Ж-Л "ВИЗВОЛЬНИЙ ШЛЯХ" Червень 1966 р. Ч.6

Сорок літ минає від травня 1926 року, від вчинку, що вкрив ганьбою нікчемного вбивцю С. Петлюри і тих, які післали його, і тих, що з нього зробили свого національного "героя", і лаву присяглих, яка, виправдуючи його, зсолідаризувалася з аґентом міжнародних убивців Кремля.

Сорок літ! - це великий шмат часу, і все ж ніхто досі не хотів дати ясну відповідь на питання: за що Петлюру замордовано? Переважно стараються лише виправдувати його від брехливих закидів убивці і його звеличників ("погроми"!), так ніби не убивця сидів на лаві оскаржених, а Петлюра, уряд України, її армія і ціла нація.

Судова розправа, яка скінчилася виправданням Шварцбарта і цинічною маніфестацією згістеризованої юрби його звеличників, довела ясно, що вбито невинну людину, вбито нікчемним осібняком, засудженим віденським судом за звичайну крадіжку, міжнародним комуністичним агітатором, серед друзів якого був, м. ін., большевицький аґент Володін, а Кремль вислав його на нікчемний вчинок, як виявилося тепер. Щождо його промоції на "національного героя" і шляхетного "ідеаліста", то - як дотепно висло­вився на процесі О, Шульгин, - "злодійчуки не бувають ідеалістами". І ні він, ні змобілізовані "свідки" в його обороні не в стані були дати ніякого доказу "вини" Петлюри в тих "погромах", які нібито були інспіровані останнім.

Отже, коли так, а що це було так, яскраво довів, м. ін., у своїй книзі Алєн Дерош**, то за що забито Петлюру? І чому це огидне вбивство зустріло таке бурхливе захоплення його розрадуваних приятелів і Москви? Якщо він був месником за погроми, то чому (читаємо в Дероша) не вбивали таких погромщиків як Денікін або Будьонний? Чому там, де йшлося не про Україну, а про Московщину, згасав "ідеалізм"? І друге, важливіше питання: чому "ідеалісти"-шварцбартівці ніколи не протестували проти погромів українського населення, які уряджували (як пише той самий Дерош) Троцький-Бронштейн або Раковський, масакруючи цілі села на Україні? Чому вони не протестували проти тих великих і менших Хрущових і Кагановичів, які штучним голодом знищили мільйони селян на Україні? Отже ні "ідеалізмом" Шварцбарта, ні "антисемітизмом" Петлюри факту вбивства останнього не пояснити.

"Ідеалізм", "помста за кривди" - в устах шварцбартівців - це була димова заслона, щоб прикрити справжні мотиви вбивства і злоби, а "антисемітизм" - це був видуманий претекст, який мав прикрити справжню ціль убивства і зв'язаної з ним кампанії наклепів і брехень на пам'ять Петлюри й на армію українську, того пекельного реву єрихонських труб, що ним хотілося знеславити всю нашу націю, яка героїчними зусиллями виривалася знову з московського ярма. Від часу, коли банда духового вождя компартії Ульянова-Леніна та організатора большевицького війська Бронштейна-Троцького запанувала в Зимовім Палаці над Невою і погнала тисячі озброєної голоти мордувати, грабувати й обертати в рабство нашу націю, нищити її культуру, традиції, релігію і церкву, перетворюючи Україну в колонію, в "улус" нового хана - московського хама, - від того часу, подібно "байстрюкам Єкатерини", "сараною сіли" на нашій землі всі оті духові й кровні нащадки, в першій лінії леніних, сталіних і хрущових, і їх допомагачів - троцьких та кагановичів, апаратчиків партійної диктатури. І всі вони до нинішнього часу, і в СССР, і за його кордонами, - дихають ненавистю до України, до її аспірацій вирватися з колоніяльного ярма й утворити незалежну націю і державу. І завше серед них знаходилися шварцбарти з одного боку, валюхи - з другого... Ось де була причина огидного акту в травні 1926 року на вулиці Расіна в Парижі.

