1932

1932 7 лютого
Колегія ОГПУ СРСР у закритому порядку ухвалила постанову у справі "Українського національного центру". До неї, зокрема, були втягнуті академіки Михайло Грушевський та Матвій Яворський. Ця справа започаткувала справжнє полювання за вихідцями з Галичини і її було вміло використано для посилення контрукраїнізаційних заходів. У центрі справи "УНЦ" був поставлений академік М.Грушевський, який, відмовився у Москві від попередніх свідчень, даних раніше під тиском харківським чекістам. Доведено, що засудженi за цiєю справою "УНЦ" 50 осіб (строк ув'язнення вiд трьох до шести рокiв) стали жертвами брехливих звинувачень. У 1934-1941 роках 33 з них знов засудили за "антирадянську дiяльнiсть" i "шпигунство". 21 особу розстрiляли, 12 отримали новi строки. Бiльшiсть з них померла у таборах.
23 квітня
Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР
6-9 липня
Відбулася ІІІ Всеукраїнська конференція КП(б)У. У доповіді С.Косіора була представлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів, що виникли. По-перше, серйозною, хоча й не головною причиною були названі складні кліматичні умови 1932 року (як відомо, складні кліматичні умови завжди заважали більшовикам керувати господарством колишнього Радянського Союзу). По-друге, труднощі весняної засівної кампанії пов'язувалися "з незадовільним керуванням організацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої збиральної і хлібозаготівельної кампанії". По-третє, джерелом багатьох проблем була названа безгосподарність у колгоспах. Деякі районні керівники робили спробу в своїх доповідях не тільки окреслити складність ситуації на селі, а й показати що не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низові ланки, насамперед на нещодавно створені райони. Однак і обережні спроби декого з керівників УСРР, а особливо представників районів, вказати на складність ситуації у сільському господарстві України не викликали довіри у двох сталінських посланців, які брали участь у роботі конференції В.Молотова і Л.Кагановича. У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звужено спектр факторів, що спричиняли труднощі у сільському господарстві України. Ці виступи, по суті, засвідчили, що центр однозначно зайняв жорстку позицію щодо українського селянства.
7 серпня
З'явився власноруч написаний Сталіним закон про охорону соціалістичної власності. Цей закон передбачав у якості заходу судові репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна "розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна". Амністія у таких справах заборонялась.

Голод розпочався восени 1932 року і тривав до літа 1933 року. Влада швидко зрозуміла, що загнані в колгоспи селяни не бажали працювати за порожні трудодні. Стихійний саботаж селянами громадського господарства призвів до падіння хлібозаготівель. Тоді влада вирішила "покарати" селян: розпочалася тотальна конфіскація хлібних ресурсів в основних хлібних регіонах - в Україні, на Північному Кавказі і Поволжі. Перша конфіскація такого роду була здійснена в Україні раніше - з урожаю 1931 року, що призвело до підвищеної смертності. Однак це не зупинило владу.

На 1 листопада 1932 від селянського сектору надійшло 136 млн. пудів хліба. "Надзвичайна комісія" на чолі з В. Молотовим з листопада 1932 до січня 1933 року вичавила з селян ще близько 90 млн. пудів. Наприкінці 1932 року в Україну приїхали Павло Постишев і Лазар Каганович, з ними повернувся і Всеволод Балицький, який короткий час працював в ОГПУ СРСР. Почався новий тур "наведення порядку" в УСРР. Він висунув версію про те, що в Україні існує "організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки у колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок" та зробив висновок про "безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке пов'язане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом". Розвиваючи теорію про існування в Укріїні селянської змови (а на 20 листопада 1932р. в Україні було заарештовано 766 працівників сільського господарства, в тому числі голів колгоспів, директорів радгоспів, керівників середньої ланки), Балицький 5 грудня 1932 року видав "Оперативний наказ ГПУ УСРР №1", яким поставив підлеглим "основне та головне завдання - нагальний прорив, викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всім контрреволюційним куркульсько-петлюрівським елементам, які активно протидіють і зривають основні заходи радянської влади та партії на селі".