Михайло Марунчак

Buhenvald3У німецьких концтаборах можна було зустріти в'язнів різних національностей Європи, та навіть представників народів Північної Африки. Чисельно українці займали в концтаборах одне із перших місць побіч жидів, французів, поляків, чехів та бельгійців1.

Вже в 1940 р. потрапили до концтабору Авшвіц українці з Лемківщини, Грубешівщини та Підляшшя. Українці мали вже такі перші реєстраційні номери як 3642, 3637 та інші наступні числа. В середині 1941 р. прибула до Авшвіцу більша кількість арештованих з-поміж т.зв. веркшуців (поліція, що охороняла заводи). Прибували вони групами і їх було близько трьох тисяч. Майже всі вони згинули того самого року. Дальший марш німецького фронту на Схід

в 1941 році започаткував масову висилку українців, одних до концтаборів, а других на роботи. Останні дуже часто збільшували ряди перших так, що число українців в концтаборах збільшувалося з дня на день. Більші транспорти стали прибувати в 1942 році, а вже в рік пізніше не було закутка української землі, щоб не стрінути в німецькому концтаборі земляків з різних частин. Перед вели Західні землі, а дальше - Центральні й Східні.

Першими масовими жертвами фашистів були члени Організації Українських Націоналістів (ОУН) та відомі діячі українського громадського життя. Були священики, зокрема із Західної України, професійна інтелігенція й студенти. В 1943 році масовість висилок була так велика, що вже важко було розібрати хто, й за що був арештований. Серед арештованих було також незначне число комуністів. Цілі транспорти прибували з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Кіровограду, Львова. Всі вони вважалися політичними, хоча арештовані з території т.зв. Райхскомісаріяту Україна носили чорні трикутники замість червоних. До цих в'язнів долучувалися утікачі з полону й праці. Мимо цього, що українці вже були тисячами в кожному більшому таборі, то однак неможливо було по зовнішній формі віднайти українців в концтаборах.

1В Альтенбургу коло Лейпціґа на цілий табір було спочатку 40% українців. В штрафтаборі "Кала" на 35,000 в'язнів різних національностей було в 1943 році близько двох тисяч українців, в Ашеслебені українці складали близько 50% в'язнів, в Гарцунґу - 40%, Дорі - 28%. Статистичні дані наведено на підставі опитування членів Ліґи Українських Політичних В'язнів.

 

Поляки впадали в очі своєю літерою "П", французи "Ф", жиди - своєю сіоністською зіркою і т.д. Український велетень був захований за чужі національні літери. Українцям, як на глум, давали значки окупантських режимів в Україні, отже мусіли носити "П", "Ч", "Ру" (Румун). Тобто класифікація відбувалася згідно державної приналежності. Давали також "Р" тим, що походили зі Совєтського Союзу. Це при тому, що літера "Р" не означала державної приналежності, а тільки національну російську приналежність. Один із українських в'язнів так висловився про цю літеру: "Виходить, що в німецькому концтаборі СССР перетворився на Росію, совєтський народ став російським, а совєтський патріотизм помінявся на чорносотенний російський шовінізм". Чи могло бути для українського політичного в'язня, чи взагалі національно-свідомого українця, щось більш принизливе, як, попавши до німецького концтабору, терпіти фізичний терор і носити на своїх грудях чужу національну літеру, що в тому часі неначе мало символізувати його національну приналежність і його патріотичні почуття. Це тим більше боліло й стискало кожному горлянку й кулаки, що треба було носити літери зненавиджених окупантів українського народу. Більш диявольського пониження й тортур для національної гідності української людини важко було придумати. Часті, а то й масові були протести українських в'язнів проти такої нелюдської поведінки. За це в'язні не вагались платити побоями, а навіть своєю кров'ю. В деяких концтаборах, як Авшвіц, Саксенгавзен українські в'язні добилися, що їм чіпляли їхню національну літеру "У". Це однак сталось щойно під кінець існування концтаборів.

