ЗВІТ НІМЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ КОМІСІЇ

У ВІННИЦЬКІЙ СПРАВІ

(Передмова до німецького видання 1944 року)

Протягом майже двадцяти п'яти років Радянський Союз, наглухо відгороджений непроникними кордонами, становив абсолютну загадку для світу. Вірогідна інформація про більшовицьку систему та її діяльність просочувалася в навколишній світ лише випадково.

Упродовж років, до початку другої світової війни, Німеччина намагалася привернути увагу світу до того жахливого експерименту, який був поставлений на неосяжній території Радянського Союзу над 190-мільйонним населенням. Проте, не зважаючи на багатий матеріял, запропонований увазі міжнародньої громадськости Німеччиною, світ лишався байдужим. Тільки після 22 червня 1941 р. стало можливо безпосередньо бачити наслідки більшовицького режиму. Дійсність перевершила всі здогади та попередні припущення.

Вінницькі масові поховання - одна із сторін радянської дійсности. Результати розкриття поховань та офіційне розслідування у Вінниці кожному дали можливість безпосередньо намалювати собі картину організованого більшовиками масового терору. Систематичне винищення 10000 убогого сільського ук­раїнського населення, - вчинене НКВС2 тільки в одному місті й за порівняно короткий проміжок часу, - було переконливо доведене численними офіційними документальними матеріялами, протоколами, свідченнями очевидців, висновками експертів та фотографіями.

Розслідування страхітливого злочину у Вінниці провадила офіційна слідча комісія, створена з наказу райхсміністра окупо­ваних східніх земель й очолювана д-ром Гаральдом Веґнером, головою відділу Охорони Здоров'я Райхсміністерства Окупованих Східніх Земель.

Слідча комісія складалася з трьох груп:

1. Судово-медичний відділ у складі керівника проф. д-ра Шрадера (Schrader), голови Товариства судової медицини та криміналістики, директора Інституту судової медицини університету Галле-Віттенберґ та його помічника доцента університету д-ра Камерера (Camerer). Неоціненну допомогу подали також місцеві українські медичні фахівці та лікарі.

2. Бриґада з розслідування вбивств Управління Кримінальних розслідувань Райху, Берлін, під керівництвом Клясса (Class), державного радника та суперінтенданта поліції (Regierungs- und Kriminalrat).

3. Відділ Райхсміністерства Юстиції на чолі з д-ром Ціґлером (Ziegler), Президентом Сенату, який виконував обов'язки урядо­вого слідчого.

Крім постійної слідчої комісії, важливу ролю у висвітленні вінницького злочину відіграли відпоручники закордонних урядів, політичні й церковні діячі, медичні експерти, представники трудящих та працівники закордонної преси й радіо. Від 24 червня до 23 серпня 1943 р. місце злочину відвідали чотирнадцять комісій, з них шість - закордонних.

Масові поховання були виявлені завдяки неоціненній допомозі місцевого українського населення Вінниці. Взимку 1942-1943 pp. німецька цивільна адміністрація дізналась про чутки, які круж­ляли серед людей, що всупереч тому, як сповіщалося сім'ям засуджених, значна кількість чоловіків і жінок не була вислана до Сибіру на десять років, а «ліквідована» за вироками приско­рених судів. Населення далі чинило тиск на німецьку цивільну адміністрацію, щоб та провела розслідування в цій справі, повідомляючи про наявність масових поховань у трьох пунктах: так званому «Фруктовому саді», на «Старому цвинтарі» й у так званому «Парку культури та відпочинку». Пробні розкопки, проведені німецькою цивільною адміністрацією, справді привели до виявлення численних трупів. До початку холодів восени 1943 р. було виявлено всього 9432 тіла забитих українців. На основі свідчень, зібраних серед місцевого населення, а також непрямих доказів, слідчі й кримінологи офіційно уповноваженої Бригади з розслідування вбивств дійшли висновку, що масові вбивства у Вінниці відбувалися в проміжку часу від 1937 до 1938 р. Оцінюючи вінницькі події, потрібно пам'ятати, що цей злочин не був поодинокий. У Радянському Союзі е десятки міст, подібних до Вінниці. У кожному з цих міст є в'язниця ДПУ , що править за вихідний пункт для картини, подібної до вінницької, підтвердженої у всіх деталях. Тож могили українців у Вінниці являють собою нагадування про невідоме число масових похо­вань, розсіяних на неосяжних просторах Радянського Союзу. Крім того, вони ще раз викликають у пам'яті масові поховання Катині з тілами польських офіцерів, ув'язнених радянськими органами в 1939 p., як і долю естонців, латишів, литовців, галичан та жителів Басарабії, депортованих у 1941 р.

________________________________________

Вперше звіт німецької державної комісії про масові вбивства у Вінниці опубліковано у виданні: Amtliches Material zum Massenmord von Winniza. - Berlin, 1944.

І. ЗВІТ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Звіт голови Німецького товариства судової медицини та криміналістики проф. д-ра Ґергарда Шрадера (Gerhard Schrader), директора Інституту судової медицини та криміналістики університету Галле-Віттенберґ

Ексгумації та знахідки у Вінниці

Завдання й підготовка

Ґрунтуючись на попередніх повідомленнях про виявлення людських трупів у Вінниці, поданих д-ру Конті (Conti), голові Управління Охорони Здоров'я Райху (Reichsgesundheitsfuhrer), 10 червня 1943 р. мені було доручено виїхати до Вінниці зі спеціяльними повноваженнями для проведення плянових ексгу­мацій та судово-медичної експертизи на місці.

З огляду на пізню пору року ці ексгумації належало розпочати негайно й провести якнайшвидше. На ретельнішу підготовку часу не лишалося; мені було відомо, що якраз невдовзі перед тим (тобто 3 червня 1943 р.) ексгумації в Катині довелося припинити із санітарних міркувань (велика спека й хмари мух). На щастя, погода у Вінниці в подальшому була набагато сприятливішою, ніж у Катині. Таким чином завдання виконува­лося протягом усіх літніх місяців практично безперервно.

Дослідження трупів проводилося на місці виявлення. Для захисту від негоди було збудовано напіввідкриту повітку. Для спеціяльних досліджень, наприклад, мацерації чи реконструкції черепа, окремі елементи знахідок передавали до Інституту судової медицини в Галле. Для огляду одягу на місці виявлення було протягнуто дроти між деревами.

15 червня після описаних поспішних приготувань розслідування було розпочато.

ПЕРСОНАЛ

Протоколи розслідування вела спеціяльна комісія Управління Кримінологічних Розслідувань Райху. У судово-медичній та кримінологічній експертизі мені допомагали:

- мій колега, доцент університету Йоахім Камерер (Joachim Camerer), д-р медицини, чиїм спеціяльним завданням було керувати ексгумацією тіл та досліджувати знахідки на місці виявлення;

- доцент університету д-р Волланд (Volland), який добровільно допомагав від самого початку розслідування;

- проф. д-р Малінін з Краснодарського університету, який перебував на той час у Вінниці;

- доцент університету д-р Дорошенко, судово-медичний екс­перт Вінниці;

- прозектори Вайнгертнер (Weingartner) та Віффель (Wuffel);

- Карл Ленч (Karl Lentsch), препаратор при дальших спеціяльних дослідженнях у Галле.

МІСЦЯ РОЗШУКІВ

Ділянка І. Фруктовий сад

Перше з масових поховань із тілами вбитих українців було виявлене на західній околиці Вінниці, точніше - за 1,8 км від центру міста. Могили містилися в ґрунті фруктового саду з північного боку дороги на Літин. Розміри фруктового саду становили приблизно 100x60 м, поверхня була нерівномірно вкрита травою з кількома старими фруктовими деревами, між якими росли трохи молодші кущі. Ця ділянка межувала з обох боків з польовими стежками й була обгороджена щільним дощаним парканом більш як три метри заввишки, поставленим узимку 1937-1938 pp. Він повністю закривав вид іззовні. Територія перебувала весь час під охороною службовців НКВС і за чутками служила для військових цілей. На східньому боці ділянки були два земляні насипи, що імітували стрільбище й тяглися до двометрового ґрунтового горба (так званого мішеневого насипу), розташованого з північного краю ділянки. Суворої зими 1941-1942 pp. високу огорожу розібрало українське населення на паливо.

На південному краї ділянки виявлено яму, заповнену хльор-ним вапном. Крім того, у землі було видно заглибини на 5-Ю см у формі прямокутників. Тут і розпочалися перші розкопи в травні 1943 p., що їх провадили на громадських засадах вищеназвані російський та український лікарі. До мого прибуття з ям № 4 та 5 було викопано 228 тіл, деякі я мав змогу дослідити сам. Більшість із них було вже перепоховано в іншому місці після обстеження проф. Малініним та д-ром Дорошенком.

Прямокутники, позначені на пляні нумерами, показують розташування масових могил. Чотири прямокутники без нумерів позначають пункти, що їх спершу вважали за могили, але після розкопування на 0,5-1 м у глибину на основі стану ґрунту таке припущення було відкинуте. З допомогою геодезиста на відкритих ділянках проведено також пробні розкопи у формі траншей, що перетинали сад під кутом, а також невеликих квадратових точкових виїмок. Результати були неґативні.

Розміри окремих масових поховань подано на пляні згідно з маштабом. Вони коливаються від 2,5 х 3 до 2,8 х 5 м. Більші могили, у яких знайдено й найбільше трупів, містилися з північного краю ділянки (№ 21-24с). Загальна площа могил, виявлених на цій ділянці, становила понад 350 м .

На глибині близько двох метрів у кожній могилі був більш чи менш товстий шар найрізноманітнішого одягу (переважно 30-40 см завтовшки). У менших могилах (за винятком № 15а, 18 та 20) тіла лежали зразу ж під одягом, шаром завтовшки 50-70 см, у більших - відповідно товщим шаром. Після вибирання тіл виявилося, що глибина найменшої могили приблизно дорівнює 3 м. Дно всіх більших могил (№ 21-24с) - на глибині близько 3,8 м. Бічні стінки, тобто тонкі перегородки між окремими могилами, були підсилені підпорами й завдяки глиняному та лесовому ґрунту лишалися дуже гладенькими.

Ділянка II. Цвинтар

Ділянки II (цвинтар) та III (громадський парк) виявлено на безпосередніх околицях Вінниці на підставі інформації, одержаної від населення, коли ексгумації та обстеження на ділянці І усе ще тривали. Друга група масових поховань містилася на цвинтарі, що лежить на південь від дороги на Літин, на відстані приблизно 600 м від центру міста. З півночі на південь цвинтар перетинає дорога. На схід від неї лежить смуга цвинтарної землі, яка явно останнім часом не використовувалася і в 1937-1938 pp. була відгороджена дощаним парканом, що повністю заховав її від стороннього ока. Місцями ділянка заросла кущами заввишки врівень з очима. Окремі занедбані могили майже завжди було легко відрізнити завдяки значній нерівномірності поверхні ґрунту. Після вирубання кущів не становило труднощів виявити в землі численні прямокутні западини глибиною 10-15 см. Під час пробних розкопів було виявлено на глибині близько двох метрів шари одягу з трупами під ним, як і на ділянці І. Згадані заглибини відповідали могилам № 1-15. На пляні масові похо­вання також подано за маштабом. Усього виявлено 42 поховання. Трупи не виявлено тільки в пунктах № 3 і 29. Масові могили від № 16 і далі не можна було знайти по заглибинах у землі; очевидно, вони зриті пізнішими могилами. Кілька додаткових пробних розкопів, проведених поблизу від описаного місця поховання, особливо в районі на захід від дороги, привели нас до висновку, що більше масових поховань тут немає. У проміжках між груповими могилами № 1-9 містилося кілька давніх індивідуальних поховань, як свідчили написи на могильних плитах.

Масові могили тут пересічно менші за поховання на ділянках І і III. Розміри їх коливалися від 1x2 до 2,5 х 4,5 м. Ряд могил не був такий рівний, як на ділянці І. Тоді як у більших могилах, як уже зазначалося, шар одягу містився на глибині 2 м, а трупи лежали на глибині 2,5 м, у менших похованнях ці знахідки залягали іноді тільки на метровій глибині, а здебільшого - на глибині 1,5 м. Загальна глибина ям також різна. Як і на ділянці І, більші ями були завглибшки до 3,5 м, менші - 2-2,5 м. Стінки могил, суміжні з сусідніми похованнями, майже певно завдяки більш піщаному ґрунтові, не були такі прямовисні, як це можна було постійно бачити на ділянці І. А проте цілком можливо було відділити нові могили від твердого навколишнього ґрунту; ширина проміжків становила тут до 15 см, тож, як і у випадку ділянки в саду, засуджені, яких використовували для викопуван­ня могил, досить легко могли визначити межі давніших індивідуальних поховань.

