Фонд імени Івана Багряного (США)

Українське товариство репресованих

Петро Павлович

Ще про злочин у Вінниці

(З приводу статті у «Свободі» пана Дм. Соловея «Даймо науково опрацьоване видання матеріялів про Вінницю»).

В часописі «Свобода» (20 серпня ц.р., ч. 219) була вміщена стаття Дм. Соловея «Даймо науково опрацьоване видання ма­теріялів про Вінницю». У цій статті шановний автор робить огляд кількох українських публікацій про Вінницю, і знайшовши в них чимало неточностей, обурюється цим фактом і приходить до хибного висновку, що ми, українці, не приготовані до того, щоб дати чужим політичним чинникам опрацьовані матеріяли про Вінницю.

Б'ючи на сполох, п. Дм. Соловей пропонує негайно представ­никові УНРади у США, УККА, УВАН, НТІІІ* подбати про видання «наукових» матеріялів про Вінницю, створити комісію з істориків, правників, фахівців судової медицини тощо. Автор радить нашим науковцям відкласти набік свої «археологічні» теми і «взятися за критичне зведення і опрацювання матеріялів» про Вінницьку Трагедію.

Саме ці, досить «оригінальні» висновки автора статті змушу­ють мене подати деякі свої зауваги і уточнення.

Я бачу, що п. Дм. Соловей сам ще не обізнаний із нинішнім станом документації вінницького злочину й історією відкриття масових могил у Вінниці. Коли б п. Дм. Соловей, перед писанням своєї статті, уважніше перечитав останні матеріяли в нашій пресі про акцію ДОБРУСу - виступи в Нью-Йорку не лише припад­кових свідків, а саме членів комісії розкопок масових могил у Вінниці архиєпископа Григорія, Петра Павловича і Костянтина Сибірського (телевізія, українське віче, «Голос Америки»), чи хоча б згадану ним мою статтю «Я бачив пекло» («Овид», ч. 5, 1950 р.), то сам переконався б, що «каші» (як пише п. Соловей) з матеріялами про вінницьку трагедію нема.

Дуже прикро, що п. Соловей не обізнаний з публікаціями Максима Подорожнього - «Совєтський злочин народовбивства у Вінниці» (серія статтей у «Свободі», березень 1949 p.), моєю книжкою «Злочин у Вінниці», вид ще у Вінниці 1943 р. (прошу не плутати з брошурою «Злочин Москви у Вінниці», вид. 1951 р., Нью-Йорк), статтями К. Сибірського і М. Мамонтова. Ці матеріяли були писані авторами, які від першого і до останнього дня працювали на розкопах масових могил і побудували свої публікації на документальних джерелах.

Біда лише ось в чому, що чимало наших авторів (з титулами і без титулів), публікуючи свої статті про Вінницю, вже тут на еміграції, покладались на свою пам'ять або брали факти із сумнівних джерел і цим, ясно, внесли ті неточності, про які слушно пише п. Дм. Соловей.

Вражають і мене такі факти, коли наші чільні громадські провідники, інформуючи чужинців про Вінницю, послуговувалися джерелами сумнівної якости. Тут п. Соловей має цілковиту рацію.

Але не має рації п. Дм. Соловей, коли пише, що матеріяли про Вінницю ще не опрацьовані. Ці матеріяли були вже опрацьовані і публіковані українськими чинниками в Україні ще в 1943 році.

На щастя, ті люди, які працювали над викриттям цього страшного большевицького злочину, в більшості тут, на еміграції, і мають з собою весь доказовий матеріял.

Часткою таких матеріялів є останній телевізійний фільм - свідчення перших свідків про Вінницю з додатком документальних фотографій Л. Янушевича і П. Павловича. Скажу без перебільшення, що цей фільм (в телевізії і на кіноекранах), зорганізований ДОБРУСом, зробив на амери­канського глядача таке сильне вражіння, що і цього вже було б досить, щоб довести про факт звіриного больше-вицького народовбивства в Україні Однак на цьому акція про вінницьку трагедію, започаткована ДОБРУСом під патронатом Українського Конгресового Комітету Америки, не закінчується. Ця акція тепер в дії, і незабаром при активній підтримці наших громадсько-політичних чинників і громадянства Америки завершиться викінченим обвину­вальним висновком тиранам Кремля.

* * *

А тепер кілька уточнень головних фактів розкриття масових могил у Вінниці.

