Дмитро БРОВАР

У 1933 РОЦІ мені було вісім років. Я вчився у другому кла­сі Олексіївської початкової школи Гребінківського райо­ну. Виходив з дому до школи голодний, на уроках думав про їжу, повертався додому голодний і лягав спати голодним. Уві сні мені виділися пиріжки з сиром, пишні пухкі паляниці, галушки... На два роки старша від мене сестра Настуня, теж школярка, була міцніша й витриваліша, їй не менше допікав голод, але вона мовчала. А я, поникавши надворі, скімлив: "Мамо, їсти!"

- А щоб вас! - сердилася мати. - Боже мій милий, ну що мені робити? Хоч на вішальницю йди! Завтра ще раз сходжу у Шрамківку, на базар, може, щось виміняю...

У школі раз на день нам давали по тарілці горохового су­пу, рідкого, нічим не засмаженого. На дні тарілки плавало три-чотири горошини. Сьорбаючи той суп, я бачив себе у тарілці, мов у дзеркалі.

Важко вчитися на голодний шлунок. Та попереду було ще страшніше - насувався великий голод зими 1933 року. В се­лі почали пухнути від голоду дорослі й діти. То тут, то там на вулицях нашого села ми натикалися на приметені снігом трупи односельців. Їх підбирали на сани і везли на цвинтар, де ховали всіх в одній ямі, без трун.

А тим часом селом снували так звані "буксирні бригади" з числа радянських активістів. "Буксирники" заходили в хати і вимітали у кожного селянина все до зернини, як казали во­ни, "для робітничого класу", "для побудови у нашій країні соціалізму".

Тоді ми не могли збагнути причини лиха, що коїлося на нашій землі. І лише тепер, че­рез 70 років, тримаючи в руках архівні документи, я можу з певністю сказати: все те відбу­валося не спонтанно, не ви­падково. У тодішній країні здійснювалася чітка і проду­мана система знищення украї­нського селянства. Та найкра­ще розповісти про це мовою документів. На моєму робочо­му столі їх лежить кілька. Це постанови, директиви, теле­грами вищих органів партійної і державної влади колишнього Союзу РСР - Політбюро ЦК ВКП(б) і РНК СРСР, Політбюро ЦК КП(о)У і РНК УРСР за 1932-1933 роки за підписом Сталіна, Молотова та їхніх поплічників. У кожному з них ідеться "про прискорення тем­пів хлібозаготівлі на Україні", "про необхідність активізації хлібозаготівельної кампанії" і нестримний потік погроз "про вжиття репресивних заходів стосовно колгоспів, які саботу­ють хлібозаготівлю".

Які репресивні заходи? Уточню цитатами з тих доку­ментів, мовою оригіналів: "ЦК ВКП(б) и СНК СССР обязыва­ет ЦК КП(б)У, Севкавкрайком, СНК Украины... решительно искоренить эти контрреволю­ционные элементы путем арестов, заключения в конц­лагерь на длительный срок, не останавливаясь перед применением высшей меры наказания наиболее злост­ных из них... ЦК и СНК обя­зывает применять суровые репрессии, осуждать на 5-10 лет заключения, а при известных условиях - расстрел" (розбивка і підкрес­лення мої - Д.Б.).

Політбюро ЦК КП(б)У сум­лінно дублює документи своїх московських партійних нас­тавників: "В отношении колхо­зов, наиболее упорно саботи­рующих хлебозаготовки, до­пустивших утайку и разворо­вывание хлеба и не давших до сих пор серьезного сдвига в хлебозаготовках, обязатель­но добиться разоблачения ку­лацких и антисоветских элементов-организаторов сабо­тажа, произвести изъятие этих элементов, организовать в ускоренном порядке суд, а приговор суда, а также его ис­полнение публиковать в мест­ной районной печати".

