Злочини в концтаборах НКВД в УРСР: про що мовчав КГБ? Прес-анонс
- Деталі
- Категорія: Новини
Зустріч з пресою - Українська Катинь
Сенсаційне міжнародне розслідування про розстріли поляків, громадян країн Балтії, Молдови, Румунії в секретних таборах в Путивлі, Козельщині, Старобільську
17 лютого 2012 року початок о 14-00, п*ятниця
Київ, вул.Шовковична,30-б прес-центр "Атрибут"
У 1939-41 роках в УРСР діяли три гігантські концтабори для військовополонених НКВД СССР. Путивльський (Сумська обл), Козельщинський (Полтавська) та Старобільський (Луганська). Через них пройшли тисячі полоненних поляків. Деякі були розстріляні...
У червні 1941 року, розпочалася масова депортація та арешти в Литві, Латвії, Естонії, Молдові.
Вдалося довести, що 4676 заарештованих глав сімейств з Молдавської РСР були направлені до Козельщини і Путивля. Після початку війни 22 червня 1941 року, їх доля невідома.
Не вдалося знайти документів про евакуацію десь 6000 бранців Путивльського табору з країн Балтії...
Лише з Старобільського табору частково евакуювали литовців та естонців.
Взагалі, до таборів для військовополонених відправили 17710 чоловік. Змогли евакуювати 6503... Доля 11207 невідома. Ми підозрюємо найгірше...
Адже, у перші тижні війни лише в тюрмах України незаконно розстріляли 8789 арештантів!
Як ми зрозуміли, у 1988-91 роках КГБ СССР провів безпрецендентну операцію прикриття позасудових розстрілів громадян країн Балтії, Молдови перевівши суспільну увагу лише на розстрілах поляків у Катині. Було знищено чимало документів...
Лише у 2011 році дослідник Володимир Бровко звернув увагу на страшну діяльність концтаборів НКВД, які розгорнули на базі старовинних монастирів. До розшуків приєдналася команда журналу "Музеї України" Віктора Тригуба. Було проаналізовано чимало документів, здійснено експедицію до Козельщини, опитано свідків. Як ми зрозуміли, розстріли відбувалися у старому глинищі, стіни якого підірвали у 1941... Планується експедиція до Путивля...
Розслідування відстежують представники Посольств та Урядів шести країн. Вже нині можна стверджувати, що Козельщина і Путивль стали Катинню Молдови і Румунії...
Про це говоритимуть Володимир Бровко, Віктор Тригуб (Музеї України), Роман Круцик (Музей совєтської окупації), філософ і всесвітньовідомий майстер мікромініатюри Микола Сядристий, представники дослідницьких центрів. Запрошені дипломати постраждалих країн...
http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&;in=view&id=6606
17 лютого 2012 року початок о 14-00, п*ятниця
Київ, вул.Шовковична,30-б прес-центр "Атрибут"
Повідомляйте про участь 050-505-3663
пошта оон@ukr.net
Експозиція "Народна війна" у останній столиці УНР м. Камянець- Подільському
- Деталі
- Категорія: Новини
13 лютого у конференц-залі Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. відбулась презентація музейної експозиції «Народна війна». Захід ініційований Хмельницькою обласною організацією товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, Голова Олександр Корольов, за підтримки дирекції заповідника. У відкриті експозиції взяли участь викладачі Кам’янець-Подільського державного і Кам’янець-Подільського аграрного університетів, представники громадських організацій і партій Кам’янець-Подільська, працівники заповідника, представники місцевих ЗМІ, студентська молодь.
Експозицію представили Голова Київського «Меморіалу» Р. Круцик і член Ради товариства В. Копосович. Для бібліотеки заповідника київські меморіалівці презентували ряд книг історичної тематики. Після представлення експозиції відбулась цікава дискусія з місцевими журналістами та відвідувачами.
Особливу увагу у відвідувачів викликали матеріали експозиції щодо визвольного руху у Подільській губернії та м. Кам’янець-Подільського, як останньої столиці УНР.
ОУН між терором і місією творення самостійної держави - Марія Паплаускайте
- Деталі
- Категорія: Новини
(Стаття із сайту "Історична правда") Кожен народ має право на повстання. І якщо влада в країні не визнає цього права, не визнає боротьби за незалежність, значить, вона не визнає самої незалежності. Такого висновку дійшли учасники розмови "Стереотипи та міфи про ОУН: минуле і сьогодення", яка відбулася днями у Львові з нагоди річниці від дня створення Організації українських націоналістів.
