Від окупації України до жорстокого Голодомору

Віктор І. Глазко/ світлині Віктор І. Глазко

Голодомор - погляд очевидця...

27 листопада - день пам'яті Голодоморів України. Вже сім'десять вісім років минуло від початку жахливого, умисно створено московськими більшовиками, штучного голоду - геноциду який позбавив життя близько десяти міліонів жертв. Провиною загиблих від голоду була лише любов до власної Батьківщини, прагнення до волі й самобутності свого українського існування. Ті хто вижили через Боже милосердя, свідчать про цю ганебну кривду.

Серед тих, хто пережив жахіття Голодомору є Іван Михайлович Глазко. В дитячому віці він зазнав Голодомору двічі.

Перший раз - коли більшовики "розкулачили" Радянську Україну й Кубань, де він мав щастя народитися. У 1929 р. Іванка, його мати Марію Антонівну, немовлятка брата Павла та сестру Ніну було заслано на північний Урал, до Новонадєждінська, що в Благовіщенському районі республіки Башкортостану. Батька Михайла більшовики не спіймали для переселення. На чужині дорослих заставляли вирубувати ліс, а дітям не давали їсти, через що брат Павло не дожив до повних двох років.

У 1932 р. батько Михайло домовився зі знайомим з Новонадєждінська перевезти дружину і дітей назад на Кубань, куди й повернулися, не відаючи щоб пережити другий свій Голодомор.

Рівночасно з поверненням сім'ї на Кубань НКВД заарештувало Михайла. Лише завдяки заступництву сусідів його не заслали на схід. Адже він був не аби-яким ветеринаром, хоча й самоуком, тому люди переконали нквдистів в тім, що Михайло Прохорович може бути корисним на Кубані. Саме так було врятовано майбутнього героя совєтської епохи - в музеї Великої Вітчизняної Війни у сьогоднішному Волґограді, колишнім Сталінграді, дотепер висить його шанель, котру протяло двадцять шість ворожих куль.

Так сім'ї довелося пережити Голодомор 1932-1933 років. Іванові Михайловичові було дев'ять рочків, а сестрі Ніні - вісім. Іван пам'ятає, що в тому році був добрий врожай. Дивувався, що не дозволяли людям з того врожаю харчуватися. Пам'ятає, як більшовики несли варту довкола полів з наказом арештувати або і стріляти дюдей - як дорослих, так і дітей - якби раптом хто наважився збирати втрачені збирачами врожаю на землі колоски. Пам'ятає, як не давали людям виїжджати з краю, навіть з села до села переїжджати, щоб рятуватися від Годоломору.

Також пам'ятає час, коли собаки і коти позникали з вулиць, а потім ловили і їли щурів, мишей, жуків, червів - усе що рухалося. Як не стало й того, то гризли траву. Пам'ятає, як мати домішувала тирсу до муки, яку змогли заховати від більшовицьких шукачів, щоб було що усім попоїсти. Пам'ятає, як обговорювали дорослі випадки людоїдства. Пам'ятає, коли живіт спух, ребра з під шкіри визирали, а руки й ноги були суцільними кістками. Таких спогадів можна описувати безліч.

У 2007-му я мав нагоду розмовляти з українцями у польському місті Перемишлі. Паньство Гук, маючи більш як вісімдесять років віку, пам'ятали, що у дитинстві чули про голодомор 1932-1933 рр.: про те, що люди на тому боці Збручу з голоду помирали й бачив, як люди з Галичини й Польщі готували українцям харчових пакунків для пересилання в радянську Україну. На кордоні більшовицькі прикордонники все це конфісковували.

Звичайним було і таке, що на кордоні більшовики зсаджували з вагонів втікачів від штучно створеного голоду, часто розстрілюючи на місті. Пам'ятають, коли один чоловік болісно згадував про людоїдство. Знаково, що Голодомор зупинився на східному березі ріки Збруч - тодішній кордон між "польською" і радянською Україною.

У когось може виникнути запитання - навіщо про це постійно писати? Відповідь проста: щоб повсякчас пам'ятати самим і іншим дати до відома про правдиві події того часу, аби запобігти повторенню такого чи подібного жахіття. Є й ще одна причина - щоб описати минувшину українського народу, щоб додати фактів до історії про цю велику кривду.

Сталін, Каганович, Троцький й інші чільні діячі СССР, як свідчать документи, мали одну мету голодомору - знищити хребет української душі. Постає питання - чому?

Незнана Народна Війна...

Багатьом відомо що Україна тимчасово "воскресла" із попелу вмираючої царської Росії в березні 1917 р. А 22 січня 1918 р. в Києві, Четвертим універсалом було проголошено незалежність Української Народної Республіки, а вже роком пізніше оголошено злуку східних і західних земель в одну демократичну державу.

Знаємо, що більшовики оголосили війну цій молодій державі, й що в 1921 р. вона, УНР, припинила своє існування. Але правдою є те, що український нарід не здався так легко і швидко.

Протягом останніх трьох років нечисельна команда однодумців, на чолі якої директор Музею Совєтьскої окупації, Голова Київського міського товариства «Меморіал" ім.. Василя Стуса Роман Круцик, витратили власні фінансів і чимало часу для того, щоб віднайти і зафіксувати безліч розсекречених офіційних документів і фотокарток з державних галузевих архівів СБУ від 1917 р. до 1932 р. із вісімнадцяти областей України. Праця велася також в Центральному державному кіноархіві України ім. Г.С. Пшеничного та інших архівних установах. Те, до чого докопались дослідники - безцінна правда в історії України, мало відома картина "Народної війни". Результатом перевірки розсекречених документів стали сімдесят тисяч світлин, й створення виставки з 29 плакатів.

