Другої Світової війни

Доповідач: Анатолій Трубайчук - історик, автор серії праць по дослідженню взаємостосунків між СРСР та гітлерівською Німеччиною;

Прошу пане Анатолію.

Перша моя книжка називалася «Чи була альтернатива Другій Світовій війні». А остання «… історія Другої Світової війни».

Віфктор Саввич який так добре тут розповів, казав що альтернативи не було. І це абсолютний факт. А я все ж таки вважаю, що альтернатива була. Я вертаюся до березня 1939 року. Після того, як Гітлер захопив Прагу нанаступний день міністр закордонних справ Франції Жорж Мане і Президент Франції негайно вилетіли до Лондона, щоби виробити спільні умови спільно з Радянським Союзом у разі агресії Німеччини проти Польщі і проти Румунії. Декілька тижнів пішло на те, щоби погодитися на французькі пропозиції. А те, що писалося у радянській історіографії - то брехня. Тому, що ініціатором тоді була Франція. І спільна їхня пропозиція була направлена у Москву. Дати точної навести не можу за відсутності окулярів.

Коли пропозиції прийшли у москву, Литвинов зібрав всіх всіх своїх заступників, аби підготувати зустрічні пропозиції. А коли про це дізнався Сталін, він відповів - «Не надо сешить». І негайно ця робота припинилася. А відповідь на ці пропозиції Франції була надіслана через місяць після редагування Сталіним. Тоді почалися прямі переговори. І в радянській історіографії це описується так. Що якби англійці і французи хотіли договоритися, то вони надіслали би Жоржа Моне і Галіфакса, або сам би Чемберлен приїхав би, так, як він їздив до Гітлера на уклін. А так вони надіслали якихось третіх осіб. А ці треті особи були посол Великобританії у СРСР сер Віль'ям Хітс - досвідчений дипломат й фахівець з проблем Європи. І на допомогу йому Чемберлен надіслав ще одного Віль'яма, але Стрейджера.

Переговори велися - як мокре горить. Тому, що 3 травня було проголошено про відставку Литвинова й був прихильником зближення СРСР з Францією і наркомом поставили Молотова. А Молотов, як відомо мав таку «Нон де гера» це значить псевдо - «залізна сідниця».

І приньому переговори зайшли у зовсім інший кут. І з 17 травня відбувся такий діалог. Прийшли на останню зустріч з Молотовим всі спеціальний посол Стронг - спеціальний представник Чемберлєна і французький посол. Коли вони піднімалися вгору, назутріч їм спускався заступник Молотова Потьомкін. З невеселим обличчям й це помітили посли. Коли вони зайшли до Молотова, він їм сказав: вважаю, що Вам не потрібно зачитувати умови, які запропонував на Ваші пропозиції СРСР. У відповідь на наші пропозиції ми отримали відповідь. Стренг, який сам писав відповідь схопився, ніби його вдарили батогом. Каже - «Там немає ніякої відмови». Там є лише умова, за якою СРСР може вважати небезпеку для себе у прибалтійських країнах й забезпечити заходів, щоби забезпечити свій кордон. А для того, щоби вводити туди свої війська, для цього потрібно знати згоду керівників Прибалтійських країн і насамперед встановити факт агресії проти них прямий чи опосередкований. Коли Молотов все це вислухав, він встав і сказав - « Мабуть Ви нас вважаєте дураками й простофілями». На цьому переговори закінчуються. Закрив двері й пішов до іншої кімнати. На цьому переговори політичніангло - французькі з СРСР завершилися, а у серпні продовжилася їх військова частина, коли у серпні приїхали військові делегації Англії й франції у Москву. Радянські іторики намагалися на цьому зіграти, кажучи, що з радянського боку був нарком Ворошилов (Анатолій Трубайчук стукає по столу пальцем), а з боку Англії й Франції міністрів не було. Хрущов про Ворошилова казав так -« товариш Сталін, так Ворошилов же дурень! За що ми його так на щит підіймаємо?» Сталін відповів - «Це ми з тобою Нікіта знаємо що він дурень, а народ його любить!» .

А зараз зачитую один абзац з моєї монографії: Впродовж 5 десятиліть пропагувався як найвищий тріумф радянської дипломатії. Проти цього був лише один голос Віктора Саввича Коваля, який видав книжку про воз'єднання України й міжнародні відносини 1939 - 1941. Що йому за це було - один Бог знає. Це був 1979 рік. Й зна я, бо я сидів за стіною у сусідньому кабінеті в інституті історії. Деякі ортодокси навіть перестали вітатися з ним. Але він поставив під сумнів висновки радянських істориографів.

Ведучий - погано що нечують комуністи - вони вже пішли.

Якби Сталін хотів, але ж він не хотів попередити війну, то він би пішов на будь-які умови й згоди за для встановлення військеово-політичної угоди з Францією й Англією щоби не допустити війни. Але, Сталін на це ніколи би не пішов.

Тут є правда, ще одна теза про вину полковників польських. Але вини їхньої там небагато було. Тому, що вони вважали, що допомагаючи провести СРСР свої війська на західний кордон Польщі з Німеччиною, СРСР прагне відновити те, що йому не вдалося зробити у 1920 році. Коли Тихочовський йшов з Гаєм на Варшаву, а Будьоний на Люблін. І нічого у них тоді не вийшло. І тут є цитата Леніна, яка збігається з висловом Ганса Зекта: «Що було би, якби красная армія завоювала Польщу й куди би ділася Версальська система».

Вихід з глухого кута, до якого зайшла міжнародна політика був один - підписання військової й політичної конвенції між СРСР з Англією й Францією. Тоді б Гітлер не міг здійснити своїх планів й агресії проти Польщі. Але це неможливо, тому, що Сталін сам мріяв здійснити похід на Східну Європу, на Балкани й Померангію. З генштабівськими офіцерами розробляв операцію в той час, як Жорж Бонаї повертався додому після переговорів з СРСР.

Ведучий - Дякуємо. У кого є запитання?

Прошу.

Не назвався. Пане Анатолію! Відомо, що таємні протоколи, які додавалися до пакту Ріббентропа - Молотова давали можливість обом диктаторам обманювати один одного, хитрувати. Міжнародна громадськість не знала про це. Скажіть будьласка, коли була прийнята директива ставкою Гітлера 18 грудня 1940 року, за пів року до початку війни й план «Барбароса «Був розроблений, чи говорить Вам, як професіоналу історику, що Гітлер не планував похід на Схід у цей час. Що спонукало Гітлера змінити плани? Очевидно активізація Сталіна на Балканах і в Румунії підстібнула Гітлера на такий крок. Ви не вважаєте, що це так?

Але я почну так. Після поразки Франції, коли армиії були відведені на південь на відпочинок, начальник штабу, не пам'ятаю вже якої армії, німецький генерал З.Маркс. До речі, книжка Віктора Саввича не вийшла через те, що прізвище Маркс двозначно не сприймалося.

Зікфрід Маркс сидів тоді у штабі 18 армії й готував план. Потім цей план пішов, як ви знаєте до Паулюса, по тім до того полковника, який останню крапку ставив. Так, що план готувався давно, ще з літку 1940 року. Але, останню краплю, яка переважила терези на користь плану «Барбароса» докапав сам Сталін. Коли у листопаді 1940 року були переговори Риббентропа, Молотова і Гітлера, Сталін почав вимагати, щоби йому надали негайно Болгарію, протоки й навіть східне середземномор'я. І коли Молотов почав всі ці плани викладати то Гітлер сказав, що ви й так вже достатньо місця захопили. Достатньо! Молотов почав йому доводити, що Ви теж захопили чимало на Заході. А Гітлер йому каже (а це була таємниця за сімома замками, навіть у спецхранах цього не було, лише у другому спецхрані, знаєте, вже за третіми дверима, що особо довєрєним дозволялося читати) Гітлер каже, що за кожен квадратний кілометр німецький солдат пролив кров на цій землі. А ви скористалися тим, що наші війська стримують війська на заході й за нашою спиною загребли велику територію. Одним словом при всій ганебності Пакту про ненапад там не було сказано, що ця територія могла належати СРСР. Там написано, що це сфера впливу, а не зона для окупації. Тому, коли Сталін зробив окупацію прибалтійських держав, а потім почав війну з Фінляндією, Гітлер розумів, що далі Сталіна пускати не можна. Читайте докладно товаріща Буніча. Є така книжка.

Ведучий - Дякуємо. У кого є запитання? Немає запитань.

Я зрозумів п.Анатолія Трубайчука , який доповнив пана Коваля.

А зараз слово надається співдоповідачу Ігору Хсіву.

Ігор Хсів, політолог. Тема: " Роль СРСР у підготовці військової потуги Німеччини"

Ми обговорювали теми, які й сьогодні є актуальними для нашого суспільства. Ця тема є дуже болючою, яка робить розкол в Україні по лінії Схід Захід. Ми повинні зробити все, щоби суспільство пройшло цей болючий шлях до видужання через розкриття втаємничених від суспільства сторінок. На цьому Круглому столі ми намагаємося це зробити. Потрібно, щоби обговорення цієї теми було винесене на широкий загал, якою б гіркою ця правда не була б. Яка полягає в тому, що Радянський Союз й комуністична парія на чолі зі Сталіним породили Гітлера й німецький фашизм. Тут потрібно розкрити, яким чином народжувався гітлерівський фашизм і Вермахт. Звідки взялась німецька військова промисловість після Версальського договору, яким Німеччині було заборонено мати військову промисловість й військо більше 100 тисяч військовослужбовців. Німеччина не мала права мати ні авіації, ні танків, ні броньованих військових кораблів. Але всі ці заборони, завдяки допомозі Радянського Союзу Гітлерівська Німеччина змогла обійти. Почалося це у серпні 1922 року. Знаменитий Рапальський договір в Італії, коли було підписано першу угоду між Більшовицькою Росією й Німеччиною (ще тоді Веймарською республікою про співпрацю). Саме з цього часу починається масштабна співпраця, хоча потрібно відзначити, що тісна взаємодія з Німеччиною не припинялася ще з 1916 - 1917 року. Потрібно згадати, як більшовики прийшли до влади, як німецький генштаб перевіз через всю воюючу Європу Леніна й його соратників, фактично весь радянський уряд. Це була спецоперація німецького генерального штабу, метою якого було на той час за допомогою цієї команди й її методів вивести Росію з війни. І ця задача багато в чому була виконана. Іще більшовики й радянський уряд мали дуже тісні стосунки з німецьким урядом, з німецьким генеральним штабом, з німецькою Армією. Всі ці контакти продовжилися у наступні роки після більшовицького заколоту. У цих контактах брали участь Ленін, Уборевич, Уншліхт. Все більшовицьке керівництво проводило таємні переговори з німецькими чильниками. Перший договір був у 1922 році, потім 1923, 1925, 1926 років.

Але, першим був Рапальський договір 1922 року, після якого почалося створення німецьких науково-дослідницьких, навчальних й промислових центрів. Будувалися заводи по виготовленню сучасної зброї. Німеччина володіла сучасними технологіями, а СРСР володіла природніми ресурсами й надавала можливість готувати Німеччину до війни у Європі. Тому як СРСР так й Німеччина були зацікавлені у підготовці до війни.

"Чималу роль у перегляді й зриві обмежувальних параграфів Версальського договору відіграло економічне, технологічне й військове співробітництво між СРСР та Веймарською республікою, що розгорнулося після підписання між СРCР та Німеччиною (1922 р.) Рапалльського договору. В ході цього співробітництва рейхсвер одержав можливість налагодити на території СРСР підготовку офіцерів хімічних військ, танкістів, льотчиків, а також приступити до проектування та виготовлення наступальних видів зброї (танків, літаків, отруйних речовин тощо), чого він не мав права робити на території Німеччини. У свою чергу вищі офіцери Червоної армії проходили стажування у штабах рейхсверу.".

Трубайчук А.Ф. Друга світова війна. - К.: Наукова думка, 1995. -C.10.

М. Бухарін у доповіді Комінтерна на XII з'їзді РКП(б) відзначав: "Характерным для методов фашистской борьбы является то, что они больше, чем какая бы то ни была партия, усвоили себе и применяют на практике опыт русской революции. Если их рассматривать с формальной точки зрения, т.е. с точки зрения техники их политических приемов, то это полное применение большевистской тактики и СПЕЦИАЛЬНОГО РУССКОГО большевизма: в смысле быстрого собирания сил, энергичного действия очень крепко сколоченной военной организации, в смысле определенной системы бросания своих сил, «учраспредов», мобилизаций и т.п. и беспощадного уничтожения противника, когда это нужно и когда это вызывается обстоятельством".

Бухарин Н. Доклад Коминтерна // Двенадцатый съезд РКП(б): Стенографический отчет. - М., 1923. -С.249.

Сьогодні, у сучасних українців виникає логічне запитання - чому робили все це більшовики? Чому Були зацікавленні у відновленні воєнної потуги німеччини? Чому плекали нацизм? Для цього є причини ідеологічні й політичні. Вже в середині 1920-х років починає звертати увагу на особу Гітлера. З 1924 року за допомогою більшовицьких спецслужб Сталін мав можливість особисто вивчати поведінку Гітлера. Знаючи твір Гітлера «Майн кампф» (цей твір було перекладено на російську мову й видано в СРСР) Сталін добре розумів, яким потенціалом володіє Гітлер й що він далі буде робити, коли прийде до влади. Тобто було розуміння того, що Гітлєр розв'яже війну у Європі за приниження, які мали німці після підписання Версальської угоди. Згадаймо слова сталінського генерала Тухачевського «Ми візьмемо Європу з середини» - є свідченням того, що Сталін готувався втілити комуністичні ідеї в життя, використовуючи для цього гітлерівську Німеччину. Для цього комуністам потрібно було відродити потугу німецької військової машини й почати війну в Європі. А далі експорт (полум'я) більшовицької революції мало поширитися на всю Європу й далі на весь Світ. Тому більшовики були зацікавлені у підготовці війни з боку саме Німеччини, яка булла ображена країнами переможцями у Першій Світовій війні. В неї Були відібрані права, колонії, заборонено мати потужнє військо й ВПК.

Співпраця СРСР з Німеччиною набула таких розмірів й форм що протягом першої половини 30-х років в СРСР було підготовлено більше 20 тисяч вищих й старших офіцерів Вермахту. Найбільшими центрами Були: Ліпецька школа льотчиків, танкова школа під Казанью й хімічна школа у Поволжжі

Ведучий - пане Ігорю, пробачте, я вас зупиню, я знав полковника Юрія Бакуревича, який з Гудеріаном грав в карти на казанському полігоні. Гудеріан там вчився й творив «Бліц криг»..

Ігор Хсів Доречі такий відомий гітлерівський генерал, як Герман Герінг навчався опановувати літаки й льотну майстерність у льотній школі у місті Орел. Весь старший офіцерський склад від майора, полковника пройшли вишкіл у Радянському Союзі. І сааме ці офіцери очолили підрозділи Вермахту принападі Німеччини на СРСР у 1941 році.

Офіцери Червоної армії, які набували знань й відповідної підготовки у Німеччині були у 1937 році розстріляні. Цьому сприяла дезінформація, яку закидали німецькі спецслужби. Це булла одна з основних підстав репресій в червоній армії 1937 у році.

"...в конце 20-х и в начале 30-х годов, когда Гитлер уверенно шел к власти, советско-германские отношения переживали как бы медовый месяц. Известно, что до первой мировой войны связи между Россией и Германией были весьма тесными, что, кстати, ярко отразилось на русской литературе XIX века. Наука, культура, экономика - все входило в круг общих интересов обеих стран. Противостояние в первой мировой войне и революция в России ослабили эту традицию, но уже в 20-е годы связи между странами стали оживляться. В русле нашей темы стоит вспомнить хотя бы о том, насколько оживились контакты Германии и России в такой специфической области, как военная. [Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... - C.44]

Сталин рассчитывал, что обученные у нас немецкие офицеры пойдут потом походом на Западную Европу, главным образом на ненавистную ему Англию, которую, кстати, так же люто ненавидел и фюрер. Но, увы, в результате вышло, что Сталин помог Гитлеру подготовить первоклассную армию на свою голову. Легко представить гнев Сталина, когда стало ясно, что обучение немцев в Липецке и Казани может выйти стране боком. Сталин, как мог, попытался себя утешить: расстрелял всех, кто имел отношение к этой акции, от маршала Тухачевского, дипломата Крестинского и публициста Радека до комендантов аэродрома в Липецке и танкодрома в Казани. Типичное сталинское решение. Он всегда с особым усердием уничтожал людей за свои собственные ошибки, чтобы некому было потом о них вспомнить.

Но не только военное сотрудничество отличало тогда советско-германские отношения. К началу 30-х годов Германия далеко обошла все другие страны Запада по объему торговли с СССР. Можно вспомнить и о таком событии, как заключение в 1933 году Договора о дружбе, ненападении и нейтралитете между нашей страной и Италией, возглавлявшейся тогда Муссолини. Договор коммунистов о дружбе с фашистами! ... [Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.45]

... Гитлер не раз заявлял, что национал-социализм есть то, чем мог бы стать марксизм с небольшими поправками. Фюрер признавался, что многому научился у Ленина и Троцкого, в том числе тому, как обманывать и вести за собой массы. «Я многому научился у марксистов, - говорил Гитлер, - и я признаю это без колебаний. Я учился их методам».

Как известно, главным идеологом фюрера был Геббельс. Коллега Геббельса по 30-м годам Г. Раушнинг вспоминает: «Геббельс, и не только он один, в годы борьбы почти торжественно заявлял о глубоком родстве национал-социализма и большевизма; подобное же мнение о большевиках развивалось и после прихода нацистов к власти, хотя об этом уже не говорили в открытую». Но и этого мало! В своем дневнике Геббельс писал: «Штеннес говорит, что я - Сталин нашего движения, который оберегает чистоту идеи. Я не Сталин, я им стану». В том же дневнике Геббельс с гордостью заявляет: «Я - национал-большевик!» И еще одно любопытное признание Геббельса из его дневника от 1940 года: «Теперь мы связаны с Россией союзом. До сих пор это было нам выгодно. Фюрер увидел Сталина в фильме, и он тотчас показался ему симпатичным. С этого, собственно, началась германо-русская коалиция»... [Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.40]

Согласно теме нашего разговора, мы ведем речь о немецких фашистах и наших коммунистах, но не только немецкие нацисты видели в Сталине родную душу... Вождь русских фашистов в Маньчжурии, К. Родзаевский, заявил: «Не сразу, постепенно, шаг за шагом, пришли мы к этому выводу. И решили: сталинизм и есть то самое, что мы ошибочно называли «российским фашизмом». Это наш российский фашизм, очищенный от крайностей, иллюзий и заблуждений»... [Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.41]

На тему кровной или, как теперь говорят, генетической связи между сталинизмом и фашизмом есть множество фактов и документов, но, пожалуй, одним из самых потрясающих является письмо великого русского ученого И.О. Павлова, которое он написал в Совет Народных Комиссаров в декабре 1934 года. Ему тогда было уже 85 лет, он был нобелевским лауреатом, известным во всем мире. Наверное, он просто не мог больше молчать, решил, что терять ему уже нечего, а того, что большевики погубили Россию, он, настоящий ее патриот, пережить не мог. В письме он заявил: «Вы напрасно верите в мировую революцию. Вы сеете по культурному миру не революцию, а с огромным успехом фашизм. До вашей революции фашизма не было. Ведь только политическим младенцам Временного правительства было мало даже двух ваших репетиций пред вашим октябрьским торжеством. Все остальные правительства вовсе не желают видеть у себя то, что было и есть у нас... Мне тяжело не от того, что мировой фашизм попридержит на известный срок темп естественного человеческого прогресса, а от того, что делается у нас и что, по моему мнению, грозит опасностью моей Родине»...

