Леся Рупняк

perssa_nvКнижка голови Київської міської організації Товариства "Меморіал" Романа Круцика "Народна війна" з підзаголовком "Путівник до експозиції" за задумом автора є доповненням до однойменної музейної експозиції. Сама експозиція, як зазначається в анотації, - результат більш як дворічної праці науковців Київського "Меморіалу". За цей час - а йдеться про 2008-2009 роки - у 18 областях України автори опрацювали понад 350 фондів і близько півтори тисячі архівних справ. Дослідження торкалося періоду 1917-1932 рр.

Чому саме цей період привернув таку увагу науковців? Очевидно тому, що цей відтинок часу ще й досі подається в історії України з великими перекрученнями. Більшовицька влада зробила все для того, щоб стерти його з пам'яті поколінь. У плоть і кров радянських людей мав навічно увійти міф

про безмежну відданість українців радянській владі, велику любов їх до "старшого брата" і, відповідно, вдячність йому за даровані блага і свободи. Однак, факти - річ, кажуть, уперта: не можливо було приховати планомірне винищення цілої нації.Krucyk Все нові й нові покоління українців задавали собі запитання: чому, незважаючи на штучний голодомор, на масові репресії, внаслідок яких сотні тисяч людей було вивезено в сибірські тюрми й концтабори, розстріляно, зламано й знищено морально, Україна вітала й всіляко підтримувала радянську владу? Звідки ця рабська покора? Від великої справедливості з боку "визволителів"? Від власної слабкості й генетично закладеної рабської покори, нездатності створити власну державу? Але ж історія говорить цілком протилежне. Та й страх колишніх хазяїв, їхня готовність за будь-яку ціну приховати правду говорить самі за себе. Одне слово, праця науковців "Меморіалу" стала неоціненним вкладом у національну історіографію. Разом з тим зібраного матеріалу виявилося так багато, що не "заблукати" в ньому стало проблематичним. Так з'явилася ідея путівника по виставці, який побачив світ стараннями Романа Круцика. На суд широкої публіки автор представив його в Музеї історії літератури в Києві.

 

- Робота над збором матеріалів стала для мене своєрідним відкриттям, - сказав Роман Круцик. - Мені явилася Україна така, якої миetno не знали, - грізна, могутня. Вражаюче, але з 1917 по 1932 рік на нашій землі спалахнуло близько 300 збройних повстань, спрямованих проти більшовицької влади. Піднімалася вся Україна - схід, північ, південь, центр.

У книжці знаходимо не тільки ряд документів на підтвердження цих слів, а й документальні відповіді на запитання, чому українці так поспішали позбутися "братньої" любові й не прагнули "допомоги" сусідів, з якими разом начебто мали будувати тепер уже вільну державу, до якої, зрештою, так прагнули. Тим більше, що революцію 1917 року в день Шевченкових роковин - і в цьому теж було особливе знамення - започаткувало збройне повстання українських полків у Петрограді, що стало початком краху Російської імперії. Україні, разом з іншими поневоленими народами, відкрився шлях до відновлення історичної державності на етнічних землях. І власне тут, як акцентує автор, варто звернути увагу на карту розселення українців на початку ХХ століття в Російській імперії. Вона не збігається з сучасним державним кордоном України, а є значно більшою.

За межами нашої держави залишилося 341 тисяча квадратних кілометрів території, тобто ще майже половина від тієї, яку займає Україна сьогодні. Левову частку (291, 19 тисячі квадратних кілометрів) "люб'язно", "по-братньому" забрала Росія. 19,5 тисячі квадратних кілометрів нашої землі подаровано післявоєнній Польщі, а ще 30,31 тисячі квадратних кілометрів - дрібнішим союзникам. Чи не правда, щось знайоме вчувається у цих щедрих широких жестах? Так вельможні пани, власники маєтків, дарували (чи програвали) свої землі іншим панам, разом з кріпаками, з рабами, які, наче до галери, були прикуті до цієї землиці любов'ю?! І чи не свідчить про загарбницьку політику Росії щодо України таке привласнення її земель? Звичайно, за "згодою" господарів та в їхніх "кровних" інтересах. Про що свідчать і численні звернення громад Zyizd_Vyln_kozsel_ruhuдо Центральної Ради з проханням приєднати їх до складу України: "…з огляду на те, наша місцевість, місто Дмитрівськ Таганрозької округи О.В.Д. (Області в ійська донського - Л.Р.) находиться на території, в котрій корінне населення є української національности… ми, українці Дмитрівська на Донщині… просимо Центральну Раду… щоби при установленні границь а втономних республік, що увійдуть в склад Федеративної Росії, наша Таганрозька округа О.В.Д. була прилучена до Катеринославщини, а разом з нею ввійшла в склад Української Народної Республіки" (з резолюції загальних зборів тов. Українська громада); "…Чорноморська губернія економічно, етнографічно, культурно і навіть географічно неминуче тягнеться до України… постановили:

