Перший супутникСергій Грабовський: 50 років тому в історії світової цивілізації сталася подія, яка назавжди увійшла в історичні аннали. Але про українську участь у цій події знають далеко не всі у самій Україні, не кажучи вже про зарубіжжя.

"Спершу цей район Німеччини був окупований армією США. Але за ялтинською угодою він повинен був відійти до радянської зони окупації.

Перш, ніж піти, американці прихитрилися зібрати, як говорили, ледь не сотні ракет "Фау-2", вивезти їх до себе разом із основним обладнанням і провідними спеціалістами на чолі з фон Брауном.

Так що сам підземний завод на момент приходу наших військ був уже непрацездатним. А одержати і випробувати ці ракети хотілося. Займався цією справою... генерал Гайдуков. Він спитав наших "засланих" інженерів:

- А у нас-то є ракетники?

- Так точно, є, товариш генерал!

- А де ж вони?

- Сидять!

Сиділи по різним шарашках: спали під охороною, а працювали в різних КБ, організованих НКВД, і теж під охороною: надійно і вигідно - зарплату платити не треба, і харчування найскромніше.

Гайдуков попросив скласти список "шарашників" і все ж потрапив до вождя з доповіддю. Список той дуже знадобився: була накладена резолюція "звільнити і направити". Серед "звільнених і направлених" числилися і Корольов, і Глушко".

Перший штучний супутник Землі

Максим Стріха: Півстоліття тому, 4 жовтня 1957 року, в Радянському Союзі був запущений перший штучний супутник Землі.

Люди старшого покоління пам'ятають: враження було неймовірне. Всюди, в тому числі й на Заході, цю подію тоді сприймали як тріумф не лише більшовицької науки й техніки, а й державної стратегії керівництва наукомісткими галузями промисловості.

Хоча насправді все було значно складнішим. І запуск супутника значною мірою став життєвим тріумфом людей, які перебували у дуже непростих стосунках із системою, а часто діяли всупереч їй.

Мова про цих людей та їхні ідеї. Точніше, про двох із тих великих українців, котрі творили космічну історію людства.

Юрію Кондратюкові (Шаргею) і Глібу-Лозино-Лозинському ми вже присвячували окремі передачі. Сьогодні мова піде про тих, без кого не було б 50 років тому ніякого першого штучного супутника Землі. Про Сергія Корольова і Валентина Глушка.

Сергій Корольов

І вже той фрагмент зі спогадів конструктора космічної техніки і космонавта Корольова Костянтина Феоктистова, який пролунав на початку нашої передачі, ясно показав, що долі цих двох геніальних, без перебільшення, інженерів були дуже й дуже непростими.

Сергій Грабовський: Чи добре знаємо ми найважливіші деталі біографії Сергія Корольова?

Народився він у Житомирі. Прізвище матері Москаленко. Батько за походженням білорус. Корольов спершу виховувався у традиційній українській сім'ї своїх дідуся й бабусі, потім жив та вчився в Одесі.

До речі, в Одесі у ті ж роки виріс і його колега Валентин Глушко. Була то доба революції та українізації.

Нам досить важко раціонально оцінити та описати той імпульс, який у ті роки отримало юне покоління та уроки, які воно винесло не тільки зі школи. Принаймні, воно не сприймало світ у статиці, могло порівнювати чинний стан справ з іншим, комуністичний спосіб керування суспільством з цілим рядом некомуністичних і не боялося ставити перед собою, здавалося б, недосяжні цілі.

Можливо, саме в силу вільнолюбного характеру Української революції і було в совєтській космонавтиці так багато конструкторів та вчених, чиє дитинство та отроцтво припадали саме на роки цієї революції.

Корольов в анкеті у студентські роки пише: "Українець". І це зовсім не якесь там бажання прилаштуватися під ситуацію, як пишуть деякі сучасні російські автори. До чого прилаштовуватися? До того, що було органічним для нього?

Ясна річ, російська культура і мова Корольову не були чужими. Але своїм для нього мало бути й усе українське. Хоча, звичайно, Корольов у зрілі роки не педалював своє українське походження.

Валентин Глушко

А на відміну від нього Валентин Глушко і в ҐУЛАҐу, і після, коли був призначений одним із головних конструкторів ракетно-космічної техніки, завжди обов'язково і підкреслено говорив про себе: "Українець".

"Якщо людина спершу покорила місцевості, потім країни, і, нарешті, континенти, заволодівши всією планетою від полюсу до полюсу, то тепер вона звертає свій погляд до інших світів, до інших планет. Ці прагнення набули цілком конкретних і певних форм.

Більше того, момент їхнього здійснення вже настає і вельми близький до нас, визначаючись проміжком часу всього лише у кілька років.