З огляду на таке трактування українських в'язнів важко є встановити справжню кількість українців в німецьких концтаборах. Українці проходили не в своїй національній, а в польській, російській чи інших статистиках. Багато реєструвалися також бездержавними. І повторюється тут так, як в тій казці про людину без роду й без долі, що її славу сусід добрий взяв.

За анкетними даними Ліґи Українських Політичних В'язнів (ЛУПВ) можна частково визначити стан українців в німецьких концтаборах, наприклад в Бухенвальді вже в 1942 році на п'ятнадцять тисяч так званих "русскіх" було понад дев'ять тисяч українців. У транспорті з Дори, що прибув до Берґен-Бельзен в 1944 р., на 1200 хворих було понад п'ятсот українських в'язнів. В концтаборі Фльоссенбург серед в'язнів "П" (поляків) було близько 25% українців, а серед т.зв. "русскіх" - щонайменше 50%. В січні 1943 р. тільки в основному авшвіцькому таборі було понад тисячу українців. Велике число було в Дахау. В Майданеку вже на початку 1943 року відсоток українців доходив до більш як п'ятнадцять відсотків. В підпільній польській газеті "3ємє Сходнє Жечипосполітей" (№ 5 за 1942 р.) знаходимо таку статистику в'язнів на польській етнографічній території. У Новому Санчі на 943 в'язнів було 576 українців, 217 - поляків, 150 - німців. В Тарнові на 1055 в'язнів було 546 українців, 277 поляків і 235 німців.

При обговоренні становища українських в'язнів в німецьких концтаборах треба звернути увагу на ще одну велику безправність, що стосувалася всіх громадян СССР, зокрема й українців.

У той час, коли інші в'язні користувалися правом обмеженої переписки зі своїми рідними, а також могли діставити допомогу в посилках, українці зі совєтським громадянством такого права не мали. Знову, якщо йшлося про допомогу Міжнародного Червоного Хреста, то в тому відношенні не було ані одного українця, що був би наділений цією допомогою, мимо того, що були часи, коли поляки цю допомогу діставали дуже часто (наприклад Авшвіц). У цьому випадку літера "П" на грудях українця не мала жодного значення. Українці терпіли в концтаборах не тільки терор, побої та зневагу в ношенні чужої національної літери. До цих моральних і фізичних тортур доходили ще побої над українськими в'язнями від поляків у таких таборах як Майданек, Авшвіц, Бухенвальд, Ґросс-Розен. В цих і деяких інших концтаборах поляки мали керівні становища серед в'язнів. На жаль, вони свою позицію використовували для цього, щоб українських, передусім перших в'язнів, що стали заповняти німецькі концтабори, немилосердно нищити. В той спосіб вони подавали руку злочинній німецькій винищувальній політиці. Польський пересічний в'язень жив під враженням, що українці разом з німцями завалили Польщу та підтримували німецьку політику на Сході Європи. Такою легендою підсичували своїх і чужих в'язнів присутні в концтаборах польські націонал-демократи і в той спосіб ставили між українцями й поляками мур незгоди й ворожості. Випадки, що українські в'язні гинули з рук поляків, не були поодинокі. Так було в Авшвіці. Подібне діялося в Майданеку. Так згинули брати Степана Бандери, С. Микитенко та інші відомі українці.

У праці "Чому світ мовчить" один з українських політв'язнів так описує свою реєстрацію у концтаборі "Дора". Коли він сказав про себе реєстрантові, що носив літеру "П", що він українець, то реєстрант поправив його, а коли побачив, що в'язень настоює на своєму, він підійшов до нього й шепнув йому на вухо: "Товаришу, ця назва для Вас може скінчитися смертю. Повідомте про це всіх здорово-думаючих українців". Як виявилось, реєстрантом був українець з літерою "П". В іншому місці цитованої праці читаємо: "Під впливом тої брехливої пропаганди (т.зв. українсько-німецької співпраці) з'являлися перші українські політв'язні в самих німецьких катівнях. Не довго жили ті люди - тільки одне слово "українець" було досить для того, щоб таку людину негайно замордували "брати слов'яни" на подвір'ї концтабору. Найактивнішу участь в цих вбивствах українців брали поляки, а також росіяни". Останні "відзначилися" в таких таборах, як Бухенвальд, Дора, Штутгоф. Часто одні й другі спільно тероризували українських в'язнів і це було причиною, що не один українець виявляв своє національне обличчя щойно по розвалі концтаборів. Діялося це в тих концтаборах, де українців була значно менша кількість у відношенні до поляків і росіян.