Формат заходу від початку був визначений як розмова, а не дискусія. Її учасниками стали директор благодійного фонду "Літопис УПА" Микола Посівнич та директор "Галицької Видавничої Спілки" Ярослав Сватко.
Безпосередньо розмова стосувалася тих міфів, якими обросла історія Організації українських націоналістів.
Ярослав Сватко першим взяв слово і відзначив, що стереотипи, через які сьогодні сприймають діяльність оунівців, мають два джерела походження.
Місія недовиконана або Згадайте хату скраю! Володимир Острів
- Деталі
- Категорія: Новини
Я ніколи не був фанатом Віктора Андрійовича Ющенка — як і взагалі чиїмсь фанатом. На виборах 2004-го року я голосував за нього не через якісь його позитивні риси, не повіривши його передвиборчим обіцянкам (справжню ціну таких обіцянок українських політиків я давно знав), а як за очевидно «менше зло», і, власне, абсолютно про це не шкодую. Скажу навіть більше: якби тоді якийсь провидець розповів мені, що трапиться в наступні роки — я все одно не змінив би свого рішення. Тим більше що останнім часом я чую від «нелюбителів» Ющенка багато звинувачень на його адресу, які, при ближчому ознайомленні, свідчать радше про його політичні таланти та здібності. Наприклад, коли мені кажуть, начебто «Ющенко віддав Україну Януковичу», причому свідомо і цілеспрямовано — у мене виникає закономірне питання: якщо вже він дійсно цього ХОТІВ, а після цього цілком успішно і без великих витрат досяг своєї мети… чи такий уже він насправді «нездара», яким його називали під кінець каденції?
Певний час я вважав людей, котрі послуговуються подібними аргументами, скажімо так, не зовсім адекватними. Але поступово я і сам отримав підстави думати, що МЕТА ЮЩЕНКА БУЛА САМЕ ТАКОЮ. Він справді абсолютно свідомо зробив усе можливе для того, щоб Віктор Федорович Янукович став Президентом України. Скажу навіть більше: це його рішення було не просто одним з найважчих і найважливіших у його політичній кар’єрі, але ЄДИНО ПРАВИЛЬНИМ у нинішніх умовах. І остаточно я в цьому переконався, коли почув сакраментальне: «Мы думали, шо Янукович — бог, а он…»
* * *
Тарас Марусик, Хто ви, гаспадін Канстантінав?
- Деталі
- Категорія: Новини
Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Володимир Константинов нещодавно заявив: «Нас сьогодні найбільше дратує, що багато міністрів починають звертатися до нас українською мовою. Ми ініціювали створення робочої групи, тому що знову пішло листування (українською мовою), ми знову почали відкочуватися назад. І відновлення цих прав буде для нас дуже важливим завданням».
Уродженець Молдавської РСР, села Володимирівки, В.Константинов вже зо 20 років невіддільний від будівельної фірми «Консоль», де він був генеральним директором (1991-1998 рр.), президентом-головою (1998-2001 рр.), а з 2001 року – головою правління. В тому ж році паралельно він став головою корпорації «Укрросбуд», а з 2004 року – її президентом. ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» є складовою частиною корпорації «Укрросбуд».
Офіційно В.Константинов тепер не має відношення до згаданих фірм з часу обрання його головою Верховної Ради АРК 17 березня 2010 року. Але чомусь за 2010 рік, за оцінками одного видання, він збільшив своє майно на 60,2 млн. доларів до 156,6 млн. доларів і посів 89 місце в списку найбагатших людей України . Ну, мабуть, не України, а «етой тєрріторії». Такі гроші ні на посаді головного «законника» Криму, ні на полі боротьби проти української мови заробити неможливо. А де тоді? Підкажіть, будь-ласка-пожалоста, пане-гаспадіне!
Мовне питання — не просто мовне... Як адміністрація Президента Януковича відреагувала на ініціативу впровадити День україномовної преси - Тарас Марусик
- Деталі
- Категорія: Новини
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади.