Ділянка III. Громадський парк

Невдовзі після виявлення ділянки II, на основі інформації, одержаної від колишнього доглядача парку, розкопки було розпочато неподалік, на ділянці III. Ця ділянка міститься на території, що нагадує парк, з північного краю Літинського тракту, на північ від цвинтаря. Парк був покритий рідкими старими дубами й густими заростями молодого дубняку та глоду між ними, що сягали рівня очей. Інші ділянки парку виглядали як галявоподібні смуги землі, зарослі травою. На них розміщувались різноманітні паркові атракціони, зокрема гойдалки. За радянської влади цей район мав назву «Парк культури та відпочинку». З північно-західнього боку парк межував з колишньою в'язницею НКВС. Поряд з гойдалками, частково в заростях, частково на галявині, було виявлено декілька малопомітних прямокутніх та квадратових заглибин у землі. Проте кількість цих заглибин значно менша, ніж на ділянці І. Тож припущення, що могили були ретельно замасковані, щоб їх не помітили відвідувачі парку, виглядає цілком обґрунтованим. Інша частина території парку нещодавно була розорана й засіяна для сільськогосподарського вжитку.

Всього тут виявлено 13 масових поховань. На пляні масові могили знову ж таки подано за маштабом. Непронумеровані прямокутники позначають місця розкопок, де нічого не знайдено. Згідно з твердженнями свідків, могили № 3-5 залягали на місці колишнього танцювального майданчика, могила № 6 - там, де була так звана кімната сміху.

Дальше відшукування могил провадилось поблизу описаних поховань за допомогою пробних розкопів і буріння на глибину до 2,6 м. Порівняно з ділянками І та II ці розшуки значною мірою утруднювались надзвичайно густим чагарником і підліском, який місцями сягав чотирьох метрів висоти й безладно вкривав поверхню ґрунту. Заглибини в землі, які на ділянках І, II та частково на трав'янистих місцях парку полегшували розшуки могил, тут було ледве можливо чи вкрай важко виявити. З очевидною метою приховати могили над деякими з них (№ 7-12) посадили високі кущі. Легко припустити, що в такому порівняно великому парку в місцях, зарослих хащами, можна було б іще відшукати масові поховання. Те саме стосується й землі під сільськогосподарським вжитком, де в наслідок розорювання всі сліди на поверхні ґрунту були зриті. Зважаючи на значні розміри парку, вичерпне розслідування, що потребувало б особливо великого персоналу фахівців з ґрунтів, довелося відкласти на пізніше.

Виявлені могили своєю величиною та розташуванням не були такими однотипними, як на ділянці І. За розміром вони приблизне такі самі, як менші могили у фруктовому саду, західньому ряді, коливаючись від 2 до 2,5 х 3 м. Тут також майже всюди на глибині 2 м лежав шар одягу, вибравши який, знаходили людські тіла. Ці могили, за рідкісними винятками, були завглибшки три метри. Стінки ям, суміжні з сусідніми могилами, загалом прямовисні, очевидно, завдяки глинистому ґрунтові. Як і на ділянці І, ґрунт тут був більш-менш однорідний. Тільки глибоко в могилах № 7-12 відзначалася домішка піску.

ВИЯВЛЕННЯ ТІЛ

Загальні уваги

Розкриття масових поховань виконували українські й польські військовополонені під керівництвом вищеназваного лікарського персоналу. Особлива увага приділялася збереженню ідентифікуючих матеріялів.

Як уже зауважувалось, першим у кожній могилі на всіх ділянках знаходили більший чи менший шар одягу. Одяг лежав безладно, і що ближче до тіл, то більш злипся, просякнувши рідкими продуктами гниття. Проте здебільшого частини одягу вдавалося відокремлювати одну від одної без особливого пошкод­ження їх. Після цього одяг на деякий час розстелювали вздовж країв могил, звідки його було витягнуто, та сортували відповідно до загальних, а також специфічних ознак. Крім піджаків, штанів та білизни, знаходили також теплі зимові речі, такі як хутряні пальта, хутряні шапки, валянки, ватяні куртки та штани, вовняні пальта, вовняні куртки тощо. Між одягом було кілька невеликих згортків з предметами туалету, тютюном та харчами. Вміст кишень завжди негайно перевіряли, але результати переважно були неґативні. Тільки зрідка знаходили якісь документи. Виявлені друковані тексти досить легко відчитувались, тим часом як рукописні літери нерідко були дуже збляклі. Такі знахідки пересилали встановленим порядком Спеціяльному Комісарові Управління Кримінальних Розслідувань Райху для подальшого дослідження. Цінних речей, ювелірних виробів чи значних сум грошей у кишенях жертв знайдено не було. Одяг з монограмами або іншими особистими мітками - сорочки, білизна і т. ін. - розвішували між деревами особливо ретельно і таким чином робили доступним для огляду населенням з метою ідентифікації.

На ділянці І виявлено три ями, які містили речі, особливо цінні для розпізнавання жертв убивств. У ямі № 15а на звичайній глибині 2 м була величезна кількість документів: ордери на арешт НКВС із зазначенням точних імен та адрес разом з ідентифікаційними фотографіями, що явно належали жертвам убивств; листи із заадресованими конвертами; родинні реліквії, такі, як фотографії (деякі з них - в альбомах) з підписами; книжки та фрагменти книжок, переважно українські (частково - релігійного змісту) тощо. Яма № 18 містила тільки взуття, особливо того грубого виду, який згідно зі свідченнями осіб, знайомих з місцевими звичаями, поширений серед сільського населення. У ямі № 20 був тільки одяг, який в усіх інших могилах містився шаром над трупами. В ямі № 20 знайдені також частини одягу, особливо білизна, з монограмами або помітною вишивкою, що привертали увагу під час попереднього огляду. Цей винятково важливий матеріял після попереднього дослідження був повністю переданий до Бюра Знахідок (Fundstatte) Спеціяльної Комісії Управління Кримінальних Розслідувань Райху з метою подальшої аналізи. В ямі № 12 поверх маси трупів містилися численні валізи, наволоки та ковдри разом з частинами одягу.

Під шаром одягу, на якому в деяких могилах лежали поодинокі трупи, виявлялась маса інших тіл. У великих ямах (№ 21-24с) на ділянці І шари тіл чергувалися з двома, а іноді навіть трьома прошарками одягу. В менших ямах, навпаки, додаткові прошарки одягу знаходили тільки зрідка. До одягу з другого й третього шарів застосовувано таку саму процедуру огляду, яку описано вище.

У невеликій кількості масових поховань деякі частини одягу мали на собі сліди обпалення чи часткового обвуглення, що можна було бачити як на окремо розкиданому одязі й білизні, так і на одязі, який був на трупах. Такі знахідки зроблено в шести різних ямах на ділянці І та в ямі № 22 на ділянці II, тоді як на ділянці III жадних слідів обпалів знайдено не було. Одне спостереження особливо цікаве для дослідження цього феномену, а саме самозагоряння важкого одягу, який був у поперед спорожненій ямі № 6 на ділянці І і там увесь час зазнавав дії вологи від дощу з наступним розігріванням прямим соняшним промінням. Джерело задимлення розвинулось усередині, а не на поверхні купи одягу, так само спостерігалося й утворення кількох льокалізованих димлячих точок обвуглювання. Загоряння від зовнішніх джерел, таких, як тліючий сірник чи цигарковий недопалок, виключалось у зв'язку з глибиною загоряння, особливо беручи під увагу, що цей одяг був у ямі вже протягом кількох днів. Отже, виглядає ймовірним припущення, що такий процес самозагоряння призвів до появи слідів обпалення та обвуглення одягу в інших масових могилах. Інтенсивне просякання глибших шарів одягу рідкими продуктами гниття трупів з поверхневих шарів відіграло ролю якщо й не обов'язково вирішального, то сприятливого чинника. Крім того, безсумнівно, особливо важливу ролю відігравав доступ атмосферного кисню та вологи до шару одягу протягом кількох днів, з наступним сильним розігріванням від сонця. До цього спричинилося те, що деякі з масових поховань розкопували спершу тільки до шару одягу, а потім з різних незалежних причин лишали так на кілька днів або тижнів до остаточного опорожнення. Подібні умови, скидається на те, існували і в час поховання. Таким чином прискорювався бактеріяльний ріст, що, без сумніву, відіграло критичну ролю при підвищенні температури.

Розташування тіл

Саме витягання тіл після зняття шару одягу часом становило певні труднощі. Тіла в кількох ямах з ділянки І (особливо № 6-12) були покриті нерівномірним товстим шаром вапна, яке, очевидно, утворилося з хльорного вапна (яма з хльорним вапном при вході у фруктовий сад!). Хльорне вапно наливали зверху на трупи для невтралізації смороду, спричиненого розкладанням. Подекуди шар вапна затверд на тілах на поверхні купи, утворивши цементоподібну тверду масу. На ділянці II такий шар було знайдено в ямах № 32 та 34. Тим часом як на ділянці III його не було зовсім. Витягувати тіла навіть з могил без вапна було подеколи нелегко. Майже всі трупи лежали абсолютно безладно, тобто поскидувані один на одного декількома шарами, і були щільно спресовані докупи під тиском двометрового шару землі над ними. Витягати тіла доводилось зі значними пересто­рогами, щоб запобігти, по змозі, дальшим ушкодженням їх. Однак часто відірвання або зруйнування окремих частин тіла, які в наслідок мацерації і так були напіввідділені, уникнути не вдавалось.

Однорідний і акуратний шар тіл було знайдено лише в ямі № 24а на ділянці І, що чітко вирізняло її серед навколишніх могил та ям на інших ділянках. Причин для такого ретельного розміщення тіл саме в цій окремій ямі виявити не вдалося. У кількох сусідніх масових похованнях на ділянці 1 можна було бачити певну систему, не зважаючи на цілковито безладне розташування трупів: після витягання приблизно 100-120 трупів можна було розрізнити окремий шар землі та одягу. Після вибирання цього шару відкривався новий шар безладно звалених тіл. Одним з пояснень цьому може бути те, що під час поховання великі ями заповнювали тілами поступово: шар одягу й землі насипали на нижній шар тіл для зменшення трупного смороду перед тим, як закладали наступний шар. Після цього яму нарешті засипали.

Кількість виявлених тіл

Усі виявлені масові поховання були повністю спорожнені в проміжку від червня до вересня 1943 р. Першими витягали тіла на ділянці І. Після виявлення ділянок II і ПІ з метою збирання інформації було проведено орієнтовні розкопи, під час яких витягнено тільки декілька трупів з різних місць. Систематичне опорожнення всіх масових поховань, включно з тими, де провадились пробні розкопи, виконували пізніше. Для цілей розслідування трупи спершу розкладали на відкритому просторі біля місця виявлення їх. Для транспортування було підготовано імпровізовані ноші. Реєстрацію кількости тіл в окремих могилах проводили постійно. Після спроб ідентифікації (див. далі) та судово-медичної експертизи тіла урочисто перепоховували у великих ровоподібних могилах поблизу ділянки І, призначеної під меморіяльний цвинтар.

Загальна кількість тіл, виявлених на ділянці І, становила 5644, серед них 53 - жіночі.

Загальна кількість тіл, виявлених на ділянці II, становила 2405, серед них 85 - жіночих.

Загальна кількість тіл, виявлених на ділянці III, становила 1383, серед них 31 - жіноче.

На ділянці II тільки чотири масові могили містили 100 чи більше тіл (№ 4, 6, 12 і 42). В інших кількість тіл була меншою за 100, коливаючись у широких межах - від 4 до 97.

На ділянці III в більшості могил знову було більш як 100 тіл: 8 з 13 могил містили від 116 до 153 трупів. Кільість тіл у п'яти інших ямах коливалась від 33 до 89. Точні цифри по окремих могилах наведено в таблицяхОтже, на час припинення розкопів 3 жовтня 1943 р. на всіх трьох ділянках було виявлено всього 9432 тіла, з них 169 - жіночих.

Кількість виявлених жертв в окремих масових могилах значно коливалась. Менші могили зі східнього і західнього рядів на ділянці І містили від 67 до 171 тіла. Могили № 33 та 34 були винятком, містивши відповідно 4 та 2 тіла. Тіла в могилі № 33 лежали на глибині лише 1,2 м. Порівняно з іншими могилами, викопаними дуже ретельно й глибоко, ями № 33 та 34 виглядають незакінченими. Великі масові могили з північного краю ділянки І містили більш як 200 тіл (241-284).

На ділянці II тільки чотири масові могили містили 100 чи більше тіл (№4, 6, 12 і 42). В інших кількість тіл була меншою за 100, коливаючись у широких межах - від 4 до 97.

На ділянці III в більшості могил знову було більш як 100 тіл: 8 з 13 могил містили від 116 до 153 трупів. Кількість тіл у п'яти інших ямах коливалась від 33 до 89. Точні цифри по окремим могилах наведено в таблицях.

.