І під тим оглядом вони були безкомпромісові, безоглядні й послідовні. Петро І вкрав закордоном Войнаровського і - невдало - домагався видачі Мазепи після Полтави,... Катерина II викрала княжну Дараганову, доньку Розумовського і Єлисавети, претендентку на володарку України... Потім прийшли Валюхи і Шварцбарти. Разом з тим пішло безчещення і оббріху­вання цілої нашої нації, її мучеників, її історичних героїв. Для одних - в тім числі у "свободолюбця" Пушкіна - Мазепа був Юдою, зрадником, а кат України - цар Петро - "великим реформатором", а для царистів червоних націоналісти це було "мазепинське кодло". Тому за спробу воскре­сити вічну ідею Мазепи в Стокгольмі посипалися ординарні лайки на голову АБН-у і зі сторони большевиків, і їх попихачів за кордоном, і - передусім - голови СССР, Хрущова. Героїчна Україна та її вожді мусіли бути зогиджувані тими, що вважали нашу Україну за свою "обіцяну землю", на якій вони, чужа й незначна меншість, мали панувати.

Коли для одних Мазепа був Юдою, то для інших бандитом був гетьман Богдан. В однім підручнику для канадських шкіл, в книзі "Ляйф енд адвенчор", складеній Ф. Пеннером і Еддою Бакстер, в оповіданні Шолома Алейхема "Шмулік сиротюк" говориться про страшного "гамана" Богдана Хмельницького, українця, що "збунтувався проти польського панування", грабував народ і зграбовані скарби закопав у землю ... "Цей Хмельницький грабував панів і багатих жидів" (що, м. ін., підтримували Ярему Вишневецького). Згадана книжка появилася вже 36-им виданням... ("Новий Шлях", 9. 4. ц. р.). І ширення цієї книжки не є сіянням ненависти, крий Боже! Навпаки, вона п'ятнує паскудного "гамана" (як тепер Петлюру чи Бандеру). Коли ж чужий якийсь гаман приходить на Україну грабувати й убивати не "панів і багатих жидів", а бідних наших селян, - то тоді банди­тами є останні, а чужі гамани є "ідеалістами" і борцями за свободу, тоді вже викликається не модерних гаманів, а Петлюр і Бандер, що проти тих гаманів визволяють свою націю.

Все наше минуле, вся наша героїка, всі наші борці за свободу - в устах нових поколінь Леніних, Троцьких, Валюхів, КҐБістів і Шварцбартів - мусять бути зневажувані як бандити, гітлерівці. Щоб спокійно могли "са­раною сісти" на нашій землі і тримати її під своєю владою ті нові "байстрю­ки". Як за доби Шевченка ("Гайдамаки"), українці в їх очах "хамові сини", поки вірно, "похилившись", служать чужій меншості, а коли, почувши "крила за плечима", як той Ярема встають "за святую правду-волю", зараз п'ятнуються як "розбійники-вори" . . . Так було, так є досі. Ось де відповідь, чому москалі замучили Калнишевського, Шевченка, чому про­кляли Мазепу, чому післали забити Петлюру, Коновальця і Бандеру, чому прозвали їх "бандитами", а шварцбарти - "погромщиками" і "фашистами".

Ця протиукраїнська сила, під різними назвами й масками, - безкомпромісова й безоглядна до України. Чому? Тому, що тут іде бій між силами, які одна одну виключають. Мусимо усвідомити собі, "хто ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті", не зрікатися тих предків і їх місії на користь місії і містики чужинців, взяти за свій прапор - прапор старого Києва з його великою місією боротьби зі слугами Нечистого, мати віру, що не знає сумнівів.