Дві спроби та їх мотивація
Це було вже друге подібне звернення до Президента України. За рік до цього, 25 листопада 2010 року, ініціативна група, до якої належав й автор даного матеріалу, запропонувала Вікторові Януковичу встановити День україномовної преси 25 листопада — на честь відзначення виходу в 1905 році першої на Лівобережній Україні газети українською мовою «Хлібороб», а також зважаючи на положення Концепції державної мовної політики, затвердженої указом Президента України 15 лютого 2010 року, відповідно до яких забезпечення права громадян на одержання інформації українською мовою, в тому числі через друковані засоби масової інформації (пресу), належить до пріоритетів у реалізації державної мовної політики.
Тоді жодної відповіді ні від Януковича, ні від Герман не було. Натомість надійшов лист від Держкомтелерадіо України (4 січня 2011 р.). Тодішній голова комітету Юрій Плаксюк повідомив, що Держкомтелерадіо «звернувся до адміністрації Президента України з пропозицією розглянути питання щодо встановлення Дня україномовної преси 25 листопада та підготовки проекту відповідного нормативно-правового акта».
Списки Сандармоху: апофеоз «громадянських сутінків» Сергій ШЕВЧЕНКО
- Деталі
- Категорія: Новини
Ув’язнений Микола Хам відбував покарання в часи «громадянських сутінок». З його біографії відомо: належав до «Партії москвофілів», яка не визнавала українського народу, української мови і стверджувала, що існує лише один народ – російський. Хам робив політичну кар’єру, був депутатом і певний час – опозиціонером до панівної влади. Обіймав посаду в державній установі у столиці України... А фінал життя його трагічний – смертна кара...
«Держава арештовує з політичних міркувань» – Куліш
У той самий час нарівні з ним скарають і в’язнів на прізвище Білий, Бойко, Бондаренко, Глущенко, Григорович, Клименко, Кузьменко, Лозинський, Олійник, Пилипенко, Тимошенко, Шустер, Куліш... Останній, до речі, був ветераном війни, підпільником. Працював редактором газети, був членом комуністичної партії, з якої його виключили за зв'язок з «націоналістичними елементами». Після арешту потрапив до Лук’янівської тюрми – як і багато хто з опозиціонерів. Згодом, перебуваючи в ув’язненні, пересвідчився, що історія повторюється, і зробив висновок: «Держава арештовує не тих, хто завинив, а кого треба взяти з політичних міркувань. Політика – річ жорстока»...
Пілсудський, Масарик, Картер... Довіра народу — ось умова, що дозволяє увійти в історію лідером своєї країни Тарас МАРУСИК
- Деталі
- Категорія: Новини
Тарас МарусикЖорна XX століття перемелювали цілі народи, без жодних сентиментів тасували мільйони людей. Падали імперії, на карті світу з’являлися інші держави. Час великого збурення призвів до краху колоніальної системи, хоча досі залишаються нації, яким не вдалося втілити свої природні прагнення в оболонку держави, а ті, яким удалося це зробити, не можуть позбутися постколоніального статусу... Як ті чи інші події відбилися на долях конкретних народів і держав? Як тим чи іншим національним лідерам вдавалося переламати хід історії, що складався не на користь їхніх держав і націй? Ідея Олекси Підлуцького, автора книжки «25 портретів на тлі епохи», полягала в тому, щоб крізь призму життя й діяльності видатних державних діячів XX століття подивитися на історії їхніх країн.
Цей понад 450–сторінковий том — плід десятирічної праці журналіста й дослідника. Нинішнє видання, вже четверте, нараховує 25 розповідей про політичних лідерів XX століття — Масарика, Пілсудського, Маннергейма, Бенеша, Франко, Броз Тіто, Ґанді, Бен–Ґуріона, Аденауера, Цзяна Цзінго, Ергарда, Кекконена, Кадара, Косигіна, Лі Куан Ю, Дубчека, Брандта, Піночета, Тетчер, Ден Сяопіна, Картера, Івана–Павла Великого, Рейґана, Гавела та Валенсу.
З огляду на обсяг статті обмежимося кількома постатями. Почнімо з Юзефа Пілсудського, до речі, не етнічного поляка, а литвина. «Литвин, — пише Підлуцький, — це не зовсім литовець у нинішньому розумінні слова. Це — шляхтич литовського або білоруського походження з Великого князівства Литовського, спершу самостійного, а потім об’єднаного з Королівством Польським в єдину Річ Посполиту». Внаслідок поразки Січневого польсько-литовського повстання 1863 року — а Пілсудський народився через чотири роки опісля — машина русифікації запрацювала на повну потужність. «Головною метою виховання було переконати дітей в другосортності польської мови та культури, довести їм, що життєвий успіх можна осягнути лише на «общєрусскіх» шляхах». Саме зі стін школи малий Юзеф виніс ненависть не лише до царату, але й до Росії як такої і до російської мови та культури. Саме там він вирішив присвятити своє життя руйнуванню Російської імперії.