Таблиця 1

Ділянка І (Фруктовий сад)

Примітки

Кількість тіл

Примітки

Кількість тіл

1

161

20а

86

2

127

21

259

3

110

21а

276

4

128

22

276

5

100

22а

282

6

69

23

241

7

130

23а

273

8

145

24а

284

9

159

24b

252

10

134

24c

282

11

171

25

147

12

70

26

100

13

152

27

67

14

140

28

74

15

148

29

93

15а

Документи

0

30

125

16

102

31

130

17

106

32

127

18

Взуття

0

33

4

19

112

34

2

20

Одяг

0

Усього

5644

Таблиця 2

Ділянка ІI (Цвинтар)

Примітки

Кількість тіл

Примітки

Кількість тіл

1

86

23

61

2

65

24

60

3

Порожня

0

25

28

4

137

26

79

5

62

27

60

6

147

28

16

7

83

29

Порожня

0

8

69

30

35

9

97

31

38

10

50

32

73

11

55

33

41

12

100

34

14

13

65

35

6

14

93

36

49

15

55

37

66

16

30

38

50

17

40

39

8

18

79

40

4

19

54

41

12

20

79

42

111

21

82

Усього

2405

Таблиця 3

Ділянка ІII (Громадський парк)

Примітки

Кількість тіл

Примітки

Кількість тіл

1

126

8

120

2

141

9

85

3

153

10

33

4

72

11

65

5

116

12

116

6

144

13

89

7

123

Усього

1383

РОЗПІЗНАВАННЯ ЖЕРТВ І ВСТАНОВЛЕННЯ ЇХНЬОГО ВІКУ

За одним винятком, у виявлених чоловічих тіл руки були зв'язані за спиною, у деяких випадках зв'язані також ноги; переважна більшість була одягнена типово для даної місцевости. На чоловіках - легкі сорочки, штани й піджаки. Траплялися також спідні сорочки та фуфайки. Ніхто не був роззутий. Частина жінок була одягнена типово для даної місцевости; велика кількість їх на ділянці II знайдена лише в спідніх сорочках. Жіночі трупи, за рідкісними винятками, не зв'язані. Привертало увагу, що багато жіночих тіл з усіх трьох ділянок були зовсім голі. У такому вигляді знайдено 49 з 169 жіночих тіл. Це, згідно з дослідженням, переважно жінки молодшого або середнього віку, тоді як усі одягнені жіночі трупи були старші.

Частини одягу, знайдені на трупах, обстежувано особливо ретельно з метою ідентифікації. Результати наведено у звіті кримінологічного розслідування. Усього розпізнано 679 тіл, або 7,2 % від загальної кількости.

Починаючи з моменту виявлення та попереднього огляду тіл особлива увага зверталась на фізичні відхилення, зокрема ампутації, які б уможливили ідентифікацію. Такі помітні фізичні ознаки було виявлено на 15 трупах. З цими прикметами населення було ознайомлене через публікації в українських виданнях. В одному випадку виявилось можливим ідентифікувати чоловічий труп, розпізнаний і дружиною жертви, на основі давньої ампутації нижньої частини передпліччя. В іншому випадку ідентифікацію зроблено на підставі характерної контр­актури пальця. Ще двоє чоловіків були розпізнані родичами за ортопедичним взуттям. І, нарешті, ще одна давня ампутація - цього разу великого пальця ноги в жінки, як і протез ноги 19-річного чоловіка - також привели до успішного розпізнання.

Колір волосся й зачіска повністю виключались як ідентифікуючі ознаки, оскільки волосяний покрив був значною мірою втрачений у наслідок мацерації Природний колір волосся було важко встановити, бо воно просякло рідкими продуктами розкладу й трупним жиром. Після короткої стрижки на жіночих тілах найчастіше можна було побачити зачіску у формі коси.

Ґрунтуючись на німецькому досвіді судово-медичної ідентифікації невідомих трупів, особлива увага була приділена стоматологічним знахідкам. Враховувалась можливість розпізнати окремих осіб за типовими зубними протезами, містками, метале­вими коронками тощо. Проте, такі сподівання виявилися марни­ми, оскільки було виявлено стільки перелічених вище стоматологічних ознак, що ледве чи можна було розраховувати на виділення якихось специфічних рис. Це становило істотну відмінність од відповідних спостережень, зроблених у Німеччині. Крім того, українські дантисти, у яких лікувалися жертви і які могли б розпізнати свою роботу, були відсутні. Оцінити значне нагромадження стоматологічних ознак можна було з розмов з українським населенням, особливо сільським, як і з численними в'язнями, які працювали на розкопах. З цих причин під час дальшого розслідування точний облік стоматологічних знахідок не ведено. Розпізнання було можливе за подібною ознакою лише в двох випадках. Потрібно завважити, що в кількох випадках, коли виявлено золоті зуби, вони не були видалені ні до, ні після вбивства, і що під час стоматологічного обстеження слідів такого видалення виявлено не було.

Одночасно зі спробами розпізнання докладалося також зусиль для визначення віку тіл. З'ясування цього було особливо важливим з огляду на переважно безуспішні спроби ідентифікації, оскільки виділення вікових груп могло б уможливити більш-менш точну аналізу континґенту жертв убивств, виявлених в окремих могилах. Була також надія, що таким чином вдасться знайти підстави для розпізнання якоїсь частини тіл.

Подібні спроби визначення віку, особливо невідомих трупів, робили в судово-медичній практиці багато разів, але ще ніколи - в таких великих масштабах, як цього потребували умови у Вінниці. З досвіду відомо, що такі спроби, а надто, коли трупи були в більш-менш пізніх стадіях розкладу, натрапляли на певні труднощі, як на всіх трьох ділянках у Вінниці. Значна кількість ознак, що допомагають установити вік, такі, як риси обличчя, а також стан та турґор шкіри навколо кутів очних западин, основи вух і зовнішньої поверхні рук, була вже втрачена. Крім того, від самого початку не можна було забувати, що у зв'язку зі значною кількістю знайдених тіл дослідження в цьому випадку всіх відомих вікових ознак у кістяку, черепі, гортані, ребрах та зубах з наступною аналізою всіх знахідок по сукупності було немож­ливим. Від таких спроб, які тим більш жадною мірою не гарантували повного успіху, довелося відмовитись з огляду на брак часу й персоналу. Була можливість перевірити тільки обмежену кількість ознак, тобто зробити лише ті тести, що їх можна було провести якнайшвидше й без попередньої технічної підготовки, якої, наприклад, потребувала б довготривала маце­рація кісток.

З цих міркувань особлива увага приділялася стану зубів, зокрема стертості їх. Науковим обґрунтуванням для цього стала недавня практика, описана Renner et al . На цій підставі за критерії визначення віку правило виключно (та й то в кращому разі з десятирічними інтервалами) таке.

За умов нормального прикусу до 30-го року життя зношується тільки зубна емаль жувальної поверхні. До 40-го року стирання досягає дентину, який набирає темнішого кольору. До 50-го року процес стирання триває і оголення дентину стає більшим. Після 50 років ознаки зношування ще помітніші, тож близько 60 років у процесі стирання нерідко можна бачити повний поперечний розтин зуба. Водночас темне забарвлення стає помітнішим і дентин набирає різних відтінків - од ясно - до чорно-брунатного, особливо в курців.

Ці закономірності вивчалися передусім з метою встановлення віку. Очевидно, що від самого початку треба зважати на певні відхилення од подібних розрахунків, бо ж відомо, що зубні аномалії (губний, перехресний прикус і т. д.), як і формування ширших проміжків між зубами, різною мірою впливають на стирання.

Крім того, брався під увагу стан швів у ділянці склепіння черепа, що особливо в жертв, старших за 40 років, давало деяку можливість уточнити вік. Однак, з досвіду відомо, що визначення межі, до якої відбувається осифікація швів під впливом місцевих умов, становить значні труднощі.

Від систематичного дослідження плечової кістки за допомогою відкритого розпилу її з метою вивчення епіфізарної лінії, що часом полегшує встановлення віку між 20 та ЗО роками життя, довелося відмовитись. Застосування цієї методи забрало б багато часу, оскільки не вдалося б уникнути мацерації верхньої кінцівки, потрібної для точних вимірів, як про те свідчить досвід Інституту судової медицини в Галле. Крім того, тлумачення цієї ознаки потребує глибшого вивчення, бо результати експертизи жертв з Бидґощі (Bydgoszcz, нім. Bromberg) свідчать, що подеколи епіфізарна лінія виділяється і після кальцифікації, навіть поза загальновизнаними нині віковими межами .

Тоді, коли виконувалася автопсія грудної й черевної порож­нин, увага зверталася на скостеніння гортані та кісткових хрящів, що звичайно відбувається близько 50 років або на п'ятому десятилітті життя. Встановлювались також патологічні ознаки старіння, такі, як надмірні атеросклеротичні відклади.

Встановлення віку жертв провадилося на всіх трьох ділянках, виходячи з описаних вище критеріїв. Експертиза переконливо показала, що жертви в окремих масових похованнях не склада­лися лише з молодих чи старих осіб. Навпаки, було встановлено, що в кожній могилі були тіла найрізноманітнішого віку, хоча переважали особи середнього віку. Результати дослідження подані нижче:

Ділянка І (Фруктовий сад)

Приблизний вік

Кількість жертв

20-30 років

274

30-40 років

3508

40-50 років та старші

827

Ділянка ІI (Цвинтар)

Приблизний вік

Кількість жертв

20-30 років

294

30-40 років

1436

40-50 років та старші

451

Ділянка ІII (Громадський парк)

Приблизний вік

Кількість жертв

20-30 років

58

30-40 років

1032

40-50 років та старші

88

Надійна оцінка віку інших трупів була неможливою. Частково це пов'язане зі значною втратою зубів за життя та великою кількістю протезів. Ні ті кілька зубів, що лишилися, ні дослідження кісткової системи не давали можливости встановити вік. Однак, в інших випадках зуби випали значною мірою в наслідок розвинутих посмертних змін у тілах жертв. Водночас у наслідок тих самих процесів нижньощелепний і скелетний суглоби відділилися, що також робило такі знахідки й визначення віку по них дуже ненадійними.

ВОГНЕПАЛЬНІ РАНИ І ПРИЧИНА СМЕРТИ

На всіх тілах, за кількома винятками, виявлено вогнепальні рани, завдані в задню поверхню шиї. Такі спостереження не можна було зробити на тілах у пізніх стадіях розкладу, що призвів до значного розпаду м'яких частин шиї, включно із зв'язковим апаратом шийного відділу хребта. Подеколи резуль­татом було відокремлення голови од тіла, коли витягали труп.

В усіх інших (численніших) випадках вогнепальні рани виявлялись досить стало, хоча часто й з труднощами. У наслідок посмертних змін часом було важко виявити вхідний отвір рани. Обережне зішкрябування мацерованого шару епідермісу, однак, приводило до виявлення одного чи більше подовжніх отворів ран, продовження яких у рановий канал можна було бачити при подальшому розтині.

Вхідні отвори на шкірі потилиці були круглі, овальні або часом щілиноподібні формою й мали діяметр, що рідко переви­щував 0,3-0,5 см. Розміщення їх свідчило, зокрема, про досить різноманітні обставини входу кулі, хоча слід додати, що знахідки, зроблені під час обстеження окремих масових поховань, також іноді виявляли чіткі відмінності. Вхідний отвір розміщувався здебільшого на 5 см нижче від зовнішнього потиличного виступу, як правило, трохи вбік від середини. В інших, досить частих випадках, однак, вхідний отвір містився на рівні другого чи третього остистих виростків. У деяких тілах куля влучала помітно нижче й була виявлена в четвертому, п'ятому чи навіть шостому шийних хребцях.

Здебільшого виявляли кілька вогнепальних ран: переважно дві, іноді - три, а в двох - чотири. Ці знахідки наведено в такій таблиці:

Ділянка І

Ділянка II

Ділянка III

По два постріли

3345

1889

1126

По три постріли

50

19

9

По чотири постріли

1

1

-

У переважній більшості всіх інших випадків, коли взагалі було можливо виявити вогнепальні рани, знаходили сліди одного пострілу. У зв'язку з цим треба, однак, завважити, що в багатьох випадках не мали змоги встановити, чи був зроблений другий або третій постріл. У кількох випадках стан м'яких частин шиї, що розкладалися, утруднював, а то й взагалі не давав можливости зробити певні висновки щодо цього.

Напрямок ранового каналу також свідчив про різноманітність обставин заподіяння рани. Огляд жертв з деяких масових могил, особливо з ділянки І, вказував, що напрямок пострілу був скісний - від вхідного отвору на шиї до потиличної кістки або потиличного отвору. На тілах з деяких інших могил нерідко можна було бачити картину, коли лінія пострілу йшла горизон­тально, що не дало змоги кулі досягти потиличної кістки чи порожнини черепа. Замість цього куля прошивала або роздроб­лювала задню поверхню дужок хребців у ділянці шиї та проникала між двома шийними хребцями, пройшовши крізь шийний відділ спинномозкового каналу.

Кулі, що були випущені в задню поверхню шиї і проникли в ділянку черепа, потрапляли туди або крізь потиличний отвір, або пробиваючи його задній край, де можна було знайти один чи навіть кілька уламків у формі півмісяця. Ці уламки харак­терно розсіювались по черепній порожнині. В інших випадках місце входу кулі в череп було на різній висоті над краєм потиличного отвору, здебільшого справа або зліва від серединної лінії. Кульовий отвір у зовнішній пластинці черепної кістки мав переважно правильну круглу форму, трохи більш як 6 мм у діяметрі. У ще інших випадках виявляли значно більші, непра­вильної форми отвори із зазубленими краями. Тоді дрібні олив'яні уламки кулі можна було бачити вздовж кісткових країв або розсіяними поблизу, а часом також спрямованими в зворотному напрямку в тканинах шиї. Вхідні розміри таких ран були більші за калібр кулі. Отже, у наслідок стискання поранююче знаряддя при зударі вибивало в кістці отвір, більший за свої власні розміри. Траплялися досить чіткі лійкоподібні виступи кісткового отвору, напрямлені до черепної порожнини, особливо у випадках вище­описаних рівних отворів у кістці діяметром близько 6 мм.

