Митрополит УАПЦ Василь Липківський27 листопада 1937 року за постановою "трійки" НКВС у Київській в'язниці розстріляли першого Митрополита Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Василя Липківського.

У виписці з протоколу засідання "трійки" від 20 листопада 1937 р. було зазначено, що митрополит В. Липківський "обвиняется в том, что являлся одним из руководителей националистической фашистской организации украинских церковников, ставившей целью отторжение Украины от СССР и создания самостоятельного государства фашистского типа…" Відтак у графі ухвал читаємо: "Липковского Василия Константиновича расстрелять. Лично принадлежащее ему имущество конфисковать. (підпис) Альтзицер". Вирок здійснив опівночі 27 листопада 1937 р. комендант НКВС УРСР капітан Шашков.

Так трагічно закінчився земний шлях Великого Митрополита-страдника, який жертовно й самовіддано служив Богові, Церкві Христовій та українському народові. За клопотанням родичів його посмертно реабілітовано 1989 року. А в календар УАПЦ (27 листопада) внесено молитовне вшанування першоієрарха УАПЦ, священномученика Василя Липківського й усього сонму святих українських новомучеників (1917-1991), жорстоко закатованих радянським тоталітарним режимом.

Із життєпису митрополита Василя Липківського довідуємося, що народився він 7 (20) березня 1864 р. у с. Попудні (тепер належить до Монастирищенського району Черкаської області) Липовецького повіту Київської губернії в сім'ї священика Костянтина Липківського. Навчався в Уманській духовній школі (1873-1879), Київській духовній академії (1884-1889), яку закінчив зі ступенем кандидата богослов'я, відтак його призначили на посаду законовчителя Черкаської прогімназії (1890). Після висвячення на священика (1891) був настоятелем Липовецького собору й інспектором церковних шкіл (1892-1903), працював директором Київської церковно-вчительської школи (1903-1905). Згодом його звільнили за українофільство і призначили на посаду священика до Покровської церкви на Солом'янці (Київ). Він був головою революційного з'їзду духовенства, працював законовчителем у школах Києва.

1917 р. головував з'їздом духовенства й мирян, на якому постановили боротися за автокефалію української Церкви, відтак у листопаді цього самого року заснував "Братство Воскресіння", яке невдовзі трансформували у Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). 22 травня 1919 р. відправив першу українську Службу Божу в Миколаївському соборі на Печерську (Київ), у липні 1919 р. став настоятелем Київського Софійського собору, брав активну участь у заснуванні українських православних громад, перекладав богослужбові книги українською мовою. 23 жовтня 1921 р. був рукоположений у єпископський сан соборною висвятою учасників Першого Всеукраїнського Православного Собору і став першим Митрополитом Київським і всієї України УАПЦ. У жовтні 1927 р. на вимогу радянської влади на II ВПЦ Соборі його звільнили від митрополичих обов'язків. Кілька разів відбував арешт, перебував під домашнім арештом без права відправляти богослужіння. Трагічним для його земного життя став 1937 рік.

Митрополит Василь Липківський - автор багатьох науково-богословських праць - "Історія Української Церкви", "Бесіди з історії Всесвітньої Церкви", "Церковний Устав" (наука й самоосвіта українського духівництва), "Підручник Старого й Нового Заповіту" й багатьох інших. В одній зі своїх статей від 1930 р. митрополит писав: "Кожна держава, яка б вона не була ворожа до християнства, все ж якусь релігію визнавала, давала їй певне місце в себе. Радянська комуністична влада, що опанувала бувшою російською державою, зовсім не визнає ніякої релігії, не дає їй жодного місця в своєму суспільстві, вважає її головним ворогом комуністично-соціялістичного ладу і тому цілковите знищення релігії в своїй державі вважає за головне своє завдання".

Степан Боруцький

Перший Митрополит Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Василь Липківський (фото: lypkivsky.narod.ru)Духовні настрої Великого посту

Проповідь Блаженної пам'яті Митрополита Василя Липківського

Ми, браття, вже прожили перші дні Великого посту й, дякувати Богові, провели їх у побожності, спокої серця та доброму душевному настрої. Який же повинен бути душевний настрій у нас у святі дні Великого посту? Свята Церква наша хоче бачити в нас у ці дні настрій суму, жалю, настрій щирого каяття за свої гріхи. Нічого радісного, нічого урочистого в ці дні Церква не приписує. Богослужіння відбуваються щоденно і в неурочистий спосіб: уранці правлять Часи та Вечірню, ввечері - Повечір'я й Утреню. На всіх відправах читають майже все, співів чути мало. Часто читають молитву покаяння св. Єфрема Сиріянина з поклонами та Благанням до Господа і Владики життя нашого, щоб не дав Він панувати над нами духові лінощів, відчаю, пустомовства й владолюбства, а щоб дав нам Духа чесности, покірливості, терпіння та любови, а найбільш про те, щоб дав нам Господь бачити наші гріхи й не осуджувати брата нашого.

Співи в піст на богослужіннях сумні, жалісні, щоб нахилити душу до суму духовного. По вечорах на Повечір'ї в перші чотири дні читають і співають сумний покаянний канон св. Андрія Критського, де постійно звертаємося до душі своєї із закликом до каяття, сліз, жалості за гріхи з багатьма прикладами зі Св. Письма про осудження запеклих грішників і помилування тих, які каються, та з постійним благанням до Бога: Помилуй мене, Боже, помилуй мене. Всі ці сумні покаянні настрої Церква утворює в нашій душі, щоб якнайкраще підготувати нас до Тайн Сповіді та Причастя св. Тайн.