Пройдуть ці роки, і з'явиться новий Колумб, котрий першим прорубає вікно у Всесвіт, покладе початок новій, уже четвертій епосі в розвитку людської цивілізації - епосі міжпланетній".

Максим Стріха: Це фрагмент з книги Валентина Глушка «Проблеми експлуатації планет».

У цій книзі розгорнута ціла програма поетапного освоєння спершу навколоземного космічного простору, потім Сонячної системи. Власне, все своє життя Валентин Глушко реалізовував цю програму.

Але що цікаво: написав він книгу, уривок з якої щойно прозвучав, у 16 років.

Сергій Грабовський: Сергій Корольов не писав ані в юні роки, ані пізніше такого філософсько-технологічного трактату. Він просто поставив собі на меті здійснити політ у космос. І заради цієї мети робив усе можливе та неможливе.

У середині 1930-их років розробки Сергія Корольова та Валентина Глушка (перший будував ракетоплани, крилаті та безкрилі ракети, другий - двигуни для них) були на світовому рівні.

Потім далися взнаки Великий терор, ҐУЛАҐ і загальна відсталість совєтської промисловості. Отож 1945 року відставання більшовиків від нацистів у ракетній галузі стало просто катастрофічним.

Фахівці вважають, якби війна у Європі протривала ще бодай півроку, першим астронавтом планети став би котрийсь військовий льотчик Люфтваффе, здійснивши випробувальний політ у капсулі пілотованої міжконтинентальної бойової ракети А9/А10.

Максим Стріха: Але сталося, звісно, як сталося. Німецькі технології стали надбанням як радянської, так й американської сторони. Потрібен був час, щоб опанувати їх.

А на додачу у повоєнному світі для урядів на перше місце вийшли зовсім не польоти у космос. Але те, що перший супутник був запущений 4 жовтня 1957 року, а не на два, три чи п'ять років пізніше, - це вже особиста заслуга Сергія Корольова. І ця його заслуга перетворилася на величезний прорив не просто радянської системи, а й всього людства.

Сергій Грабовський: Адже саме Корольов умів підганяти космічний час, як ніхто.

Після приходу до влади в Совєтському Союзі ентузіаста екзотичних справ Микити Хрущова, Корольов починає "обробляти" владні органи, буквально вимолюючи право створити супутник і запустити в космос людину.

1954 року Корольов пише першу доповідну в Совєт Міністрів СССР "Про можливість створення першого штучного супутника Землі". Совєтський уряд мовчить.

Через рік - нова доповідна, тепер уже в Академію наук, зустрічі з кураторами військової галузі… Безрезультатно.

І новий лист в ЦК КПСС про супутник. Це вже 1956 рік. Тільки цього року зрештою з'являється постанова Совміну СССР про створення супутника силами Академії наук. Причина такої зміни позиції проста: американці теж готуються до створення свого супутника, вони не роблять із цього таємниці, отож треба "довести переваги соціалізму".

Вже готові й відповідні структури, щоб це здійснити. Паралельно з науково-технічними розробками Корольов крок за кроком наприкінці 1940-их - у першій половині 1950-их років створює потужне ОКБ-1 та потужний науково-виробничий комплекс, який мав забезпечити реалізацію ідей конструкторів цього КБ, своєрідне "удільне князівство" всередині совєтської системи, де керманичем був тільки Корольов.

Рада головних конструкторів. Другий зліва - Валентин Глушко, третій - Сергій Корольов

А поруч постали ще кілька таких "князівств", об'єднаних Радою головних конструкторів, людей, кожен із яких - це історія космонавтики.

"Номером другим" після Корольова у цій Раді став творець надпотужних ракетних двигунів Валентин Глушко.

"Естетичне почуття є посутньою потребою для інтелектуального розвитку людини. Мистецтво намагається досягнути того розмаїття, яке є у природі. Мистецтво і природа нерозривно пов'язані одне з одним - тільки з надр природи і взаємин між нею і людиною воно може черпати нові сили, всі ж інші течії надзвичайно короткотермінові і скороминущі".

Максим Стріха: Це теж фрагмент із рукопису 16-літнього Валентина Глушка, який у юності, крім технічної освіти, ще й навчався в Одеській консерваторії за класом скрипки.

У своєму рукописі Глушко стверджував, що технічний прогрес сам по собі спричиняє деградуючий вплив на людину і культуру. Ліки від цього у розвитку естетичних почуттів, у діалозі з природою.

До речі, Сергій Корольов одержав у школі, якщо вжити сучасний термін, дизайнерську освіту і тому теж завжди прагнув до естетичної досконалості техніки. Так Корольов одразу наказав робити перший супутник у вигляді кулі. Це рішення було оптимальним не тільки з боку технології, а і з боку естетики. Це був символ: маленька планета вирушає у великий Космос.