Подальший хід кульового каналу в черепній порожнині можна було простежити лише в кількох випадках. У наслідок розкладу мозок перебував у різних стадіях розм'якшення. Навіть коли він порівняно добре зберігся, зсихання й зморщування призводили до зміщення його в передню, задню частину чи в один з бічних відділів черепної порожнини.

У залишках мозку знайдено порівняно велику кількість олив'яних куль, але покритих знарядь не виявлено (кулі буде окремо розглянуто далі). Частина з них, крім того, перебувала в різних відділах черепа, а також в отворах, пробитих у кістці проти місця входу. Отже, в багатьох випадках була можливість точно встановити кінцевий пункт ранового каналу, а відповідно й лінії пострілу. Можна було бачити досить неоднорідну картину напрямків проходження куль, що утворювали прямі лінії від місця входу в шкірі чи кістці, надто в разі кількох вогнепальних ран. У таких випадках хоча б один постріл був спрямований угору під кутом, у напрямку до лобної кістки, точніше до її центру, або нерідко - до ділянки вінцевого шва. Як правило, спостерігалося більше чи менше відхилення вправо чи вліво, і кулі, що застрягли в склепінні черепа, були виявлені в бічних або верхніх відділах лобної кістки. Інша куля, яка проходила трохи позаду й застрягала, наприклад, прямо у вінцевому шві, лишала чіткі сліди олива, що відмічали точку зудару з внутрішньою пластиною кістки. У зовнішній пластині можна було бачити лійкоподібні отвори, або більш виражене роздроблення, часто без значного зміщення уламків наперед. Траплялися випадки просування кулі й значно глибше в черепній порожнині. Пройшовши задню частину черепної ями, куля пробивала правий чи лівий кам'янистий виросток, і її можна було виявити в кінці кісткового каналу завглибшки майже 2 см. В інших, хоча й порівняно рідкісних випадках, куля пробивала череп нижче від кам'янистого виростка й виходила в порожнину черепа, мусівши, таким чином, пройти тільки крізь задню частину мозкової ями, а часом і схил мозочка. Під час подальшого дослідження кулю знаходили в м'яких частинах перед кісткою. В одному випадку деформована олив'яна куля просунулась навіть далі, до задніх відділів верхньої щелепи. У цьому, як і в інших подібних випадках, напрямок проходження кулі був відносно горизонталь­ний і її просування супроводжувалося значними ушкодженнями основи черепа, особливо, коли куля входила через потиличний отвір, не зачіпаючи або тільки торкаючи кістку.

Типові вихідні отвори в кістці, надто в ділянці щільніших частин черепа, таких, як лобна чи тім'яна кістка, спостерігалися досить рідко. Коли м'які тканини передніх відділів голови лишалися цілими навколо таких вихідних отворів, майже завжди можна було побачити, що куля, пройшовши крізь кістку, застрягала в місці виходу під шкірою або в зовнішньому відтинку кісткового вихідного отвору, як правило, в результаті цього значно деформована, переважно сплющена. Часом вона лишалася в передніх відділах черепної порожнини, застрягаючи між твердою мозковою оболонкою і кісткою. Назовні шкіра, хоч і лишалася неушкодженою, проте, подеколи мала чітке червону­вате або брунатно-червоне забарвлення, різною мірою виявляючи поширений крововилив. Вихідні отвори в черепній кістці коли­вались як розмірами, так і формою. Деякі були завбільшки з копійку, тим часом як інші досягали 2,5 см діяметром. Більшість з них мали досить неправильну форму із зазублинами або оточувались гострокутніми уламками, напрямленими назовні. Більші, як і менші кісткові уламки виступали назовні, у багатьох випадках оточуючи краї по периферії.

Постріли в задню поверхню шиї, напрямлені в голову, часто лишали сліди на поверхні потиличної кістки. Це було особливо помітно, коли куля вдаряла в щільну ділянку, таку, як товстий виступ потиличної кістки або кістковий гребінь, що відходить од нього (linea nuchae suprema - верхня вийна лінія). У наслідок явно недостатньої пробивної сили, олив'яна куля була неспро­можна пробити ці товсті кісткові утворення й подеколи сплющувалась одразу ж на місці зудару, де й застрягала. У таких випадках чіткі сліди олива позначали зовнішню кісткову пла­стинку. Інші кулі, які явно натикались на вищезазначені тверді частини кістки трохи під кутом, ковзали по поверхні потилиці й зупинялися або в кінці короткого каналу під окістям, або в підшкірній жировій тканині, здебільшого на віддалі кількох сантиметрів від серединної лінії. Як характерну ознаку раптового відхилення їх од попереднього напрямку, можна було бачити бічне сплющування, особливо в ділянці переднього кінця кулі. Ще інші кулі розлітались на дрібні олив'яні уламки, що їх знаходили в скальпі в радіюсі 2,5 см.

У кількох випадках лінія пострілу була спрямована, як уже згадувалось, від задньої поверхні шиї не нагору до черепної порожнини, а радше майже горизонтально, у напрямку до спинномозкового каналу. Щодо цих ран шийного відділу спин­ного мозку дослідження напрямку просування кулі привело до таких спостережень. Залежно від положення точки входу, що містилася від другого до шостого остистого виростка, куля, яка мала здебільшого виразні брунатно-чорні кров'яні сліди, прохо­дила крізь задню частину відповідної дужки шийного хребця або між двома дужками й далі безпосередньо крізь спинномозковий канал. Ушкодження хребців супроводилося досить значним розтрощенням, хоч треба завважити, що вдавлені кісткові уламки в спинномозковому каналі переміщались на певну віддаль. В інших випадках було тільки поверхневе наскрізне ушкодження, як правило, по верхньому краю задньої частини дужки хребця. Ушкодження звичайно проходило по серединній лінії або не набагато відхилялося вбік від неї. І в цих випадках то тут, то там можна було знайти дрібні уламки кулі в ділянці ушкодження кістки. На протилежність до цього слідів покриття кулі ніде виявлено не було. Сам спинний мозок, як правило, розм'якшу­вався до аморфного стану в наслідок розкладу, тож простежити напрямок проходження кулі в ньому було неможливо. Дальший шлях її здебільшого встановити було важко, навіть коли, як було виявлено в кількох випадках, протилежна дужка хребця лиша­лася неушкодженою. Тоді було виразно видно кісткові уламки, що позастрягали трохи ближче до переду. Тут таки знаходили й сліди розтрощеної олив'яної кулі, а іноді й значно деформований залишок кулі чи її частину. В інших випадках куля, очевидно, проникала вперед або трохи вбік, пронизавши спинний мозок між двома шийними хребцями. У цьому місці виявлялися більш-менш виразні сліди крови у вигляді залишків по ходу руху кулі. Самих куль у таких випадках не знаходили, особливо коли вони зберігали ще достатню пробивну спроможність на цій глибині, завдяки, напевне, незначному опорові кістки (дужка хребця ледь зачеплена ззаду), щоб проникнути глибоко в передні ділянки шиї і, можливо, інколи - вийти назовні. У двох випадках була можливість без перешкод дослідити м'які тканини шиї, що порівняно добре збереглися. В наслідок розм'якшення й розкладу цих тканин виявлення з певністю вихідних отворів ран було неможливим. Спроби розтину ранових каналів у м'яких тканинах передніх відділів шиї також натрапляли на значні труднощі через розклад і зневоднення цих тканин і здебільшого були облишенені, як безнадійні. Проте в небагатьох випадках кілька вихідних отворів виявлено нижче від під'язикової кістки. В інших випадках куля минала спинномозковий канал без ушкодження шийного відділу спинного мозку.

Деякі випадки заслуговують на окрему згадку; серед них - два, коли голова жертви була прострілена справа наліво в ділянці скроні. В іншому випадку постріл був зроблений спереду, причому вхідний отвір містився посередині лобної кістки, а вихідний - зліва від потиличного отвору. Нарешті в ще одному випадку два вхідні отвори були посередині тім'я, а кулі застрягли в кам'янистих частинах.

У тому разі, коли куля зупинилась у мозку або пронизала його чи пройшла крізь верхню частину шийного відділу спинного мозку, смерть була спричинена паралічем мозку або життєвих центрів, особливо дихального центру, розташованого у верхній частині шийного відділу спинного мозку та суміжному довгастому мозку. Одначе, у певній кількості випадків параліч мозку напевне не наставав негайно, надто коли куля помітно відхилялася вбік, не ушкоджуючи стовбур мозку. Подібним чином, як ми спостерігали на одному жіночому трупі, фатальні ефекти були повністю відсутні, коли одна або навіть дві кулі рикошетували від кістки. Те саме стосується й випадків, коли кулі влучали низько в спинний мозок (приблизно від третього до шостого шийних хребців): тоді не могло бути непрямого ушкодження дихального центру або довгастого мозку. У таких жертв, однак, повинен був розвиватися повний параліч рук і ніг, треба також припустити, що після такого вогнепального поранення вони лишалися притомними. Неповний ефект вогнепальних ран у задній поверхні шиї може пояснити наявність слідів численних кількаразових пострілів. Відсутність такого повного ефекту напевно мала б бути поміченою після першого чи другого пострілу.

Крім вогнепальних ран, у багатьох випадках виявлено ознаки поранень у наслідок грубого фізичного насильства, що призводило до більш чи менш виражених переломів черепа. Це особливо стосується питання про те, чи вищеописані вогнепальні рани були безпосередньою причиною смерти. Спостерігалися численні випадки обмеженого брунатно-червоного забарвлення в черепній порожнині, що було розцінено як ознака прижиттєвої кровотечі й свідчило про перелом черепа ще за життя жертви. Ударів завдавали здебільшого збоку голови. Більша частина тім'яної, скронева, а подеколи і лобна кістка в таких випадках зазнавали поширених переломів; вони були розтрощені на численні уламки і, очевидно, вдавлювалися всередину знову і знову. Ділянки цих уламчастих та вдавлених переломів мали звичайно розміри з долоню й були овальними або невизначеними за формою. У значній кількості випадків виявлено виразно окреслені переломи, що свідчили про удар важким предметом овальної або круглої форми, подібним до кольби. У цих випадках форма перелому вказувала, як правило, на грубий удар, завданий зі значною силою.

В одному випадку характерне зміщення уламків та мінливі контури уламчастого перелому черепа свідчили про те, що грубі удари в голову завдавали двічі. У другому випадку виявлено інший перелом черепа округло-овальної форми з дещо зазубленим краєм, від якого в горизонтальному напрямку відходив до переду великий уламок, перетинаючи межі лобно-тім'яної ділянки. З картини перелому було зроблено висновок про застосування в даному разі важкої палиці чи чогось подібного. Окрім цих важких ушкоджень черепа, у багатьох випадках виявлено численні, різною мірою зяючі, переломи черепа - як склепіння, так і основи.

В інших випадках розтрощеними були лицеві кістки, що часто виявлялося в поширеному роздробленні та уламкотворенні в носових кістках, верхній щелепі, а іноді і в нижній. Ретельніше дослідження навколишніх м'яких частин і тут виявляло харак­терне забарвлення від слідів крововиливу. В усіх таких випадках важкі уламчасті переломи повинні були призвести до значних ушкоджень мозку та внутрішньомозкової кровотечі, тож причи­ною смерти тут слід уважати не постріли в задню поверхню шиї, а параліч мозку в наслідок сильних ударів по черепу. Розміщення й напрямок переломів черепа в бічних і лобній ділянках свідчать про те, що жертви лежали на землі з головою повернутою набік, або горілиць.

Наступна таблиця показує число жертв, у яких виявлено уламчасті переломи черепа:

Ділянка І (Сад) з 5644 тіл 268 - 4,7%

Ділянка II (Цвинтар) з 2408 тіл 78 - 33%

Ділянка III (Громадський парк) з 1383 тіл 49 - 3,5%

У деякій частині випадків низьких вогнепальних ран шиї, описаних вище, уламчастих переломів черепа не було. Інше обстеження в цих випадках також не дало змоги зробити чітких висновків щодо причини смерти. Будь-яка з цих жертв могла зійти кров'ю внаслідок проникаючого поранення кровоносних судин шиї або горла. Це, однак, не можна було довести через розклад тіл, особливо беручи на увагу, що з тих самих причин точне дослідження кровоносних судин шиї з метою виявлення вогнепального ушкодження було неможливе. Проте подібна причина смерти величезної кількости людей навряд чи може бути приписана дрібнокаліберній кулі з явно незначною швидкістю. Отже, лишається слушним твердження, що в низці таких випадків швидка смерть не могла настати в наслідок низького вогнепального поранення шийного відділу спинного мозку. У двох таких випадках розтини стравоходу й ретельне дослідження горла виявили наявність густої глини, що проникла до середини стравоходу та грушоподібних кишень. Ці знахідки незаперечно свідчать про той факт, що життєві функції, а саме ковтальний механізм, лишилися неушкодженими в двох жертв. Вони були ще живі в той час, коли відбувся близький контакт з масою ґрунту, який потім проник у стравохід на певну глибину завдяки неушкодженій ковтальній функції. Двоє вимогливих експертів незалежно один від одного - проф. Оршош (Orsos) з Будапешту та проф. Малінін на основі вивчення даних судово-медичної експертизи й кримінологічного розслідування дійшли висновку, що в поранених жертв, імовірно, у наслідок низьких вогнепальних ран шийного відділу спинного мозку розвинувся млявий параліч кінцівок, так звана квадриплегія, але в подаль­шому вони були поховані живими. Очевидною причиною смерти в обох цих випадках була асфіксія.