За дозволом місцевої німецької окупаційної влади трупою українців розпочато 24 травня 1943 року розкопи масових могил в грушевому саді на Підлісній вулиці № 1. Склад тієї групи був такий: лікар доц. С. Дорошенко, проф. д-р. І. Малінін, лікар О. Клунк, проф. Савостіянов, ред. А. Трембовецький, єпископ Євлогій, архиєпископ Григорій, журналісти К. Сибірський і М. Мамонтов.

4, 5 і 7 червня 1943 року українська комісія в складі: лік. доц. С.Дорошенка, проф. д-ра І.Малініна, лік. О.Клун-ка, проф. О. Савостіянова, ред. Трембовецького в присут­ності архиєпископа Григорія і єпископа Євлогія перевела медичну експертизу трупів - жертв розстріляних вінницьким НКВД, викопаних з першої могили (було в ній 102 трупи). В протоколі № 1 комісія подала такі перші - висновки:

На підставі даних зовнішнього огляду та розтину трупів встановлено, що:

1. Смерть настала від вогнепального пошкодження життєво важливих центрів довгастого мозку.

2. Вхідним вогнепальним отвором є єдиний отвір, розташований на задній поверхні шиї у вищезазначенім місці (постріл в потилицю. - П.П.).

3. Судячи по наявності копоті, яка збереглася у вогнепальному каналі, постріли переводились на дуже близькому віддаленні або в упор.

4. По напрямку ходу вогнепального каналу, постріли переводились у в'язнів в задню частину їх шиї, коли вони, очевидно, мали стояти навколішках з низько нахиленою додолу головою.

5. Беручи на увагу відсутність у великій кількості випадків вихідних вогнепальних отворів, а також характер і зовнішній вигляд деформованих олив'яних куль, виявле­них у черепній дуплині, - такі безумовно смертельні пошкодження переводилися з дрібнокаліберної зброї (оче­видно з пістоля).

Вважаючи на вищезазначені трупні зміни, давність знаходження трупів у могилі визначається в межах 3-5 років.

6. 29 червня 1943 р. було розпочато розкопи на Право­славному кладовищі.

30 червня 1943 р. - початок розкопок могил в «Парку Культури і Відпочинку ім. М. Горького». Розкопи могил в усіх трьох місцях тривали з 24 травня по 3 жовтня 1943 р. Це був день останнього - 19-го братського похорону жертв.

7. Число жертв, відкопаних з могил, було 9439, а не 9432. Це останнє число було подано німецькою комісією. Не знаю, з якої причини не було додано відкопаних ще 7 трупів з 14-ї могили в «Парку Культури» в той час, як українська комісія це занотувала і вважає число викопаних трупів за 9439. (Див. листу похоронів, опубліковану ще в 1943 р. у «Вінницьких Вістях»). Комісія не займалася тими жертвами, які були знайдені у в'язниці при відступі большевиків з Вінниці в 1941 році, і тими червоноармійцями, яких було знайдено розстріляними біля вокзалу із скрученими по кількох докупи колючим дротом. Про це німцями було офіційно повідомлено ще в 1941 році. Також не розкопувалося великої могили в парку ім. Козицького - жертв ЧК-ҐПУ в 1923 році.

8. Усього могил із трупами розстріляних було 95:

Підлісна вул. № 1 - 39 м., 5644 тр.

Православне Клад. - 42 м., 2405 тр.

«Парк Культури» - 14 м., 1390 тр.

В протоколі Міжнародної Комісії фахівців судової медицини 11 європейських держав подано перше число 37, а в парку 24. Протокол був підписаний 15 липня 1943 р. Після цього на Підлісній вул. № 1 було розкопано ще 2 могили. В парку було таки 14 могил із трупами. Ті ще 10 могил, про які згадує Міжнародна Комісія, це були лише ями - залишки могил старого Польською Кладо­вища.

9. За час розкопок могил відбулося 19 громадських похоронів жертв, за християнським звичаєм вони віддані землі. Усі тіла загиблих було складено в 24-х братських могилах рядами, головами на схід. Перед закопуванням цих братських могил нами точно вівся рахунок жертв і після похорону опубліковувався в пресі Довжина цих братських могил була в середньому - 80 метрів.

Перший похорон відбувся 12 червня 1943 р., поховано 230 осіб; 2-й 24 червня - 600; 3-й 6 липня - 260; 4-й 14 липня

- 232; 5-й 16 липня - 292; 6-й 21 липня - 275; 7-й 23 липня - 250; 8-й 28 липня - 255; 9-й 31 липня - 350; 10-й 6 серпня - 515; 11-й 12 серпня - 600; 12-й 19 серпня

- 600; 13-й 24 серпня - 750; 14-й 31 серпня - 700; 15-й 7 вересня - 510; 16-й 13 вересня - 500; 17-й 23 вересня -1000; 18-й 30 вересня - 560; 19-й 3 жовтня - 960 осіб.