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.42]

В свете всего сказанного выше не приходится удивляться тому, что именно Сталин помог Гитлеру прийти к власти. Дело было так. Еще в 1924 году Сталин обратил внимание на одно высказывание известного в то время советского публициста К. Радека. Сталин заявил: «Радек считает главным врагом Германии фашизм и полагает необходимой коалицию с социал-демократами. А наш вывод: нужен смертельный бой с социал-демократами». Сталин через Коминтерн объявил нашими главными врагами социал-демократов, назвав их «врагами пролетариата, более опасными, чем явные приверженцы грабительского капитализма». И в этом он тоже сошелся с Гитлером, который считал социал-демократов своими злейшими врагами, потому что именно они были главным препятствием на его пути к власти в Германии.

В 1932 году коммунистическая партия Германии набрала на выборах более пяти миллионов голосов. Если бы она выступила единым фронтом с немецкими социал-демократами, то Гитлер не смог бы победить на выборах. Но Сталин запретил немецким коммунистам блокироваться с социал-демократами. Ошибка Сталина? Нет, конечно! Просто фашизм был ему ближе по духу, чем социал-демократические идеи.Личный переводчик Сталина В. Бережков, которого мы выше уже цитировали, со знанием дела свидетельствует: «Сталину всегда импонировал нацистский вождь. Еще до его прихода к власти Сталин считал главной опасностью не национал-социалистов, а социал-демократов, которых он заклеймил кличкой «социал-предателей». Такое его отношение понятно: именно идеи социал-демократии угрожали подорвать созданную им в СССР диктатуру и поставить под сомнение его личную неограниченную власть, методы же нацистов были близки ему по духу»...

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.43]"

Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы. -М.: «Права человека», 2002. -С.44-45, 40-43.

"Возрождение германских вооруженных сил в Советской России остается одной из самых поразительных глав современной истории. Оно подготавливалось на протяжении одиннадцати лет (1922-1933 гг.) втайне от всего мира. Именно здесь, в России, были в значительной степени заложены основы будущих наступательных вооруженных сил Германии, ставших в 1939 году ужасом для Европы, а в 1941-м обрушившихся на СССР.

12 февраля 1919 года за участие в восстании «Спартака» (организация германских левых социал-демократов) в камеру тюрьмы для подследственных арестантов в берлинском районе Моабит был помещен Карл Радек [1- Радек К. Б.- левый коммунист, в 1919-1924 гг.- член ЦК РКП(б), член Исполнительного комитета Коммунистического Интернационала, сотрудник газет «Правда», «Известия».], «умнейшая и хитрейшая голова своего времени». Первые месяцы заключения были тяжелыми: строгая изоляция, допросы. Но уже летом, после подписания Версальского договора, условия его содержания под арестом внезапно улучшились. Он получил хорошую камеру, вскоре названную «политическим салоном Радека», и неограниченную возможность принимать посетителей.

Особенно им заинтересовался рейхсвер [2- Рейхсвер (нем. Reichswehr, от Reich - государство, империя и Wehr - оборона) - вооруженные силы Германии в 1919-1935 гг., ограниченные Версальским мирным договором 1919 г. до 100 тыс. человек. Вербовались по найму Руководство рейхсвера вело скрытую подготовку к развертыванию массовых вооруженных сил. В марте 1935 г Германия аннулировала военные статьи Версаля и ввела всеобщую воинскую повинность. На базе рейхсвера был сформирован вермахт.]. Сюда, в тюрьму Моабит, и протянулись нити тайного сотрудничества между Красной Армией и рейхсвером. В декабре 1919 года Радек возвратился в Москву, привезя в качестве невидимого багажа мысли о союзе России [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.11.] и Германии, нацеленном против Запада и Версаля. По Версальскому договору Германия потеряла 67,3 тысячи квадратных километров территорий в Европе и все колонии. Ей было запрещено иметь авиацию, подводный флот и крупные бронированные корабли, производить самолеты и дирижабли, броневики и танки, химическое оружие. Требовалось выплатить Антанте многомиллионные репарации. По мнению В. И. Ленина, условия Версаля были продиктованы «беззащитной» Германии «разбойниками с ножом в руках» [1- Ленин В. И. Поли. собр. соч.-Т. 41-С. 353.].

Россия после гражданской войны, интервенции Антанты и неудачной «польской кампании», выявившей неподготовленность Красной Армии к ведению боевых операций на чужой территории, также оказалась в международной изоляции и искала выхода из трудного положения в союзе с Германией. Таким образом, обе стороны готовы были начать сотрудничество на основе равноправия, взаимных интересов, с учетом общих врагов и при обоюдном уважении.

Использование разногласий в капиталистическом мире для развития отношений с Германией полностью соответствовало внешнеполитической линии, разработанной ЦК партии большевиков во главе с Лениным. Следует, однако, отметить, что процесс активного взаимодействия с рейхсвером разворачивался уже после отхода Ленина от полноценной политической деятельности в связи с болезнью (1922 г.).

У истоков союза с рейхсвером с советской стороны стояли высшие партийные и государственные деятели, известные военачальники, сотрудники ВЧК (ГПУ) и различных наркоматов: В. И. Ленин [2- Более подробные сведения о действующих лицах происходящих событий даются, как правило, при первом их упоминании в документах.], Л. Д. Троцкий, М. В. Фрунзе, Ф. Э. Дзержинский, И. В. Сталин, К. Б. Радек, Г. В. Чичерин, Л. Б. Красин, H. H. Крестинский, В. В. Куйбышев, Э. М. Склянский, К. Е. Ворошилов, M. H. Тухачевский, А. И. Егоров, И. П. Уборевич, А. И. Корк, И. С. Уншлихт, И. Э. Якир, Я. К. Берзин, Я. М. Фишман и другие.

С немецкой стороны - представители руководства страны и рейхсвера: Г. фон Зект, И. Вирт, У. Врокдорф-Ранцау, В. Ратенау, П. фон Хассе, К. фон Гаммерштейн-Экворд, В. Тренер, В. фон Бломберг и другие. Именно эти фамилии наиболее часто фигурируют в ходе [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.12] переговоров, в разного рода соглашениях, документах о связях РККА и рейхсвера. Поначалу встречи военных и политических руководителей двух государств предусматривали возможность установления контактов в случае конфликта одной из стран с Польшей, которая служила опорой Версальской системы на востоке Европы. Далее сотрудничество России и Германии обрастало новыми идеями: Россия, получая иностранный капитал и техническую помощь, могла повышать свою обороноспособность, а Германия взамен - располагать совершенно секретной базой для нелегального производства оружия, прежде всего танков и самолетов. Одним из наиболее активных сторонников дружественных отношений с Красной Армией был генерал фон Сект. Он-то и начал практическую реализацию программы сближения с РККА.

Фон Зект, в целом не желая усиления военного потенциала Советской России, тем не менее был за содействие развитию ее промышленности. Русские, по мнению фон Зекта, могли бы при необходимости обеспечивать поставки боеприпасов для рейхсвера и в то же время сохранять нейтралитет, если возникнут международные осложнения. Он видел в этом союзе возможность обойти наложенные Версальским договором военно-технические ограничения. К тому же Россия, по меньшей мере теоретически, была в состоянии в случае войны на Западном фронте поставлять Германии нужные объемы марганца, молибдена, никеля, хрома, вольфрама и другого сырья. Особое значение имел доступ к марганцевым рудам, без которых производство немецкой стали могло быть быстро парализовано.

Для взаимодействия с РККА в министерстве рейхсвера к началу 1921 года была создана специальная группа во главе с майором Фишером. (В конце 1923- начале 1924 года в Москве появилось представительство этой группы, именовавшееся «Московский центр». Возглавил его полковник О. фон Нидермайер.) В марте того же года начался обмен мнениями, может ли и при каких условиях запрещенная Версалем немецкая военная промышленность перебазироваться в Россию. И, как следует из доклада представителя РСФСР в Берлине В. Л. Коппа - Троцкому, одновременно уже шли секретные переговоры: о строительстве самолетов - непосредственно с заводами «Альбатрос», подводных лодок - с промышленниками Бломом и Фоссом, заводов боеприпасов - с Крупном. [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... - C.13]

Советско-германское сотрудничество постепенно набирало силу. Летом 1921 года фон Нидермайер вместе с военной миссией Германии прибыл в Москву как бы на «рекогносцировку», в том же году в России побывал и начальник управления Генерального штаба рейхсвера генерал-майор фон Хассе, которого принял начальник штаба РККА П. П. Лебедев.

Ответная встреча состоялась в Берлине в сентябре 1921 года. В переговорах участвовал Радск и руководитель Наркомвнешторга Красин, а с немецкой стороны - фон Хассе и майор Курт фон Шлейхер. Результатом переговоров стало создание организации под названием ГЕФУ («Гезельшафт цур Фердерунг геверблихер Унтер немунген»)- «Общество по развитию промышленных предприятий» - с конторами в Москве и Берлине. Оно занималось вопросами технического и экономического содействия военно-промышленным объектам на территории Советской России и просуществовало до 26 февраля 1927 года. После его ликвидации, причинами которой было неудовлетворительное ведение хозяйства и взяточничество персонала, функции ГЕФУ перешли к так называемой ВИКО («Виртшафтсконтор»)-«Экономической конторе», представителями которой в СССР являлись полковник авиации фон дер Лит-Томсен и доктор Цур-Лойс.

Так осуществлялось осторожное, несколько половинчатое сближение между Москвой и Берлином: торговые переговоры, наметки военного сотрудничества, неофициальные миссии туда и обратно...

Пасхальным воскресеньем 1922 года, как удар грома, потрясло Европу слово «Рапалло». Во всей дипломатической истории, пожалуй, не было такого важного межгосударственного договора, осуществленного столь молниеносно. Вот что вспоминали об этом событии члены немецкой делегации в Рапалло: «Вдруг тихонько постучали в дверь господину фон Мальтцану: с Вами хочет говорить по телефону господин со смешной фамилией. Мальтцан в ночной рубашке, в шлепанцах спустился по тихой ночной лестничной клетке к телефонной будке в фойе у отеля. У телефона был Чичерин - русский министр иностранных дел. «Мы должны завтра немедленно собраться,- сказал он.- Это чрезвычайно важно...» И тут последовала знаменитая «конференция в пижамах» в комнате Ратенау. Вся германская делегация: рейхсканцлер, министр иностранных дел, чиновники и дипломаты - все [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.14] собрались в своих пижамах и ночных рубашках и обсуждали всю ночь, сидя на кроватях и подушках, новую ситуацию. Нужно ли договариваться с Россией?» [1- Хаффнер С. Дьявольский пакт.- Мюнхен, 1965.- С. 65.] После обеда того же дня подписи русского и германского министров иностранных дел стояли уже под готовым договором. Хотя он и не имел секретных военных статей, тем не менее его важнейшим результатом стало советско-германское военное сотрудничество, начало которому было положено еще до Рапалло.

«Величайшая опасность в данный момент,- писал премьер-министр Великобритании Д.. Ллойд Джордж,- заключается, по моему мнению, в том, что Германия может связать свою судьбу с большевиками и поставить все свои материальные и интеллектуальные ресурсы, весь свой огромный организаторский талант на службу революционным фанатикам, чьей мечтой является завоевание мира для большевизма силой оружия. Такая опасность - не химера» [2- Джордж Ллойд Д. Правда о мирных договорах.- Т. 1.- М., 1957.- С. 350.]

Был ли другой выбор в Рапалло? Документы свидетельствуют: немцы подписали договор потому, что другого выбора у них не было. У Советской России выбор был: она могла бы заключить договор с Западом. Однако предпочтение было отдано пакту с немцами.

11 августа 1922 года было заключено временное соглашение о сотрудничестве рейхсвера и Красной Армии. Рейхсвер получил право создать на советской территории военные объекты для проведения испытаний техники, накопления тактического опыта и обучения личного состава тех родов войск, которые Германии запретил Версаль. Советская сторона получала ежегодное материальное «вознаграждение» за использование этих объектов немцами и право участия в военно-промышленных испытаниях и разработках.

Летом 1923 года участники совещания в Берлине - министр иностранных дел барон фон Розенберг, министр финансов А. Гермес, советник металлургической фирмы «Гутехофф - нунгсхютте» П. Ройш, начальник отдела вооружений штаба сухопутных сил подполковник В. Менцель и другие - согласовали сумму для финансирования военных расходов в России в размере 75 миллионов марок. Однако на неофициальной встрече канцлера В. Куно и посла Брокдорф-Ранцау с наркомом финансов [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.15] СССР А. Розенгольцем и заместителем наркома иностранных дел Н. Крестинским, которая проходила на частной квартире в Берлине 30 июля 1923 года, канцлер подтвердил выделение лишь 35 миллионов марок, оставляя, таким образом, резерв в 40 миллионов для дальнейших переговоров. Здесь же Розенгольц предложил германской стороне немедленно наладить сотрудничество в самолетостроении.

Западногерманский историк, знаток военных контактов РККА и рейхсвера Рольф Дитер Мюллер придерживается той точки зрения, что «германо-русские военные отношения, интенсивно развивавшиеся с весны 1922 года, вступили уже в 1923 году в фазу испытания. Ни Москва, ни Берлин, правда, не решались сделать шаг к заключению формального военного союза. Перед лицом сложившегося соотношения сил ни Ленин, ни Троцкий, ни фон Сект, ни Куно не были склонны к военным решениям. Стороны заняли позиции выжидания и пытались побудить друг друга к выполнению предварительных условий, не желая, однако, связывать себя. Полем для тактических маневров стало производство вооружений, в котором были заинтересованы в равной мере обе стороны» [1-Muller R. D. Das For zur Weitmacht. Boppard am Rhein, 1984 S. 130-131.]

Осенью 1923 года двусторонние переговоры приняли конкретную форму договоров, в частности, с фирмой «Юнкерc» - о поставке самолетов и постройке на территории СССР авиазавода. В письме доверенного лица германского военного министерства Ваурика Россия прямо называлась «опорным пунктом германской авиапромышленности».

С командованием рейхсвера было также достигнуто соглашение о совместной постройке завода по производству иприта. А в 1924 году через фирму «Метахим» советской промышленностью был принят от рейхсвера заказ на 400 000 снарядов для полевых трехдюймовых орудий. В 1926 году снаряды передали немцам. Однако эта акция нанесла советской стороне политический ущерб, так как данный факт стал известен немецким социал-демократам, предавшим его общественной огласке.

Далее события развивались следующим образом. В письме Крестинского Сталину от 1 февраля 1926 года проводилась мысль о том, что трехлетний период сотрудничества с рейхсвером в силу различных причин мало что дал. Учитывая это, для решения возникших проблем Крестинский, [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.16] с ведома высшего советского политического и военного руководства, предложил немецкой стороне организовать встречу. Фон Зект согласился на ее проведение в Берлине. В итоге переговоров 25-30 марта 1926 года советские и германские представители пришли к выводу, что военные ведомства двух стран должны действовать непосредственно. Причем все вопросы будут решаться в Берлине через фон Секта, а в Москве - через заместителя председателя ВЧК (ГПУ) Уншлихта. Связь будет поддерживаться в Берлине военным атташе П. Н. Луневым, а в Москве - уполномоченным рейхсвера Лит-Томсеном.

Сотрудничество обеих сторон принимает разнообразные формы: взаимное ознакомление с состоянием и методами подготовки обеих армий путем направления командного состава на маневры, полевые учения, академические курсы; совместные химические опыты; организация танковой и авиационной школ; командирование в Германию представителей советских управлений (УВВС, НТК [1-УВВС - Управление Военно-Воздушных Сил; НТК - Научно-технический комитет], Артуправление, Главсанупр и др.) для изучения отдельных вопросов и ознакомления с организацией ряда секретных работ.

Особо следует сказать о взаимодействии РККА и рейхсвера в трех центрах с кодовыми названиями «Липецк», «Кама» и «Томка» (или «Томко»). Здесь прошли обучение многие военнослужащие рейхсвера.

А предыстория возникновения этих центров такова. В 1924 году руководство РККА неожиданно закрыло только что организованную Высшую школу летчиков в Липецке. На ее базе началось создание авиационной школы рейхсвера, просуществовавшей почти десять лет и замаскированной под 4-ю эскадрилью авиационной части Красного Воздушного Флота (иногда в документах -«4-й авиаотряд тов. Томсона [2- Имеется в виду Лит-Томсен.]»). Руководила авиацентром «Инспекция № 1» германского оборонного управления «Верамта» Лит-Томсену было поручено следить за выполнением соглашения о школе.

Поначалу в школе имелось 58 самолетов (главным образом «Фоккер Д-13»), привезенных немцами. Однако советская сторона постоянно настаивала на поставке более совершенных, первоклассных машин. Поэтому к 1931 [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.17] году в распоряжение школы поступили 4 НД-17 и 2 «Фоккер Д-7». В 1927-1928 годах здесь было обучено 20 летчиков и 24 летчика-наблюдателя. В 1931 году подготовка летчиков-истребителей осуществлялась в два курса. Занятия шли с 17 апреля по 5 октября. Срок учебы представлялся вполне достаточным для достижения поставленных целей. Всего в этом году обучался 21 человек.

Обучение обоих курсов проводилось на основе опыта, накопленного за предыдущие годы. Если подготовка летчиков курса 1929 года оценивалась как «хорошо», 1930-го - как «в целом удовлетворительно», то выпуск 1931 года уже получил оценку «очень хорошо».

В 1931 году были запланированы полеты на большой высоте, но проводиться в полном объеме они не могли из-за потери времени на другие упражнения, нехватки машин и ограниченного количества кислорода, выдаваемого на полет. Выход нашли в проведении большего числа упражнений на высотах, позволяющих дышать обычным воздухом (5-6 тысяч метров). Эта мера оказалась оправданной.

Были в учебном плане и нововведения. К примеру, в него ввели следующие занятия: бомбометание с истребителя, показавшее, что оно по количеству фактических попаданий превосходит обстрел из пулеметов; стрельба из пулемета по буксируемым мишеням. Летом 1931 года впервые осуществлялось взаимодействие с «русской» эскадрильей, в ходе которого был отработан способ атаки дневных бомбардировщиков.