КУЛІ Й ДОКАЗИ СТРІЛЬБИ З БЛИЗЬКОЇ ВІДСТАНІ

На основі вигляду кульових отворів у склепінні черепа встановлено, що калібр куль був менший за 6 мм. За рідкісними винятками кульові отвори характеризувалися значним уламкотворенням. Цей висновок великою мірою підтверджується різноманітними важливими доказами. Передусім, не зважаючи на значну деформацію деяких куль, знайдених у черепній порожнині, основа їх збереглася дуже добре через те, що ці знаряддя стискалися від верхівки до основи, набираючи більш чи менш грибоподібної форми. Отже, основа куль була дуже мало або майже зовсім не деформована. Як правило, основа куль мала діяметр 5 мм. У кількох випадках, крім того, в м'яких тканинах шиї було знайдено зовсім непошкоджені знаряддя, які, очевидно, в наслідок недостатньої пробивної спроможности та малого порохового заряду не проникли в тіло досить глибоко й навіть не досягли кістки, тож повністю зберегли свою попередню форму й лишились незміненими. В одному такому випадку куля була знайдена застряглою в шкірі, що дало можливість виявити це непошкоджене знаряддя під час зовнішнього огляду шиї.

Ґрунтуючись на цьому та інших випадках, можна було дійти висновку, що застосовувались олив'яні кулі без покриття калібру 22. Вони були завдовжки 1,5 см і характерно звужувались до основи (до діяметра 5 мм) - тієї частини, що була втиснута в гільзу. На поверхні кулі були нанесені три тонкі кільцеві борозенки. Отже, ми мали справу з дрібнокаліберними, або так званими довгоцівковими, кулями. На знаряддях, виключно з деформованими, можна було розрізнити сліди нарізних борозенок із закрутом направо. На кожному з непошкоджених знарядь, про які йшлося вище, можна було розрізнити чотири такі борозенки, частково слабо виражені. Ширина їх становила 1,7-1,8 мм. Отже, застосовувалась вогнепальна зброя з нарізною цівкою.

При порівнянні знайдених у черепній порожнині деформова­них куль з непошкодженими було виявлено, що вага їх трохи коливалась у межах 2,5-2,52 г - це можна пояснити втратою дрібних металевих уламків. Нарешті, між частинами одягу й тілами в масових могилах у саду знайдено кілька цілих набоїв і гільз. Це були олив'яні кулі вищезазначеного калібру в лятунних гільзах 1,5 см завдовжки, поверхня яких мала сірувато-чорний або чорний колір. Ретельним зчищуванням можна було відновити яскравий блиск лятуні. Темний шар окислів з'явився в наслідок дії жирових складників рідких продуктів розкладу тіл. Як уже було пояснено вище, у випадку олив'яних куль, знайдених у тілах, ці повністю збережені набої виявились у такому самому доброму стані, як і згадані куль. На гільзах не було жадних позначок про місце виробництва, які б могли допомогти встано­вити точне походження цих боєприпасів. Розкриваючи й опорож­нюючи ці набої, усередині знаходили жовтувато-зелений пластівкуватий порошок. Тобто перед нами був різновид димного чорного пороху.

Тільки раз, у масовому похованні на ділянці II (Цвинтар), була знайдена порожня гільза завдовжки 3,8 см та діяметром отвору 0,8 см. На основі гільзи лишилося чітке вдавлення від бойка. На зовнішньому кільці основи була виявлена позначка «ТЗЗ». Гільза мала в основному чорнувате забарвлення, а після ретельного очищування набрала ясного лятунного блиску. Ця гільза явно була від російського армійського пістолета Одначе, під час обстеження вогнепальних ран на трупах з цієї могили відповідних куль знайдено не було. Наскільки в даному разі могли взагалі зберегтися поранюючі знаряддя, усі вони належали до дрібнокаліберного типу, описаного вище. Більше ніяких висновків з цієї єдиної знахідки не могло бути.

Істотне значення мало питання про віддаль, з якої робили постріли в задню поверхню шиї. Особливу увагу приділяли ознакам пострілів з близької відстані, наскільки це було можливо з огляду на розклад тіл. Однак, вирішення цього питання натрапляло на певні труднощі, бо тільки в небагатьох випадках удалося виявити сліди проходження кулі крізь одяг, зокрема крізь задню поверхню коміра. Переважно це стосувалося низьких вогнепальних ран поверхні шиї або шийного відділу спинного мозку, коли неодноразово виявлялися отвори від кулі в комірі піджака, а в кількох випадках - і сорочки. Інтенсивне прося­кання масами змиленого жиру створило значні труднощі для виявлення кіптяви або часток пороху, особливо коли зважити, що з незалежних причин загальноприйнята хемічна або спектроскопічна аналіза була недоступна. У кількох пошкоджених комірах у прохідному світлі могла бути виявлена більш-менш чітка зона чорного осаду, яка оточувала кульові отвори, що могло свідчити про залишки пороху.

Навпаки, ознаки стрільби з близької відстані у формі характерного почорніння від твердої кіптяви, що проникла в шкіру, без перешкод могли бути виявлені в значній кількості випадків кульових отворів у тканинах шиї. Не зважаючи на посмертні зміни, такі вінці кіптяви можна було бачити доволі стало після ретельного знищування епідермісу. Вони мали один, два, іноді до трьох сантиметрів у діяметрі й становили виразний контраст із сіро-білим кольором шкіри. Проте обриси зовнішнього краю здебільшого були розпливчасті. Крім того, поблизу кульових отворів у шиї все ще можна було знайти явні сліди порохових часточок. Вони утворювали кільце радіюсом приблизно 1,5 см навколо вінця, у якому можна було розрізнити кілька малопомітних точкоподібних чорних часточок. Ні слідів опіків від, наприклад, цівкового полум'я зброї, ні висохлих вінців виявлено не було.

На початкових відтинках кульового каналу, однак, зі значною частотою виявлялося почорніння м'яких тканин. Часом таке почорніння створювало враження кишень кіптяви. У разі вогнепальних ран у верхніх відділах шиї, особливо біля потиличного виступу, чорне нашарування можна було простежити в м'яких тканинах аж до вхідного отвору в кістку, якщо такий існував. В інших випадках, хоч і менш помітне, чорне нашарування від твердої спресованої кіптяви можна було бачити на обідку кульової пробоїни, а також, у рідкісних випадках, на лійкоподібному отворі в черепну порожнину, як і на твердій мозковій оболонці. Отже, ознаки відносно й абсолютно короткої відстані пострілів (стрільба впритул) були встановлені. Одначе, вдавлення від цівки навколо вхідних отворів виявлені не були. А проте відсутність їх не може розцінюватись як зворотний доказ стрільби впритул, тому що в наслідок мацерації шкіри такі сліди могли бути змазані.

При проведенні диференційної діягностики в деяких з вище-наведених випадків не можна, звичайно, забувати про можливість рикошетів куль, оскільки, будучи непокритими, як уже раніше підкреслювалось, вони зазнавали значно! деформації, зударяючись з кісткою та пробиваючи її. Те саме стосується й сірувато-чорних відкладень чи забарвлення навколо застряглих у м'яких тканинах куль, особливо тоді, коли поранюючі знаряддя ковзали по зовнішній поверхні черепної кістки. Згадані ефекти мають розцінюватись не як ознаки пострілів з близької відстані, а як сліди олива, що рикошетувало чи відкололось і перетворилось під час розкладу тіла в чорний сульфід олива (PbS). Згадані перед цим знахідки, зокрема на поверхні шкіри та в зовнішніх ділянках ранового каналу, є, проте, досить надійними доказами наявности залишків пороху - тобто пострілів зблизька - і, тим самим, того факту, що у випадках пострілів у задню поверхню шиї відстань від цівки зброї до поверхні шкіри мала бути дуже незначною. У тих неґативних випадках, тобто тоді, коли чітких і переконливих доказів стрільби впритул виявлено не було, слід брати під увагу змішування чи стирання ознак у наслідок посмертних змін. Тому в значній кількості випадків постріли зблизька, імовірно, виявлялися непідтвердженими. Відкладення сажі могли зникнути, наприклад, у наслідок дії рідких продуктів розкладу, відокремлення мацерованого епідермісу тощо.

МЕТОДИ Й МІСЦЕ СТРАТИ

Привертала увагу однотипність вогнепальних ран на задній поверхні шиї, виявлена при тривалому розслідуванні. За винятком кількох випадків можна виділити дві групи поранень. Одну групу становлять явні рани голови, при чому треба додати, що лінія пострілу вела від потилиці вгору (звичайно під кутом 30-45 градусів), при умові вертикального положення голови. Тут можна вирізнити дві підгрупи: а) постріли в потиличний отвір та безпосередньо коло нього; б) постріли в потиличний виступ (ці підгрупи особливо виділялись на ділянці II в різних могилах). Друга група складається з випадків ран шийного відділу спинного мозку, особливо численних і сталих у деяких масових похованнях на ділянці І (Сад). Тоді лінія пострілу найчастіше була горизонтальна.

З цих спостережень випливає, що стрільба виконувалась досвідченими руками, а також з певною одноманітністю. Беручи під увагу, що дрібнокаліберні боєприпаси й зброя не були замінені на більш відповідні, недостатня для того, щоб пробити черепну кістку, сила куль явно потребувала особливої техніки.

Зброя, з якої велася стрільба, не могла бути досліджена. Тільки на основі знахідок добре збережених куль можна встановити, що це була вогнепальна зброя з нарізною цівкою з чотирма борозенками з невеликим закрутом управо. Закордонні представники часто ставили питання, чи це були пістолети, а чи дрібнокаліберні ґвинтівки. Той факт, що на більшості тіл на задній поверхні шиї виявлено декілька ран, свідчить про використання багатозарядного пістолета, при чому треба завва­жити, що кульові отвори часто лежали близько один до одного та що майже завжди лінія пострілу була спрямована від шиї вперед, у напрямку сагітального шва.

Інше питання, що постало в ході розслідування, торкалося лежачого чи стоячого положення жертв у момент пострілу. З огляду на переважний напрямок лінії пострілу як у випадках ран голови, так і шийного відділу спинного мозку, імовірність лежачого положення може бути абсолютно виключена. Ознаки стрільби впритул свідчать про те, що зброя була або притиснута до шкіри шиї, або перебувала дуже близько до її поверхні. Крім того, цівка у випадках ран голови була наставлена догори під кутом, а у випадках ран шийного відділу спинного мозку - перебувала в горизонтальному положенні. Якби жертви лежали, то довелося б припустити, що кати тримали зброю у вкрай неприродному положенні. Тому це припущення було відкинуто. Тільки в одному випадку подвійного пострілу в тім'я, коли лінія його йшла майже вертикально, у напрямку до основи черепа (кулі були в кам'янистих частинах), можна припустити лежаче положення. Найпростіше пояснити це як виняток. Однак, таке припущення виглядає досить сумнівним, якщо не неможливим, у випадку двох строго горизонтальних пострілів у голову. Стосовно до пострілу в лоба (від центру лобної кістки наліво до заднього відділу черепа) припущення про лежаче положення навряд чи може бути виправданим, бо із загальної картини пробоїн черепа випливає, що цей постріл зроблено першим. Напрямок його був діягональний і йшов догори до заднього відділу голови, а це свідчить на користь того, що голова була трохи нахилена, хоча й не виключено, що жертва перебувала в напівзігнутому положенні. Другий виявлений постріл у череп (від правого соскоподібного виростка догори під кутом до лівої кам'янистої частини) був явно зроблений пізніше в тіло, що лежало на лівому боці.

Вищенаведені міркування стосуються тільки дуже небагатьох окремих випадків. При підсумковій аналізі найбільш імовірним виглядає припущення, що переважна більшість жертв була застрелена в стоячому положенні. Отже, з цього випливає, що як рани голови, так і шийного відділу спинного мозку завдавали за тих самих обставин, хоча зброю в одних випадках тримали під кутом догори, а в інших - горизонтально. Повторні постріли в ту саму жертву, рани на якій у багатьох випадках розміщувалися близько одна від одної, свідчать про те, що приречених, імовірно, тримали за плече, і таким чином не давали їм упасти або сповзти набік, доки не було зроблено другого, третього чи навіть четвертого пострілу.

Щож до місця розстрілів, то розслідування на всіх трьох ділянках переконало нас, що навряд чи страти масово відбувалися біля або навіть у самих масових могилах, оскільки кількість знайдених поблизу гільз незначна. Навпаки, невелика кількість їх та навколишні умови (розташування в околицях міста) роблять таке припущення вкрай малоймовірним. Проте зовсім не виклю­чено, що окремі розстріли відбувалися й відкрито, особливо на ділянці І (Сад). Кілька тіл, наприклад, були знайдені поверх горішнього шару одягу в деяких з масових могил - знахідка, що значно вирізнялась з-посеред інших та давала підстави припустити, що ці дві жертви були застрелені одразу ж після використання їх для допомоги в транспортуванні тіл до могил. Отже, найімовірніше, що розстріли, як указують і свідчення українського населення, переважно відбувалися у в'язниці.

