Роман Круцик

R_Krucyk11 квітня добрі люди світу відзначатимуть Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів. З цієї нагоди розпочинаємо публікацію матеріалів з книжки "В боротьбі за Українську державу", виданої у 1990 році в Канаді Головною Управою Світової Ліги Українських Політичних В'язнів та перевиданої у 1992 році Львівською історико-просвітницькою організацію "Меморіал". Збірник охоплює есе, документальні оповіді, свідчення очевидців трагедій, статистику фашистських злочинів над українським народом та його землею,рідкісну документацію та літописання організацій українських політичних в'язнів за межами України. На жаль, книжка "В боротьбі за Українську державу" досі є маловідомою як для більшості громадян України, так і для іноземців. Матеріали видання через перешкоди політичного характеру не вивчаються в навчальних закладах нашої держави. Неінформованість українців про своїх земляків, зокрема членів українського національно-визвольного руху, які страждали і гинули за свої державницькі переконання в фашистських концтаборах, створює сприятливий ґрунт для поширення в Україні та за її межами антиукраїнських інсинуацій. Улюбленим прийомом фальсифікаторів історії є зловредне перелицювання українців-жертв гітлерівських концтаборів в українців-катів у цих же таборах. Тому мусимо знати і публікувати правду. Що ми й робимо.

 

 

Роман Ільницький*

ЯК НАРОДЖУВАВСЯ УКРАЇНСЬКИЙ РУХ ОПОРУ ПРОТИ НІМЕЦЬКОГО ФАШИЗМУ

U_bor_za_ukr_2*Провідний український громадський і політичний діяч в США, Секретар Українського Державного Правління у Львові (1941), в'язень німецького концтабору Заксенгавзен, автор двомовної праці "Deutschland und die Ukraine 1934-1945" - "Таtsachen europaischen Ostpolitik", Оsteuropa-Іnstitut Мünchen (1958).

Доповідь, зачитана на II Конгресі Українських Політичних В'язнів (22 - 24 листопада 1985 року, м.Торонто, Канада).

У вступі хочу сказати, що народи всіх часів і всіх епох, зокрема і нашого XX сторіччя, добирали, добирають і добиратимуть союзників і приятелів для себе за критеріями національних інтересів, а не за принципами ідеології чи світогляду.

Пригадую, що Америка на чолі з прославленим демократом і великим президентом Франкліном Рузвельтом в час Другої світової війни вибрала собі за союзника більшовицьку Росію, що її очолював Йосиф Сталін, один з найбільших тиранів, яких знає історія людства.

Пригадую, що Англія і Франція, головні репрезентанти і родоначальники європейської і світової демократії, з 1936 до 1938 року робили заходи, щоб у спілці з Гітлером піти війною на Москву і таким чином звільнити Європу й увесь світ від марева большевизму і російського імперіалізму.

І ще треба пригадати, що в 1939 році Гітлер і Сталін, лідери двох найбільш непримиренних ідеологій, підписали договір співпраці, який вирішив долю польської держави і польського народу та інших європейських держав і народів на довгі роки.

Треба з гордістю сказати, що Провід Організації Українських Націоналістів (ОУН) не дав себе обманути, що він правильно оцінив наміри Гітлера щодо України, внаслідок чого створив свою програму боротьби за незалежність України і її тактику, яка у головних рисах виглядала так:

1. Не зважаючи на те, з якою програмою піде Німеччина на Схід Європи, українці використовуватимуть час і обставини війни для відновлення своєї держави.

Вже з першого дня українці творитимуть в Україні свою власну, незалежну від німців адміністрацію; братимуть під своє керівництво села, міста, райони, області і таким чином творитимуть свою державу, а у ній своє військо і поліцію.

2. Опанувавши свій терен, український народ, як господар України, звернеться до німецької армії, як до союзника.

Коли Гітлер дасть згоду на партнерство, тоді Україна і Німеччина виступатимуть у війні проти Росії як союзники, як рівний з рівним; а коли не дасть - українці виступлять проти обидвох окупантів.

Виконавцем цього політичного плану мали бути такі українські чинники:

по-перше, ОУН в Україні;

по-друге, ОУН за кордоном і її т. зв. Похідні групи;

по-третє, весь український народ під керівництвом свого Уряду, що мав створитися незалежно від німців, спочатку у Львові, як Тимчасове правління, а згодом у Києві, як центр і суверен цілої держави.