В братських могилах було поховано 9436 осіб. В окремих могилках - дві особи і одна особа похована на бажання родини в селі. Разом поховано 9439 осіб.

10. На підставі знайдених речей, документів, розпізнавання трупів родичами загиблих, встановлено (ідентифіковано) 682 особи. В німецькій Білій книзі «Massenmord von Winniza» подано прізвища 679 осіб. Німці до списку ідентифікованих осіб не долучили двоє імен вінницьких лікарів-жидів, при яких були знайдені доку­менти, і одно прізвище українця з Вінниці, на прохання дружини загиблого, бо тоді син був забраний до червоної армії і йому грозила, ясно, небезпека.

11. Із загальної кількості відкопаних трупів було виявлено 169 жінок, теж із зв'язаними руками і кулею в потилиці. Частина жінок була цілком гола. Комісії вдалося ідентифікувати 20 жіночих трупів, а саме Беньковська Анна - Вінниця, Бережецька Лідія - район Старокостян-тинів, Буркацька Марія - Соболівка, Ваховська В. - Немирів, Вашневська Марія - Ольгопіль, Гоба Ксенія - Кульчинка, Григорович Софія - Вінниця, Давидова Софія - Вінниця, Квасневська Павліна, Корнієнко Олена - Кордишівка, Лісняківська Лідія - Вінниця, Маховська Міхаліна - Вінниця, Малькевич Франціска - Одеса, Новікова Маргарита - Вінниця, Носалевська Марія, Ра-децька Ольга - Михайлівка, Ролінська Ядвіґа - Вінниця, Сульковська Філіппіна - Вапнярка, Саленська Марія - Гнівань, Шуман Олена.

12. При усій старанності в уточненні імен загиблих в німецькій Білій книзі «Massenmord von Winniza», вид. 1943 року (cтop. 215-247) похибки, очевидно, зроблені при перекладах, чи коректурі. Тому цим списком слід користу­ватися обережно. Проте, точний поіменний список ідентифікованих трупів, зберігається і з часом буде повністю опублікований.

Коли ми переглядаємо протоколи комісій і зустрічаємо там «неточності», мовляв, з розмірами могил, то в цьому нема великої біди. Розміри могил в більшості взяті середні (для зручности), бо кожна могила мала інший розмір і тоді треба було б подавати розміри усіх 95 могил. Приміром: в саду на Підлісній вул. № 1 (в горішній частині саду) було 9 могил розміром 3x6 метрів, з 241 і аж до 284 трупами. Інші могили там же мали розмір 3x4 метри в середньому. Для нас не це головне, а головне те, яку кількість мертвих людських тіл було вийнято з кожної такої ями як доказ страшного большевицького народовбивства в Україні.

"Український Прометей" (м. Детройт, США), 1952, 11 вересня.

* УНРада - Українська Національна Рада; УККА - Український Конгресовий Комітет Америки; УВАН - Українська Вільна Академія Наук; НТШ - Наукове Товариство ім. Шевченка

Петро Павлович

Я бачив пекло

(Фраґмент спогадів)

Я пишу ці рядки і холодний піт вкриває моє чоло. Знову перед моїми очима відкривається страшна картина нелюдських мук і страждань мого народу. Знову я бачу тисячі мертвих людських тіл із зв'язаними руками, які благають мене сказати знову світові правду про перенесеш пекельні страждання в підземеллях НКВД. Знову я бачу сльози тисяч вдів і сиріт, від яких кривава рука ката забрала дорогих і рідних їм людей. Знову я бачу невпинний потік живих, які зрошують сльозами тіла безвинних жертв, прийшовши до братських могил, щоб віддати їм по-християнському останню шану. Сім років пройшло від того часу, як бачив я це пекло, проте мені здається, що все це було лише вчора. Так! Це було вчора і сьогодні. І найстрашніше подумати, що все це діється там, за залізною куртиною, ще з більшою жорстокістю тепер, з нечуваним деспотизмом.

Я пишу ці рядки, які виходять з глибини мого серця, для вас, мої земляки, яким судила доля в соняшній Аргентині знайти нову Батьківщину. Читайте це і несіть правду про Україну народам вільної Аргентини.

РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНУ

Про наявність у Вінниці масових могил з жертвами больше-вицького терору місцеве населення знало давно, проте боялося ще про це говорити.

Одного разу до голови міста з'явилася група громадян і настирливо вимагала піти з ними на Підлісну вулицю, де мали б бути, імовірно, масові могили.

24 травня 1943 року пішли ми на Підлісну вулицю № 1, де був великий грушевий сад, раніш обнесений високим парканом.

Цей район, як довідались ми згодом, за постановою "закритой часті прєзідіума Вінніцкого горсовєта от 1-го апрєля 1939 г." був відведений в розпорядження НКО (народного комісаріяту обо­рони) і проголошений як «запретная зона» і охоронявся військами НКВД.

Несподівано у цей сад наприкінці березня 1938 р. почали звозити будівельні матеріяли (дошки, цеглу, вапно, цемент). Високий паркан був обтягнутий кількома рядами колючого дроту. Ліворуч від воріт із пишної зелені виглядав невеликий будинок. Усі гадали, що тут будується воєнний об'єкт.

Праворуч від головного в'їзду почали ми копати землю. Але, уважно оглядаючи площу, ми помітили, що трава окреслює більш-менш точні квадрати. Так і сталося. Трава показала нам контури ям, і ми зразу ж побачили, де природна, а де нанесена земля. Заглибившись у землю, ми зразу ж натрапили на людський одяг і відчули страшний неприємний трупний запах. Витягнувши одяг (шаром цього одягу були вкриті трупи), ми побачили людські тіла, накидані хаотично в яму.

Так з ініціятиви українського громадянства міста Вінниці і почалися розкопи масових могил з жертвами большевицького терору.

Спочатку німецька окупаційна влада не дозволила нам далі продовжувати розкопи. Німці хотіли, щоб це відбувалося під їх контролею. Але, незалежно від німецьких властей, спеціяльна українська комісія склала свій перший протокол на підставі дослідження трупів могили № 1.

ТІЛА ЗАМОРДОВАНИХ

4, 5 та 7 червня 1943 р. працювала медична комісія, щоб установити ті методи, якими НКВД умертвляло свої жертви.

Не піддається описові та жахлива картина, яка відкрилась перед нами, коли було викопано з однієї лише могили 102 людські трупи із зв'язаними руками. Ми подаємо перший протокол медичної експертизи, яка беззаперечно доводить страшні методи убивства невинних людей в катівнях НКВД:

Протокол* № 1 медичної експертизи трупів - жертв, розстріляних Вінницьким НКВД:

_ 4, 5 та 7 червня 1943 р. переведено медичну експертизу трупів, викопаних з могили № 1. Всього в могилі було 102 трупи, з яких експертиза переводилась 41 трупові (з них 16-тьом було переведено частковий розтин, а 25-и трупам зовнішній огляд). Здебільшого на трупах була одежа (білизна, верхній одяг) і на деяких трупах - взуття. Руки всіх трупів зв'язані ззаду тонким мотузком. Трупи здебільшого в стані муміфікації, обличчя їх знівечені в наслідок тісного знаходження трупів у могилі в різних положеннях. На шиї, ззаду, як правило, на рівні другого-третього шийного хребців (в окремих випадках на рівні четвертого шийного хребця), по середній лінії було виявлено пошкодження шкіри у вигляді отвору кругло форми діяметром 0,4 см...

Висновок:

1. Смерть настала від вогнепального пошкодження життєво важливих центрів довгастого мозку.

2. Вхідним вогнепальним отвором є єдиний отвір, розташова­ний на задній поверхні шиї.

3. Судячи по наявності колоті, яка збереглася у вогнепальному каналі, постріли переводились на дуже близькому віддаленні або в упор.

4. По напрямку ходу вогнепального каналу, постріли перево­дились у в'язнів в задаю частину шиї, коли вони мали стояти навколішках з низько нахиленою додолу головою...

Вважаючи на вищезазначені трупні зміни, давність знаход­ження трупів у могилі визначається в межах 3-5 років (тобто в pp. 1938-1940).

Коментарі зайві. Зв'язані руки і постріл в потилицю - це випробувана метода катів НКВД.

* В скороченні (Прим. автора).