Обговорення слідів куль на деревах на всіх трьох ділянках або ознак рикошетів виглядає зайвим, бо результати розслідування показали, що в переважній більшості випадків кулі застрягали в тілах жертв через недостатню пробивну силу дрібнокаліберних боєприпасів, у наслідок чого ледве чи можна очікувати виявлення слідів від куль поблизу жертв.

ПУТА І КЛЯПИ

У той час, коли більшість жертв-жінок не були зв'язані, майже всі чоловічі трупи знайдені зі зв'язаними руками, а в кількох випадках - і ногами. У разі, коли пут на руках не було, звичайно спостерігалися значні посмертні зміни, що призвели до втрати кісток зап'ястка чи всієї руки. Очевидним поясненням тоді може бути сповзання пут з трупа. Як правило, руки або кисті були зв'язані за спиною.

Однаковий спосіб зв'язування виявлявся з певною одно­манітністю при кількох тисячах обстежень; пута накладали надзвичайно туго, так що мотузка лишала глибокі сліди в м'яких тканинах зап'ястка. Весь вигляд пут свідчить про те, що процедуру виконував досвідчений персонал. При накладанні цих пут уживали подвійну мотузку діяметром від 5 до 6 мм, явно зроблену з досить грубої конопляної линви промислового вироб­ництва. Довжина коливалась від 1,2 до 1,3 м.

Метода зв'язування полягала в подвійному обкручуванні мотузки навколо кожного зап'ястка. Кінці мотузки зв'язували вузлом у щілині між кистями так, щоб один кінець туго охоплював першу петлю мотузки спереду, а другий проводився ззаду між передпліччями, закінчуючись у кінці подвійним вузлом. Попередньо мотузку зав'язували навколо кожного зап'ястка, відокремлюючи тим самим руки одну від другої. Тож кожна кисть була більш чи менш охоплена половиною подвійної петлі, що в результаті робило неможливим для жертв вивільнити руки. Отже, застосована тут метода зв'язування певною мірою відрізняється од виявленої в Катині.

У кількох випадках жертви були знайдені зв'язаними за лікті або верхню частину передпліч, а саме: один раз на ділянці І (Сад), чотири рази на ділянці II (Цвинтар) та двічі на ділянці III (Громадський парк). Пута робили з такого самого типу подвійної конопляної линви, проте потребували її більше, щоб накласти за спиною в такий спосіб, аби мотузка обкручувала лікті три чи чотири рази й тоді зв'язувалася вузлом. В єдиному випадку в Саду лікті були стягнуті разом дуже туго, так що між ними лишився тільки дуже незначний проміжок. Це був випадок чоловіка з давньою ампутацією руки, згадуваний уже раніше у зв'язку з питанням розпізнавання тіл. Зв'язати йому кисті було відповідно неможливо. Щож до випадків на ділянках II та III, то пута на ліктях виявлені на жертвах, зв'язаних також і за кисті, при чому ці пута були трохи вільніші. Відстань між ліктями становила до ЗО см. Причину такого подвійного зв'язування встановити не вдалося.

Крім пут на руках, у кількох випадках було виявлено пута на ногах: 8 на ділянці II та 2 на ділянці III. Описаний вище тип мотузки вживали і тут. Мотузку обкручували навколо гомілок одразу ж над щиколодками поверх штанів. Линва охоплювала однією петлею кожну гомілку й закріплювалася тугим вузлом. У кожному випадку пута на ноги накладалися так, що вони могли розсуватися на відстань 25-30 см. Отже, жертви могли робити малі кроки. Зв'язані ноги було виявлено переважно в молодих чоловіків, які, очевидно, розглядались як можливі втікачі

На ділянці II було знайдено два чоловічих тіла з петлею на шиї, зробленою з такої самої подвійної конопляної мотузки, що й пута Це були одиночні зашморги, затягнуті туго навколо шиї, звідки вільно звисав довгий кінець. Отже, це явно були удавки. А проте їх напевно не використовували для вбивства цих чоловіків, оскільки обидва вони, як було пізніше встановлено, мали такі самі фатальні рани на задній поверхні шиї, як і інші жертви. Подібно до цього на деяких тілах у тому ж місці знайдено й інші задушуючі пристосування, зроблені з туго скрученої хустки чи шалю, що так само тісно обгортали шию. І тут був залишений вільний кінець, зручний для затягування удавки. Оскільки ці жертви також убиті пострілами в задню поверхню шиї, скидається на те, що удавки були надіті для іншої мети. Найімовірнішим виглядає припущення, що періодичним придушуванням жертв через стискання горла досягалося заглушування криків. На користь такого припущення свідчать, крім того, знайдені кляпи, наявність яких беззаперечно доведена в трьох випадках. Кляпи зі згорнутої тканини були запхані глибоко в рота та в горло. Ці три жертви також мали типові фатальні вогнепальні рани на задній поверхні шиї, з чого можна зробити висновок, що кляпи використані не для вбивства, а просто щоб заглушити їхні крики. Можна також припустити, що задушуючі пристосування вжиті в кількох інших випадках, які, однак, не було виявлено через брак часу, потрібного для ретельного обстеження горла всіх трупів.

Наведеш дані дають змогу дійти висновку, що ці методи, застосовані перед розстрілом, завдавали значних страждань жертвам.

ВСТАНОВЛЕННЯ ЧАСУ СМЕРТИ

Питання щодо проміжку часу, який минув від страти жертв на всіх трьох ділянках до виявлення їх, потребує спеціяльного розгляду. Це переважно проблема тлумачення судово-медичних та кримінологічних знахідок, на основі яких можна було б установити час смерти.

Цю проблему належить розглядати передусім у контексті часу, потрібного для досягнення тілами стадії розкладу, у якій їх було виявлено. Як уже зазначалося, посмертні зміни склада­лися з гнилісної мацерації, муміфікації, утворення жировоску та вираженого зневоднення в процесі автолітичного розм'якшування в різних сполученнях та стадіях. Ці процеси, без сумніву, змішані в місцях знахідок, набирали різноманітних форм, хоча подекуди і були відзначені певні комбінації. У цьому пляні найбільшої уваги заслуговувало досить виражене нагромадження жировоску, значні кількості якого знаходили в глибоких бічних ділянках могильних ям.

Тут неможливо точно розрахувати час, потрібний, щоб розвинулися ці процеси, бо на них впливали, як уже зазначалося, найрізноманітніші чинники. У небагатьох випадках, які можна порівнювати з даним і які описані в літературі, названі процеси, безперечно, постійно зазнавали впливу певних чинників, не виявлених у Вінниці. Передусім, якби ми взяли випадки вираженого розкладу м'яких тканин та більш-менш характерний вигляд окремих трупів, знайдених у великій кількості в горішніх шарах поверх масових поховань на ділянці II, ми мусіли б покладатися в кращому разі на порівняльну аналізу. Щоб тіла з ділянки II, поховані у відносно дрібнозернистому, пухкому й поруватому ґрунті, досягли такої стадії розкладу, мало б минути не менш як чотири-п'ять років. Отже, викопування масових могил, поверх яких, явно задля маскування, пізніше кинули окремі трупи, належить відсунути назад на відповідний проміжок часу.

З усіх посмертних явищ на найбільшу увагу як феномен, що дає найціннішу інформацію для встановлення часу смерти, заслуговує утворення жировоску. Багатий судово-медичний досвід свідчить, що перші, хоч і незначні, сліди жировоску з'являються мінімум через два з половиною місяці. При цьому процеси жирової деґенерації та омилювання поступово розвиваються в напрямку від зовнішніх частин тіла до середини. М'які частини обличчя зі своїм порівняно незначним м'язовим апаратом зазна­ють цих змін значно пізніше, при чому м'язи обличчя ушкоджу­ються приблизно через рік.

Однак, треба підкреслити: обмежує застосування цього досвіду в даному разі те, що наведені спостереження були зроблені по окремих тілах, які перебували у воді, тобто в умовах, не відповідних тим, що спостерігалися у Вінниці. Відмінність, а певною мірою і унікальність вінницької ситуації, полягала в близькому розміщенні й стисканні докупи великої маси трупів у глибоких могилах, що в наслідок дуже глибокого залягання ґрунтових вод були досить далеко від будь-якого джерела води. Водночас спостерігався надзвичайно високий тиск - як мінімум 5000 кг/м на верхній шар трупів, що в процесі автолізу й утворення рідких продуктів розкладу повинно було значною мірою витискати назовні рідину, утворену в наслідок хемічних реакцій. Нарешті, мало велике значення, безперечно, те, що масові могили були в районі залягання лесів, які через свій особливо дрібнозернистий склад значно обмежували проникання повітря в шари ґрунту. Зазначені чинники, у сукупності зі знахідками під час розкопок у Вінниці, дають тривкі підстави для того, щоб уважати дуже ймовірною істотну затримку в розвиткові посмер­тних змін, особливо утворення жировоску, порівняно з вищена-веденими окремими спостереженнями, а це, своєю чергою, потребує певної корекції в оцінці часу смерти.

Лише дуже нечисленні, хоч і досить важливі дослідження з минулого досвіду можуть бути з певними застереженнями використані при обстеженні таких масових поховань. Сюди належить, поперше, дослідження масових поховань у Парижі, проведені наприкінці XVIII та в середині XIX століть, і, подруге, спостереження, зроблені в Катині в недавньому минулому.

Спостереження, здійснені в Парижі, стосуються масових поховань, зроблених частково в дерев'яних трунах, а частково виконаних складанням трупів разом у глибоких ямах бік у бік рядами та шарами один поверх другого Масові поховання, частина з яких досягала величезних розмірів, були розкриті через п'ять чи шість років. Виявлено як деструктивні, так і консервуючі посмертні зміни в найрізноманітніших сполученнях і стадіях. Крім вираженої скелетизації, було знайдено ознаки зневоднення та муміфікації у верхніх шарах. У глибоких шарах тіла перетворились на жировіск, при чому слід додати, що найнижчі тіла мали найбільше нагромадження жировоску, явно зазнавши такого перетворення першими. Ці докладні спостереження частково дуже нагадують знахідки у Вінниці, тож проміжок часу (п'ять-шість років) може бути з певністю взятий для порівняльних цілей.

Спостереження стосовно цих масових поховань тим більш заслуговують на увагу, що ґрунт там, так само пухкий за консистенцією, у міру просякання продуктами розпаду тіл дедалі більше втрачав здатність сприяти дальшому розкладу й нарешті став неспроможним убирати витиснуту трупну рідину та її домішки. Отже, це спричинилося до нагромадження жировоску . в щораз більших кількостях без наявности ґрунтових вод - процес, що певною мірою може бути прирівняний до умов у Вінниці, особливо на ділянці I.

Інша надзвичайно важлива можливість порівняння відкривається, коли розглянути результати розслідування в Катині, оскільки там також ішлося про виявлення тіл у масових похованнях недавнього минулого, під час обстеження яких особлива увага зверталася на стан ґрунту. Як і у Вінниці, тіла в Катині були поховані не в трунах, а одягнуті трупи звалювали один на одного в багато шарів. В обох місцях тіла зазнавали значного тиску від землі зверху. І нарешті, у Катині жертви загинули від тієї самої причини, а саме від пострілу в задню поверхню шиї, що й у Вінниці, тому інфекція або тліючий хворобливий процес не могли відіграти ролі специфічного чинника, що впливав на розвинення посмертних проявів.

Навколишні умови в цих двох місцях відрізняються переважно складом ґрунту. Масові поховання Катині виявлені у піщаному ґрунті, у якому тіла перебували в ґрунтовій воді під час великих опадів або відлиги навесні та восени. Увесь інший час вони лишалися переважно сухими в наслідок значної поруватости піску. Під час розслідування рівень ґрунтових вод був високий. Однак, у Вінниці масові поховання розташовані в грубому лесовому шарі, що змішувався з піском лише в небагатьох місцях. Водоносний шар залягав тут набагато нижче дна могил, тож вода не могла досягти тіл після дощів чи танення снігу. Більша здатність до просякання і вбирання рідини дрібнозернистого лесового ґрунту, проте, певною мірою перешкоджала видаленню продуктів розкладу крізь дно та стінки могил. Крім того, були відмінності в розмірах і глибині масових поховань. У Катині вони істотно більші, і відповідно містили більше трупів. Проте глибина поховань там менша. Горішній шар тіл був закопаний на глибині 13 м, тоді як у Вінниці верхні тіла, за рідкісними винятками, виявлені на глибині 2-2,3 м. Глибина масових поховань у Катині коливалась від 1,85 до 3,3 м, тим часом як у Вінниці - від 3 до 3,8 м. У наслідок такої відмінности спостерігався неоднаковий тиск від наваленої зверху землі. У Катині він становив близько 3000 кг/м , а у Вінниці - не менш як 5000 кг/м на верхній шар тіл.