Виставка що відзеркалювала події 17 - 32-х рр. минулого століття відкрилася в Українському Домі в Києві 6 листопада 2010 року. 7 листопада на Майдані Незалежности зібрався численний гурт з червоними прапорами для святкування 93-ї річниці Жовтневої Революції. Промови червоних прославляли досягнення комуністичної системи, папдюжили діяльність борців з більшовизмом, обвинувачували в сучасному тяжкому стані України форму повстання нової незалежної Української держави і вступ демократичної, капіталістичної системи. Поза охороною натовпу міліцією тихо стояли люди, дивлячись на таке дійство з подивом. В них надаремно поставало питання: "чи прихильники свята також згадають про Голодомор як одне з досягнень радянського віку?"

Виставка "Народної війни" тривала до середи 10 листопада. Інформативно вона несла зміст про події зі всіх тогочасних дев'яти губерній України та Кубані. Звернено було увагу на дії бурхливого відродження українства доби Центральної Ради, Гетьманату, і Директорії. В розділах експозиції було подано й інформацію про створення Української Народної Республіки (УНР), Західно-Української Народної Республіки та їх злуки. Виставка також розгорнула найбільш приховану інформацію 20 до початку 21 століття про три військових агресії більшовицької Росії на Україну які призвели до подальшої окупації України. Новодосліджені матеріали підтверджують факт більшовицьких репресій проти українців, злочинів проти людяності, нищення культури й духовності.

Доступними для відвідувачів стали матеріали про зимові походи армії УНР, про діяльність підпільних організацій, повстанських загонів, селянських збройних повстань, стихійних селянських виступів, і загонів оборони до самого початку Голодомору. У підготовці до виставки приймалися лише офіційно підтверджені документи, й всього експозиція висвітлила перебіг 268 повстань. Проте, за словами голови тов.. "Меморіал" Романа Круцика, статистика яку подали на виставці "ще далеко не повна... вона буде набагато більшою" з продовженням дослідження.

В документах експозиції подано цитати протидіючих сторін. Від Леніна до Троцького було виявлено чимало фактів прояву московського імперіалізму щодо українського вугілля, сталі, руди, пшениці, солі, доступу до Чорного Моря, без чого Російська імперія приречена... Л. Троцький писав у 1920 р. що "Совєтьска власть в Україні тільки змогла зміцнитися силою Москви, Червоної Армії й великороссійських комуністів ".

У таємному звіті до начальника Військової ліквідаційної комісії, 30 грудня 1920 р. хорунжий Степан Львівський писав що "Більшовики не рахуються зовсім з людністю, поводяться, як з окупованою місцевістю в повному розумінні цього слова. Наплювать, що голодують, хай вимре 75% людності, а не вимре, - розстріляємо - виказував переді мною свою провідну думку Голова Комячейки "Рабоче-Крестьянской инспекции І Конной Армии", комуніст Латипов, - тоді 25% стане покірною. Нам потрібна сама Україна, людність не потрібна."

Обороняючись від тотального насилля, люди діяли, як могли. Для прикладу, на Дніпропетровщині (тогочасна Катаринославщина) повстало село населення якого скинуло більшовицьку владу, й пішло походом на Нікополь. Дорогою до них приєдналися люди з інших населених пунктів. В місті, новостворена громада скинула комуністичну владу і створила свій тимчасовий уряд. У Чернігівській області начальник міліції разом з міліцією повстали проти комуністів. Тамтешні люди створили свою Українську Народну Республіку яка протрималася 3 місяці.

І ще показовим прикладом цієї боротьби є дії трьох семикласників, дівчаток з Херсонської околиці. У 1927 році вони створили свою підпільну організацію, випустили 17 листівок і дві рукописні газети: "Пламя внутри разгорается" (№1 і №2), "это пламя будем тушить кровью пяных комунистов! ("Огонь всередині розпалюється - Цим вогнем будем тушити кров'ю п'яних комуністів"). Поширювали ці матеріали напроти колгоспів, кажучи: "Люди добрі, ми скоро будемо помирати всі з голоду!..."

Аналізуючи подані матеріали, виразно можна бачити, що не легко було більшовикам-комуністам окупувати українців. Проте поневолювачі чітко зрозуміли, що лиш коли зламають душу народу, зітруть із пам'яті правду історії і змінять цінності і традиції - тоді дійсно нарід стане рабом. Саме всі свої сили початку ХХ ст. вони й спрямували в це русло нищення. За словами Комісара закордонних справ Совєтського Союзу в 1932-му році, Максима Литвинова, їжа стала зброєю і створено Голодомор.

Виставка була схвально прийнята ЗМІ і отримала позитивні відгуки відвідувачів із запрошеннями приїхати до Луганська, Донецька, Одеси і в інші регіони України, з метою показати її в школах і вищих навчальних закладах.

Показово, що один молодий чоловік з Миколаєва (1977 р.н.), подивившись експонати, здивовано вигукнув: "... Де це взялось? Нас того у школі не навчали." А старша жінка подякувала за виставку і сказала, що це обов'язково треба розказати усім. Один мешканець з Одещини виявив що люди звідтіля можуть долучити ще інформацію й світлині, які доповнять правду тих подій.

Ініціатори виставки за результатами проведеної роботи направили листа до Секретаріату Президента України, де просили посприяти можливості показати виставку в усіх регіонах України, а 22 січня 2011 р. (День злуки України), знову репрезентувати її для українців в Українському Домі. Наміром організаторів є також показати виставку й канадійцям та американцям, оскільки в тих країна проживає численна українська діаспора.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