Але навіть повну Службу Божу (Літургію) з освяченням св. Тайн під час Великого посту правлять лише по суботах і неділях, а по буднях Церква утримується й від відправи повної Літургії з освяченням Дарів, бо освячення св. Дарів вважають радісною, урочистою частиною Літургії, так би мовити, святковою, що не підходить до постової буденності. Тому ще з давніх часів св. Церква для будніх днів Великого посту встановила Службу Божу (Літургію) зі св. Дарами, раніше освяченими. От і зараз ми приступаємо до відправи такої Служби Божої.

Св. Дари для цієї Служби заготовляють на повній Літургії найближчої перед нею неділі та зберігають їх на св. престолі в Дарохранительниці. Літургія раніш освячених дарів сполучається з ранішною постовою службою, цебто з Часами й Вечірнею. З Вечірнею тому, що в давні часи християни в будні дні посту до вечора зовсім нічого не їли й лише ввечері після Вечірні підживлялись їжею.

Отже, ми зараз закінчили Часи й починаємо Вечірню, але виголосом літургійним: Благословенне царство… Під час співів вечірні "Господи, до Тебе я кличу, вислухай мене" раніш освячені св. Дари виймають із Дарохранительниці й на дискосі переносять на жертовник, звідки свого часу в побожному мовчанні та нахилених до землі головах усіх, хто в церкві, переносять на престол, і ними причащаються сповідники.

Попереджаю вас, браття, що на Літургії раніш освячених Дарів не слід приносити до св. Причастя дітей, які не можуть прийняти часточки, бо зберігається для цієї Літургії лише св. Тіло Христове, хоч і насичене Кров'ю Христовою, а вино для цієї Літургії вливається в чашу неосвячене, тому без частки св. Дарів не може вважатися за Причастя. Отже, дітей приносьте до Причастя лише в суботи та неділі. Вони малі, невинні, ще не розуміють суму й жалю великопісних настроїв, а ми, грішні, повинні ними пройматись, тому маємо заздалегідь готуватися до св. Причастя, приходячи на всі церковні служби, хоч три дні перед сповіддю, щиро проймаючись сумом і жалем за свої гріхи, бо це, власне, й називається "говінням".

Запевне, Причастя дорослих на раніш освяченій Літургії має таку силу, як і на повній. Христос і вчора, і сьогодні той сам повіки, каже апостол (Єф. 13, 8), аби наші молитовні настрої були відповідні, яким так сприяє Літургія раніш освячених Дарів. Браття! Христос Спаситель заповідає тим, які постять, не показувати сумного вигляду, тримати себе під час посту радісно, чисто. Але це Христос застерігає нас від того фарисейського суму, що вони його перед людьми показували, а не перед Богом. А той духовний сум і жаль за гріхи, до якого нас закликає Церква, - це сум не перед людьми, а перед Богом. Це той сум, про який каже св. ап. Павло до Коринтян: "Я не каюсь тому, що засмутив вас, а навпаки, я радію цьому, радію не тому, що ви засмутились, а тому, що цей смуток спричинився до вашого каяття, бо ви засмутились перед Богом і по Богові…"

Бо смуток той, що по Богові, приводить до певного каяття на спасіння, а смуток за принади світу цього викликає смерть. Бо те, що ви трохи посумували задля Бога, подивіться, яку викликало у вас щирість, яке бажання оправдання, який жаль (за гріхи), який страх, яке бажання відпокутувати (свої гріхи) добрими вчинками (2 Кор. 7, 8-11). Ой, коли б цей смуток, до якого закликає нас Церква, привів і нас до тих побожних почувань, до яких ап. Павло привів Коринтян, засмутивши їх, яка велика була б це радість не лише для нас, а для янголів Божих, яка б велика духовна користь від посту!...

Браття! Сьогодні - в п'ятницю першого тижня посту - Церква згадує св. великомученика Федора Тирона (цебто воїна) і в пам'ять його освячує коливо. Привід до цього такий: "Колись-то нечестивий цар Юліан-відступник дуже і всяк знущався над християнською вірою. От він раз, щоб християн осквернити, а головне, щоб зневажити перший тиждень Великого посту, який християни особливо побожно додержували й називали його чистим, так от цей Юліан задумав Чистий тиждень християн споганити так, щоб вони цього й не знали, і звелів на протязі цього тижня кропити на базарах всі припаси кров'ю ідольських жертв. Християни мусіли купувати припаси на базарах і не могли не осквернитися в піст.

Але єпископу міста явився св. великомученик Федор Тирон і попередив його про те й порадив, щоб християни першого тижня на базари не ходили, а дома готували собі їжу - варили пшеничне зерно, мішали із медом і їли. По-грецькому та страва називалась "коливо". Християни так зробили і, на велику досаду нечестивого царя, в Чистий тиждень охоронили свій піст у чистоті. Шануючи св. Федора Тирона, ми цим виявляємо, браття, що і для нас чистота посту велике має християнське значення, а з освяченням колива ми сполучаємо й молитви за наших небіжчиків".

У Великий піст ми благаємо Господа за прощення своїх гріхів, але з такою ж щирістю молимось у піст і за прощення гріхів наших небіжчиків, тому щодня в піст, а зокрема щосуботи, ми поминаємо їх в ознаку прийняття Богом нашої молитви за них, приносимо на спомин їх мед, свічі, ладан і цією молитвою за наших небіжчиків сподіваємося здобути ласку Божу й для себе самих. Нехай милосердний Господь у ці дні посту направить нас на досягнення чистоти душі, для чистоти життя нашого та гідної зустрічі Христового воскресіння. Амінь.

Джерело

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