В школе не только готовился летный состав, но и проводилась опытно-исследовательская работа. Советская сторона указывала на целесообразность повышения ее качества, а также привлечения к ней и наших специалистов. Деятельность рейхсвера, несшего все расходы по организации, оборудованию и содержанию школы, тщательно скрывалась и ни в чем не проявлялась. Чтобы обеспечить полную секретность, рейхсвер увольнял с действительной службы командируемых в Липецк офицеров и механиков на срок их пребывания в СССР и переводил их в статус «служащих частных предприятий».

Летчики во время службы в Советском Союзе носили гражданскую одежду. Им было запрещено рассказывать, что они делали и где были. Сообщения о смерти - в результате несчастных случаев во время полетов - фальсифицировались.

[Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.18]

Гробы с телами упаковывали в ящики и заносили в декларации при возвращении в Германию как детали самолетов; их отправляли на родину морским путем из Ленинграда в Штеттин (нынешний Щецин - морской порт в Польше). Можно предположить, что многие, если не большинство немецких летчиков (Блюмензаат, Гейнц, Макрацки, Фосс, Теецманн, Блюме, Рессинг и др.), ставших позднее известными, учились именно в Липецке. К 1933 году боевую подготовку в школе прошли 120-130 пилотов...

По Версальскому договору Германии запрещалось иметь танки, и рейхсвер должен был обходиться без них. Но дальновидный начальник управления сухопутных сил фон Сект неоднократно проводил мысль о том, что танки вырастут в особый род войск наряду с пехотой, кавалерией и артиллерией. Поэтому, следуя этому тезису, немцы с 1926 года приступили к организации танковой школы «Кама» в Казани.

Они отстроили здесь бывшие школьные помещения, мастерскую и учебное поле, израсходовав на это около 2 миллионов марок. В распоряжении немцев был полигон. Учебные танки доставлялись из Германии, первая партия - в марте 1929 года.

Школа располагала шестью 23-тонными танками с моторами БМВ, вооруженными 75-мм пушками, а также тремя 12-тонными танками с 37-мм пушками. Кроме того, для танковой школы при посредстве РККА были получены легкие танки «Карстен-Ллойд» британского производства. Они были переданы рейхсверу в обмен на предоставленное Красной Армии вспомогательное оборудование для военного производства.

Начальником школы был генерал Лютц, в 1933 году занимавший пост начальника мотомехвойск рейхсвера. Курировала ее через упомянутый уже «Московский центр» «Инспекция № 6» (автомобильная) управления германского военного министерства.

В танковой школе обучались одновременно не более 12 человек. Немецкие офицеры временно увольнялись из рейхсвера. Они добирались в СССР через Польшу, имея паспорта с указанием вымышленной профессии. Как считают немецкие историки, подготовленная в «Каме» плеяда танкистов, среди которых было 30 офицеров, облегчила позднее быстрое создание германских танковых войск. Эти специалисты были полностью подготовлены как в теоретическом, так и в техническом отношении. В школе учился будущий генерал-полковник вермахта, будущий командующий танковой армией в 1941 году на советско-германском фронте, будущий автор трудов о применении танковых войск Г. Гудериан...

Наиболее засекреченным объектом рейхсвера в СССР являлась «Томка». Это была так называемая школа химической войны. Руководил ею Людвиг фон Зихерер.

С 1926 года химические опыты начались в районе местечка Подосинки, а затем в «Томке». Предприятие располагалось в Самарской области, на Волге, недалеко от г Вольска. Если посмотреть на карту тех лет, то этот объект находился в непосредственной близости от территории автономной республики немцев Поволжья. Можно предположить, что это не было случайным совпадением. Школе требовался персонал со знанием немецкого языка, и, видимо, такие кадры черпались из немецкой республики. Этим же, наверное, объяснялось и расположение танковой школы «Кама».

В «Томку» немцы вложили около 1 миллиона марок. Все это осуществлялось вопреки Версальскому договору, по которому местонахождение и создание подобных военных предприятий должно было быть согласовано и одобрено правительствами главных союзных и объединившихся держав. Однако германское командование, игнорируя «Версаль», пошло на развертывание в «Томке» научно-исследовательских работ на условиях, что советской стороне будут передаваться новые средства химической борьбы (отравляющие вещества (OB), приборы, маски).

В «Томке» испытывались методы применения отравляющих веществ в артиллерии, авиации, а также средства и способы дегазации зараженной местности. Научно-исследовательский отдел при школе снабжался новейшими конструкциями танков для испытания OB, приборами, полученными из Германии, оборудовался мастерскими и лабораториями.

Советская сторона придавала большое значение промышленному производству отравляющих веществ. Начальник Военно-химического управления Я. Фишман в совершенно секретном докладе Ворошилову от 8 февраля 1927 года подчеркивал, что «задача создания химической обороны страны грандиозна». Он обращал внимание на необходимость «подойти вплотную и всерьез» к нуждам химобороны, настаивал на увеличении производства OB, противогазов, строительстве новых химических предприятий. Для этого наша сторона рассчитывала совместно [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.20] с немцами построить и использовать производственные мощности будущего завода «Берсоль» (г. Иващенково). Предполагалось, что завод «Берсоль» мог бы давать около 6 тонн OB в день. «В заводе «Берсоль»,- отмечал Уншлихт,- мы получаем первую и пока единственную базу производства OB в крупном масштабе».

Важным фактором сотрудничества РККА и рейхсвера стали поездки советского комсостава в Германию для совершенствования в военном искусстве. На началах взаимности допускалось и посещение немцами РККА.

Первая поездка советских командиров в Германию на маневры состоялась в 1925 году. По словам историка ФРГ С. Хаффнера, происходил «парадокс за парадоксом: русские пустили немцев в свою страну для того, чтобы те развивали свое оружие и учились овладевать им, затем с его помощью едва не овладели этой страной, а в той обстановке сами немцы оказались учителями своих будущих победителей» [1- Хаффнср С. Дьявольский пакт. С. 69.]
В разные сроки в Германии побывали: Тухачевский, Уборевич, Якир, Триандафиллов, Егоров, Корк, Федько, Белов, Баранов, Дыбенко, Уншлихт, Урицкий, Меженинов, Катков, Зомберг, Даненберг, Степанов, Венцов, Калмыков, Дубовой, Примаков, Левандовский, Левичев, Лацис, Лонгва, Котов [2- Особо надо сказать о личности Котова (он же Лаврентьев, Наумов). Настоящая фамилия Эйтингон - сотрудник Разведывательного управления, генерал НКВД, организатор убийства Троцкого в 1940 г.], Германович и многие другие.

Уборевич, работавший тринадцать месяцев в Германии, писал: «Немцы являются для нас единственной пока отдушиной, через которую мы можем изучать достижения в военном деле за границей, притом у армии, в целом ряде вопросов имеющей весьма интересные достижения. Очень многому удалось поучиться и многое еще остается нам у себя доделать, чтобы перейти на более совершенные способы боевой подготовки. Сейчас центр тяжести нам необходимо перенести на использование технических достижений немцев, главным образом в том смысле, чтобы у себя научиться строить и применять новейшие средства борьбы: танки, улучшения в авиации, противотанковые мины, средства связи и т. д. ...Немецкие специалисты, в том числе и военного дела, стоят неизмеримо выше нас...»В докладе сотрудников Разведупра Германовича и Котова о больших маневрах германского рейхсвера в 1930 году [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.21] с 14 по 19 сентября в Тюрингии и Баварии подробно сообщалось об организации германских войск, высоко оценивалось их качество. Отмечалось, что в ходе поездки советские представители встречались с командующим рейхсвером генералом Хайе.

Находясь в Германии, комсостав РККА работал в военных академиях, военных училищах, архивах, библиотеках; участвовал в маневрах, военных играх, полевых учениях (оперативно-тактических, авиационных, по службе снабжения тыла), занимался со специалистами по тактике. Офицеры РККА знакомились с легким пулеметом «Дрейзе» (кстати, они высоко оценивали немецкие станковые пулеметы, имевшие приспособление для перехода в 30 секунд к стрельбе против воздушных целей), немецкой полевой артиллерией, орудиями, гаубицами, действием противотанковых мин и т. д., изучали оперативные, тактические, организационно-технические взгляды немцев на современную армию, методику подготовки и постановки образования службы Генштаба,- иными словами, приобретали так называемую «военную культуру». Их очень интересовали и образцы новейшей техники.

Вот лишь некоторые новинки, показанные немцами: зенитная пушка - калибр 7,5 см, начальная скорость 88 м/с, потолок высоты обстрела 9,5 км, дальность 16 км, то есть пушка в 2 раза превосходила советские зенитные орудия; новейший оптический прибор для зенитной стрельбы профессора Пшора, изготовленный фирмами «Сименс» и «Цейс», предназначенный для зенитного огня по летящей эскадрилье противника и попадания с первого выстрела; малокалиберная пушка, использовавшаяся одновременно и против танков, и против авиации; зенитный пулемет, пробивающий броню более 20 миллиметров, то есть броню всех легких и средних танков, с потолком 4200 метров (у станкового пулемета СРСР - 1 км).

Уборевич и Триандафиллов, осматривая эти образцы, сделали вывод, что «наши пулеметы против танков совершенно не годятся». Помимо возможности совершенствоваться в военном искусстве в Германии, немецкая сторона, в частности многие фирмы, предоставляла РККА вооружение, боеприпасы, обмундирование, технологии различного военного производства. Так, в ходе переговоров с фирмой «Крупп» в апреле 1929 года было достигнуто согласие «в области специального военного производства». Фирма [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.22] брала обязательства предоставить «в распоряжение русской стороны накопленный опыт в лабораториях и на полигонах, по внешней баллистике», «передать весь опыт, который имеется в области производства материала для военного снаряжения, метод его обработки и весь режим обращения с ним», а также имеющийся опыт в отношении взрывчатых веществ и порохов.

Генерал Кестринг летом 1931 года писал фон Зекту, что последствия военной поддержки, оказываемой СССР Германией, видны во всей Красной Армии. «Наши взгляды и методы красной нитью проходят через все их военные положения». А в 1935 году Кестринг после блестяще прошедших советских маневров заметил: «Мы можем быть довольны этой похвалой. Все-таки эти командиры и начальники - наши ученики».

Маршал Тухачевский также был высокого мнения о боевых качествах РККА, но высказал его в несколько ином, идеологическом ключе: «Рабоче-Крестьянская Красная Армия - единственная в мире, сила и крепость которой в массах трудящихся. Мы более организованы, чем капиталисты. Мы сумеем тверже, смелее и вернее решить наши задачи. Порукой тому являются наше победоносное строительство социализма, организационное искусство нашей партии, ее великого вождя т. Сталина и верного соратника его т. Ворошилова».

Активно велось обучение и немецких офицеров в СССР. В 1931 году в Москве проходили дополнительную подготовку будущие военачальники периода второй мировой войны: Модель, Горн, Крузе, Файге, Браухич, Кейтель, Манштейн, Кречмер и другие.

Вполне резонно может возникнуть возражение, что-де шел двусторонний процесс, что Красная Армия училась у более подготовленного учителя. Но ведь, с одной стороны, закулисные сделки за спиной мировой общественности носят печать безнравственности. А с другой,- судьбы советских командиров высшего и среднего звена, стажировавшихся в Германии, окажутся трагическими. Почти все они будут уничтожены, а полученные ими в Германии военные знания и опыт навсегда канут в Лету. (Здесь лежит ключ к разгадке репрессий в отношении многих деятелей РККА.) В то же время знания и опыт, приобретенные германскими специалистами, не пропали и в полной мере нашли применение в противоборстве с Красной Армией. Но еще 24 января 1931 года, выступая в Обществе мирового [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.23] хозяйства в старой Мюнстерской ратуше, фон Сект сказал: «Наши отношения с Советской Россией стоят в тесной связи с нашими надеждами на будущее». Однако история распорядилась иначе...

3 апреля 1933 года Крестинский в беседе с послом Германии фон Дирксеном и военным атташе Гартманом скажет: «Тесное сотрудничество между рейхсвером и Красной Армией продолжается уже более 11 лет. Я был у колыбели этого сотрудничества, продолжаю все время ему содействовать и хорошо знаком со всеми этапами развития этого сотрудничества, со всеми моментами улучшения и ухудшения отношений, и я должен сказать, что никогда эти отношения не осуществлялись в более тяжелой общеполитической атмосфере, чем сегодня».

10 мая 1933 года по приглашению Тухачевского в Москву приехала группа из пяти высших германских офицеров во главе с начальником вооружений рейхсвера генералом фон Боккельбергом. Это был ответный визит на посещение Тухачевским в 1932 году предприятий германской военной промышленности. Во время поездки по СССР деятели рейхсвера побывали на таких предприятиях советской военной промышленности, как ЦАГИ, 1-й авиазавод, артиллерийский ремонтный завод в Голутвине, химзавод в Бобриках, Красно-Путиловский завод, полигон в Луге, оружейный завод в Туле, Харьковский тракторный завод, 29-й моторостроительный завод в Запорожье, орудийный завод имени Калинина в Москве, и других.

[Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.24]

13 мая на приеме у германского посла царила приподнятая атмосфера. Ворошилов говорил о стремлении и дальше поддерживать связи между «дружественными» армиями. Во время беседы с немцами Тухачевский подчеркнул: «Не забывайте, что нас разделяет наша политика, а не наши чувства, чувства дружбы Красной Армии к рейхсверу. И всегда думайте вот о чем: вы и мы, Германия и СССР, можем диктовать свои условия всему миру, если мы будем вместе»...

[Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.25]

В угаре многолетнего взаимовыгодного сотрудничества СССР и Германии вряд ли кто-нибудь предвидел, что Советский Союз пригрел на груди змею, «благодарность» которой обернется впоследствии трагическим летним рассветом 41-го. Германские наступательные вооруженные силы - вермахт - во многом были вскормлены под покровом глубочайшей секретности и при полном согласии и поддержке Советского правительства. Фашистский меч, занесенный над миром, ковался, как это ни прискорбно, и на советской земле. Ведь действительно, в течение шести лет - с 1933 по 1939 год - «из ничего» создать сильный военно-воздушный флот и самое мощное на тот период времени танковое вооружение было бы не по плечу даже гению в области строительства вооруженных сил.

Однако этот меч был обоюдоострым и ковался обоими тоталитарными государствами: «сталинским» СССР и фашистской Германией. В годы второй мировой войны он подобно бумерангу обрушится в конечном счете и на народы СССР, и на народы Германии. [Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР... -C.26]".

Друга фаза совєтсько-німецької дружби i співробітництва. Молотов: «не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму, котра прикривається фальшивим прапором боротьби за "демократію"». Сталін: «Я знаю, как немецкий народ любит своего фюрера. Я хотел бы поэтому выпить за его здоровье»

"На підставі наявної інформації можна впевнено стверджувати: під час підписання договору інтереси безпеки СРСР якщо й малися на увазі, то лише в останню чергу. Адже таємні переговори з керівництвом третього рейху Сталін розпочав ще в березні 1936 р. Метою їх було встановлення союзницьких відносин із гітлерівською Німеччиною. Але наркомові закордонних справ М.Литвинову, який категорично виступав проти будь-яких відносин СРСР із фашистським рейхом, Сталін довіритися не міг. Тому зробив інакше: відрядив до Берліна під виглядом торговельного представника свого особистого емісара Д.Канделакі, відповідального партійного функціонера з Грузії. Йому належало, оминаючи звичайні дипломатичні канали, "за будь-яку ціну домовитися з Гітлером".

Це твердження належить одному з керівників радянської військової розвідки в Західній Європі В.Кривицькому. Вельми обізнаний у тонкощах сталінської таємної дипломатії 30-х pp., В.Кривицький писав, що Канделакі добився успіхів у своїй таємній місії - провадив переговори з нацистськими лідерами й навіть удостоївся аудієнції в самого фюрера. Далі Кривицький пише: "Якщо в Кремлі й був хтось, чий настрій можна було назвати пронімецьким, то такою людиною від самого початку був Сталін. Він вітав співробітництво з Німеччиною й не змінився, коли до влади прийшов Гітлер. Навпаки, тріумфальна перемога нацистів зміцнила його переконаність у необхідності шукати дружби з Берліном" [В.Кривицкий. Я был агентом Сталина. - M., 1996, с.16].

Щоб не завадити порозумінню, вождь пішов навіть на "замороження" в Німеччині радянської розвідувальної мережі.

Безперечний науковий і громадський інтерес становить кардинальне запитання: хто виграв, а хто програв від пакту "Ріббентроп-Молотов"? Спробуймо з'ясувати це шляхом зіставлення переваг, що їх здобули одна та друга сторони. Тут доречно навести деякі цифри. Згідно з радянсько-німецькою торговельною угодою, Німеччина отримала від СРСР 1,5 млн. т зерна, 101 тис. т бавовни, 1 млн. т лісоматеріалів, 238 тис. т бензину, 14 тис. т міді, 140 тис. т марганцевої руди, 8 млн. т нафтопродуктів, десятки тисяч тонн стратегічної сировини - нікелю, алюмінію, золота, навіть платини (900 кг!).

[В.Коваль Україна в... -C.16]

Сумлінність Радянського Союзу у виконанні торговельної угоди просто вражає. За 2,5 місяці до нападу на СРСР Німеччина припинила поставки згідно з цією угодою. Але радянська сторона неухильно виконувала свої зобов'язання. От що пише Й.Геббельс у своєму щоденнику (запис від 27 липня 1940 p.): "Росіяни поставляють нам навіть більше, ніж ми хочемо мати. Сталін не шкодує трудів, щоб сподобатися нам" [Новая и новейшая история, 1994, № 6, с.198]. Останній ешелон із продовольством та сировиною німецькі залізничники прийняли зі станції Брест-Литовськ за кілька хвилин до початку агресії.

[В.Коваль Україна в... -C.17]

Сталінський уряд здійснював масові поставки саме тих дефіцитних матеріалів, без яких неможливим було виробництво літаків, танків, підводних човнів. А безперебійне надходження з СРСР хліба і м'яса, масла і яєць дало змогу Німеччині, в якій діяла карткова система, створити необхідні продовольчі запаси на випадок війни. Досить сказати, що поставки Радянського Союзу Німеччині в 1939-1941 pp. становили понад 40% усього радянського експорту й значно ослаблювали ефект англійської блокади.Словом, мав рацію Л.Троцький, який із далекого мексиканського заслання, спостерігаючи за незграбними зовнішньополітичними маневруваннями сталінського уряду, глузував: "Сталін став інтендантом Гітлера". Додамо: інтендантом у форсованій підготовці війни проти Радянського Союзу.

Невтішний наслідок для СРСР мало й військове співробітництво. Так, німецька сторона продала СРСР недобудований важкий крейсер «Лютцов", перейменований на "Петропавловск", а також 25 новітніх літаків. Коли кронштадтські інженери й робітники розпочали той крейсер добудовувати та озброювати, він мало не перевернувся, у зв'язку з чим довелося поставити його на прикол як плавучу зенітну батарею на Неві. Що ж до літаків, то Гітлер і тут нічим не ризикував, передаючи їх радянській стороні. Адже знав, що конструктори вже не встигнуть використати здобутки німецького літакобудування.