В одній анкеті ЛУПВ читаємо: "В 1943 році прибув до Майданека транспорт з тисячу осіб, самих київлян. В таборі був нестерпний протиукраїнський штіммунґ (ставлення)". Це ставлення спричинили передусім поляки, що занімали керівні становища в таборі. Українці з транспорту дістали найгірші команда (працю М.М.). Через кілька місяців з цього транспорту осталося около сто людей". Ще в іншому звіті про чоловічий концтабір в Равенсбрюку записано:

"Стосунки українців з поляками були дуже погані, так що багато українців не признавалися до своєї національності. Часто були випадки побоїв українців поляками та русскими. Найкраще ставилися до українців чехи". І тут з великою вдячністю треба відмітити дійсно дуже культурне ставлення чехів до українців. Добрі стосунки у країн були також з французами, жидами, бельгійцями, італійцями її та інш. Були також між поляками й русскими інтелігентні в'язні, що ставилися до українців прихильно, а навіть траплялися випадки взаємомоги. Стосунки змінилися на краще під кінець існування німецьких концтаборів. Причиною покращення стали не сантименти, а тільки солідарна постава та масовість українських політичних в'язнів в німецьких концтаборах. Концтабірний терор, з яких сторін він би приходив, тільки цементував єдність українців з різних земель. Це було видно і в таборах, де чисельність українців доходила до тисяч. З великою гордістю треба підкреслити, що в тому страшному терорі збоку табірних наглядачів (капо), як теж нерозсудливих сусідів, українські в'язні зуміли зберегти надзвичайну рівновагу духу, велику холоднокровність і ще більшу віру у високі ідеали людини й свого народу. Ця віра в божеські та людські ідеали додавала снаги українському в'язневі видержувати удари долі, бо "блаженні були ті, що зберегли віру святу". В мемуаристиці тих часів читаємо:

"Двох наших друзів було важко хворих, один мав відморожені ноги, а другий був у тифозній гарячці. Їх довелося нам нести на зміну на плечах. Ми йшли всі разом, поділившись на п'ятки так, щоб слабші були під опікою фізично сильніших" (П. Мірчук, В німецьких млинах смерти, стор. 157).

В.Косаренко-Косаревич так характеризував українських в'язнів у своїх споминах про Саксенгавзен:

"Тільки серед українців в концтаборах не було ніяких політичних, соціальних та релігійних антагонізмів. Навпаки! Ніколи не запримічувалося між українцями такого щиросердечного побратимства й готовності до взаємної допомоги в біді, без огляду на політичні чи світоглядні переконання, як саме в концтаборах. Я навіть не почув ніколи згадки про якийсь поділ на т.зв. мельниківців чи т.зв. бандерівців, на т.зв. "західняків" і "східняків" або на греко-католиків, на православних, чи автокефальних. Свідомість приналежності до того самого соборного українського народу, думання й балакання однією і тою самою українською мовою, виссаною з грудей українських матерів, спільна причина запроторення до концлагерів і спільна остаточна ціль боротьби й сподівань, ім'я якій свобідна власно-державна й соборна Україна без диктатури чужорідних і ворожих окупантів і т.д., все це об'єднувало нас всіх в одне співзвучне й дружне тіло, майже без ніякого суттєвого дисонансу. Якраз в найгіршій біді й серед чужих відчували ми найглибше і найінтенсивніше любов всього рідного й його величезну й магнетичну силу" (стор. 7).

 

Велика дружність українських політв'язнів між собою, національна єдність, взаємна допомога й товариська солідарність - це було те, що залишилося найкращого в потрясаючій драмі українського політв'язня в німецьких концтаборах.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