За цю містику, без якої ялова всяка політика словоблудних "практиків", беруть нас під обстріл сучасні "сліпі, криві і горбаті" демократичні лірники. Між іншим, у "Нашій Батьківщині" (з 10. 3. ц. р.) нападають на Я. Стецька за те, що "перебуває він в царстві ілюзій", за те, що оперує "леґендарною містикою Києва" і "мислить метафізичними категоріями", покладаючи надії в справі визволення України на "небесне воїнство". Виступають вони за те саме і проти мене, закидаючи, що Я. Стецько і Д. Донцов "цілковито пото­нули в царстві своїх політичних ілюзій", що "приносять дезорієнтацію в маси і немало шкоди нашому еміґраційному суспільству". Вся ця про­повідь, мовляв: "ілюзії", тобто омани, "самообман, суб'єктивне уявлення людей, які твердо вірять в якусь догму чи певну мету, що вона їм сяє провідною зіркою до здійснення їх мрій і жадань... Ця їх віра часом переростає у фанатизм, а ілюзії від того моменту стають небезпечною зброєю в руках ілюзіоністів-фанатиків"... Найголовнішою з моїх "оман", уважає цей "тверезий" автор, була певність, що "комунізм доживає свої останні дні", що "не сьогодні-завтра він завалиться", бо його дні "вже пораховані". А на думку цього "вдумливого" автора, ці "прогнози і передба­чення щодо падіння СССР" є "суцільним блефом", як і інші мої перед­бачення, та що "нема нічого гіршого і небезпечнішого, як опинитися в ролі лжепророка: в давні часи жорстока маса убивала їх камінням"... Тут наш "вдумливий" словоблуд фантазує, бо давніше побивала туподумна юрба не "лжепророків", а дійсних пророків, і якраз тому, що бачили вони те, чого обдурена і сліпа юрба "тверезих" не бачила; за те, що порушували ті пророки їх спокій, розбивали їх мрії, що якось то буде з тим Армагедоном. А камін­ня падали на голови якраз тих збуджених нагло зі сну ідеалістів, як чудово описує Л. Українка в своїй "Кассандрі". Цей Армагедон, крім поетки, бачив і Шевченко, бачив і Франко, бачили і поети-вісниківці 1920-30 років, за­кликаючи приспаних готуватися до неминучого обрахунку з силами Зла... І я не так дуже в своїх "пророцтвах" помилявся, коли, наприклад, перед 1-ою світовою війною передбачав близьку годину боротьби не за "рідну школу", а за сепарацію від Росії, коли за це летіли на мене словесні камін­ня дорогих "вдумливих" земляків, твердо віруючих у силу Росії... хоч самі москалі (Ленін, Мілюков) перестерігали своїх перед моїми сепаратистичними "ілюзіями". Не помилявся я і тоді, коли хотів знищити віру в братолюбство і симпатію до України російської демократії і большевизму, розкриваючи своїми "блефами" й "оманами" за всім тим незмінне варварське обличчя азіятської деспотії... Оманам, або "ілюзіям", як каже згаданий "тверезий" автор, віддавалися якраз ті "тверезі", які через свою сліпоту, через брак "ілюзій" і віри довели країну до страшних катастроф.

Мають свою містику темні сили, які несуть Україні смерть, мають віру в свою місію панувати як "вибраний" (ким?) народ над світом, а в першу чергу над Україною. Їх омані мусимо протиставити нашу "оману", тобто нашу непохитну віру в історичне призначення Києва. Протиставити віру, яка - за словами Христа - дає силу гору на нашім шляху скинути в море і твердою ногою, як по суші, пройти по хвилях бурхливого озера, як робив св. Петро, поки не "усумнився". Цю віру, цю "оману" приніс нам Шевченко зі своїм воскреслим "козаком безверхим", із своїм "Великим Льохом". Цю віру, цю "оману" приніс нам Франко своїм "Мойсеєм", принесла Л. Українка, - віру в "Духа заповіт" даний предкам, віру, яка дасть знову нам силу, змусить народи, що готують нам загибель, "мов шакалів ницих" уступитися з дороги; цю віру принесли нарешті поети "Вісника".