Такий був план. І хоч який важкий і незвичайний він був, то нині, 44 роки пізніше, з почуттям вдоволення і заспокоєння можемо сказати, що його виконано задовільно, та що це, дякуючи якраз йому і його незвичайності, створився в Україні могутній рух, що своїми розмірами і національним пафосом зайняв у нашій історії місце поруч із найбільшими його визвольними здвигами.

Але перед тим, як робити такі висновки, пригляньмось до самих подій.

Вже в перший день німецько-совєтської війни, 22 червня 1941 року, почали потаємно з Генерального Губернаторства просовуватися в Україну, через ріки Сян і Буг та серед мільйонних мас німецького вояцтва, члени Похідних груп ОУН. Вони були поділені на три групи: північну на чолі з Миколою Климишиним, що йшли в напрямі на Киів, середню під проводом прославленого революціонера, виконавця, атентату на совєтського консула у Львові в 1934 році, Миколи Лемика, південна на чолі з відчайдушним і обдарованим гострим політичним інстинктом Тимошем Семчишином.

У складі середньої групи, що переходила кордон біля міста Ярослава, був гурт вибраних революціонерів-політиків, що належали до проводу ОУН на чолі з Ярославом Стецьком. Їм доручено чи не найважче завдання: пробитися як тільки можна скоріше до Львова, захопити радіостанцію, скликати Конституційні збори найвидатніших діячів українського політичного, громадського, культурного та церковного життя і проголосити на цьому форумі відновлення Української незалежної держави; створити її перший уряд і тимчасовий український парламент.

Вісім днів пізніше, 30 червня, ця група була вже у Львові і згідно з планом, виконала все, що їй було доручено.

Ще нині, 44 роки пізніше, не можу забути того піднесеного настрою, який опанував маси нашого народу після проголошення відновлення Української держави і її створення уряду.

Кожний день був святом. Мов пожежа під подувом вітру, розносилась про нього вістка від села до села, з міста до міста, з повіту до повіту, з області в область.

Під її впливом всюди, де тільки жили українці, відбувались свята незалежності і вмить організовувались місцеві органи управління, школи, пошти, розпочинався рух залізничного транспорту. Жителі населених пунктів вибирали війтів та керівників вищих адміністративних одиниць.

Галичина, Волинь, а також та частина Правобережжя, з якої відступила Червона армія, миттю покривались органами української влади задовго перед тим, як німці послали туди своїх адміністраторів.

Buhenvald1Спонтанність і сила відгуку нашого народу на львівські події не залишили ніякого сумніву: план, виготовлений Проводом ОУН, вдався. Українська держава постала з урядом, парламентом, адміністрацією, поліцією. Постала, і як господар України, привітала німецьку армію як її союзника у війні з Росією - союзника, що мав покинути Україну, як тільки закінчиться війна.

Німці були заскочені. Розмах і досконалість, з якими виконано великий план, заімпонували їм, але й злякали. Несподівано вони стали перед проблемою історичного виміру: визнати те, що сталося? Іти разом з українським союзником на Москву, чи без нього і проти нього? Прийняти запропонований їм союз з Україною, чи відкинути?

Гітлер зважився на це друге. Він відкинув союз з Україною і, як наслідок, вже тоді, в середині 1941 року, війну програв.

Вже 3 липня у Кракові був арештований Степан Бандера. Там же був розпущений Український Національний Комітет. Під поліційний нагляд були взяті його лідери: Володимир Горбовий, Віктор Андрієвський, Степан Шухевич, Василь Мудрий. Зі Львова вивезено до Берліну під військовим ескортом прем'єр-міністра Ярослава Стецька і його найближчих співробітників у справі уряду. Загрожено Митрополитові Андреєві Шептицькому і президентові Костеві Левицькому, щоб вони не вручалися в політику і щоб вийшли з Президії Ради Сеньйорів, що була в той час тимчасовим парламентом Української держави. Усунено від керівництва українською міліцією Львова її перших командирів Євгена Врецьону та Івана Равлика. Першому вдалося уникнути арешту гестапо, а другого фашисти замучили в тюрмі разом з його сім'єю.

Подібні терористичні заходи зроблено також по інших більших містах Галичини і Волині.

Після того каральні органи Німеччини зробили кількатижневу перерву. Їхній поліційний апарат ще не був як слід зорієнтований у новому для нього терені і не знав "хто є хто". Нова хвиля терору почалася через три тижні з 15 вересня 1941 року.