Та не тільки добром кровним радянські вожді намагалися відкупитись од Гітлера. Останнім часом з'явилися дані про контакти між НКВС і спецслужбами нацистської Німеччини. Резидентурам гестапо, що діяли в прикордонних районах, було передано 92 тис. антифашистськи налаштованих польських біженців, тобто, 25% їх загальної чисельності. "Співробітництво" зайшло так далеко, що на вимогу гітлерівського уряду Німеччині було передано й понад 400 німецьких антифашистів-емігрантів. Стався й зовсім разючий факт. Коли німецька сторона запропонувала передати СРСР керівника німецьких комуністів Ернста Тельмана, радянський уряд фактично відмовивсь од нього.Єдиним реальним виграшем Сталіна стали відомі територіальні придбання. Того ж прагнув і дістав Гітлер, який 22 серпня 1939 р. тішив себе: "Я подам руку Сталіну й разом із ним приступлю до нового розподілу світу" [Московские новости, 1995,19-26 марта].

Якщо укладання пакту про ненапад із потенційним агресором ще можна тлумачити як спробу відвернення війни, то зовсім інакше слід розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про задоволення територіальних апетитів обох держав. За цими домовленостями, існування яких Радянський Союз протягом півстоліття категорично заперечував, Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР [М.В.Коваль Україна в... -C.18] мало не до кордонів 1913 р. І менш за все Сталін із Молотовим переслідували мету відвернення війни - на осінь 1939 р. гітлерівська Німеччина ще не була готовою до нападу на СРСР, навіть не мала відповідного плану. Безпосереднім результатом пакту "Ріббентроп-Молотов" був початок 1 вересня 1939 р. аґресії Німеччини проти Польщі, підтриманої її союзниками Англією та Францією. Так розпочалася Друга світова війна...

[М.В.Коваль Україна в... -C.19]

Скоординовані бойові дії вермахту та Червоної армії, що увінчалися спільними ж парадами у Бресті, Львові та деяких інших містах, в усьому світі розцінили як небезпечне зростання тоталітарних сил, посилення загрози мирові в Європі. Ці побоювання підтвердилися після того, як стало відомо, що під час переговорів Молотова і Ріббентропа в Берліні в листопаді 1940 р. останній запропонував Радянському [М.В.Коваль Україна в... -C.21] Союзові приєднатися до "троїстого пакту" (Німеччина, Італія, Японія). Радянський уряд дав згоду, висунувши, щоправда, певні умови, які нацистів не влаштовували.

28 вересня радянсько-німецький воєнно-політичний альянс було підтверджено новим документом - договором про дружбу і кордон. Протягом півстоліття в радянській історіографії замовчувався самий факт укладення такого договору між "першою в світі країною соціалізму, що переміг" - Радянським Союзом - і "ворогом усього миролюбного людства" - нацистською Німеччиною. Для цього були всі підстави. Адже в очах світової прогресивної громадськості Радянський Союз дискредитував себе, бо робив поворот у своїй антифашистській зовнішній політиці, котра забезпечувала йому прихильність усіх миролюбних людей світу. З приводу наслідків пакту письменник-антифашист Генріх Манн у розпачі записав у щоденнику: "Сталін - це той же Гітлер. Вони знайшли один одного, щоб виступити проти цивілізованого світу" [ЛГ-Досьє, 1990, № 4, с.3].

Про те, як далеко радянське керівництво зайшло в цій фальшивій зовнішньополітичній грі, свідчить бенкет з нагоди підписання згаданого договору, на якому Сталін виголосив тост за Гітлера як "авторитетного вождя німецького народу, який заслужено користується його любов'ю". "За здійснення всіх планів вождя німецького народу!" - не дуже замислюючись, завершив він виступ. Другий тост було проголошено за рейхсфюрера СС Гіммлера, ката німецьких антифашистів і комуністів, який "забезпечує сталість німецької нації, стабільність національного порядку в Німеччині" [Ю.Борев. Сталиниада. - Рига, 1990, С.284]. Радник німецького посольства у Москві Хілгер, який спостерігав за Сталіним у цей час, записав у щоденнику: "Тон, яким він говорив про Гітлера, і те, як він виголосив за нього тост, наштовхували на думку, що його помітно захоплювали деякі риси й дії Гітлера; але я не міг позбутися відчуття, що саме ці риси та вчинки викликали найбільшу відразу серед німців, що перебували в опозиції до нацистського режиму"[Д.Ранкур-Лаферриер. Психика Сталина. - M., 1996, с.128-129].

Більш ніж сумнівну переорієнтацію Союзу РСР визнав доцільною нарком закордонних справ В.Молотов, проголосивши на V сесії Верховної Ради СРСР, що "не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму, котра прикривається фальшивим прапором боротьби за "демократію" [Правда, 1939, 1 ноября]. Слід підкреслити, що доповідь Молотова про зовнішню політику СРСР приймалася без обговорення з огляду на її "вичерпну ясність", під "бурхливі, тривалі, довго не вщухаючі оплески, що переходять в овацію". [В.Коваль Україна в... -C.22]

Діями та заявами радянського уряду був украй дезорієнтований міжнародний комуністичний рух, якому за одну ніч пропонувалося змінити гасла боротьби проти фашизму на нові. Багато зарубіжних комуністів розчарувалися в Сталіні, збагнувши, що той, хто служить йому, служить і Гітлеру. В оману було введено й населення Радянського Союзу, яке звикло до думки, що фашизм - його найлютіший ворог.

Та хоч би як там було, а новий договір між Радянським Союзом і Німеччиною, уточнюючи розмежувальну лінію між цими державами по території Польщі, формально підтверджував включення західноукраїнських і західнобілоруських земель до складу СРСР. Між іншим, коли Ріббентроп висловив претензії на нафтоносні райони Галичини, Сталін рішуче йому відмовив: це, мовляв, частина України й українці будуть ображені. Договір створював умови для розв'язання проблеми Бессарабії й Буковини, територій, населених переважно українцями.

28 червня 1940 p., після оголошення румунському урядові ультимативних нот із вимогою передати СРСР вказані території, війська спеціально створеного Південного фронту на чолі з генералом Г.Жуковим перейшли радянсько-румунський кордон. У районі Болграда та Ізмаїла проведено повітряно-десантну операцію, швидко захоплено польові та довготривалі укріплення на румунській території. З липня 1940 р. операцію було завершено. Румунії не залишилося іншого виходу, як задовольнити радянську вимогу. [В.Коваль Україна в... -C.23]

У надзвичайно складній і суперечливій обстановці наприкінці 30-х-на початку 40-х pp. у західному регіоні республіки далеко не всі могли осягнути значення реалізації споконвічної мрії українського народу щодо возз'єднання його земель у єдиному державному утворенні. Хоч реальне, а не декларативне, як у 1919 р. (на жаль, останнє так і залишилося "протоколом про наміри"), приєднання західної частини українських земель до Великої України в державних рамках Радянського Союзу відбувалося в умовах протистояння двох тоталітарних систем і насильницькими методами, ця подія об'єктивно мала кульмінаційне значення у формуванні соборної України. Певна річ, укладаючи сумнозвісний договір із Гітлером, Сталін вирішував питання аж ніяк не української, а російсько-імперської соборності. Але це був унікальний шанс для тогочасної України найлегшим і майже безкровним шляхом здійснити справу найбільших національних масштабів, яка, хоч і давно визрівала, не могла бути здійсненою за браком історичних умов.

Багато незбагненних чи парадоксальних ситуацій містить історія минулої війни. Таємниця радянсько-німецьких відносин є однією з них. Осмислити їх, розкрити наслідки треба хоч би для того, щоб подібні смертельно небезпечні змови ніколи не повторилися. [В.Коваль Україна в... -C.24]".

В.Коваль Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945рр.) -К., Видавничий дім «Альтернативи", 1999. -С.16-19, 21-24.

"Друга Світова війна порівнянне з першою була надзвичайно складним політичним і соціальним явищем. Позиції сторін тут часто змінювалися. Якщо в середині 1930-х років СРСР виступав як учасник хоч і не оголошених, але прямих збройних конфліктів проти держав «вісі» (зіткнення з Японією на Далекому Сході та у Монголії, [Трубайчук А.Ф. Друга світова війна... -C.11.] збройна боротьба по різні боки фронту в Іспанії проти німецьких та італійських союзників режиму Франко), то в 1939р. та на початку 1940-хpp. після підписання пакту про ненапад та договору про дружбу й кордон Радянський Союз фактично і цілком справедливо розглядався західними противниками Німеччини як її союзник. Цьому були прямі підтвердження-спільна агресія проти Польщі, санкціонована Німеччиною агресія СРСР проти Фінляндії i відторгнення від Румунії Бесарабії, а також Північної Буковини. Анексія СРСР Латвії й Естонії, а також той факт, що за 7 млн марок Німеччина поступилася СРСР Литвою в обмін на старопольські землі - усе це були спільні агресивні дії тоталітарних режимів Гітлера й Сталіна, що значно ускладнюють визначення характеру першого періоду другої світової війни. Виходячи хоч і не з послідовної антинацистської позиції майбутніх союзників СРСР у війні (Англія, Франція й США), можна зробити висновок, що на першому етапі (1939-1941 pp.) ця війна мала загарбницький і несправедливий характер з боку агресивних тоталітарних і мілітаристських режимів Німеччини, Японії, Італії та їхніх сателітів, а також СРСР, і була справедливою й визвольною з боку жертв агресії та їхніх союзників. До жертв агресії в даному випадку слід віднести Польщу, Фінляндію, Литву, Латвію, Естонію, Румунію, Данію, Норвегію, Голландію, Бельгію, Люксембург, Францію, Югославію, Грецію, союзниками яких виступали Англія і до розгрому в 1940 р. Франція... [Трубайчук А.Ф. Друга світова війна... -C.12.]

З нападом 22 червня 1041 р. Німеччини на СРСР характер війни змінюється, вона стає відверто антинацистською. Відомо, що на вимогу Сталіна усі комуністичні партії мали підтримувати пакт про ненапад між СРСР та Німеччиною і засуджувати «агресію» Англії й Франції проти рейху, що призвело до переслідування комуністів у воюючих країнах аж до нападу Німеччини на СРСР.

[Трубайчук А.Ф. Друга світова війна... -C13.]" Трубайчук А.Ф. Друга світова війна. - К.: Наукова думка, 1995. -C.11-13.

"Із статті Л. Безименського "Таємний пакт з Гітлером писав особисто Сталін" (1939 р.)

Пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад між СРСР і Німеччиною терміном на 10 років, підписаний 23 серпня 1939 p., і таємний протокол до нього, будучи актом свавільного поділу Європи на "сфери інтересів", фактично розв'язував руки лідеру Третього рейху для початку Другої світової війни. Водночас він став своєрідною точкою відліку "збирання" українських земель в межах однієї держави.

Володимир Павлов (перекладач Сталіна) згадував, що Сталін прямо почав розмову з Ріббентропом із зазначення лінії розмежування сфер впливу. ...Німецька пропозиція полягала в тому, що лінія повинна була на території Польщі йти по Віслі і Нареву, в Прибалтиці - по Двіні, залишаючи за німцями Литву і навіть західну частину Латвії. Сталін не погодився і став вимагати для СРСР незамерзаючі латвійські порти Лібаву (Лієпая) і Віндаву (Вентспілс). Ріббентроп, не маючи на це повноважень, завагався і шифром запросив думку Гітлера. ... Телеграма пішла о 22 годині 05 хвилин за московським часом. O 1 годині ночі прийшла телефонна відповідь із Берліна: "Так, згоден". Це означало: можна ставити підписи, що і було зроблено о 2 годині 30 хвилин 24 серпня. Але для того, щоб встигнути в ранішні газети, вирішили поставити дату 23 серпня. ... Не пройшло і місяця, як 15 вересня Сталін запропонував Гітлеру нову угоду. Він зрозумів, що Червоній Армії (а за нею радянській владі) небезпечно так далеко входити в кордони розгромленої Польщі. Зате куди важливіше було отримати всю Прибалтику, тобто вилучити Литву із німецької сфери! Був запропонований обмін: Червона Армія не увійде у Варшавське і Люблінське воєводства, а вермахт не увійде в Литву. Гітлер погодився, хоча вже був підготовлений офіційний перехід Литви під протекторат Німеччини. 17 вересня Червона Армія виступила в похід. Для закріплення нової лінії Ріббентроп знову прибув до Москви. Було укладено ще один договір ("Про дружбу і кордони"), а до нього два секретних і один довірчий протокол плюс офіційна заява двох країн про характер війни, яка почалася 3 вересня"

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю.Короля. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. - С.322-323.

"Таємний додатковий протокол до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом (23 серпня 1939 р.) Цей акт висвітлює справжніх винуватців початку Другої світової війни - Гітлера і Сталіна, які мріяли про новий переділ світу. Свідченням цього є також невідома донині зустріч Сталіна і Гітлера щодо поділу кордонів між СРСР і Німеччиною у Львові 17 жовтня 1939 р." Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю.Короля. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. - С.323.

СЕКРЕТНЫЙ ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЙ ПРОТОКОЛ К ДОГОВОРУ О НЕНАПАДЕНИИ МЕЖДУ ГЕРМАНИЕЙ И СОВЕТСКИМ СОЮЗОМ 23 08 1939 г.

При подписании договора о ненападении между Германией и Союзом Советских Социалистических Республик нижеподписавшиеся уполномоченные обеих сторон обсудили в строго конфиденциальном порядке вопрос о разграничении сфер обоюдных интересов в Восточной Европе. Это обсуждение привело к нижеследующему результату:

1. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Прибалтийских государств (Финляндия. Эстония. Латвия. Литва), северная граница Литвы одновременно является границей сфер интересов Германии и СССР.

2. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского государства, граница сфер интересов влияния Германии и СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарева. Вислы и Сана. Вопрос, является ли в обоюдных интересах желательным сохранение независимого Польского государства и каковы будут границы этого государства, может быть окончательно выяснен в течение дальнейшего политического развития...

3. Касательно юго-востока Европы с советской стороны подчеркивается интерес к Бессарабии. С германской стороны заявляется о ее полной политической незаинтересованности в этих областях...

Москва. 23 августа 1939 г.

По уполномочию Правительства СССР В.Молотов За правительство Германии И. Риббентроп

Лето 1941 Украина: Документы. Материалы. Хроника событий. - К., 1991. -С.57-58.

СЕКРЕТНЫЙ ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЙ ПРОТОКОЛ К ГЕРМАНО-СОВЕТСКОМУ ДОГОВОРУ "О ДРУЖБЕ И ГРАНИЦЕ МЕЖДУ СССР И ГЕРМАНИЕЙ" 28 сентября 1939г.

Нижеподписавшиеся уполномоченные констатируют согласие Германского Правительства и Правительства СССР в следующем: подписанный 22 августа 1939 года секретный дополнительный протокол изменяется в п. 1 таким образом, что территория Литовского государства включается в сферу интересов СССР, так как с другой стороны Люблинское воеводство и часть Варшавского воеводства включается в сферу интересов Германии (см. карту к подписанному сегодня Договору о дружбе и границе между СССР и Германией). Как только Правительство СССР предпримет на литовской территории особые меры для охраны своих интересов, то с целью естественного и простого проведения границы настоящая германо-литовская граница исправляется так, что литовская территория, которая лежит к юго-западу от линии, указанной на карте, отходит к Германии. Далее заявляется, что ныне действующее экономическое соглашение между Германией и Литвой не будет затронуто указанными выше мероприятиями Советского Союза.

Москва, 28 сентября 1939 г.

За правительство Германии И. Риббентроп По уполномочию Правительства СССР В.Молотов

Лето 1941 Украина: Документы. Материалы. Хроника событий. - К., 1991. - С.62.

"З архівів про співробітництво між СРСР і Німеччиною після підписання Пакту про ненапад 23 серпня 1939 р.

Почалося це ще під час воєнних дій в Польщі. Так, радянські і німецькі війська наступали на Львів з двох боків і врегулювали всі деталі, щоб уникнути конфлікту. Справа закінчилась спільним парадом німецьких і радянських військ у захопленому Львові. Співробітництво продовжувалось і після розгрому Польщі. Так, було налагоджене регулярне забезпечення люфтваффе (німецької авіації) радянськими метеозведеннями, що полегшило німцям бомбити Англію. В. Молотов і А. Мікоян підшукали в 35 км східніше Мурманська військово-морську базу для ремонту німецьких кораблів, яка служила німцям включно до закінчення операцій в Норвегії [Ця база давала також німцям можливість разом із базами на узбережжі Норвегії тримати під контролем морські комунікації, через які США та Англія постачали в СРСР стратегічні матеріали та військову техніку. На морські конвої, які здійснювали ці постачання, регулярно чинили напади із названих баз німецькі підводні човни, надводні військово-морські сили, до складу яких входив наймогутніший лінійний корабель Німеччини і світу "Тірпіц", а також авіація. Найтрагічніша доля одного з таких конвоїв - РО-17 (травень 1942 p.). Було потоплено 22 торгових судна із 33. Із 188 тис. тонн дорогоцінного вантажу 123 тис. тонн пішло на дно.]. Протягом сімнадцяти місяців після підписання радянсько-німецького пакту Німеччина отримала із Радянського Союзу 865 тис. тонн нафти, 140 тис. тонн марганцевої руди, 14 тис. тонн міді, 3 тис. тонн нікелю, 101 тис. тонн бавовни-сирцю, понад 1 мільйон тонн лісоматеріалів, 11 тис. тонн льону, фосфати, платину і майже півтора мільйони тонн зерна. Через радянську територію здійснювався транзит стратегічної сировини і продовольства з країн Тихоокеанського басейну. СРСР фактично перетворився на невоюючого союзника Гітлера."

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю.Короля. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. -С.326-327.

Архівні фотоматеріали. Сталін: "За здоровье фюрера!"

23 августа 1939г. Риббентроп прилетел в Москву. В тот же день пакт о ненападении между СССР и Германией был подписан. 1 сентября 1939 г. войска вермахта вторглись в Польшу. СССР и Германия установят границы, существовавшие до войны.

"ЗА ЗДОРОВЬЕ ФЮРЕРА!"

23 августа 1939 г. во время встречи с И. Риббентропом в Кремле Сталин произнёс тост: "Я знаю, как немецкий народ любит своего фюрера. Я хотел бы поэтому выпить за его здоровье". Второй тост Сталин произнёс за Гиммлера, "человека, который обеспечивает безопасность германского государства". Представляя гостю Л. Берию, Сталин шутливо сказал: "Это наш Гиммлер". Риббентроп немного позднее делился впечатлениями со своим итальянским коллегой: "Я чувствовал себя в Кремле, как среди старых партийных товарищей".

27-28 сентября 1939 г. в ходе переговоров Молотова с Риббентропом в Москве была зафиксирована "дружба" между "социалистическим" государством и фашистским режимом.

Торжества по случаю передачи Брест-Литовской крепости. 22 сентября 1939 г.