ТРАНШЕЇ СМЕРТИ

В саду на Підлісній вулиці № 1 було виявлено і розкопано 39 масових могил. Три ряди могил розташовані у формі літери «П», поблизу огорожі саду. Завглибшки ями були до 3-3,5 м і розміром пересічно 3x4 м. В усіх могилах спочатку шаром лежав верхній одяг загиблих, а під ним трупи, кинуті хаотично. В більших могилах (а їх було декілька по 180 трупів в кожній) розстріляних складали щільно шарами, т. зв. «валетом». Здебільшого трупи були обсипані цементом, а одяг вапном. У тих могилах, де вапна було замало, одяг добре зберігся, зберігся так, що його можна було легко розпізнати.

Риття могил йшло за принципом траншеї. Копання могили (майже квадрат) проходило так: копалася нова могила і землею цієї могили закопувалися трупи тієї могили, яка була завжди в запасі. Потім ця могила закопувалась землею нової могили і т.д. І це, без сумніву, робили самі в'язні, засуджені на смерть.

Страшним видовищем є розкриття кожної такої нової могили. Серед одягу ми знаходили наші, українські, полотняні сорочки з чудовими вишивками, селянські гуньки, жіночі з вишивкою комбінезони, блюзки, плаття, спідниці (серед загиблих знайдено понад 100 жінок), кожухи, шинелі, ковдри, селянські рядна, пальта, селянські торбинки, в яких добре збереглося сало, махорка, тютюн, курильний папір, рушники, вишиті хустинки тощо. Розглядаєш усе це і сльози ллються самі, а серце каменем стискає груди. Ці ж бо клуночки - це остання передача від рідних чи друзів, яку кати вкинули до пекельної ями. Наявність одягу (навіть досить пристойного - нового) свідчить про те, що енкаведисти хотіли старанно засекретити свої криваві злочини.

КЛАДОВИЩЕ І «ПАРК КУЛЬТУРИ»

29 червня 1943 р. розкопи могил почались на православному кладовищі. За п'ять років площа поросла високою травою і бур'янами. На другий день і тут відкрилася страшна картина Підлісної вулиці № 1. Тут було відкрито 42 масових могили. За «енкаведівським стандартом» вкинуто в ями сотки безвинних мучеників-украінців, які знайшли собі вічний спокій на право­славному кладовищі.

30 червня 1943 р. в «Парку Культури і Відпочинку ім. М. Горького» відкрито нові масові могили. Їх було 14. Сталінські кати тут, де були закопані тіла розстріляних, побудували гойдалки, грища, кімнати сміху, танцювальні майданчики тощо.

Не раз я бував у цьому парку. Пишна зелень, квіти, великі пано «вождів» і геніяльних «п'ятисотниць», на головній алеї кільканадцять гербів совєтських республік, великий портрет «мудрого» Сталіна, гримить оркестра, діти виходять з кімнати сміху, молодь танцює... І не знав я тоді, що тут поблизу, під тими гойдалками і кімнатами сміху лежать сотні мертвих тіл і серед них дорога мені людина...

Так мерзенно кати осквернили тіла безвинно загиблих, так потворно знущались і знущаються і тепер з людських почувань живих людей нашої вітчизни, будуючи «счаслівоє отєчєство» на трупах мільйонів «вільних громадян української радянської соціялістичної республіки».

9439 «ВОРОГІВ НАРОДУ»

В наслідок перегляду великої кількости речей, знайдено було в одязі порівняно незначну кількість документів, які розшифро­вували б нам особистість загиблих. Проте, розпізнавання одягу близькими і знайдені документи дали змогу виявити імена 679 загиблих і в свій час їх оголосити в пресі.

При вивченні перших п'ятисот імен із списку ідентифікованих авторові цих рядків удалося встановити, що ці «вороги народу» були звичайними трудівниками, селянами, робітниками, службов­цями. На 500 осіб розпізнаних 212 було селян, 82 робітники, 51 службовець, 26 фахівців, 16 військових, 4 священики. Не вдалося встановити фаху 109 особам.

Розкопи могил у Вінниці тривали від 24 травня до 3 жовтня 1943 р. З усіх розкритих 95-тьох могил було відкопано 9439 трупів.

Трагедію у Вінниці бачили десятки тисяч українців і численні представники чужих держак Бельгії, Болгарії, Фінляндії, Франції, Італії, Хорватії, Голляндії, Румунії, Швеції, Словаччини, Угорщи­ни, Данії, Греції та інш. На еміграції тепер є сотні скитальців, які на власні очі бачили цей жахливий большевицький злочин.

А таких Вінниць є ще багато в країні «сталінської консти­туції». Хто ж нестиме відповідальність за це?