Ці відносні відмінності повинні враховуватись при порівнянні процесів розкладу тіл для встановлення часу смерти у випадку Вінниці. Навіть якщо первинна стадія розкладу, обумовлена мікрофлорою та автолізом, проходила зовсім незалежно від ґрунту чи стану водоносного горизонту, то вторинна фаза наступних посмертних змін, без сумніву, зазнавала впливу названих чинників. Це означало, що після вираженого розвод-нення органічних речовин рух їх з масових могил залежав від різноманітних умов, пов'язаних з типом ґрунту. А проте можна певною мірою прийняти твердження про паралельність процесів у Катині й Вінниці, оскільки в обох місцях первинний процес гнилісного розкладу, досягнувши більш-менш вираженої інтенсивности, явно давно згас у наслідок значного тиску землі й відгородження од доступу повітря. Вторинні процеси консер­вації, особливо нагромадження жировоску, зазнавали значного впливу - на додачу до обмеженого доступу повітря - від високого рівня ґрунтових вод у Катині, тим часом як у Вінниці важливу щодо цього ролю відігравало обмежене виведення рідких продуктів розкладу трупів (у наслідок значно вищої капілярности лесового ґрунту).

Кінцеві результати в обох випадках дають змогу певною мірою провести порівняння. При всіх можливих застереженнях не викликає, однак, сумніву, що у Вінниці процес явно зайшов значно далі й був більш виражений, ніж у Катині. У Катині утворення жировоску заторкнуло лише підшкірну жирову тка­нину, тоді як скелетні м'язи на більшому протязі мали блідий тілесно-рожевий колір на тлі відчутної втрати пружности й чергувалися з білими частками жировоску лише в сполучній тканині фасціяльних перетинок. Повного перетворення всіх м'яких тканин кінцівок на жировіск, таким чином, ще ніде не настало . Однак, у Вінниці перетворення всіх м'яких частин на зрізі периферійних кінцівок (передпліччя, гомілка) спостерігалося, хоч і не постійно, але напевно в значній кількості випадків. Вигляд внутрішніх органів при розтинах у Вінниці також свідчив про пізні стадії розкладу, на відміну од знахідок у Катині. У Вінниці, наприклад, вміст жовчного міхура, косу, надниркові залози, як і відмінність між коровим і мозковим шаром нирки майже в усіх випадках розрізнити не вдалося, тим часом як у Катині все ще можна було бачити всі структурні особливості зазначених органів.

На підставі наведених різноманітних доказів, кожен з яких ґрунтується на спостереженнях, зроблених кількома судово-ме­дичними експертами незалежно один від одного, неминуче можна дійти висновку, що смерть вінницьких жертв треба віднести до значно ранішого часу, ніж катинських. Було встановлено, що розстріли в Катині відбувалися протягом березня, квітня й травня 1940 р. Отже, ґрунтуючись на вищеназваних знахідках розслідування та висновках з них, час розстрілів слід віднести до періоду перед 1940 р. У зв'язку з дуже сильним стисканням тіл у Вінниці й значною глибиною, на якій майже всі вони були поховані, без сумніву, треба очікувати й відносного сповільнення прогресування посмертних змін у вторинній стадії розкладу. Відповідно й очевидна, якщо не вражаюча, відмінність у посмер­тному перетворенні тіл, яка обговорювалась вище. Вона аж ніяк не виключає можливости того, що тіла у Вінниці зазнавали впливу процесів розкладу на один-два роки довше, ніж у Катині. Так само і порівняно добра збереженість частин одягу, виявленого в масових могилах у Вінниці, що викликало зацікавлення в деяких спостерігачів, жодною мірою не суперечить наведеним міркуванням та висновкам. У зв'язку з цим слід узяти під увагу, що шар одягу поверх купи трупів, який через свій особливо добре збережений стан був відокремлений переважно з метою розпізнавання, зазнавав дії продуктів розкладу тіл значно менше, ніж частини одягу на самих трупах. Із знаного досвіду обстеження могил та інших місць виявлення трупів відомо, врешті, що тканина в земляних могилах може зберігати свою структуру й міцність упродовж кількох років.

При встановленні часу смерти заслуговує також на увагу дослідження росту високих кущів над різними масовими похованнями на ділянках II і III, проведене з допомогою консультацій ці зарості складалися з пагонів семи - та восьмирічної ліщини, дубу та глоду, пересаджених на другому чи третьому році.

Такого ж висновку дійшли і при дослідженні коріння, яке подекуди повростало в землю над могилами від довколишніх старших дерев.

Отже, усі судово-медичні та інші знахідки вказують, що смерть настала за п'ять чи шість років перед розкопами влітку 1943 р. Таким чином, це повністю узгоджується з наступними результа­тами розслідування, яке шляхом опитування свідків дало мож­ливість уточнити зовнішні обставини розстрілів у Вінниці. З результатів опитування випливало, що арешти відбувалися від жовтня 1937 до травня 1938 p., а це, крім усього іншого, було підтверджено значною кількістю ордерів НКВС на арешт та трус, знайдених у масових похованнях. Окрім того, від осени 1937 р. до початку 1939 р. неодноразово бачили, як копали ці масові могили.

На основі всіх цих знахідок ми можемо дійти висновку, що розстріли та поховання жертв мали місце приблизно 5 років тому - тобто в 1938 p., а можливо, й ще раніше, наприкінці 1937 р.

ПІДСУМКИ

1. Раннього літа 1943 р. у Вінниці (Україна) було виявлено три ділянки масових поховань. За час від червня до вересня виявлено всього 9432 тіла. З них 169 трупів були жіночі.

2. Розподіл тіл на цих трьох ділянках такий: на ділянці І (Сад) знайдено 5644 тіла, включно з 53 жіночими; на ділянці II (Цвинтар) - 2405 тіл, включно з 85 жіночими; на ділянці III (Громадський парк) - 1383 тіла, включаючи 31 жіноче.

Розкопи були припинені, коли ділянка III лишалася не до кінця обстеженою через її великі розміри, тож цілком імовірно, що в майбутньому будуть виявлені ще й інші поховання.

3. На основі характерних фізичних ознак, міток на одязі та знайдених документів виявилось можливим розпізнати 679 жертв (7,2 % від загального числа). Це були особи з місцевого українського населення, переважно селяни. Одяг нерозпізнаних жертв також свідчив про належність до цієї ж таки соціяльної верстви.

4. Чоловічі тіла належали переважно особам середнього віку й усі були відповідно одягнені. 49 з 169 жіночих трупів знайдені повністю голими. Це переважно жінки молодшого й середнього віку, тоді як відповідно одягнені тіла належали старшим жінкам.

5. За кількома винятками на тілах на задній поверхні шиї були знайдені вогнепальні поранення, переважно подвійні: у 78 випадках виявлено потрійні постріли, а в двох - стріляли чотири рази. Деякі з цих пострілів були спрямовані в черепну порожнину, інші - у спинний мозок; кулі майже завжди застрягали в тілі. Знайдена значна кількість куль, які ковзнули по поверхні черепної кістки. Боєприпасами були непокриті кулі калібру 22, що, крім усього іншого, доведено знахідками непошкоджених гільз серед трупів. Цей тип боєприпасів здебільшого мав явно недостатню пробивну силу, що пояснює причину наявности кількох вогнепальних ран в окремих жертв. У випадках, коли вогнепальні рани виявлені не були, ніяких висновків зробити не вдалося у зв'язку з вираженим розкладом тіл.

6. Постріли в задню поверхню шиї робили зблизька, подеколи притуливши цівку зброї до шкіри, що підтверджується чіткими ознаками стрільби з близької відстані. Однак, у значній кількості випадків ці постріли не мали негайного фатального ефекту, як видно з ходу кульового каналу, який не зачепив жадних життєво важливих центрів.

7. Крім пострілів у задню поверхню шиї, у 395 випадках причина смерти при остаточній аналізі була приписана уламча-стим переломам черепа в наслідок удару важким києподібним предметом. Ці уламчасті переломи звичайно були на бічній поверхні голови, але неодноразово - і в ділянці лицевого скелета, та очевидно завдані лежачій жертві за життя, що доводиться виразними слідами прижиттєвої кровотечі.

8. У випадках особливо низько розташованих ран спинного мозку, які повинні були спричиняти повний параліч кінцівок, але не мати негайного смертельного ефекту, жадних ознак застосування грубої фізичної сили (як уламчасті переломи черепа) не виявлена Отже, причину смерти тут не можна з певністю пов'язувати з цими пострілами. У двох випадках у стравоході жертв виявлена щільна маса глини, а це свідчить на користь припу­щення, що вони були поховані живими й загинули від асфіксії.

9. За єдиним винятком усі чоловічі трупи були знайдені зі зв'язаними за спиною кистями. У кількох випадках виявлені також пута на верхніх відділах рук та на ногах Переважна більшість жіночих тіл не була зв'язана. Значна кількість жіночих і чоловічих тіл знайдена з удавками на шиї, які, проте, не слід уважати за знаряддя вбивства, оскільки вони очевидно призна­чалися для тимчасового переривання доступу повітря. У трьох випадках у роті або горлі жертв були виявлені кляпи зі скрученої тканини. Ці жертви також мали вогнепальні рани в задній поверхні шиї, і, очевидно, придушуванням або ж за допомогою кляпів досягалося заглушування криків.

10. У тілах на всіх трьох ділянках були виявлені різні форми розкладу залежно від розташування трупів. Тоді як у верхніх шарах масових могил переважали скелетизація та часткова чи більш поширена муміфікація, у середніх і долішніх шарах виявлялася волога мацерація й поширене нагромадження жиро­воску. У багатьох випадках тканини й органи все ще можна було розрізнити, при чому вони, очевидно в наслідок незвичайно великого тиску від наваленої землі, часто були в порівняно добре збереженому стані, зазнаючи вираженого зневоднення.

11. Поширене нагромадження жировоску, виражене «спікання» трупів, знахідки, що стосуються внутрішніх органів, а також структурні зміни ґрунту в масових могилах свідчать про те, що жертви були поховані кілька років тому. Порівнюючи зі знахідками, зробленими в масових могилах Катані, та іншими спостереженнями, ми прийшли до твердого переконання, що поховання у Вінниці виконувалися на 5-6 років раніше, ніж у Катині.

12. Судово-медичні знахідки повністю узгоджуються з резуль­татами огляду дерев та кущів над могилами, а крім того, з документальними доказами, виявленими серед жертв, як і з показами свідків з-поміж місцевого українського населення. Усі вони вказують, що розстріли та вбивства мали відбуватися в 1938 р. і частково також у 1937 р.

Протокол міжнародньої комісії закордонних судово-медичних експертів

Цей протокол був складений у Вінниці 15 липня 1943 р. після обстеження масових могил, що містили тіла українців з околиць Вінниці. Обстеження проведене комісією з провідних представ­ників судової медицини, патологічної та описової анатомії європейських університетів, які й підписали даний Протокол.

Наукове докладне обстеження масових могил в околицях Вінниці виконувалось протягом 13-15 липня 1943 р.

Склад Комісії:

1. Бельгія:

д-р Сьонен (Soenen), професор анатомії Ґентського університету;

2. Болгарія:

д-р Міхайлов (Michailov), головний лікар Інституту судової медицини Софійського університету;

3. Італія:

д-р Каццаніґа (Cazzaniga), професор судової медицини Мілянського королівського університету;

4. Нідерлянди:

д-р дер Поортен (ter Poorten), прозектор Інституту патологічної анатомії Амстердам­ського університету;

5. Румунія:

д-р Біркле (Birkle), судово-медичний експерт Міністерства Юстиції, головний лікар та професор Букарештського Інституту судової медицини та криміналістики ім. д-ра Міни Міновічі;

6. Словаччина:

д-р Крсек (Krsek), професор судової медицини та директор Інституту судової медицини Словацького університету, Братіслава;

7. Угорщина:

д-р Оршош (Orsos), професор судової медицини й криміналістики Будапештського університету;

8. Фінляндія:

д-р Песонен (Pesonen), професор анатомії Гельсінкського університету;

9. Франція:

д-р Дювуар (Duvoir), професор судової цини Паризького університету;

10. Хорватія:

д-р Юрак (Jurak), професор патологічної анатомії Загребського університету;

11. Швеція:

д-р Гаґквіст (Haggqvist), професор анатомії Каролінського інституту, Стокгольм.

Під час роботи закордонної Комісії були присутні також:

1. Д-р Веґнер, голова Відділу Охорони Здоров'я Міністерства Окупованих Східніх Земель Райху;

2. Проф. д-р Шрадер, голова Німецького товариства судової медицини та криміналістики.

Комісія прибула на прохання голови Управління Охорони Здоров'я Райху д-ра Конті, щоб сприяти розслідуванню на місці знахідок.

На момент прибуття Комісії проф. Шрадер засвідчив таке:

На 15 липня 1943 р. розслідування провадилось у трьох місцях:

ділянка І «Сад» - 38 масових поховань;

ділянка II «Цвинтар» - близько 40 масових могил (з них розкопаних 15);

ділянка III «Громадський парк» - близько 35 масових могил (з них розкопаних 14).

До цього часу всього викопано 1206 тіл з частково спорож­нених могил. З них у 817 випадках проведено судово-медичне обстеження під наглядом проф. Шрадера та з допомогою німецьких і місцевих лікарів.

РЕЗУЛЬТАТИ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ, ПРОВЕДЕНОЇ КОМІСІЄЮ

Члени Комісії оглянули всі вищезазначені ділянки у Вінниці. Всі могильні ями мали однакову форму, розміри та глибину; тільки десять ям були більші й глибші. У ямах, що їх ми оглянули, тіла лежали в повному безладді.