Правда, цю символіку колеги та підлеглі Корольова зрозуміли вже після запуску супутника.

Ракетоносій Р-7 з першим супутником

Сергій Грабовський: Ракету, яка вивела на орбіту перший супутник і звалася Р-7, Корольов зі своєю командою створював номінально як бойову міжконтинентальну (її проект був розроблений того ж 1954 року, коли ідею штучного супутника Корольов починає пробивати "нагорі"). Двигуни для неї розробило КБ Валентина Глушка. Їм тоді не було рівних у світі.

Забігаючи вперед, скажу, що "сімка" з третім ступенем підняла на орбіту кораблі "Восток" та "Восход", її модифікація підіймає донині російські "Союзи", а з четвертим розгінним ступенем ракета свого часу відправила міжпланетні станції до Місяця, Марса та Венери.

Без перебільшення йдеться про шедевр конструкторської думки.

Максим Стріха: Хоча, звичайно, це була ракета, непридатна для військових потреб - готувати її до запуску треба було мало не дві доби, а тим часом у ядерну добу бойова готовність має вимірюватися хвилинами.

Корольов і Глушко добре це знали, але для них головним були космічні перспективи людства, а не маячня політиків про світове панування.

Сергій Грабовський: Свідчить конструктор і космонавт Костянтин Феоктистов.

"Соцсистему Корольов, як на мене, не любив. Та і за що було любити її людині, котра "доходила" на Колимі, а потім роки життя витратила у шарашках?

Звичайно, чергові фрази щодо найбільш передового суспільного устрою, най, най... на зборах і мітингах він проголошував. Але якось у кабінеті Бушуєва [заступника Корольова] зайшла розмова про залучення визначних біологів до наших робіт. Хтось назвав ім'я Олександра Чижевського.

- А що, - сказав Корольов, - здається, підходить. Дійсно значний учений.

- Що ви! - втрутився один із учасників наради. - Він же сидів!

Уперше я побачив С.П. дійсно розлюченим. Він почервонів, грюкнув кулаком по столу і закричав у шаленстві:

- Геть!! Так, так! Я говорю вам! Забирайтесь геть!

І, звернувшись до Бушуєва, наголосив:

- Щоб я цього дурня у нас більше ніколи не бачив!"

Сергій Грабовський: І настав знаменний день 4 жовтня 1957 року.

Я передаю слово моєму колезі Віталію Пономарьову.

Віталій Пономарьов: Запуск супутника відбувся на два дні раніше запланованого, оскільки Сергій Корольов остерігався, що його з колегами може випередити аналогічна група з підготовки супутника у Сполучених Штатах Америки.

Вранці 3 жовтня ракета з супутником, який мав діаметр 58 сантиметрів, була спеціальною залізницею перевезена на полігон у Тюратамі в Казахстані (офіційна назва Байконур) і встановлена на стартовій позиції.

Вдень 4 жовтня, за кілька годин до старту, інженери виявили витікання електроліту з акумуляторної срібно-цинкової батареї всередині супутника, яка мала живити обидва його радіопередавачі. А перед самим стартом з'ясувалося, що у системі запуску зник електричний струм. Проте всі технічні неполадки вдалося усунути до запланованого часу старту.

Ввечері, о двадцять другій годині двадцять вісім хвилин за московським часом, ракета вагою 272 тони 830 кілограмів піднялася у повітря і досягла першої космічної швидкості.

Після повного вигорання палива супутник відділився від останнього ступеня ракети і вийшов на орбіту з максимальним віддаленням від земної поверхні на 947 кілометрів. Через низку технічних неполадок двигун ракети був вимкнутий на секунду раніше запланованого терміну, тому орбіта супутника виявилася на 80 кілометрів нижче розрахованої.

Супутник облітав Землю за 96 хвилин і 10 секунд, а його радіопередавачі надсилали сигнал тривалістю три десятих секунди.

Будинок-музей Сергія Корольова у Житомирі

Максим Стріха: Справді після 4 жовтня 1957 року розпочалася нова ера в історії людства. Мабуть, мало коли люди на планеті попри нещодавні жахіття війни, попри загалом дуже скрутну економічну ситуацію були настільки щасливі і сповнені оптимізму та віри в майбутнє. При чому це стосувалося і радянських людей, і людей на Заході, і людей в тодішніх колоніальних країнах, які за кілька років почнуть масово здобувати незалежність.

Після того людство призвичаїлося до Космосу. Очевидно, попереду освоєння Місяця з його великими ресурсами, попереду справді далекі міжпланетні перельоти. І майбутні астронавти, які рушатимуть до планет, а колись і до зірок, очевидно, згадуватимуть і Сергія Корольова, і Валентина Глушка. А вже від нас залежатиме те, щоб пам'ятали, що обоє були українцями.

Сергій Грабовський

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