Цієї віри "мазепинського кодла" сучасности й бояться большевики. На цю містику, разом з нашими "реалістами", стало нападають комуністи, на­приклад, Ю. Косач, який писав, що "вчення Донцова про інтеґральний націоналізм", про "містику як джерело - політики" було справжнім подарунком провидіння "для ворогів Росії", бо "десятки схем і рецептів можна було тепер зінтеґрувати в одну спасенну формулу... Все тепер покри­вається національною містикою... Хрест проти диявола... невисхле дже­рело вічного Києва... Мазепа". Ось у якій "омані" бачать слуги ворожої нам сили для себе небезпеку. (Ю. Косач: "Від феодалізму до неофашизму").

Кому чужа й фантастична ця віра, ця "ілюзія", ті не вірять в упадок СССР, і "реалісти" ганять тих, які "представляють Сов. Союз страшним людожером", ганять правих, через яких "наша діяльність, зокрема в ЗДА, під політичним оглядом не має доброї репутації через овій політичний профіль - наявність правих екстремічних груп" (протисовєтських і проти-російських). Ці "реалісти" деклярують, що ідея боротьби, не компромісу з Росією, - це "старі фрази антидемократичного минулого", замість яких і радять "плекати всякі людські контакти з нашими земляками в краю" - тобто з Коротичами й Колосовими, з КҐБ... А між противниками "оман" і старокиївської містики знаходимо й таких "сучасників", які за вказівками свого ізраїльського приятеля радять нам залишити за собою як столицю Київ (з його Лаврою, "містикою" та іншими "оманами") і повернутися обличчям "до сходу", тобто до Москви і до тих, хто нам це радить.

Якраз за воскреслий дух вічної України, за її історичну місію, за її містику і готовість піднести хрест проти диявола, - за цей дух, який втілювався у Хмельницькім, у Байді Вишневецькім, у Мазепі, у Калнишевськім, у Петлюрі, Коновальці, Бандері, в Лаврськім чернецтві, у воскреслім у 1917 році козацтві, в УПА, - за цей дух Україна зненавиджена всіма темними силами, з якими Доля судила їй вести смертельний духовий і фізичний змаг. Цей змаг, його останній акт, візіонував у "Великім Льоху" поет. І цей змаг буде вестися, як стоїть у містерії "Великого Льоху", коли йтиме боротьба не лише проти чужих сил, протеґованих "духами злоби піднебесними", а й між близнюками, між двома Іванами, з яких один буде "катів катувати", а другий - "катам помагати".

Це буде фатальний час, але не для тих, що несуть із собою містику і "омани", а для інших, для тих, які від тої містики, згубивши віру, від­вернуться, щоб шукати "компромісу з дияволом". Запобігання ласки в новітніх Понтіїв Пилатів, Іродів, Каяфів і фарисеїв не приведе їх до нічого. Лиш треба пам'ятати пересторогу Поетки, що "путь на Голготу велична тоді, коли тямить людина (і нація!) за що й куди вона йде", а не тоді, коли безладнім шуканні рятунку "без одваги і бою на путь заблукається згубливу, плачучи гірко від болю, дає себе тернові ранить". На щастя для України, з кожним роком збільшується кількість тих, які "тямлять" за що й куди вони йдуть, які знають за що згинув і вічно живе Мазепа, за що згинув і живе в пам'яті нового покоління Петлюра.

Кочубеї, Ґалаґани, Розумовські, Винниченки були за життя живими трупами і мертвими лишаться в пам'яті нащадків. Натомість щойно згадані "фанатики" - ті нові мазепинці й такі пророки як Шевченко, Франко і Л. Українка - завше встають жахливим привидом перед займанцем, а їх імена стають символами, які завше окрилюватимуть волю нових поколінь незнищимою вірою, що не знає сумнівів, що запалює серця нових батав мучеників і борців за свою велику Правду, за велику місію Києва.


* A. Desroches, Le рrоbleте ukrainien et S. Petlura.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