Визит немецких солдат в расположение советских войск восточнее Брест-Литовска.

В честь передачи советскому командованию Брест-Литовской крепости состоялся марш советских и немецких войск. 22 сентября 1939г.

Парад переможців. Брест, 1939 р. У центрі Гудеріан і Кривошеїн. Генерал Х. Гудериан и комбриг С. Кривошеин во время советско-германского парада.1939г.

Хто розпочав Другу світову війну? "разоблачая фашистов, мы обязаны разоблачать и советских коммунистов, которые поощряли нацистов на совершение преступлений и намеревались результатами их преступлений воспользоваться"

"КТО НАЧАЛ ВТОРУЮ МИРОВУЮ ВОЙНУ? На этот вопрос отвечают по-разному. Единого мнения нет. Советское правительство, например, по данному вопросу меняло свое мнение многократно. 18 сентября 1939 года советское правительство в официальной ноте объявило, что виновником войны является Польша. 30 ноября 1939 года Сталин в газете «Правда» назвал еще «виновников»: «Англия и Франция напали на Германию, взяв на себя ответственность за нынешнюю войну». 5 мая 1941 года в секретной речи перед выпускниками военных академий Сталин назвал еще одного виновника - Германию.

После окончания войны круг «виновников» расширился. Сталин заявил, что Вторую мировую войну начали все капиталистические страны мира. До Второй мировой войны все суверенные государства мира, кроме СССР, по сталинскому делению, считались капиталистическими. Если верить Сталину, то самую кровавую в истории человечества войну начали правительства всех стран, включая Швецию и Швейцарию, но исключая Советский Союз.

Сталинская точка зрения о том, что виноваты все, за исключением СССР, надолго стабилизировалась в коммунистической мифологии. Во времена Хрущева и Брежнева, Андропова и Черненко обвинения против всего мира неоднократно повторялись. Во времена Горбачева в Советском Союзе изменилось многое, но не сталинская точка зрения о виновниках войны. Так, в горбачевские времена главный историк Советской Армии генерал-лейтенант П.А.Жилин повторяет: «Виновниками войны были не только империалисты Германии, но и всего мира» («Красная звезда», 24 сентября 1985 года). Имею смелость заявить, что советские коммунисты обвиняют все страны мира в развязывании Второй мировой войны только для того, чтобы скрыть свою позорную роль поджигателей. Давайте вспомним, что после Первой мировой войны Германия потеряла право иметь мощную армию и наступательное вооружение, включая танки, тяжелую артиллерию, боевые самолеты. На cвoей собственной территории германские командиры были лишены возможности готовиться к ведению агрессивных войн. Германские командиры не нарушали запретов до определенного времени и не готовились к агрессивным войнам на своих полигонах, они делали это... на территории Советского Союза. Сталин предоставил германским командирам все то, чего они не имели права иметь: танки, тяжелую артиллерию, боевые самолеты. Сталин выделил германским командирам учебные классы, полигоны, стрельбища. Сталин открыл доступ германским командирам на самые мощные в мире советские танковые заводы: смотрите, запоминайте, перенимайте. [Суворов В. Ледокол... -C.11]

Если бы Сталин хотел мира, то он должен был всячески мешать возрождению ударной мощи германского милитаризма: ведь тогда Германия оставалась бы слабой в военном отношении страной. Кроме слабой в военном отношении Германии в Европе была бы Британия, не имеющая мощной сухопутной армии; Франция, которая почти весь свой военный бюджет тратила на сугубо оборонительные программы, возводя подобие Великой Китайской стены вдоль своих границ, и другие более слабые в военном и экономическом отношении страны. В такой ситуации Европа была бы совсем не столь пожароопасной... Но Сталин с какой-то целью не жалеет средств, сил и времени на возрождение германской ударной мощи. Зачем? Против кого? Конечно, не против самого себя! Тогда против кого? Ответ один: против всей остальной Европы.

Но возродить мощную армию в Германии и столь же мощную военную промышленность - это только полдела. Даже самая агрессивная армия сама войн не начинает. Нужен кроме всего фанатичный, безумный лидер, готовый начать войну. И Сталин сделал очень многое для того, чтобы во главе Германии оказался именно такой лидер. Как Сталин создал Гитлера, как помог ему захватить власть и укрепиться- отдельная большая тема. Книгу на эту тему я готовлю. Но об этом речь впереди, а сейчас мы только вспомним, что пришедших к власти нацистов Сталин упорно и настойчиво [Суворов В. Ледокол... -C.12] толкал к войне. Вершина этих усилий - пакт Молотова-Риббентропа. Этим пактом Сталин гарантировал Гитлеру свободу действий в Европе и по существу открыл шлюзы Второй мировой войны. Когда мы недобрым словом поминаем пса искусавшего пол-Европы, давайте не забудем и Сталина, который пса вырастил, а потом и спустил с цепи.

Еще до прихода его к власти советские лидеры нарекли Гитлера тайным титулом - Ледокол Революции. Имя точное и емкое. Сталин понимал, что Европа уязвима только в случае войны и что Ледокол Революции сможет сделать Европу уязвимой. Адольф Гитлер, не сознавая того, расчищал путь мировому коммунизму. Молниеносными войнами Гитлер сокрушал западные демократии, при этом распыляя и разбрасывая свои силы от Норвегии да Ливии. Ледокол Революции совершал величайшие злодеяния против мира и человечества и своими действиями дал Сталину моральное право в любой момент объявить себя Освободителем Европы, заменив коричневые концлагеря красными.

Сталин понимал, что войну выигрывает не тот, кто в нее вступает первым, а тот, кто вступает последним, и любезно уступил Гитлеру позорное право быть зачинщиком войны, а сам терпеливо ждал момента, «когда капиталисты перегрызутся между собой» (Сталин. Речь 3 декабря 1927 года).

Я считаю Гитлера преступником и мерзавцем. Я считаю его людоедом европейского масштаба. Но если Гитлер был людоедом, из этого совсем не следует, что Сталин был вегетарианцем. Сделано немало для того, чтобы разоблачить преступления нацизма и найти палачей, совершивших тяжкие злодеяния под его флагом... Но разоблачая фашистов, мы обязаны разоблачать и советских коммунистов, которые поощряли нацистов на совершение преступлений и намеревались результатами их преступлений воспользоваться.

В Советском Союзе давно и тщательно почищены архивы, а то, что и осталось, - исследователям почти недоступно Мне посчастливилось совсем немного поработать в архивах Министерства Обороны СССР, но я совершенно сознательно архивные материалы почти не использую. У меня много материалов из германских военных архивов, но и их я практически не использую. Мой главный источник - открытые советские публикации. Даже этого вполне достаточно для того, чтобы поставить советских коммунистов к стене [Суворов В. Ледокол... -C.13] позора и посадить их на скамью подсудимых рядом с германскими фашистами, а то и впереди. Мои главные свидетели: Маркс, Энгельс, Ленин, Троцкий, Сталин, все советские маршалы во время войны и многие ведущие генералы. Коммунисты сами признают, что руками Гитлера они развязали в Европе войну и готовили внезапный удар по самому Гитлеру, чтобы захватить разрушенную им Европу. Ценность моих источников в том и заключается, что преступники сами говорят о своих преступлениях.

[Суворов В. Ледокол... -C.14]" Суворов В. Ледокол. День «М». -М.: АСТ, 1996. -С.11-14.

Во всех странах пограничные войска готовятся оборонять берега пограничных рек. Исключение: СССР. Наши пограничники готовились форсировать реки, захватывать чужие берега и пограничные мосты [Суворов В. Ледокол…]

Под прикрытием Сообщения ТАСС от 13 июня 1941 года титанические массы советских войск устремились к границам. Германское нападение застало войска в эшелонах. Если впереди перебита одна рельса, и эшелон остановлен, то снять танки с платформ невозможно [Суворов В…]

Советский Союз был единственной страной мира, которая имела в 1941 году тяжелые танки. Их задача - взломать оборону противника и пропустить танки БТ на германские автострады. Советские тяжелые танки выдерживали по 20-30 и даже до 200 прямых попаданий германских противотанковых снарядов. Если бы они перешли границу, то остановить их было нечем. Но Гитлеру повезло, он нанес удар в тот самый момент, когда массы войск находились в движении [Суворов В…]

При подготовке к отражению агрессии авиацию оттягивают дальше от границ и рассредоточивают. При подготовке агрессии - стягивают к границам. В июне 1941 года в непосредственной близости от западных границ советское командование сосредоточило сверхмощную ударную авиационную группировку. На приграничных аэродромах советские самолеты стояли крылом к крылу. Это делало их чрезвычайно уязвимыми. Утром 22 июня целые аэродромы горели едиными гигантскими пожарами [Суворов В…]

1940 год: полная мобилизация и милитаризация советской промышленности. Авиационные, танковые, орудийные, снарядные заводы перешли на режим военного времени, мужчин тайно забирают в армию, оружие производят старики, женщины и подростки. Советская промышленность давала столько снарядов, что хранить их было негде, надо было в 1941 году начинать воину... [Суворов В…]

203-мм гаубица Б-4. Каждый снаряд весит сто килограммов, не считая зарядов. Орудия такого типа можно применять только в наступательных операциях. Сосредоточение тяжелой гаубичной артиллерии - верный признак готовящегося наступления. Летом 1941 года в приграничных районах СССР было сосредоточено более пятисот артиллерийских полков, в том числе - артиллерийские полки большой мощности и дивизионы артиллерии особой мощности. На каждое орудие было заготовлено по 600 снарядов [Суворов В…]

Член Военного Совета Украинского фонта Н.С.Хрущев у реки Сан (29 сентября 1939г.). Коммунистическая партия заскрипела офицерскими сапогами. Никита Хрущев в растерзанной Польше на новой советско-германской границе. Все, что сказал Хрущев в этот исторический момент, стало достоянием истории: «Пусть немцы творят преступления, потом в Европу придет Красная Армия-освободительница...» [Суворов В…]

Шепетовка, начало июля 1941 года: момент пленения советских солдат 16-й армии. Посмотрите в эти лица. Война только началась, где советские солдаты успели так отощать, они же не прошли еще через германские концлагеря? До германского нападения, 13 июня 1941 года, Сталин начал тайную переброску в западные районы СССР семи армий Второго стратегического эшелона. Эти армии имели только наступательные задачи. Армии Второго стратегического эшелона в значительной степени были укомплектованы заключенными ГУЛАГа. В возможность германского нападения Сталин не верил, но до германского нападения дал оружие в руки заключенных. Если бы Гитлер не напал, долго ли мог Сталин держать сотни тысяч вооруженных зэков на своих западных границах? [Суворов В…]

"Когда знакомишься с историей предвоенных 30-х годов, то приходишь к выводу, что из всех ведущих политиков того времени самая беспокойная жизнь была у Сталина и Гитлера. И не только потому, что они изо всех сил, с величайшим напряжением строили такие вооруженные силы, какие человечеству были еще неведомы. Дело в том, что оба диктатора больше всего боялись друг друга. Для людей такого склада, какой был у них, это также означало известное взаимоуважение (несмотря на болезненную конкуренцию). Так, будучи уверенным в успехе войны против нас, Гитлер в застольной беседе (они все стенографировались для потомства) заявил своим приближенным: «После победы над Россией было бы лучше всего поручить управление страной Сталину, конечно, при германской гегемонии. Он лучше, чем кто-либо другой, способен справиться с русскими».

В высшей степени любопытно и такое свидетельство: сравнивая себя со Сталиным, фюрер не раз повторял, что им обоим присущие «величие и непоколебимость не знают в своей основе ни шатаний, ни уступчивости, характерных для буржуазных политиков». Даже перед самым разгромом Германии Гитлер оставался при своем мнении о Сталине, считал, что он с ним еще сумеет договориться. Так, в марте 1945 года Геббельс отмечал в своем дневнике: «Фюрер прав, говоря, что Сталину легче всего совершить крутой поворот, поскольку ему не надо принимать во внимание общественное мнение».

Но фюрер, несмотря на симпатии лично к Сталину, никогда не отказывался от агрессивных намерений в отношении Советского Союза. Даже в августе 1939 года, пойдя на соглашение о сотрудничестве со Сталиным, он вовсе не думал менять свою стратегию. В узком кругу приближенных он заявлял: «Все, что я предпринимаю, направлено против русских. Если Запад слишком глуп и слеп, чтобы понять это, тогда я буду вынужден пойти на соглашение с русскими, чтобы побить Запад, и затем, после его поражения, снова повернуть против Советского Союза со всеми моими силами. Мне нужна Украина, чтобы они не могли уморить нас голодом, как это случилось в последней войне».

Почему же Гитлер и Сталин так боялись друг друга? Потому, что каждый опасался неожиданной агрессии со стороны своего соперника, боялся быть застигнутым врасплох. Годами они готовились к войне (оба - к агрессивной, наступательной, захватнической!), но никак не могли выйти на тот уровень вооружений, который позволил бы фюреру обрушить свою мощь на восток, а Сталину - на запад. Из-за постоянно преследовавшего их страха друг перед другом они так и начали войну между собой, будучи совсем к ней не готовыми. Вот одно из [Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.128] многих аналогичных признаний фюрера, сделанных в застольном кругу самых близких людей: «Моим кошмаром был страх, что Сталин может перехватить у меня инициативу... Война с Россией стала неизбежной... Ужасом этой войны было то, что для Германии она началась слишком рано, и слишком поздно».

Пожалуй, самым примечательным из соображений фюрера по этому поводу оказалось признание, сделанное перед самым концом войны, в феврале 1945 года (в подобных обстоятельствах люди обычно не лукавят, Гитлер понимал, что его конец близок): «Упреждающий удар по России был нашим единственным шансом разбить ее... Время работало против нас... На протяжении последних недель (май-июнь 1941 года. - В.Я.) меня не отпускал страх, что Сталин опередит меня».

Опасения фюрера не были напрасными. Сталин изо всех сил готовился не к обороне, а к нападению. Он рассчитывал воспользоваться войной Гитлера на Западе, ударить ему в спину и захватить для начала Восточную Европу, Балканы, турецкие проливы и, если получится, Германию. Возможно, ему это и удалось бы, если бы Гитлер так быстро не расправился с Западной Европой, включая Францию, казавшуюся столь могущественной. Такой блицкриг фюрера стал полной неожиданностью для Сталина, ему оставалось только верить, что дальше Гитлер двинется на Англию. С осени 1939 года фюрер усиленно внушал Сталину, что именно так он и собирается поступить.

А конец лета 1939 года принес такую сенсацию, от которой весь мир только ахнул: 23 августа был заключен советско-германский договор о ненападении. Трудно припомнить другой такой крутой поворот в современной истории. Его могли срежиссировать только Гитлер и Сталин с их безграничным цинизмом. Можно вспомнить, что накануне второй мировой войны, развязанной Гитлером в 1939 году, мы заняли такую позицию: «Новую империалистическую войну затеял и ведет один блок - союз фашистских держав, угрожающий всем народам». День и ночь наша пропаганда проклинала «фашистских людоедов» и «фашистских агрессоров».

Наш неожиданный союз с «людоедами» и «агрессорами» был делом рук именно Гитлера и Сталина. Они в своем стремлении к мировому господству, то есть фактически друг против друга, столкнулись на узкой дорожке над пропастью и решили на какое-то время остановиться, чтобы затем половчее скинуть в бездну соперника. Маршал Жуков вспоминал: «У Сталина была уверенность, что именно он обведет Гитлера вокруг пальца в результате заключенного пакта. Хотя потом все вышло как раз наоборот»...

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.129]

Потом Молотов, второй после Сталина человек, летал в Берлин к Гитлеру. Завязалась личная переписка между фюрером и Сталиным, поскольку между двумя странами было достигнуто полное понимание, а Риббентроп доложил фюреру: «Сталин и Молотов очень милы. Я чувствовал себя как среди старых партийных товарищей». Сталин на встрече с Риббентропом в Кремле заявил: «Я знаю, как сильно немецкий народ любит своего вождя, поэтому я хотел бы выпить за его здоровье». Присутствовавший при этом немецкий дипломат Г. Хилые пишет в своих воспоминаниях: «Тон Сталина при разговоре о Гитлере и манера, с которой он провозглашал тост за него, позволили сделать заключение, что некоторые черты и действия Гитлера, безусловно, производили на него впечатление... Это восхищение было, по-видимому, взаимным, с той только разницей, что Гитлер не переставал восхищаться Сталиным до последнего момента, в то время как отношение Сталина к Гитлеру после нападения на Советский Союз перешло сначала в жгучую ненависть, а затем в презрение».

Гитлер был крайне заинтересован во временном замирении с нами, есть немало свидетельств, как он нетерпеливо ждал согласия Сталина на советско-германский союз. Вот как описывает А. Шпеер (выше о нем много сказано) реакцию фюрера на решающее письмо от Сталина: «Он на мгновение застыл, вперившись в пространство, побагровел и грохнул кулаком по столу так, что задребезжали стаканы, и

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.130] воскликнул прерывающимся голосом: «Они у меня в руках! Они у меня в руках!» Вслед за этим осенью 1939 года был подписан советско-германский договор о дружбе и границе между СССР и Германией. «Граница» всплыла после разгрома Польши, которую оба диктатора поделили между собой. Страшнее участи не придумаешь! На одной половине Польши фюрер стал проводить в жизнь свои расистские принципы, безжалостно уничтожая евреев и поляков, а Сталин обрушил на Польшу столь привычный ему массовый террор. Так эта многострадальная страна стала полигоном для двух диктаторов, как бы соревновавшихся друг с другом в злодеяниях на польской земле.

И вот что парадоксально! Так называемый советско-германский договор о дружбе означал только одно - скорую войну между двумя подписавшими его странами. Да, да! Это было очевидно. Еще в книге «Моя борьба» Гитлер пророчески писал: «Сам факт заключения союза с Россией сделает войну неизбежной». Этот вывод не был личным секретом Гитлера, еще до заключения этого договора английская разведка доносила своему правительству: «Если Германия и СССР придут к какому-либо политическому, а еще лучше - к военному соглашению, то война между ними станет совершенно неизбежной и вспыхнет почти сразу после подписания подобного соглашения». Такого же мнения придерживался и американский президент Рузвельт: «Если Гитлер и Сталин заключат союз, то с такой же неотвратимостью, с какой день сменяет ночь, между ними начнется война».

Так что демагогические рассуждения о том, что Гитлер неожиданно и вероломно напал на нас, не выдерживают никакой критики. Оба диктатора договором между собой хотели одного - выиграть время, чтобы подготовиться к войне, вернее, к нападению, к агрессии: фюрер собирался обрушиться на СССР, Сталин - на Германию. Ни тот ни другой не думали о войне оборонительной, никак не готовились к ней, а последняя тоже требует подготовки, причем совсем не такой, как при намерении вести войну захватническую. Поэтому со всей остротой встал вопрос о том, чтобы не упустить время и обязательно первым нанести упреждающий удар и как можно быстрее развить наступление. Но для такого удара нужно было все же хорошо подготовиться. Гитлеру, например, нужно было подтянуть к нашей границе примерно три миллиона солдат. И при этом ему все время нужно было думать о том, чтобы на всякий случай обезопасить себя на западе.