Керівники областей і райо­нів України, рятуючи власні шкури, ревно виконували пос­танови, директиви, розпоряд­ження вищих партійних орга­нів. Гадяцька районна газета "Будівник комунізму" (яка гірка іронія у самій назві!) надруку­вала постанову бюро райкому партії від 1 січня 1932 року, в якій сказано: "Ударна декада по хлібозаготівлях, проведена з 20 по 31 грудня 1931 року, не дала жодного зрушення. У зв'язку з цим ухвалюємо: до 15 січня виконати план хлібо­заготівель, піти в рішучий нас­туп на глитая та його агентуру. До злісних боржників застосо­вувати заходи адміністратив­ного та судового впливу. До відстаючих сіл направити 30 буксирних бригад з партійців, комсомольського активу та випробуваних у боротьбі за хліб колгоспників".

Але підсумки хлібозаготі­вель в районі і далі були нев­тішними. Тому зі шпальт газе­ти пролунали заклики: "До су­ду шкідника!" Час переможних рапортів минув. З буксирних бригад почали тікати люди. А ті, що залишилися у них, фак­тично були мародерами. Так, у середняка Романа Скорохо­да з села Лободине "буксирники" вилучили 3 пуди борошна, у середнячки Палажки Филь з села Ціпки - торбу сухарів, во­рочок крупи, кендюх та сало, які там же і з'їли. Набирало розмаху "очищення" колгоспів від "антирадянських елемен­тів". За невиконання планів хлібоздачі селяни одержували по 8-10 років ув'язнення. У се­лах зупинилися вітряки, було заборонено користування допотопними жорнами. Тих, хто намагався хоч трохи змолоти собі борошна, таврували дер­жавними злочинцями.

7 серпня 1932 року сталін­ське оточення прийняло Закон про охорону соціалістичної власності, написаний особис­то Сталіним. За крадіжку кол­госпного майна вводилися су­ворі судові покарання, в тому числі і найвища міра - розст­ріл з конфіскацією майна. На­род назвав той звірячий акт "законом про п'ять колосків".

Про те, як він діяв, видно зі сторінок гадяцької районної газети "Будівник комунізму" за 1933 рік. Так, у номері за 12 липня вміщено замітку "Зак­лятого ворога - до розстрі­лу!" з підзаголовком: "Колгоспники вітають вирок суду". В замітці повідомляється про те, що мешканець села Мартинівки І.Ю.Дуля зібрав на колгоспній ниві 4,5 кілограма колосків. Розглянувши цю справу, виїзна сесія Харківсь­кого обласного суду за зако­ном від 7 серпня 1932 року за­судила "одвічного ворога всіх трудящих" І.Ю.Дулю до розс­трілу.

В номері за 18 липня 1933 року ця ж газета повідомляє про аналогічний факт, що тра­пився у селі Рашівка: "Брати Кирило та Сергій Богомоли впіймалися з нарізаними колосками. Злодіїв Богомолів засуджено до розстрілу".

Яка ж причина голодомору? Може, не було в державі зер­на? Так було воно! Адже і в 1932, і в 1933 роках СРСР продав за кордон близько 2-х мільйонів тонн зерна. Народ відповідно відреагував на те частівкою:

Всю пшеницю - за границю.

А овес - у МТС,

Що лишилось на стерні -

Роздамо на трудодні.

Однак і зерно із зібраних на стерні колосків люди здавали в колгоспні комори. А самі ма­сово гинули від голоду.

Про голодомор в Україні в 1933 році заговорив увесь ци­вілізований світ. Та чим гучні­ше лунали ті голоси, тим рішу­чішими були офіційні запере­чення керівників СРСР і ра­дянської преси. Ось одне з них: "Заявление о голодной смерти миллионов советских граждан на Волыне, Украине и Северном Кавказе является вульгарной кле­ветой, грязным наветом, который сварганили в редак­ции "Рейхпост" (австрійська газета - Д.Б.), чтобы перек­лючить внимание своих ра­бочих с их собственного тя­желого и безнадежного положения на проблемы голо­да в СССР". (Газета "Правда" за 20 липня 1933 року).

Ось так, воістину з хворої голови на здорову!

Прагнучи врятувати від го­лодної смерті українську люд­ність, українці й неукраїнці ін­ших країн світу збирали про­дукти. Та СРСР "навідріз" від­мовлявся від тієї допомоги.

"Зоря Полтавщини"

14 травня 2003 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