Члени Комісії особисто виконали 11 розтинів, а в 24 випадках провадився судово-медичний огляд. Усі автопсії виконувались на ділянці І, при чому одне тіло було доставлене з ділянки III (Громадський парк).

Враховуючи те, що, згідно з поточними знахідками розслідування, тіла були поховані п'ять років тому, можна вважати, що вони збереглися добре. Ступінь розкладу коливався залежно від стану окремих тіл та частин тіла. Ми виявили помітну скелетизацію й муміфікацію на поверхні куп тіл. Однак, у середніх та долішніх шарах спостерігалася волога мацерація та поширене нагромадження жировоску із задовільним збережен­ням форми органів і тканин у кількох випадках. Подеколи можна було розрізнити топографічно не змінене положення більших відділів мозку.

Залишків комах, які могли б бути закопані одночасно з трупами, не виявлено. Проте, слід завважити, що поверх тіл був насипаний нерівномірний шар хльорного вапна.

Усі без винятку чоловічі тіла були одягнені й майже всі -зі зв'язаними за спиною руками. Три жіночі трупи, викопані з могили в нашій присутності, були повністю роздягнені й незв'язані (яма № 24b).

На всіх тілах, переважно на задній поверхні шиї, знайдено вогнепальні рани від пістолета калібру 22. Усі без винятку застосовані тут олив'яні кулі були непокритими (довгоцівкового типу).

У 14 випадках постріли в задню поверхню шиї робили на рівні другого-третього остистих виростків. Проте, у кількох випадках кульовий отвір був набагато нижче - на рівні п'ятого та шостого шийних хребців. Подеколи кульовий канал мав горизонтальний напрямок, минаючи, наприклад, тіла другого й третього шийних хребців та виходячи під під'язиковою кісткою. В інших випадках напрямок пострілу йшов від задньої поверхні шиї більш-менш догори, ушкоджуючи основу черепа й мозок. Крім того, ми виявили кілька пострілів у потилицю та один -у скроню справа наліво.

Більшість кульових ран мали ознаки стрільби з короткої відстані; знаряддя застрягали здебільшого в тілі. На багатьох тілах були дві чи три окремі вогнепальні рани.

У кількох випадках виявлені вторинні ушкодження голови, завдані грубою силою, тобто переломи нижньої щелепи, а також вдавлені й повністю розтрощувальні переломи черепа.

Ми спостерігали вдавлений перелом на тілі, яке мало два вогнепальних поранення на задній поверхні шиї.

Навколо переломів черепа в наслідок застосування грубої сили ми виявили характерне місцеве забарвлення, що свідчило про прижиттєву кровотечу. М'які тканини були збережені для мікроскопічного дослідження.

Крім описаних вище ушкоджень від грубої сили, розтини не показали ніяких помітних значніших змін. У більшості випадків смерть слід пов'язувати виключно з вогнепальним пораненням. У тих випадках, коли низькі вогнепальні рани в задній поверхні шиї не мали негайного смертельного ефекту, слід припустити, що безпосередньою причиною смерти стало пізніше ушкодження черепа.

У кількох випадках вогнепальних поранень шиї, коли куль­овий отвір містився в задньонижніх відділах шиї й не було жадних ознак застосування грубої сили, доводиться визнати, що причина смерти невідома. В цьому випадку, коли в середньому відділі стравоходу й грушоподібній кишені горла була виявлена щільна глина, можна дійти висновку, що жертва ковтала землю, будучи похована живою.

Одяг оглянутих жертв свідчить про переважну належність їх до простої трудової кляси або селянства, і більшість з них була похилого віку.

На основі росту високих густих кущів над частиною ям, щільности ґрунту в ямах, а особливо із спресованости тіл та пізніх стадій розкладу, переважно вираженого утворення жиро­воску, можна дійти висновку, що поховання справді відбулося 5 років тому, як твердять місцеві жителі, багато яких давали свідчення нам або представникам влади.

ПІДСУМКИ І ВИСНОВКИ

Комісія, члени якої підписалися нижче, обстежила масові могили з тілами місцевих жителів в околицях українського міста Вінниця. Було розкопано 66 могил. Обстежені тіла мали вогне­пальні рани в потилиці або на шиї, за винятком одного бічного пострілу, - коли куля пройшла крізь голову жертви. Крім окремих випадків низьких поранень шиї, безпосередньою причи­ною смерти були вогнепальні рани голови.

На підставі свідчень членів родин і свідків, так само, як і документів, знайдених з тілами, й посмертних змін, а також непрямих ознак, описаних у Протоколі вище, ми дійшли висновку, що вбивства відбувалися приблизно в 1938 р.

[Підписи]

Протокол, складений професорами судової медицини з німецьких університетів

Цей Протокол був складений після обстеження масових могил, що містили тіла місцевого українського населення з околиць Вінниці. Обстеження провадили нижчепідписані члени Комісії судово-медичних та кримінологічних експертів університетів Німеччини з 27 по 29 липня 1943 р.

1. Проф. д-р Шрадер (Schrader), Галле, голова Німецького товариства судової медицини та кримінології;

2. Проф. д-р Вальхер (Walcher), Вюртсбурґ;

3. Проф. д-р Вейріх (Weyrich), Прага;

4. Проф. д-р Вітхольд (Wiethold), Франкфурт-на-Майні;

5. Проф. д-р Галлерманн (Hallermann), Кіль;

6. Доцент університету д-р Гаусбрандт (Hausbrandt), Кеніґсберґ (заступав проф. д-ра Мюллера (Mueller), якого затримали офіційні обов'язки);

7. Проф. д-р фон Нойрайтер (von Neureiter), Страсбург;

8. Проф. д-р Паннінґ (Panning), Бонн;

9. Проф. д-р Реструп (Raestrup), Ляйпціґ;

10. Проф. д-р Тімм (Timm), Єна;

11. Проф. д-р Ферстер (Forster), Марбурґ;

11 Проф. д-р Шнайдер (Schneider), Відень;

13. Проф. д-р Юнґміхель (Jungmichel), Геттінген.

Під час роботи німецької Комісії був присутній д-р Г. Веґнер (Waegner), голова Відділу Охорони Здоров'я Райхсміністерства Окупованих Східніх Земель Райху як голова Комісії для розслідування вінницької справи.

Комісія була скликана з наказу д-ра Конті (Conti), голови Управління Охорони Здоров'я Райху.

Комісія взяла до відома знахідки, зроблені проф. Шрадером та його помічниками й оглянула всі три місця масових поховань На всіх ділянках оглянуто 67 масових могил, які вже були розкриті. Згідно з наданою документацією, з них було вже викопано 2125 тіл, що обстежувались до 26 липня 1943 р.

Крім того, на ділянках II (Цвинтар) та НІ (Громадський парк) було видно близько 45 прямокутніх заглибин у землі, зарослих травою й кущами, що з досвіду проф. Шрадера та його помічників свідчило про наявність додаткових могил.

СУДОВО-МЕДИЧНІ ЗНАХІДКИ КОМІСІЇ

Розміри оглянутих ям коливались від приблизно 2,5 х 3 м і 3 м в глибину до 2,8 х 5 м і 3,8 м в глибину.

У ямах, що їх знаходили на різних етапах розкопів, перший шар завтовшки близько 2 м становила земля, під якою містився шар одягу завтовшки приблизно 30-40 см. Після цього йшов шар трупів, товщина його коливалась від ями до ями. Трупи лежали абсолютно безладно і були різною мірою спресовані.

У присутності Комісії була розкопана яма середніх розмірів на ділянці І. Згідно із згаданими вище відповідними знахідками проф. Шрадера, подібні вже досліджені ями містили по 100-130 тіл. Усі чоловічі тіла були одягнені й мали зв'язані за спиною руки. Усі пута одного типу, зроблені з міцної подвійної конопля­ної мотузки. Деякі чоловічі трупи мали, окрім того, пута на ногах. У присутності Комісії було викопано 9 жіночих трупів; з них чотири одягнені, інші - голі. Наступний розтин шести жіночих трупів виявив, що чотири голих тіла належали до молодшої вікової групи, тоді як вік двох одягнених трупів становив 40-50 років. Усі ці жіночі тіла були не зв'язані.

Предмети одягу, як знайдені окремо, так і на трупах, належали до типу, який носили українські робітники, а надто селяни. Як правило, на тілі були тільки штани й сорочка, часто взуття та піджак. Одяг з поверхневого шару над трупами містив також інші частини вбрання, зокрема теплі зимові речі, такі, як кожухи та валянки. У двох випадках частини одягу в присутності Комісії розпізнали українські жінки як такі, що належали зниклим членам їхніх родин.

Цінних речей не було знайдено на жадній із жертв, оглянутих та обстежених Комісією, - ні на тілах, ні серед одягу. Документи, тобто рукописні папери, подібні до тих, що представлені Комісії у великій кількості з попередньо зібраних матеріялів, були в одному випадку виявлені під час нашого власного обстеження в піджаку на чоловічому тілі.

Члени Комісії виконали розтини 19 тіл та судово-медичний огляд ще в 49 випадках.

Тіла були переважно середнього чи старшого віку.

На всіх тілах, яким робили розтин, крім одного, виявлено вогнепальні рани: на 10 тілах - одна, на 7 - дві й на 1 - три.

Із загальної кількости 27 пострілів не менш як 18 куль застрягло в тілах. Всі застряглі кулі були олив'яні й непокриті; більшість з них виявилась значно сплющеною, а також розкри­шеною. Залишки, що краще збереглися, вказували на калібр 5,6 мм, який відповідає американському каліброві 22. Наскільки вдалося встановити, вони мали чотири позначки від нарізки, як правило, з чітким закрутом управо.

Докладне обстеження трупів з кількома вогнепальними рана­ми в усіх випадках показало, що принаймні одна з куль після проходження крізь тіло не могла спричинити швидкої смерти. Переважно це стосувалось низьких ран шиї, які мали дуже незначний нахил угору і не виходили за межі хребтового стовпа і м'яких тканин шиї. Кілька високих ран потиличної кістки, що не зачепили життєвих центрів довгастого мозку, належали до цієї самої категорії. У випадку однієї жінки 40-50 років було виявлено два постріли в обличчя, так само не смертельних, бо вони лише досягли основи черепа.

Однак, не в усіх випадках жертву добивали наступним пострілом після неефективного першого. У кількох випадках смерть наставала в наслідок застосування грубої фізичної сили, можливо, від ударів кольбою рушниці чи подібним предметом. Отже, жертву врешті забивали насмерть. Це було в чотирьох з розглянутих випадків: три мали поширені уламчасті переломи в мозковому й лицевому черепі, включно з основою черепа, при чому уламки повгрузали досередини; в одному спостерігався поширений, але льокалізований перелом правої скроні. Це був саме той випадок, коли, як уже зазначалося, виразних слідів вогнепального поранення не вдалося виявити, проте можна припустити, що постріл було зроблено в пізніше зруйновані м'які тканини шиї. У цьому випадку судово-медичне дослідження було продовжене.

У переважній більшості випадків виявлено чіткі ознаки прижиттєвої кровотечі.

У кількох випадках недосить ефективних пострілів ніяких ознак додаткових ушкоджень, які могли б негайно спричинити смерть, виявлено не було. В одному випадку знайдено єдину низьку рану шиї. У другому - ніякого смертельного ефекту не могло бути встановлено, бо постріл зроблено збоку в шию, а куля застрягла у верхньощелепній порожнині. У таких випадках не виключено, що жертви транспортували з місця страти ще живими або навіть закопували живими.

У значній кількості випадків знаходили беззаперечні докази стрільби з близької відстані, часом з відбитками, що свідчили про стрільбу впритул (утворення каверн сажі).

Стан збереженості трупів був різний. Спостерігалися приклади зневоднення тіл, утворення жировоску та вираженого жирового розкладу м'яких тканин і внутрішніх органів, залежно від того, чи тіло перебувало на поверхні чи в глибині могили. Особливу увагу привертав ступінь, до якого зморщувались внутрішні органи. Зважаючи на щільність глинистого ґрунту в могилах і товщину шарів трупів, стадія посмертних змін вказує на момент смерти чотири чи п'ять років тому. Порівняно добра збереженість одягу та пут, виходячи з попереднього судово-медичного досвіду, жадною мірою не суперечить такому висновку. Отже, знахідки узгоджуються з фактами, що випливають із знайдених документів і свідчень очевидців, представлених Комісії, а саме, що вбивства відбувалися в 1937 та 1938 pp.

ПІДСУМКИ

У рамцях роботи з розслідування вбивств українців в околицях Вінниці Комісія обстежила масові могили, виявлені вже до цього часу, та провела судово-медичне обстеження 68 тіл. Було виявлено вогнепальні рани, переважно на задній поверхні шиї, які містили незвичайно велику кількість застряглих куль, деякі з котрих не мали негайного смертельного ефекту. У багатьох випадках жертви, здебільшого зв'язані, добивали додатковими пострілами або забивали до смерти. У кількох випадках вони були поховані живими. Причина цього переважно полягала, очевидно, в недостатній потужності застосованих боєприпасів (калібр 22). Ступінь щільности ґрунту, стан рослинности, тіл і одягу, так само, як і одностайні свідчення населення, зміст знайдених серед жертв документів та додаткові знахідки кримінологічної експертизи вказують на те, що злочин учинено приблизно чотири чи п'ять років тому.

[Підписи]

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