Горькую финскую пилюлю Сталину удалось подсластить тем, что союз с Германией принес нам новые территории в Восточной Европе с общим населением в 23 миллиона человек. Наверное, легкость этого приобретения вскружила голову Сталину, в результате он окончательно поверил в то, что перехитрит фюрера. Кстати, совсем в духе обоих диктаторов их договор опирался на тайные статьи, по которым они делили между собой территориальную добычу и сферы влияния.После разгрома Германии эти секретные договоренности стали на Западе достоянием гласности, а мы признали сам факт их существования только в 1989 году, то есть через 44 года после окончания войны. Совсем по-сталински! Он давным-давно умер, а дело, дух его живет!.. С тем же договором связано и еще одно совместное преступление Гитлера и Сталина: они выдали друг другу тысячи человек, бежавших в свое время из Германии к нам и от нас - в Германию. В том числе, например, мы переправили в гитлеровские застенки около четырех тысяч немецких коммунистов и членов их семей. Гитлер тоже не остался у нас в долгу.

Сложившиеся между Гитлером и Сталиным подобные доверительные отношения неплохо характеризует запись Геббельса в дневнике от 10 октября 1939 года: «В «Известиях» очень поучительная и враждебная Антанте статья, которая полностью совпадает с нашей точкой зрения. Говорят, что ее написал сам Сталин. Она удивительно пришлась нам ко времени и будет принята с благодарностью. Русские до сих пор исполняют все свои обещания... Москва неповоротлива, но тем не менее полезна нам. Фюрер думает, что статью в «Известиях» написав Сталин. Сталин - старый опытный революционер. Его диалектика во время переговоров была превосходна».

К тому же времени относится еще одно чудовищное злодеяние Сталина. По его приказу было тайно расстреляно несколько тысяч польских офицеров, попавших к нам в плен после разгрома Польши в 1939 году. В этом своем преступлении мы тоже удосужились признаться только полвека спустя, пока нас не приперли к стенке неопровержимыми доказательствами...

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.132]

В своих отношениях с фюрером, в попытках как можно ближе сойтись с ним Сталин пошел на совершенно отчаянный шаг - выразил желание присоединиться к так называемому пакту трех (Германии, Италии и Японии) и образовать таким образом пакт четырех. Гитлер предпочел не реагировать на это предложение, отмолчался. Что на самом деле стояло за этой идеей Сталина? Может быть, он, узнав Гитлера поближе, дозрел до такого союза, который тогда называли «фашистской осью Берлин-Рим-Токио»?

Но самым главным, что выгадал Гитлер, заключив союз с нами, были поставки нашего сырья и продовольствия в Германию, которая тогда не только вела войну в Европе, но и готовилась к войне с нами. Почти 80 процентов всех материальных ресурсов (хлеб, хлопок, нефтепродукты, лес и т.п.), дающих Германии возможность существовать в такой напряженной обстановке, поступали к фюреру из Советского Союза. Причем он получил от нас и такие поставки, которых Германия вообще была лишена из-за блокады со стороны Запада и без которых ей было бы невозможно наращивать свой военный потенциал (марганец, хром, медь, прокат и т.п.). А вот поставки к нам из Германии были очень скудными, не говоря уже о платежах за то, что туда отправляли мы. Фюрер только обещал рассчитаться с нами и постоянно упоминал, что поставки ему крайне необходимы в связи с подготовкой вторжения в Англию. Тут он явно перехитрил Сталина, который обеспечил Гитлера всем необходимым на свою голову. Одними заверениями фюрера дело не ограничилось, немцы усердно создавали видимость подготовки к захвату Англии, устраивали различные военные демонстрации якобы в целях обеспечения успеха будущего и очень скорого десанта. А тем временем подготовка к вторжению не в Англию, а в СССР шла полным ходом.

Сталину очень хотелось верить, что фюрер все же нападет на Англию. Тогда Гитлер мог бы попасть в сложное положение при ударе Сталина ему в спину. Как ворон крови, ждал Сталин высадки немецкого десанта на такие близкие и все еще недоступные острова...

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.133]

Теперь уже широко известно, как Сталин в 1940-1941 годах решительно отметал в сторону все донесения разведки и дипломатов о том, что Гитлер всерьез готовится к нападению на нас. Многие люди, пытавшиеся предупредить Сталина об этом, жестоко пострадали от гнева вождя, никогда не знавшего жалости и считавшего подобные донесения вражескими провокациями. Он боялся спугнуть фюрера, собиравшегося, по его твердому убеждению, все же напасть на Англию. Вот сразу же после этого он был готов немедленно бросить свои силы на Запад. И вовсе не обязательно забираться в рассекреченные перестройкой архивы, чтобы убедиться в подлинных намерениях вождя в тот период, достаточно только прислушаться к тому, что у нас провозглашалось самим Сталиным. Так, с трибуны XVIII партийного съезда он заявил: «Первая мировая война дала победу революции в одной из самых больших стран... а потому боятся, что вторая мировая война может привести также к победе революции в одной или нескольких странах. А поскольку нашей целью и является мировая революция, то развязывание войны в Европе есть наше средство во имя цели, которая оправдывает все».

Яснее, пожалуй, не скажешь! За этим теоретическим тезисом (по мнению Сталина, оправдывавшим все) следовали многочисленные конкретные указания вождя, направленные на одну цель - развязывание агрессивной войны в самом ближайшем будущем. В том случае, как только немцы высадятся в Англии. Так, в мае 1941 года в своем выступлении в Кремле на выпуске слушателей военных академий Сталин говорил: «Рабоче-крестьянская армия должна стать самой агрессивной из всех когда-либо существовавших наступательных армий... Что значит политически подготовить войну? Политически подготовить войну - это значит, чтобы каждый человек в стране понял, что война необходима. Сейчас, товарищи, вся Европа завоевана Германией. Подобное положение нетерпимо, и мы не собираемся его терпеть. Народы Европы с надеждой смотрят на Красную Армию как на армию-освободительницу. Видимо, войны с Германией в ближайшем будущем не избежать, и, возможно, инициатива в этом вопросе будет исходить от нас. Думаю, это случится в августе».

Гитлер не мог ждать до августа, не мог допустить, чтобы Сталин, а не он нанес упреждающий удар. Вот он и ударил в июне. Эта воинственная речь Сталина никогда у нас не публиковалась, но, конечно, ее содержание стало известно фюреру.

Одними воинственными заявлениями дело, разумеется, не ограничивалось. По указанию Сталина наш Генеральный штаб разработал план нападения на Германию раньше, чем это сделали немцы в отношении нашей страны. Да, да, они позже нас приступили к составлению такого плана, ставшего известным затем под именем «Барбаросса», который и начал осуществляться в июне 1941 года.

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.134]

Сталин так бездарно проиграл начало войны не только потому, что не сумел понять сути современной военной науки, но еще и потому, что, как и фюрер, готовился исключительно к агрессии, но никак не к обороне, к отражению упреждающего удара. После заключения союза с Гитлером и приобретения новых больших территорий Сталин даже не подумал об укреплении новой границы. Но мало этого! Он начал демонтировать оборонительные сооружения на старой границе! А как бы они могли пригодиться в 1941 году!..

К июню 1941 года Сталин сосредоточил вдоль западной границы неисчислимые армейские запасы, чтобы обеспечить наши наступающие на запад войска, которым вскоре пришлось в панике отступать на восток, а огромное количество вооружений и провианта попало в руки немцев.

Перед войной Сталин понастроил тысячи скоростных танков, которые к тому же быстро переставлялись с гусеничного хода на колесный. Понятно, что для ведения войны в условиях хронического российского бездорожья тратиться специально на них было бессмысленно. Они предназначались для пробега по дорогам Европы на Берлин и Париж!

А для чего готовились военно-воздушные десантные корпуса?! В те годы перед войной парашют стал у нас не только символом мужества и геройства, но и спутником жизни. Как известно, парашютом Родину не защитишь, он на оборонительных рубежах так не нужен, как при наступлении, агрессии.

С такой же интенсивностью готовили большой океанский флот и соединения морской пехоты, а что делать таким соединениям на нашей бесконечной сухопутной западной границе?! А вот на южном побережье Балтики и на побережье Западной Европы им дело нашлось бы!

[Николаев В.Д. Сталин, Гитлер и мы... -C.137]

Точно так же у нас интенсивно готовились крупные соединения для войны в горах. А где они могли потребоваться нам? На Кавказе и в Средней Азии? Но даже Гитлер не думал там скоро оказаться. А вот Сталину они были необходимы для ведения войны на Карпатах и в Альпах. Причем особенно важным было карпатское направление. От наших войск, сосредоточившихся на южной границе, было рукой подать до румынской нефти, без которой Гитлер просто не смог бы воевать. Это фюрер, конечно же, понимал и не мог допустить сталинского упреждающего удара.

Член Британської Академії і член Академії наук у Кракові проф. Норман Дейвіс пише:

"Німецько-радянський пакт створив нову геополітичну структуру в Європі. "Великий трикутник" тепер змінився, бо західні держави (Британія, Франція і Канада) зіткнулися з союзом Центру і Сходу... Трикутник, проте, був неповний, бо й західні держави, і СРСР уникали прямої конфронтації. Це означало, що Захід заплющуватиме очі на Сталінову агресію, допоки Сталін обмежуватиме свою антизахідну діяльність пропагандою і тиловою підтримкою Німеччини[66]. І все-таки німецько-радянський пакт змінив європейську сцену. Він дозволив Німеччині й СРСР розбити Польщу і відновити спільний кордон, який існував упродовж XIX ст. Після цього він дозволив їм прибрати всі невеличкі держави, що стояли їм на заваді. Трохи згодом він дав Гітлерові шанс напасти на Захід, маючи підтримку й заохочення Сталіна.

Згодом пакт Молотова-Рібентропа почали виправдовувати на підставах, мовляв, він дав Радянському Союзові час побудувати оборону. З огляду на те, що сталося через два роки, аргумент видається слушним, проте таке пояснення може правити за ще один класичний приклад зворотного читання історії. 1939 р. справді була можливість, що Гітлер, перемігши Захід, обернеться проти СРСР, проте це [Норман Дейвіс Європа...-C.1029] був лиш один з можливих варіантів, і не конче найімовірніший чи найбезпосередніший. Годилося б розглянути принаймні ще три сценарії. Одним з них була можливість, що Німеччина, як і 1918 p., не переможе Захід. Іншим була перспектива, що Німеччина й Захід воюватимуть до кривавого пату, після якого СРСР постане як господар Європи, не зробивши й пострілу. Саме таким був Ґебельсів погляд на радянську гру. "Москва наміряється не втягуватись у війну, аж поки Європа... стече кров'ю, - зауважив він. - Тоді Сталін візьметься більшовизувати Європу й накидати своє ярмо"[67]. Третя можливість полягала в тому, що Сталін використає інтервал, поки Гітлер воюватиме з Заходом, для готування й початку власного наступу.

Через те що радянські архіви з документами тих часів закриті, історичне знання про обставини тодішньої війни зостається гіпотетичним. Проте тут важливі дві вказівки. По-перше, є дуже мало свідчень, які б доводили, що після серпня 1939 р. Червона армія віддавала пріоритет побудові глибокої оборони. Навпаки, армія була прихильна до теорії революційного нападу.

Сталін часто наголошував, що комунізм - не пацифізм; виступаючи 1938 р. перед курсантами, він наголосив, що в разі потреби Радянська держава братиме на себе воєнну ініціативу. По-друге, дослідження диспозиції Червоної армії на початку літа 1941 р. свідчать, що два попередні роки були витрачені на створення позицій, вочевидь призначених для нападу[68]. А тим часом історики з усієї сили намагалися пояснити, чому лихо заскочило Червону армію зненацька (див. нижче). Отже, в такому разі можна дійти висновку, що Сталін уклав пакт із нацистами не для того, щоб виграти час для оборони, а щоб переграти Гітлера в грі обрахованої агресії[69]. Одне тільки певне: німецько-радянський пакт привів Європу до таких подій, яких ніхто не міг передбачити. [Норман Дейвіс Європа...-C.1031]" Норман Дейвіс Європа: Історія /Пер. з англ. П.Таращук, О.Коваленко. -К., Основи, 2000. -C.1029,1031.

http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus106.html

Післямова

Радянський комунізм створив німецький фашизм.

Багатомільйонні жертви українського народу волають про відновлення історичної справедливості- проведення "Нюрнбергу-2" в Украіні над радянським комунізмом, який разом з німецьким фашизмом е головним винуватцем в підготовці та розв"язуванні 2 світової війни.

  1. Політико-ідеологічна концепція протистояння, як передумова Другої Світової війни

Доповідач: Сергій Грабовський кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Концепт "Отечественной войны" в ідеології більшовизму

Досі тези про героїчний подвиг народу у Великій Вітчизняній війні, про захист ним у війні своїх інтересів і про визвольний всесвітньо-історичний характер цієї війни в Україні є якщо і не загальноприйнятими, то домінуючими. Ба більше: навіть чимала кількість критиків совєтського режиму і патріотично налаштованих громадян щиро вважає, що слова "Велика Вітчизняна війна" завжди означали боротьбу не на життя, а на смерть за рідну землю, за свій дім, за життя своїх ближніх і дальніх. Іншими словами, люди вважають, що самі ці слова вказують на те, що совєтсько-німецька війна від початку була оборонною і справедливою з боку СССР.

Насправді немає нічого більш далекого від історичної правди.

Але перш, аніж говорити про те, що малося на увазі під поняттям "Отечественная война" ("Вітчизняна" в українському перекладі) тими, хто створив і використовував це поняття як пропагандистське знаряддя, кілька слів про саме це "отечество" і про ідеологічні засади, на яких розбудовувався більшовицький лад.

Звернімо увагу на те, які революційні заходи висувають на перше місце Карл Маркс і Фрідріх Енгельс у "Маніфесті Комуністичної партії", засадничому документі світового комуністичного руху. Ці заходи Маркс та Енгельс самі визначають як "деспотичне втручання у право власності і в буржуазні виробничі стосунки". Серед них:

"Експропріація земельної власності й обернення земельної ренти на покриття державних витрат". Це було зроблено Сталіним та ВКП(б) під час колективізації, коли у селян остаточно забрали землю, а разом із землею - і всі доходи, крім "галочок"-трудоднів.

"Централізація кредиту в руках держави через національний банк з державним капіталом і з виключною монополією". Саме це і було зроблено в СССР, а відтак вільне господарювання стало апріорі неможливим, навіть без насильницької колективізації.

"Централізація всього транспорту в руках держави", - Сталін було спробував реалізувати цю ідею за часів колективізації, як наслідок - коні, верблюди та віслюки (тяглова сила гужового транспорту) передохли з голоду в колгоспах і радгоспах. Довелося йти на поступки "приватному секторові", і залишити в ньому не тільки частину "чотириногих транспортників", а й легкові авто...

"Однакова обов'язковість праці для всіх, запровадження промислових армій, особливо для землеробства". Ленін із Троцьким спробували запровадити 1920 року трудові армії, але з'ясувалося, що вони ефективні тільки на дуже простих роботах і ненадовго. Тому 1921 року трудармії були розпущені. Сталін їх відтворив у промисловій системі ҐУЛАҐу, а на Далекому Сході в 1930-х роках цілий стрілецький корпус займався сільською працею, а в радгоспах був встановлений воєнізований порядок.

Чимало цікавих деталей міститься у більш детально виписаних Енгельсом "Принципах комунізму", які стали основою для створення "Маніфесту..." Там серед революційних заходів ми знаходимо ще й "примусові позики" (втілено Сталіним та ВКП(б)), "організацію праці в національних маєтках" (радгоспи), "закриття всіляких приватних банків і банківських контор" тощо. Мета ж усіх цих акцій названа Енгельсом дуже чітко: "концентрувати в руках держави весь капітал, все сільське господарство, всю промисловість, весь транспорт і весь обмін". А така концентрація і є тоталітаризм у його довершеному вигляді. Тому російські марксисти були у цьому плані вірними й послідовними учнями Маркса та Енгельса.

А тепер про національну політику. У тандемі "Маркс-Енгельс" головним фахівцем з національного питання вважався останній. Тому звернемося до статей Енгельса, опублікованих 1848-49 року у редагованій Марксом "Neue Rheinische Zeitung" ("Новій Рейнській газеті"). Скажімо, у статті "Демократичний панславізм" Енгельс пише, що хорвати як нація "за самою природою своєю контрреволюційна", що "крім поляків, росіян і найбільше - турецьких слов'ян (себто болгар, сербів, босняків - С.Г.), жоден слов'янський народ не має майбутнього". А у статті "Боротьба в Угорщині" відверто зазначає, що чекає на австрійських слов'ян: "Серед усіх великих і малих націй Австрії тільки три були носіями прогресу, активно впливали на історію і ще тепер зберегли життєздатність; це - німці, поляки і мадяри. Тому вони тепер революційні. Всім іншим великим і малим народностям і народам належить у ближчому майбутньому загинути у бурі світової революції. Тому вони тепер контрреволюційні". Якщо хтось вважає, що сказане не стосується українців, що про них класики марксизму не знали чи нічого не говорили, той помиляється. Енгельс прямо говорив, що "серби, хорвати, русини (себто підавстрійські українці - С.Г.), словаки, чехи та інші рештки колишніх слов'янських народів" в якості державотворчих начал - це вигадка зловмисного російського царату (принагідно: в Російській державі писали - і досі пишуть - що українці як нація є "німецькою вигадкою").

Чи Енгельс з часом змінив своє ставлення до проблеми визволення націй? 1866 року він писав про ідею національного самовизначення так: "Все це - повний абсурд, втілений у популярну форму для того, щоб замилити очі легковірам, зручна фраза, яку можна використати чи відкинути, якщо цього вимагають обставини".

Іншими словами, тоталітарна ідеологія комунізму вже біля своїх витоків включала дві складові: і терор за соціальною ознакою проти "ворожих класів", і терор за суто національною ознакою проти "контрреволюційних націй". Ці складові у їхній сув'язі були доведені до стану довершеності більшовиками і втілені ними у суспільну практику - на всій території, яка ними контролювалася.

А, як відомо, ареною своєї діяльності більшовики вважали весь світ, і не випадково в офіційному гімні створеного ними Комінтерну були рядки: "Наш лозунг - всемирный Советский Союз".

Отож, якщо відкинути довголітню міфологію, слід визнати: термін "Отечественная война" від самого початку означав агресивну, наступальну, загарбницьку війну, метою якої було захоплення нових значних територій у Європі, а то й усього Старого Світу. І тільки потім, коли задум значною мірою зірвався, Сталін, а за ним неосталініст Брежнєв представили цю війну як "неспровоковану", як суто "оборонну" і "священну", використавши ці красиві слова для того, щоб приховати реальні наміри Кремля у Другій світовій війні.