Травень, 1950, США

"Овид" (Буенос-Айрес, Аргентина), 1950, ч. 5.

Петро Павлович

Вінниця оскаржує большевизм

Большевицько-кремлівські тирани не задовольнилися жертва­ми репресій і ліквідації українського селянства в 1929-1930 pp. В червні 1943 р. у Вінниці знайдено багато могил з 9439 трупами замордованих НКВД українців.

П'ять років тому у Вінниці стверджено наявність масових могил з жертвами большевицького терору на Україні в pp. 1938-1939. З участю представників української громадськости, лікарів, духівництва, української преси і в присутності безупинного потоку місцевого населення з 24 травня 1943 року і до 3 жовтня того ж року відбувалися розкопи могил розстріляних українців.

Виявлено й розкопано за той час 39 масових могил у саду на Підлісній вулиці № І (околиця м. Вінниці), 42 масових могили на місцевому православному кладовищі і 14 масових могил у «Парку Культури і Відпочинку ім. М. Горького». Крім могил з трупами в саду на Підлісній вулиці, розкопано одну велику яму з зимовим одягом в'язнів і дві ями лише з документами, фотами, всякими паперами, речами, що були власністю загиблих.

Розкопи могил розпочалися в саду на Підлісній вулиці. Цей район міста за постановою "закритой часті презідіума Вінніцкоґо горсовєта от 1 апрєля 1939 г." був відведений в розпорядження НКО (народного комісаріяту оборони) і проголошений як «запрєтная зона». Сад був обнесений високим парканом і охоронявся військами НКВД. І лише після відступу большевиків із Вінниці в липні 1941 року до «запрєтной зони» мало право зазирнути людське око.

Три ряди могил, розташовані у формі літери «П», поблизу огорожі саду, поросли пишною травою і здавалися зовсім непомітними. Завглибшки ями були до 3-3,5 м і розміром пересічно 3x4 м. В усіх могилах спочатку шаром лежав верхній одяг загиблих, а під ним трупи, кинуті (здебільшого) хаотична В більших могилах (а їх було декілька по 180 трупів у кожній) розстріляних складали щільно шарами, т. зв. «валетом». Здебільшого трупи були обсипані сухим цементом і вапном.

29 червня 1943 року розкопи могил почались у лівій частині православного кладовища у районі лікарні ім. Пирогова. Тут могили розміром були менші (3x3), але глибину мали ту ж саму.

Наступного дня відкрито могили в «Парку Культури й Відпочинку». Кати НКВД наприкінці 1939 р. побудували на цих могилах гойдалки, грища, кімнати сміху, танцювальні майдан­чики тощо. Цим «пильний страж» хотів замаскувати свої потворні злочини.

З усіх розкритих 95-тьох могил викопали 9439 трупів. Руки в усіх були зв'язані мотузками. Серед них знайдено понад сто жінок. Трупи були в т. зв. стані жировоску, муміфіковані. Це полегшувало близьким розпізнавати їх.

Усі жертви розстріляні катами НКВД пострілом у потилицю (перший хребець) з малокаліберного пістоля з близької відстані впритул. Розстріли відбувалися в тюрмі групами і потім групи вивозили автомашинами на місця закопування. Ями копали самі в'язні. Вони й закопували трупи своїх братів, а в другу чергу ставали й самі жертвами НКВД.

Численний одяг, знайдені документи, світлини, записки, вишивки, дрібні речі, книги з написами та докладний огляд трупів і одягу близькими й родичами дали можливість розпізнати (ідентифікувати) близько 700 імен загиблих (списки зберігаються).

При вивченні перших п'ятисот імен із списку ідентифікованих авторові цих рядків удалося встановити, що ці «вороги народу» були звичайними трудівниками, селянами, робітниками, службов­цями. Статистика показала, що на 500 осіб розпізнаних було 212 селян, 62 робітники, 51 службовець, 26 фахівців, 16 військових, 4 священики. Не вдалося встановити фаху 109 осіб.

Трагедію у Вінниці бачили десятки тисяч українців і численні представники чужих держак Бельгії, Болгарії, Фінляндії, Франції, Італії, Хорватії, Голляндії, Румунії, Швеції, Словаччини, Угорщи­ни, Данії, Греції та інш. На еміграції тепер є сотні скитальців, що бачили цю трагедію.

Большевизм безсилий заперечити свої злочини у Вінниці. Ми, українці, маємо на це багато доказів.

"Пу-Гу" (Авсбурґ, Західня Німеччина), 1948, ч. 29, 14 верес.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