Buhenvald2Заарештовано і кинено в тюрму, а потім перевезено до концентраційного табору в Саксенгавзен всіх тих, хто брав участь у Львівських подіях: Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Володимира Стахова, Івана Ґабрусевича та інших провідних членів ОУН.

Крім того, проведено арешти членів ОУН майже по всій Європі, зокрема в Польщі, Німеччині, Австрії, Чехо-Словаччині. За неповним підрахунком, тоді опинилося в концентраційних таборах понад 200 членів ОУН вищого організаційного стажу.

А проте повністю знищити ОУН фашистам не вдалося. Всупереч максимальним намаганням поліції, члени Похідних груп дійшли до місць свого призначення, закріпилися на Правобережній Україні та мобілізували місцеве населення до опору німцям і більшевикам.

У відповідь, у листопаді 1941 року в Києві фашистами була заарештована елітна група ОУН Мельника - Петро Олійник, О.Чемеринський, Олена Телга, Іван Рогач та інші. Їх усіх знищено гестапівцями.

Свідоцтвом того, як боляче відчувала німецька адміністрація боротьбу ОУН, може свідчити такий наказ її поліцейських органів, виданий 25 листопада 1941 року.

Його звучання у дослівному перекладі на українську мову таке:

"До відділів у Києві, Дніпропетровську, Миколаєві, Рівному, Житомирі і Вінниці.

Справи: Організація Українських Націоналістів, Рух Бандери. Стверджуємо понад всякий сумнів, що рух Бандери готує повстання в Райхскомісаріаті Україна з метою створити незалежну Українську державу.

Наказуємо: Негайно заарештувати всіх членів ОУН і після детального допиту таємно розстріляти під виглядом грабіжників.

Протоколи допитів слід переслати до Айнзацкоманди, в секцію Ц5.

Прочитавши цей лист, необхідно негайно його знищити.

Підписав: Оберштурмбаннфюрер." (Прізвища не подані)

Слід за тим, у Києві був застрелений гестапівцями Дмитро Мирон - лідер ОУН в Східній Україні; Микола Лемик, провідник Середньої похідної групи розстріляний фашистами в Донецьку, а Микола Климишин, керівник Північної групи, був заарештований окупантами і кинутий до концентраційного табору.

Так почалася українсько-німецька війна, що втягнула у свій вир сотні тисяч людей різних політичних напрямків і переконань - тих, які прагнули здійснити мрію про Українську державу.

٭ ٭ ٭

Характеризуючи першу і пізніші фази українського протинімецького і протибільшовицького руху опору, треба особливо підкреслити високу якість його провідних кадрів. Німцям здавалося, що заарештувавши Бандеру, Стецька та інших, відомих їм лідерів, ОУН порине у хаос і розпливеться в ньому. Тому великою несподіванкою було для фашистів продовження діяльності тієї, здавалося вже знищеної, організації. На її чолі став Микола Лебедь, під керівництвом якого ОУН перейшла у підпілля, вишколилася й загартувалася до боротьби на два фронти - проти німців і більшовиків. З його ініціативи постали перші військові відділи ОУН в Галичині та УПА на Волині, під назвою "Оборонні кущі".

А коли в 1943 році на Третьому Надзвичайному Великому Зборі ОУН на пост голови її обрано Романа Шухевича, то він виявив винятково високий клас політика і військового лідера, тактика і стратега. Це він збудував УПА і перетворив її в одну із кращих партизанських формацій на терені Европи.

І друге, що треба підкреслити - це винятково глибокий патріотизм українських народних мас та їхня готовість на жертви.

ОУН і УПА могли утриматися у межово складних ситуаціях між гітлерівським молотом та большевицьким ковадлом без сторонньої допомоги тільки завдяки глибокому патріотизмові українських народних мас.

Революція ОУН-УПА-УГВР протрималася на поверхні життя до 1953 року, а її духовна спадщина просякла глибоко у свідомість цілого українського народу.

З нагоди нашого нинішнього з'їзду ще одна заввага: яким же наочним символом невмирущості описаних тут подій є те, що й нині по цілій Україні продовжується боротьба за українську державність, що нині беруть у ній участь ті, які народилися багато років після того, як були вистріляні останні набої з рушниць вояків УПА і після того, як з німецьких концентраційних таборів вийшли останні в'язні великого українського руху опору, який своїми моральними вимірами та політичними горизонтами може рівнятися з вершинними подіями будь-якої доби історії України.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