Як відомо, Сталін у другій половині 1930-х років активно відроджував в СССР певні російські імперські традиції. Отож найперше мусило б навести на певні думки те, що в російській імперській історії ХХ століття "Отечественная война", ба, навіть "Великая Отечественная" вже була. Йдеться про Першу світову війну, яка офіційно в імператорській Росії звалася "Второй Отечественной войной", (перша - це 1812 рік), а в тогочасних ультрапатріотичних виданнях - "Великой Отечественной". І пісня "Вставай, страна огромная" - ще з тої війни. Тільки, ясна річ, з дещо іншими словами - про "тевтонську орду".

Тим часом Російська імперія зовсім не була жертвою агресії у цій війні, навпаки - вона стала одним із головних винуватців переростання австро-сербського конфлікту у бойовисько світового масштабу. І цілі Росії були загарбницькі - приєднання Галичини (не тільки Львова, а й Кракова), Буковини й Закарпаття, всіх польських земель тодішньої Німецької імперії, добрячого шмату Туреччини на Закавказзі, і, головне, проток з Чорного моря у Середземне разом із Константинополем - третьою столицею Святої Русі, поряд із Москвою та Петроградом. Іншими словами, мета "Второй Отечественной войны" - істотно розширити кордони "Отечества".

1917 року царизм упав, до влади в Росії прийшли більшовики під гаслами негайного миру. А 1918 року починається нова "Отечественная, або ж Вітчизняна" (ця назва у ті дні з'являється й українською мовою, бо більшовики заграють із "націоналами") війна, тепер уже - під червоними прапорами. Ленін, Троцький і Сталін заявили, що "соціалістична Вітчизна у небезпеці". А далі, як пише "Короткий курс історії ВКП(б), "партія підняла народ на вітчизняну війну проти навали військ іноземної інтервенції, проти заколотів повалених революцією експлуататорських класів... Більшовицька партія підіймає робітників і селян на вітчизняну війну проти іноземних загарбників та буржуазно-поміщицької білогвардійщини. Радянська республіка і її Червона армія розбивають одного по одному ставлеників Антанти - Колчака, Юденіка, Денікіна, Краснова, Врангеля, викидають з України ще одного ставленика Антанти - Пілсудського... Таким чином, перший воєнний напад міжнародного капіталу на країну соціалізму скінчився повним його крахом" (виділено особисто Сталіним).

Отож у трактуванні Леніна, Сталіна і Ко ця війна набуває всесвітньо-історичних масштабів. Адже противниками "робітників та селян" тут виступають не тільки іноземні інтервенти, а й "експлуататорські класи" всього світу - "свої" (ті люди, котрі пізніше зватимуться "ворогами народу") і закордонні; одним словом, увесь "міжнародний капітал" - російський, український, німецький, американський і аргентинський. "Народ" у цій системі координат - це реальні чи уявні прихильники більшовизму, у якій країні вони б не жили. Тому "вітчизна" тут стає воістину неозорою, а будь-яка війна, що має на меті розширення кордонів СССР - "вітчизняною".

Усього цього ані Сталін, ані більшовики не приховували. Що СССР - батьківщина трудящих усього світу, твердила вся пропаганда; ще 1941 року "Історико-революційний календар" від імені ЦК ВКП(б) наголошував на цьому. Ще при заснуванні СССР на з'їзді Рад Сталін відверто заявив: "Будемо сподіватися, що утворенням нашої союзної республіки ми створимо вірний оплот проти міжнародного капіталізму, що нова союзна держава послужить новим рішучим кроком на шляху до об'єднання трудящих усього світу в єдину Світову Соціалістичну Радянську Республіку". А в Декларації про утворення СССР повторена сталінська формула про світову державу і додано: "доступ у Союз відкритий усім соціалістичним радянським республікам, як існуючим, так і тим, що мають виникнути в майбутньому". Зверніть увагу: не можуть виникнути, а мають виникнути! Це наприкінці 1922 року. У резолюції ХІІ з'їзду РКП(б), у квітні 1923 року, вжитий інший, не менш цікавий термін -"майбутня Всесвітня Радянська Республіка Праці". А у січні 1924 року, після смерті Леніна, Сталін на урочистому засіданні керівництва партії та Рад дає клятву розширювати і зміцнювати Радянський Союз: "Покидаючи нас, товариш Ленін заповідав нам зміцнювати і розширяти Союз Республік. Клянемося тобі, товаришу Ленін, що ми виконаємо з честю і цю твою заповідь!"

Яким є головне знаряддя такого розширення? Лев Троцький, адепт "перманентної революції", вважав: пролетарі всіх країн мріють влитися до СССР, слід лише допомогти їм здійснити соціалістичну революцію. Сталін не був настільки наївним і 1927 року, усунувши Троцького з усіх посад, заявив: "Червона Армія є армія Жовтневої революції, армія диктатури пролетаріату... Наша армія є армією світової революції, армією робітників усіх країн". Іронія доля тут полягала в тому, що Червону армію створив Троцький.

А що робити, коли війна зі "світовим капіталом" змушує порушити чийсь державний суверенітет? Нічого страшного, вчив Сталін: "Бувають випадки, коли право на самовизначення вступає в суперечність із іншим, вищим правом, - правом робітничого класу, що прийшов до влади, на зміцнення своєї влади. В таких випадках... перше повинне відступити перед другим. Так стояла справа, наприклад, у 1920 році, коли ми змушені були, в інтересах оборони влади робітничого класу, піти на Варшаву". Нагадаю, що "оборона влади робітничого класу" здійснювалася 1920 року під гаслом "Дайош Варшаву, давай Берлін!" та супроводжувалася закликом "напоїти червоних коней із Сени та Марни". Це якраз і є "отечественная/вітчизняна війна" по-ленінськи і по-сталінськи. А що не вдалося "визволити" і приєднати до "батьківщини світового пролетаріату" Німеччину й Францію - це заслуга польських військ під командуванням маршала Пілсудського, котрі розгромили під Варшавою червоні армади Тухачевського, та вояків УНР під орудою генерал-хорунжого Марка Безручка, котрі під Замостям зупинили досі непереможну Першу кінну армію Будьонного.

І, нарешті, виявляється, що в середині 1930-х років, за сталінською оцінкою, Друга світова війна (вона звалася тоді в СССР "другою імперіалістичною", так само, як Перша світова - "першою імперіалістичною"), вже йшла на повну силу. "Короткий курс історії ВКП(б)" зазначає: "Держави і народи якось непомітно вповзли в орбіту другої імперіалістичної війни... Війна йде на величезному просторі від Гібралтара до Шанхая. Війна уже встигла втягти в свою орбіту більш як півмільярда населення. Вона йде кінець-кінцем проти капіталістичних інтересів Англії, Франції, США, бо має на меті переділ світу і сфер впливу на користь агресивних країн і за рахунок цих так званих демократичних держав. ...Її ведуть і розгортають агресивні держави, тим часом як інші держави, "демократичні" держави, проти яких власне і спрямована війна, удають, що війна їх не стосується, умивають руки, пнуться назад, вихваляють свою миролюбність, лають фашистських агресорів і... здають свої позиції агресорам, запевняючи при цьому, що вони готуються до відсічі... Правлячі кола Англії додержуються тут приблизно такої ж політики, якої додержувалися при царизмі російські ліберально-монархічні буржуа, які, боячись "крайностей" царської політики, ще більше боялися народу і перейшли через це на політику умовляння царя, - отже, на політику зговору з царем проти народу. Як відомо, ліберально-монархічна буржуазія Росії жорстоко поплатилася за таку політику. Треба думати, що правлячі кола Англії та їх друзі у Франції і США теж дістануть свою історичну відплату".

Не треба думати, що розплатою тут стане фашистська окупація згаданих держав. Ні. У сталінському розумінні й фашисти, й західні демократи - це все імперіалісти, буржуазія, тільки її різні загони. Я спеціальнго навів таку велику цитату, щоби привернути Вашу увагу на те, що за агресію буде розплата, але не агресор постраждає, а демократ.

Позірно від такого розуміння Сталін відійшов у період 1939-45 років. Два роки не були "поганими" німецькі нацисти й італійські фашисти; чотири роки - західні демократії. Потім знову всі, крім комуністів та їхніх сателітів, стали "поганими".

Отож: якщо пролетарі всього світу вже мають свою вітчизну, хоча у більшості своїй страждають під гнітом капіталістів, то війна за розширення Соціалістичної Вітчизни і буде Вітчизняною.

Зі сказаного, гадаю, цілком зрозуміло, що поняття "отечественная война", як воно з'явилося було у статті сталінського пахолка Ємельяна Ярославського у газеті "Правда" від 23 червня 1941 року - не його власна імпровізація (такого не могло бути в принципі, імпровізацій такого рівня), а сталінська "домашня заготовка". Так само, як і совєтсько-німецька війна, до якої Червона армія ретельно готувалася. Але Гітлер не схотів чекати, поки його "визволять", і почав першим. Та Сталін ще тиждень у червні 1941 року не хотів визнавати реального стану справ, катастрофічного для більшовиків, і все намагався почати "отечественную войну" у своєму розумінні цього терміну. У той самий час, коли версталася "Правда" із статтею Ярославського, а саме ввечері 22 червня 1941 року, була надіслана директива №3 військам. Вона націлювала Червону армію на широкомасштабний наступ: на негайний перехід кордону на ряді важливих ділянок, на розгром ворога на своїй території і на завдання авіаційних ударів по німецьких базах. Отже, 23 червня мала початися не героїчна оборона совєтської землі, як потім розповідали комуністичні ідеологи, а мусив був розгорнутися наступ на Європу - поки що у дещо меншому масштабі, ніж планувалося до гітлерівського нападу, бо ж слід було передусім негайно зупинити і розбити нападників. Тому ця директива №3 і підписана маршалом Тимошенком, генералом армії Жуковим та секретарем ЦК ВКП(б) Малєнковим, а не самим Сталіним. Так само, як і війна названа "отечественной/вітчизняною" не ним. Адже події розвивалися не так, як планувалося, - але все одно Кремль мав на меті негайно розпочати "визвольний похід" - і у бездарно організованих атаках підставляв під німецькі протитанкові гармати тисячі совєтських танків, водночас змушуючи нічну та дальню авіацію діяти вдень, без прикриття винищувачів, кидаючи останні на бомбардування ворожих танкових колон. Ясна річ, чим усе це мало закінчитися - тим, що й відбулося насправді.

Тому, очевидно, поняття "отечественная война" на два роки майже повністю зникає зі сталінського понятійного арсеналу - заміщає його поняття "освободительная", а то і "Великая освободительная война". Адже треба не розширювати кордони "Отечества/Вітчизни", а "визволяти" зайняті ворогом території. І лише після Сталінграду поняття "Отечественная война" знову звучить на повну силу (якщо до цього - з малої літери, то тепер з великої). Проте у новій ситуації, коли Червона армія виявилася неспроможною вести успішні бойові дії без допомоги з боку Британії і США, про істотне розширення кордонів СССР довелося забути. Тож більшовицькі пропагандисти зробили вигляд, що "Отечественная война" - це війна оборонна. Хоча, складаючи до купи висловлене, отже, пролетарі всього Світу мають своє отєчєство, що Червона армія є армією Світового пролетаріату, що вона діє в його інтересах, має бути самою наступальною з усіх армій Світу (Статут Черв. Армії); додайте сюди кількість наступального озброєння, яке було в Червоній армії й було виготовлено СРСР додайте сюди всі військові плани СРСР. Звідси робиться логічний висновок що планувалася СРСР й її керівною та спрямовуючою комуністичною партією війна, яка мала називатися отєчєственной, наслідком якої мало бути примноження числа совєцьких республік. Якщо першу світову війну Ленін намагався зробити громадянською, бо не було держави у світового пролетаріату, то вже маючи державу світового пролетаріату, більшовики намагалися зробити наступну війну вітчизняною. Як писали віршомази у газеті Правда відкриваючи 1941 рік: «А може к 16 гербам єщьо прибавятся другіє». Як відомо тоді в СРСР було 16 республік разом з Карело-Фінською. Абсолютно чітка позиція СРСР та її концепція, згідно якої мало бути суттєво збільшено СРСР, а відповідно у Європу рушить Червона армія.

У той самий час, коли версталася стаття Ярославського у газеті Правда, у війська була надіслана директива №3, яка націлювала Червону армію у разі агресії на перехід ЧА кордону СРСР й переслідування ворога на ворожій території. Отже, 23 червня мала відбутися не оборона, а наступ на Європу. У роздрукованих плакатах, агітаційних матеріалах «Родіна мать зовьот на запад», розмовниках, які готувалися напередодні війни російсько-німецькими військовими розмовниками й навіть російсько-англійськими військовими розмовниками, в яких жодного розділу англійською мовою, який би вказував, що війна буде на території СРСР. Половина того розмовника була придатна для Червоної армії, яка висадилася на території Британії та навіть на території Індії, отакий був розмах. І всі інші - Румунський, Турецький, Перський й тощо. Все було приготовано до отєчествєнной війни а довелося оборонятися. Тому Сталін перехрещує її у визвольну. А вже після Сталінграду повертається до терміну Вєлікая отєчєствєнная.

Через два страшних роки про всі ці плани СРСР країни західної демократії забули й зробили вигляд, що ніяких планів не було, хоча британська розвідка добре інформувала керівництво В.Британії. Та й Сталін не дуже ці наміри ховав. І тому довелося не приєднувати країни Східної Європи, а перетворювати на так звані держави народної демократії.

Який з цього можна зробити висновок? А той, що з погляду українських інтересів Вєлікая отєчєствєнная війна не була визвольною й війною за українські інтререси. Ніхто з українцями й керівництвом України не рахувався. Можна згадати план депортації українців, який підтверджений не лише Хрущовим, але й лідерами сталінської доби. Частково це депортація галичан, голод 1947 рооку, як наслідок вигрібання хліба, щоби відправити його вкраїни народної демократії, до Франції, де потрібно було підтримати на виборах комуністів, тощо.

Хтьось може сказати, що внаслідок цієї війни було об'єднання всіх українських земель. А давайте задамо інше запитання - а якби не отєчєствєнная війна 1918 -1920 років, якби не агресія з боку червоної Росії, чи не було б об'єднання українських земель ще тоді, 1919? А плюс те, що об'єднання не було, як такого. Згадаємо вимоги Хрущова до Сталіна приєднати Берестейщину до УРСР. Тоді Сталін віддав Берестейщину Білорусі. Згадаємо Холмщину і Закерзоння, яке міняють на Литву. Згадаємо дуже промовний факт приєднання 1940 року до України Герцаєвський повіт Румунії, який не є етнічно українським, але не приєднується північна Буковина. Тому, що Герцаєвський повіт є рівнинним й зручно танками йти на південь. А гори - там воювати дуже складно. Щоби не було водорозділу - Прута - приєднали частину Румунії.

Сказане не применшує героїзму солдат Другої Світової війни. Бо війна проти націзму була святою. А українці використовувалися у вітчизняній війні Сталіним, як гарматне м'ясо в інтересах імперії. Як би там війна не називалась, чи отєчествєнной, чи освободітєльной, але такою для українців вона не була і бути не могла.

Бурхливі оплески.

Ведучий: Дякую, які будуть питання?

Ігор Лісодід: пане Сергію нам потрібно буде формувати висновки, а для цього потрібні наголоси. Хто має більшу провину й відповідальність за розв'язання Другої Світової війни Націонал - соціалістична Німеччина чи комуністичний СРСР?

Сергій Грабовський: Я думаю, що йдеться про тоталітарні ідеології, відмінності між якими майже не було. Один з прикладів: для поліцаїв на Україні було виготовлено політичний плакат, затверджений Гімлером - листопад 1942 року. На плакаті одна з тем - Адольф Гітлер людина з народу, яка несе соціалізм народам Європи. Корінь один - тоталітарні ідеології. Але - два чоботи пара. Винні тоталітарні ідеології. Прикладом була тоталітарна Угорщина, яка першою розпочала війну. Українці першими чинили спротив й тим самим задали моральну планку.

А винні всі тоталітарні ідеології.

Ведучий: ще питання.

Андрій Мохник об'єднання Свобода: Я хотів би уточнити, а чи не помиляєтеся Ви? Тоталітарні, чи то імперські ідеології? Прикладом може бути УНР й Грушевський, який не зрозумів ролі держави й внаслідок цього держава була втрачена.

Сергій Грабовський: гарне запитання. Дякую. Будь яка тоталітарна ідеологія має імперський характер. Хоч маленька імперія. Згадайте Угорщину ту ж саму. Прагнучи великої Угорщини, вони відривають частину Румунії, Словаччини, Закарпаття.

Ведучий: зараз потрібно сформувати висновки. Ігор Хсів підготував проект висновків нашого Круглого столу . Румунія Трая скараванія маре. Намагання захопити землі до Південного Бугу. Північна Корея з її ядерними амбіціями. Навіть в голодні роки намагаються підтримувати комуністичний рух в різних державах, навіть у Європі. Куба. Фідель Кастро. Однією ногою в могилі стоїть, але намагається бути світовим лідером. Надсилає війська у Ефіопію, Анголу.

З зали - США.

Сергій Грабовський: США не приєднують до себе. Це дещо інше. Це окрема тема. Найкраще про тоталітаризм пише Ф.Енгельс у принципах комунізму: - «концентрувати у руках держави весь капітал, всю промисловість все сільське господарство, весь транспорт і весь облік». Це є тоталітаризм доведений до логічної точки. Але прагнення до цього має будь - яка тоталітарна держава. Прикладом для цього є Гітлерівська Німеччина. Якщо наприклад помирав Бауер, чи згоден його старший син одержати спадщину, вирішував місцевий партком. Формально - приватна власність, а насправді - під контролем державно-партійного апарату. Просто не було доведено до колгоспу.

Ведучий: ще питання.

З зали - пане Сергію, як Ви вважаєте, найкращим прикладом націонал-соціалізму й комунізму є навіть назви їх партій. Так у Німеччині була Націонал-соціалістична робітнича партія а в Росії - Російська соціал-демократична робітнича партія більшовиків?

Сергій Грабовський: у тоталітаризму, ще одна питома риса - це те, що він є тим чи іншим різновидом соціалізму - обов'язково. Одним з прикладів нещодавно опублікований лист Муссоліні до свого родича графа Чіано, який бум міністром закордонних справ Італії стосовно того, що союз з Німеччиною наприкінці 30 років, що мовляв Італії доведеться змінити свою внутрішню політику й доведеться вжити якихось заходів по обмеженню прав євреїв, як це зробили у Німеччині. На це Муссоліні відповів. Ну так. Це, ясна річ не буде так, як у Німеччині, але, якби якісь геополітичні обставини нас змусили до якогось іншого геополітичного союзу, то тоді б я проголосив у нас стаханівський рух. Вони самі визнавали спорідненістькомунізму, фашизму й націонал-соціалізму.

Ведучий: дяку. Ще питання.

Фелікс Редько. Смпілка офіцерів України. Будь ласка прокоментуйте вислів - «Жодна держава не може бути зорганізована демократичним шляхом». Дякую

Сергій Грабовський: Цікаве питання. Але поясніть, що Ви маєте на увазі зорганізоване?

