Звернення Президента України Леоніда КУЧМИ до українського народу у зв'язку з Днем пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій

24 листопада 2002 року

Мої дорогі співвітчизники!

Я звертаюся до Вас у скорботний день. Мало знайдеться у непростій історії не тільки України, але й світу таких жахливих трагедій, як Голодомор 32-33-го років. Український Голодомор взагалі слід розглядати окремою сторінкою нашої історії - на своєму історичному шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань - однак все, що випало на його долю у той нібито мирний час, затьмарило своєю жахливістю навіть воєнні лихоліття. Спланований і реалізований комуністичним режимом Голодомор та масові політичні репресії поставили під сумнів саме існування нації.

Це - не перебільшення. Голодомор став національною катастрофою. Тільки протягом 1932-1933 років загинула п'ята частина сільського населення України. Люди вимирали цілими селами. Демографічні, соціально-економічні, історико-культурні наслідки тодішніх злодіянь Україна відчуває й досі.

Націю вбивали повільно, і це було ще страшніше. Не розстрілами і газовими печами, а - повільним, - і від цього ще більш жахливим згасанням від голоду. Коли мати, ламаючи окраєць хліба, мала вирішувати, хто із її дітей помре голодною смертю першим - старший, який навчився побиратися, середній, який ще тримається за спідницю - чи - молодший, якого шкода найбільше.

Бог і час, коли жили ці люди, не залишав їм вибору. Маємо визнати - це був геноцид. Цілеспрямований, ретельно спланований геноцид проти українського народу. І те небагато, що ми вже зараз можемо і зобов'язані - це пам'ятати. Пам'ятати, яку ціну - жахливу ціну - заплатив український народ за право жити. Жити не просто на своїй землі, а лише - за власне існування.

Це - не єдиний урок. Зараз, після того, як пройшло вже багато років, ми можемо відповісти на питання: чого хотіли досягнути організатори Голодомору? Кому було вигідно підрубати нашу хліборобську націю під корінь? Кому було вигідно поселити на майже генетичному рівні страх - перед силою, перед новим голодом, перед новими репресіями?

Комуністичний режим не міг миритися з існуванням вільних, незалежних від нього людей. Вільних людей, основу особистої незалежності яких складала їх власна праця на власній землі, слід було знищити.

Навіть закатувати голодом - за ціною не стояли. Удари наносились методично і цілеспрямовано. Спочатку забирали останнє, потім витягували сховане, брали в заручники, ставили заслони на шляхах у міста. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації, свідомо провокували канібалізм.

Комуністична ідеологія передбачала, що життя окремої людини цінності не має. Що кожне життя варте лише того, аби покласти його на вівтар боротьби за ідею перемоги комунізму у всесвітніх масштабах. Коли "ліс рубають, тріски летять". І "тріски" - а це долі людей - не рахував ніхто. Це були неминучі жертви в ім'я "світлого майбутнього". Революційна доцільність списувала все.

Коли я зараз бачу, як під одними знаменами об'єднуються комуністи і спадкоємці тих, хто від комуністів постраждав, я згадую приказку - "коли Бог хоче когось покарати, він відбирає розум". Тут відбирають якщо не розум, то вже точно - пам'ять. Пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Але ніхто, я переконаний в цьому, не має права про це забути - якщо хоче залишатися нормальною людиною. Про Велику Смерть від Великого Голоду.

Ніхто, я думаю - не в змозі відчути - що довелося пережити всім цим людям. Цей терор голодом був цинічною відповіддю більшовицької влади на опір українського селянства суцільній колективізації, політиці перетворення вільних землеробів на безмовних рабів.

Сам я родом з Чернігівщини. І добре пам'ятаю перелякані очі людей, коли мова йшла про Великий Голод. Люди відкидали від себе пам'ять про Голодомор, боялися згадувати. Страх укорінився в українцях, чого і добивалися організатори терору.

Сьогодні, коли від початку Голодомору минає 70 років, ми маємо для себе чітко зрозуміти - головною, незаперечною, неперехідною цінністю для нас усіх є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться. Це не має права повторитися.

І в ті роки ми мали чимало шансів усвідомити: ми - єдина нація. У 32-33-му українці із польських берегів Збруча і Бугу - вони знали про голод - пускали плоти з харчами - і польські прикордонники - вони також знали про голод - дивилися на це скрізь пальці. Вони не стріляли. Стріляли радянські прикордонники. В українців з протилежного берега, які намагалися підхопити плоти.

Кров мільйонів загиблих співвітчизників стукає в наші серця. І ми зобов'язані зробити все, аби пам'ять про них завжди була живою для нинішніх та прийдешніх поколінь. Я закликаю Вас сьогодні згадати у Ваших молитвах всіх тих, хто страждав і хто помер під час Великого Голодомору. Вірю, сьогодні по всій Україні люди запалять свічки, аби пом'янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть.

Переконаний - у Києві має постати величний Меморіал жертвам Голодомору. Пам'ятники потрібні і в усіх регіонах держави. Це не формальність - як свідчення глибокої шани до загиблих, невмирущої пам'яті про цю трагічну сторінку історії та водночас - символ безсмертя нашого народу. Вважаю, що оцінку має дати й Верховна Рада України, а науковці мають продовжити свої дослідження.

Ми зобов'язані донести до міжнародної громадськості правду про Голодомор, про його причини й наслідки, домогтися його визнання міжнародною спільнотою як акту геноциду проти українського народу.

Минають роки, минуть століття... Та зболена пам'ять про заморених голодом, розстріляних, закатованих житиме вічно. Вона - нагадування минулого і пересторога майбутньому.

Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, додасть нам сил та волі, мудрості й наснаги для зміцнення власної держави на власній землі, розвитку демократії, вільного життя кожної людини.

24.11.02

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