"Нaціональна Трибуна", ч. 13 (1405) • 3 квітня 2011р. Незнаний геноцид
- Деталі
- Категорія: Новини
Все більше і більше віддаляється від нас ХХ сторіччя — вік, що приніс українському народові найбільші страждання за всю його історію. Все менше залишається живих свідків тих страшних часів. Людська пам'ять також не вічна. Разом з тим, незважаючи на всі старання нинішніх сталінських апологетів знищити та сфальсифікувати історичні документи, збільшується кількість документальних свідоцтв про злочини, вчинених комуністичною владою.
Від редакції. Останнім часом часто згадують про Голодомор 1932-33 років. Не забувають і про інші голодомори, як от 1921-22 рр. чи 1946-47 рр., та сталінські репресії 1937-38 років. Що стосується так званого процесу колективізації, який розпочався в кінці 1929 року, то про нього згадується більше в суспільно-економічному ракурсі, майже нічого не повідомляючи про масові виселення українців — близько 150-170 тисяч сімей (дані Вікіпедії) — в округи далекої Півночі (70 тисяч сімей), Сибіру (50 тис. сімей), Уралу (20-25 тис. сімей), Казахстану (20-25 тис. сімей). Виходячи з того, що більшість тогочасних українських сімей були багатодітними, мова йде про 0,8-1,1 млн репресованих. Дещо менші цифри приводили в Службі Безпеки України за роки президенства Віктора Ющенка — за їхніми даними від цих дій комуністичної влади СРСР в Україні постраждало близько 500 тис. осіб ("Новинар", 24 жовтня 2007 р.). Як би не було, йдеться про багато сотень тисяч жертв, а ці дії совєтської влади цілком очевидно підпадають під категорію геноциду українського народу.
Районами висилки були необжиті або малообжиті місцевості, де висланих використовували на сільськогосподарських роботах або промислах (ліс, риба, хутро тощо). В зв'язку з необжитістю більшості місцевостей, висилка була фактично смертним вироком.
Володимир В’ятрович: Урядовий законопроект дозволить розкрадати архіви
- Деталі
- Категорія: Новини
Тихо і мирно проголосований у Верховній Раді 10 січня законопроект № 8755 наробив галасу в колах істориків. Народні депутати в першому читанні ухвалили зміни до архівного законодавства, якими дозволили вилучати з Національного архівного фонду документи та знищувати їх. При цьому критерії відбору до знищення залишилися незрозумілими.
Знаючи, з яким завзяттям в наші часи розкрадаються національні культурні цінності та порожніють музеї, не важко передбачити найрізноманітніші схеми перекочування архівних документів у приватні руки. Тим більше, що і багато українських політиків, що активно співпрацювали з «компетентними органами СРСР», також воліли б підчистити архіви. Дивно, що навіть частина опозиції підтримала урядовий законопроект.
Про всі підводні течії нового законодавства про архіви, можливі схеми розкрадання цінностей та мотиви таких дій влади, в інтерв’ю «Главкому» розповів кандидат історичних наук та голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович, що в часи Президента Ющенка керував на чолі архіву СБУ намагався розсекречувати документи радянських спецслужб.
Володимире Михайловичу, цього тижня Верховна Рада проголосувала в першому читанні за законопроект №8755 «Про внесення змін до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (щодо експертизи цінності документів)». В ньому міститься дуже дивне положення, яке дозволяє вилучати і знищувати документи з державного архіву. Чи допустимо дозволяти знищувати архівні документи?
Мене цей законопроект дуже насторожує, оскільки, дійсно, там передбачена норма про можливість вилучення з Національного архівного фонду документів, які є дублетними, невиправно пошкодженими та, які не становлять культурної цінності. Отже, виписали три критерії вилучення та знищення документів, але, на жаль, ніде не зазначені визначення цих критеріїв. Що таке дублетні документи ми не знаємо, це не прописано, що значить «невиправно пошкодженні документи» та наскільки вони мають бути невиправно пошкодженні ми також не знаємо. Яким чином визначається культурна цінність документу взагалі не відомо. Тобто, в ухваленому парламентом законі є дуже сумнівне положення.
В цій же статті законопроекту вказано, що дозвіл на вилучення і знищення документів не стосується тих, які датовані до 1946 року. Це добре, що давніші не можна чіпати, але важко зрозуміти, чому прописана така історична межа? Що таке сталося в тому році, що дозволить вилучати документи. Під вилучення потрапить добрий шмат радянської історії!
Взагалі, радянська історія досить довго була закрита для досліджень, радянська влада приховувала багато фактів та нищила документи. Тому мені здається, що документи, які збереглися, мають і надалі зберігатися, щоб їх могли досліджувати. В них може міститься унікальна інформація, що стане зрозуміло тільки згодом.
Презентація "Народної війни" у Каневі
- Деталі
- Категорія: Новини
28 січня, в переддень Дня Героїв Крут, на запрошення канівської «Свободи», міської організації ОУН та міського осередку молодіжної організації «Сокіл» у читальному залі канівської бібліотеки імені Т. Шевченка відбулась презентація виставки «Народна війна 1917 – 1932 р.р.». Виставку представили голова Київського «Меморіалу» Р. Круцик та член Ради товариства В. Копосович. Експозиція буде розміщена у приміщенні бібліотеки ще тиждень, після чого буде представлена у школах Канева та Канівського району.
C.Рудюк: Боротьба збройних формувань українського національно-визвольного руху була справедливою і законною
- Деталі
- Категорія: Новини
Козацький літописець Самуїл Величко у своєму "Сказанії о войне козацкой з поляками" цитує документ, що його вважають універсалом Богдана Хмельницького з року 1648. Універсал звернений до українського народу та його воїнів-козаків, які мають захистити Вітчизну, як це робили "славні і величні предки наші Рутени". Універсал, автором якого ймовірно був секретар Хмельницького Самуїл Зорка, нагадує, що у минулому у нас були славні воїни і полководці, які доходили аж до Риму. "Кгди ж ежели ветхий Рим (иже всіх европейских городов матерью нарещися может)...о 645.000 войска своего древле гордившийся... далеко меншим...величины Рутенів з Ругії от Поморія Балтицкого албо Німецкого собраніем, за проводительством князя їх Одонацера року ... 470 бил взятий і 14 лет обладаемий, то нам тепер кшталтом оних древних Рутенів, предков наших, кто може возбранити діяльності воінственної і уменшити отваги рицарської".
Однак і досі серед науковців та політиків країн, які в різні історичні часи посилали свої загарбницькі війська в Україну, знаходяться такі, що замість покаяння зухвало кидають бруд на світлу пам'ять наших предків. Вони намагаються втовкмачити в мізки сучасних українців блюзнірську думку, що, начебто, збройна боротьба українського народу за свободу та незалежність була і є забороненим видом діяльності. Компрометуючи брудними засобами воєнної спецпропаганди український національно-визвольний рух, апологети іноземних окупантів б'ють в ідею незалежності України, яку цей рух реалізував у серпні 1991 року. Вороги прагнуть деморалізувати український народ, не допустити пробудження в ньому предківської "відваги рицарської", без якої неможливо ефективно відстоювати незалежність від постійних ворожих зазіхань. На жаль, частина українців, не отримавши належного патріотичного виховання в сім’ї та необхідних теоретичних знань у школі, не проявляє активного духовного та фізичного опору паліям інформаційної війни проти України. Тому плекання поваги до українського національно-визвольного руху, прагнення наслідувати його героїв, виховання войовничості та непримиренності до ворогів українського народу і його зрадників є першорядним завданням вітчизняної інтелігенції. Але для цього й сама українська інтелігенція повинна позбутися решток рабської психіки, прищепленої їй минулою колоніальною адміністрацією УРСР, та досконало вивчити історичний досвід національно-визвольного руху українського народу, щоб опертися на нього у справі повного й остаточного вирішення українського питання в інтересах корінного українського етносу. "Пізнаймо правду – і правда визволить нас".
Отже, національно-визвольний рух – це сукупність різних (мирних і немирних, збройних) форм боротьби нації за визволення від чужоземного панування, національного і колоніального гноблення, досягнення незалежності й реалізацію невід’ємного права нації на самовизначення. Більшість сучасних народів світу здобули чи відновили свою втрачену за несприятливих історичних обставин державність завдяки своїм національно-визвольним рухам. Законність і справедливість боротьби цих рухів очевидна.
Київський «Меморіал» представив виставку «Народна війна 1917 – 1932 рр.» у Cвятошині
- Деталі
- Категорія: Новини
На цьому тижні Київський «Меморіал» представив виставку «Народна війна 1917 – 1932 рр.» у двох культурно-освітніх закладах столиці. 23 січня з експозицією мали можливість ознайомитись відвідувачі Бібліотеки імені Герцена у Святошинському районі. У рамках презентації виставки директор Громадського інституту історичної пам'яті Сергій Жовтий прочитав лекцію для учнів 10-х класів. 25 січня, на виконання Указу Президента України № 1209/2011 від 30 грудня 2011 р. «Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат та професійних свят», яким передбачено організацію тематичних виставок фото- та архівних документів, присвячених українській історії, та за підтримки Міністерства культури України «Народна війна» була представлена у Національному музеї «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні». Виставку відвідали ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна, для яких голова Київського «Меморіалу» Роман Круцик прочитав ознайомчу лекцію на тему збройної боротьби українського народу проти комуністичної окупації.
Хто справді має права у країні де будують Музей Людських Прав?
- Деталі
- Категорія: Новини
ВІД РЕДАКЦІЇ про українсько-єврейський конфлікт у канадській діаспорі: Для читачів, які не знайомі ще із предметом дискусії, коротко пояснимо, що українська громадськість Канади, через свій представницький орган КУК (Конгрес Українців Канади), уже багато років втягнута у конфлікт навколо планів уряду по побудові Канадського Музею Людських Прав (Сanadian Museum for Human Rights, CMHR) у Вінніпезі.
В основі протистояння лежить факт, що згідно сучасного проекту, Канадський Музей Людських Прав (КМЛП) по своїй суті є музеєм пам’яті Голокосту та в основному висвітлюватиме історію репресій щодо єврейського народу. Проте, згдіно із задумом засновників, музей матиме статус національного, а бюджет його побудови та утримання (кілька сотень мільйонів доларів!), буде в основному формуватись коштом усіх платників податків багатокультурної Канади.
Така очевидна упередженість та незбалансованість музею, як і його роздутий до неможливого бюджет, спричинили широку суспільну дискусію. Керівникам музейного проекту довелось запевнити українську громаду, що їй також буде надана можливість представити свою експозицію щодо трагічних сторінок української історії, як от Голодомор 1932-1933 рр. чи інтернування українських канадців, громадян Австро-Угорщини, у мережі концентраційних таборів на території Канади під час Першої світової війни.
Тарас Марусик: Українськомовнi громадяни: чи варто боротися з порушенням їхніх прав?
- Деталі
- Категорія: Новини
Київ – Багато хто вважає, що українськомовним боротися за свої мовні права в Україні – це щось на зразок Сізіфової праці або ж донкіхотства. Мовляв, нахил до шляхетних, але нездійсненних ідеалів уперті, але позбавлені сенсу зусилля результату не дадуть. Часто такі скептичні міркування мають під собою ґрунт. Та не завжди. Про це свідчать численні приклади захисту своїх мовних прав десятками громадян України, зокрема й у судах.
Якщо проаналізувати дії різних судових інстанцій за останні приблизно десять років – від районного і до Верховного судів, – то спільним у діях суддів є те, що вони, по-перше, дуже нерадо беруться за такі справи, «не розуміють», у чому проблема, а з усього законодавства з цього питання покликаються на те, що в Україні, мовляв, російська мова є мовою міжнаціонального спілкування. Хоча насправді, відповідно до статті 4 Закону України «Про мови в Українській РСР», ухваленого 28 жовтня 1989 (!) року, «мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови». Але ця норма вже застаріла і є, фактично, антиконституційною. В Конституції України немає згадки про мови міжнаціонального спілкування. Натомість стаття 10 дає такий перелік: державна мова, мови національних меншин, мови міжнародного спілкування.
Дещо з історії питання
В 2003 році молодий киянин Олексій Середюк придбав у крамниці «Госптовари київські» вироблений в Україні хімічний товар із супровідною інформацією російською мовою. З огляду на те, що продавець відмовився надати інформацію українською мовою, він звернувся в Святошинський районний суд Києва з позовною заявою до цього закладу торгівлі, в якій вимагав надати йому необхідну інформацію про товар. Підстава – закон «Про захист прав споживачів», стаття 36 закону «Про мови в Українській РСР», постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року, у пункті 12 якої зазначено: «Надання інформації в технічній документації, на етикетці, тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації».