Фелікс Редько. Чи може держава бути організатором державності з бездержавного стану у державний?

Сергій Грабовський: Тобто йдеться про початкові стадії. Питання складне. Чому?. Вам приклад. Чехословаччина. Її організація після Першої Світової віїни відбулася безумовно демократично. З максимально можливим рівнем демократії у Європі, яка була після війни у дуже важкому стані. Цей демократизм зберігла власне вся довоєнна Чехословаччина. Навіть Польща 1918 року намагалася зробити максимально демократично.

Ведучий: лоише надіслала війська на Україну.

Сергій Грабовський: я не беру зовнішнє. Візьмемо Західноукраїнську Народну Республіку. Організована вона була максимально демократично (голоси з зали - і загинула). Загинула не від Польщі, а від Антанти. Далі Фінляндія.

Ведучий: пане Сергію, можна сказати за сприятливих зовнішніх обставин.

Сергій Грабовський: не лише, але й внутрішніх обставин. Приклад з Фінляндією. Манергейм. Перемігши червоних вінів, пересадивши їх у тюрми, наполіг, щоби людей не нищили й не розстрілювали, бо вони є фінами. І один з організаторів Фінської робітничої республіки, один зголовних червоних фіннів Таннер у 39-40 році був міністром закордонних справ у тому уряді, який боровся з СРСР. Потрібна внутрішня культура.

Ведучий: пане Сергію, а чи могла Верховна Рада УРСР проголосувати за незалежність, якби Б.Єльцин не заборонив комуністичну партію?

Сергій Грабовський: але ж Єльцин не міг не заборонити.

Ведучий: це його помилка з точки зору імперської.

Сергій Грабовський: я не думаю, що зацікавлений. Міг бути колосальний хаотичний процес. Ві повинен був втримати хоч щось. Ви згадайте, що Верховна Рада Карельської АССР лише більшістю в 1 голос не проголосували за приєднання до Фінляндії. Тому їм потрібно було рятувати ситуацію, бо за карелією пішла би й Тува й інші республіки.

Ігор Хсів: Чи не потрібно спростувати міф про те, що після завершення Другої Світової війни Сталін приєднав до України частину Західноукраїнських земель. Чи не потрібно згадати, що у 1918, 1919 роках скільки було утрачено з українських земель - Кубань, Ростов на Дону, Шахти, потім у 1924 році передано частину України на сході. Про це потрібно говорити.

Сергій Грабовський: так, ті землі, які були приєднані до України не через любов Сталіна до України, а під оглядом військово - політичних інтересів. Чому Берестейщина не була включена до складу України? Тому, що це залізниця стратегічна Москва - Мінськ Брест - Варшава - Берлін. Тому про інше тут не може бути мови.

Ведучий: прошу питання.

Володимир Іванченко - УРП (Л) - чи не вважаєте ви, що розподіл проходить не між тоталітаризмом і демократією, як між імперськими прагненнями поневолення народів з одного боку й національно визвольними змаганнями з боку поневоленних народів. Як казав Володимир Вінниченко - «…якщо не робітничо селянська Україна, то мені не потрібна ні яка». Пілсудський мав іншу думку, виключно пропольську.

Сергій Грабовський: Вінниченко казав, як лідер партії, а Пілсудський казав, як лідер держави. Він відсунув ідеологічні питання й власні симпатії. Він брав за основу загальнонаціональні інтереси. І в цьому сенсі я все ж таки намалював трикутник тоталітаризму. Недемократичний соціалізм й імперство, які характеризує і більшовизм і нацизм. Британія під час Другої Світової війни була імперією. Але вона була демократичною. І в якому конфлікті вони не були з індійцями, але вони все ж таки домовилися. А домовитися тут неможливо було, бо кожна голова, яка піднімалася - стинали. Оце якраз відмінність між демократією й тоталітаризмом.

Ведучий: дякую пане Сергію. Зараз переходимо до обговорення порушених питань, як ми з Вами й домовлялися.

Регламент 5 хвилин. Прошу.

Не назвався: Є сторінки, які досі не досліджені. Це створення у 1934 році Гестапо в Німеччині й налагодження взаємостосунків між Гестапо й НКВС. Друга нерозкрита й недосліджена тема це створення концентраційних таборів. Я знаю, що перед війною до Соловків й …ЛАГ приїздили офіцери Гестапо до концтаборів в СРСР обмінюватися досвідом. У 1940 році у Кракові був спільний семінар між НКВС й Гестапо. Й нарешті, виплив документ - «Генеральна угода між НКВД й Гестапо про співробітництво й взаємодопомогу» яка складається з 9 параграфів. Параграф 2 містить пункти про расову чистку, стерилізацію й знищення, заради оздоровлення білої раси. Ця Угода підписан а 11 листопада 1938 року п.Берією від СРСР й п. Мюллером від Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини.

З 1975 року по 2000 рік я бував щотижня в домі Серго Берія - сина Лаврентія Берія. Серго Берія мешкав у Києві. Його дружина була директором хореографічного училища. З 90-х років, коли він писав книгу про батька я у нього запитав про співробітництво між НКВД й Гестапо. Він відповів, що було тісне співробітництво між цима структурами. Постійні візити делегацій для обміну досвідом. Перед війною НКВД видало біля Брест-литовську Гестапо 4600 німців, антифашистів, в обмін на комуністів, яких НКВД розшукувало. Це відбувалося до самої війни. Потрібно цю тему краще дослідити не на рівні окремих документів, а системно.

Є цікаві документи, які свідчать, що душогубку винайшов не Вальтер Рауф. ЇЇ винайшов Ісай Ісаєберг у 1934 році. Він був начальником Адміністративно-господарчого управління НКВД по Московській області Під час подачі документів у 1956 році на реабілітацію, знайшли ці документи про газові камери. А його розстріляли у 1938 році. У 1965 році при поданні на реабілітацію вдруге, ці документи були вилучені до особливої папки ЦК КПСС й вони пішли. Посилання на Вальтера Рауфа датовані лише 1942 роком. Ця тема лдуже зловісна. Мільйони людей загинули в концтаборах з двох боків, але відповіді досі не дано. Що було першим яйце чи курка?

Ведучий: дякую. Прошу.

Олексій Іванович: Клуб Спадщина Будинок вчених Національної академії наук. Я не історик. Я біолог, фізиолог. Я не фахівець історіографії. Тому я прошу вибачення. Я хочу поділитися власною гіпотезою, баченням, як біолог. Ще в 20-х роках , коли наука вивчала таке слово, як євгеніка, тобто відбір людської породи й її покращення. Тому виникло гасло - «Хто володіє євгенікою, той володіє Світом». І це гасло зробило дуже негативний вплив на науку і на політику, бо наші вожді комуністичні поставили на службу євгеніку. В певних точках були створені дослідні лабораторії, хоча таких прямих доказів важко знайти. Докази ретельно знищувалися. Їх потрібно шукати в біологічній літературі. Євгеніка служила комуністичному режимові. До війни були створені людські росплідники. Більшовицький режим готував вояків до нової Світової війни. І це починалося з початку 20-х років. Коли СРСР лежала в руїнах, а при цьому створювалася база нової Світової війни. Тому потрібно шукати оті корені. А наші видатні науковці сприяли цьому, хоча потім й були знищені. В прикладних цілях проводилися тортури в концтаборах несумісних з людським існуванням задля випробування людських можливостей, а не для покарання. Одиниці з тисячі могли вижити в таких умовах. І ті, хто виживав ставали об'єктами біолого генетичних досліджень з військово-прикладним спрямуванням. Були плани по здійсненню вторгнення в обхід Фінляндії до Північної та Західної Європи, тому проводилися дослідження для здійснення таких планів. У 1939 році була перша проба під час нападу на Фінляндію. Тоді плани провалилися. Фіни виявилися більш витривалими, сильніші духом й фізично. Таку тему не порушували, нажаль, тому, що загроза для людства знову може постати. Сьогодні ця генетика, як продажна дівка, яка служила тоталітарним режимам може знову створити загрозу для людства. Ви знаєте, що варто вчипити в ту генна норму метку і ця метка може зіграти негативну роль в людському організмі й ця метка може передаватися у людей в поколіннях. Я не буду вдаватися в тонкощі, але є реальна загроза. Якщо євгеніка, а вона є частиною генетики, буде служити дуже непорядним людям, це знову створить загрозу існуванню народам і можливо рас. Я хочу про це написати статтю, хоча вона не є напряму доказовою документально. Це чисто гіпотеза, яка зроблена на основі відкритої літератури. Задовго до німців тут вже попрацювали. Бухарін казав: «Не іспользовать огромную чєловєчєскую масу в наших целях» і Троцький казав «Надо псіхіческі і психологіческі обработать ету масу». І обработалі й досі обробляють.

Ведучий: дякую. Пан Матузко хоче виступити й доповнити й себе й інше.

Роман Матузко: Шановні друзі! Тут багато було питань, ідеології, причин, витоків Другої Світової війни. Я хочу повернутися до своєї доповіді, яку я робив першим. Першою ідеологією, яка прийшла до влади з тоталітарним режимом - це були марксисти. Вони спочатку у 1948 році проголосили свій маніфест, де було сказано, що вони мають опанувати всім Світом, а вже у 1917 році ця ідеологія була при владі. В історії України був такий III Всеукраїнський військовий з'їзд, який проходив у жовтні 1917 року. Ті люди під впливом моди були ще соціалістами.

Ведучий: саме третій військовий з'їзд проголосив вимогу про створення Української народної Республіки.

Роман Матузко: до чого я і веду. Третій військовий з'їзд проголосив потребу створення УНР. І був третій універса згідно рішення з'їзду. Дивіться, що робиться далі. Москва, ще не маючи нічого під своєю владою, ні території, ні червоної армії, а вже у грудні подається ультиматум УНР, ав січні здійснюється інтервенція на Україну. Запитайте себе - як вони почали інтервенцію? Була вже УНР, утворена на законних підставах. Інтервенція на незалежну країну. Це вже початок Другої Світової війни. При підписанні з Німеччиною мирної угоди Росія підписує Угоду, чим визнає Україну незалежною державою. Акт визнання незалежності держави відкликати не можна. Брестський мир можна було зарубати, але визнання незалежної української держави назад не відкликається. Але, коли вже Німеччина капітулювала вони починають другий наступ проти української держави. Тобто другий етап Другої Світової війни, який переходить у наступ на Варшаву. «Дайьош Варшаву!». - «Ми на штиках прінєсьом народам мір». Ви вдумайтеся в цю фразу Тухачевського! Тому Друга Світова війна почалася наступом на УНР, наступом на Варшаву.

Ведучий: ультиматум Леніна-Троцького. Цим визнавалася УНР.

Роман Матузко: в цьому ультиматумі бачимо цікаву фразу - «Счітать Центральную Раду в состоянії войни с намі». Ви вдумайтеся. Вони проголошують війну від імені Центральної Ради! Через 48 часов. Але, ще не минуло 48 годин, як Сов нарком постановіл, як це робити. Вони самі собі оголосили війну від імені Центральної Ради. Так можно надсилати ультиматуми в Берлін, Париж. І счітать Паріж в состоянії войни с намі! Ось де тонкощі цієї ідеології в якіq була основа Другої Світової.

Ведучий: дякую, пані Наталія Осьмак. В інтернет газеті «Українська правда» була стаття, що Червона армія була створена декретом Народного комісаріату 15 січня 1918 року, а не 23 лютого.

Ведучий: Створена 15 січня 1918 року, а перші бої з німцями були 23 лютого.

З зали голос: і тікала хто знає куди.

Ведучий: ще є бажаючі висловити думку? я

Андрій Мохник Свобода: Ми чули деферамби демократії. Про що м говоримо? Ми говоримо про національний інстинкт. Про бажання мати власну державу? Про утвердження української нації на цій землі чи про доктрину, яка загнала на манівці. Жодна демократична країна після Другої Світової війни не підтримала боротьбу українського народу за національне визволення проти московської окупації. Для того, щоби мати власну державу нам потрібно переходити до авторитарних форм правління, відповідно до Президентської форми правління.

В залі оплески.

Ведучий: Світ поважає сильного. Все! Відповіді іншої не може буть.

Сергій Грабовський: Я думаю, що у нас існує неправильне розуміння демократії. Демократія це сила закону. Виконання закону потрібно домогтися всією могутністю державного механізму. Якщо цього немає то це не демократія. Як сформулював принцип авторитаризму генерал Франко: «Моїм друзям все, а ворогам закон». Тому авторитаризм далеко не ідеальний варіант.

Ведучий: Ще є думки?

Ігор Хсів: потрібно звернутися до політичних партій «Наша Україна», Блок Юліїї Тимошенко, української правиці з проханням підтримати висновки нашого Круглого столу.

Ведучий: Прошу зачитати цей проект учасникам Круглого столу.

Ігор Хсів: (зачитує проект висновку Круглого столу).

В и с н о в о к

За підсумками обговорення теми «Від ідей за Світове панування - до Світової війни. Друга Світова війна очима сучасного українця»., учасниками наукової конференції були зроблені висновки:

1. Початок Другої Світової війни не був випадковим й пов'язаний з виникненням й утвердженням марксистської ідеології, яка мала за мету здобуття світового панування Співпраця більшовицького режиму з Веймарською республікою, а потім з нацистською владою Німеччини були невід'ємною складжовою марксистсько-ленінськаої ідеології по встановленню комуністами світового панування.

2. Взаємодія націонал-соціалізму в Гітлерівській Німеччині з Комуністичним режимом в СССР була взаємовигідною особливо з точки зору підготовки ВПК обох країн, їх армій та спецслужб до війни за новий розподіл Світу.

3. Ідеологія комуністів (ґрунтувалася на ідеях К.Маркса - створення імперій, та ідеї Леніна - пожежа Світової революції) й ідеологія націонал-соціалістів (Націонал-Соціалістичної Робітничої партії гітлерівської Німеччини - сповідувала ідею поширення простору для утворення новітньої імперрії «Третього Райху») спрямовували людські та інші наявні ресурси цих країн на завоювання Світу.

4. Провина за підготовку Другої Світової війни, має бути покладена на комуністичну партію СРСР та її керівництво.

5. Застосування комуністичної ідеології в СССР створило умови до підготовки та розв'язання Другої Світової війни й є свідченням потенційної небезпеки цієї людиноненависницької ідеології для людства й Світу в просторі й часі.

6. Провина за підготовку гітлерівської Німеччини до війни з Європейськими державами й підготовку до Другої Світової війни в повній мірі - на комуністичній партії СССР та її керівництві.

7. Комуністична партія СССР та її керівництво винні у:

- сприянні Гітлеру у його загарбницьких планах щодо Європи та Світу;

- підтримці Гітлера й його партії у боротьбі з антифашистами у 30-х роках в середині Німеччини;

- розв'язанні війни гітлерівської Німеччини з Францією, Польщею, Прибалтикою, Україною, Фінляндією;

- підготовці до захоплення інших країн Світу у відповідності до вчення ідеологів комунізму;

- у підготовці до Другої Світової війни ВПК гітлерівської Німеччини, її командного складу, Збройних сил

- багатомільйонних жертвах людства, внаслідок розв'язання Другої Світової війни.

8. Людиноненависницька ідеологія, яка спричинила до страшних злочинів у Світі має бути заборонена на державному рівні. Для цього повинні відбутися громадські й офіційні судові слухання на яких людиноненависницька комуністична ідеологія повинна бути засуджена, партії й організації, які сповідують таку ідеологію заборонені, а носії ідеології та виконавці злочинів мають бути притягнені до кримінальної відповідальності.

9. Комуністична партія України у своїх програмних документах обґрунтовує свою подальшу діяльність виключно ідеями К.Маркса, Ф.Енгельса, Леніна, які спричинили у 20 столітті багатомільйонні жертви, а це несе загрозу не лише суверенітету України її державоутворюючому етносу, але й несе потенційну загрозу всьому людству.

10. Подальше перебування КПУ й партій, які використовують комуністичну ідеологію в незалежній Україні неможливо через несумісність вищевикладених людиноненависницьких та рабовласницьких ідей з загальнолюдськими демократичними цінностями, які передбачають вільний розвиток Українського народу та євроінтеграцію.

11. Для отримання повної картини злочинів, скоєних КПСС та її сателітом КПУ в Україні з 1917 до 2007 року, потрібно створити державну комісію з розслідування діяльності ВКП(б), КПСС та КПУ в Україні й залучити до роботи у комісії видатних громадських діячів.

12. З огляду на те, що з 1918 по 1991 рік Україна була в стані окупації, де окупантом спочатку була більшовицька, а потім комуністична Росія, визволення України й українських населених пунктів, де визволителев виступає один з окупантів вважати глумом над здоровим глуздом громадян Незалежної України.

13. У зв'язку з тим, що Україна у 1937 - 1945 роках була розподілена між окупантами й служба на боці одного з окупантів не є пріоритетом у громадян вже незалежної України, логічно правильним й законним вважати єдиним представником, який виборював незалежність України, а відтак працював на всю Українську Націю є Українська Повстанська Армія й військові формування, які сприяли відновленню української державності.

14. З огляду на незаперечність викладеного на Круглому столі матеріалу, ідеологічні штампи , які використовувалися з часів СССР такі, як «Вєлікая отєчєствєнная война», тощо, вважати такими, що не відповідають дійсності й сприяють перекручуванню історії в період 1941 по 1945 рік й тим самим негативно впливають на державотворчі процеси в Україні.

15. Матеріали Круглого столу «Від ідей за Світове панування - до Світової війни. Друга Світова війна очима сучасного українця » подати Президентові України.

16. Звернутися до Президента України з проханням сприяти Ініціативній групі з підготовки суду над злочинами комунізму у її діяльності.

17. Звернутися до Президента України з проханням подати через Верховну Раджу України проект закону , в яком у зобов'я зати обласні державні адміністрації щодо визначення перспективних завдань зміни топоніміки, назв вулиць, ,населених пунктів, установ, військових частин з з тих, які відображають діяльність КПСС, КПУ, або окупаційну на українські, які будуть сприяти вихованню української молоді у дусі любові до українського.

18. До відкриття інформації про таємних агентів КГБ, які мешкали й мешкають в Україні, з метою захисту національних інтересів України та її громадян, потрібно усунути з найвищих державних посад представників діючої Комуністичної партії й осіб, які обіймали найвищі посади в КПСС, її ідеологічних структурах, каральних органах СССР.

19. Для збереження інформації про початок й перебіг Другої Світової війни, про внесок кожного громадянина в процес відродження Незалежної України, а також збереження інформації про злочини, які чинилися комуністами, потрібно усунути від виконання обов'язків голови Держархіву представників КПУ, як зацікавлених у приховуванні (знищенні) документів - свідчень злочинів комунізму.

учасники :

Ініціативна група підготовки суду над злочинами комунізму

Ведучий: Прошу доповнювати. (на підставі доповнень було визначено остаточний варіант висновків). Хто за те, щоби висновк прийнятиза основу. За, проти- немає. Приймається.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