З'їзд вільного кеозацтва та вільних селян

а) просити Українську Центральну Раду про приєднання і включення нашого краю в Українську Народню Республіку…"(з резолюції загальних зборів представників 29 організацій Новоросійська). Подібні листи надходили з Кубані, Бесарабії, Закарпаття, Берестейщини, Воронежчини… Інколи вони доповнювалися посиланнями на перепис населення Російської імперії 1897 року. Цікаво, що за даними цього перепису в Криму мешкало 63 тисячі українців: зокрема, в Перекопському повіті - 22 відсотки, Євпаторійському - 21, Керченському - 16, Севастопольському - 13, Феодосійському - 12. При цьому,hlyb-hrab як підкреслював видатний український географ С.Рудницький, в ході цього перепису російські офіційні органи вважали своїм обов'язком зробити кількість росіян на українських землях якнайбільшою. Між тим національна свідомість українців зростала з кожним днем. У Криму, особливо у Севастополі, українці все гучніше й гучніше заявляють про себе, особливо, коли йдеться про захист прав України: "…воїни Чорноморського флоту і гарнізону м. Севастополя категорично заявляють, що у випадку будь-якого насильства над Центральною Радою вони всі до одної особи із зброєю в руках грудьми виступлять на захист її, не зупиняться перед жертвами для улюбленої

Окпанти вивозять хліб


звільненої України" (з резол. Загальних зборів воїнів-українців Чорноморського флоту).


18 жовтня 1918 року робітничий з'їзд у Сімферополі ухвалив постанову про приєднання Криму до України.

А ось свідчення про те, яким шляхом здійснювалося приєднання до Росії: "Беженцы Обояни Курской губернии живущие в Белгороде имеют точные сведения, что Советская власть Обояни принудительно с угрозами составляет приговоры о нежелании присоединится к Украине. Считаем необходимым Вас известить и просить считать эти переговоры насильств енными".

 

Chuch_PetroChuch_OlChuch_VasПізніше в підручниках історії напишуть про окремі помилки і "перегибы", які нібито від надмірних старань і намагання якнайшвидше й найефективніше втілити в життя політику партії допустили більшовики.

На фото 3 брати Чучупаки: Петро, Олекса, Василь

Однак документи і сьогодні є найправдивішими свідками. Новітніми міфами, а не "окремими помилками" були обіцянки волі й незалежності для українців. На перших порах вони не особливо й соромилися: "самоопределение нации - это безсодержательный, голый лозунг… сейчас идет борьба за утверждение диктатуры пролетариата на Украине, а вы знаете отлично, что судьба Украины представляет громадный интерес не только для рабочих масс этой страны, а и для рабочих масс России, Латвии, Белоруссии и остальных советских республик. Если советская республика установится в Австрии и Германии, то в Украине будут заинтересованы и эти республики. Можем ли мы допустить, чтобы форма существования пролетарско-крестьянской Украины могла бы определяться исключительно и Jul_MordalevychPovst_hol_jaruнезависимо трудящими массами Украины? Конечно, нет!"

Ще відвертішим у своїй інструкції більшовицьким агітаторам-комуністам був тодішній головнокомандувач Червоної армії Лев Троцький: "Помните также, что так или иначе, а нам необходимо вернуть Украину России.

Отаман Юліан Мордалевич, повстанці Холодного яру

Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может, она задохнется, а с ней и Советская власть, и мы с вами…".

М.Тухачевський, звертаючись до бійців Червоної армії, відверто вживає термін "окупація": "…В районах прочно укоренившегося восстания приходится вести не бои и операции, а, пожалуй, целую войну, которая должна закончится прочной оккупацией восставшего района. Словом, борьбу приходится вести, в основном, не с бандами, а со всем местным населением… В общем, выполняя задачу искоренения, необходимо, прежде всего, захватить и уничтожить органы местной самоопределившейся крестьянской власти…"

А що ж вождь світового пролетаріату? Без сумніву він мав чіткий план поневолення України: "Немедленная эвакуация хлеба и металла на восток, организация подрывных групп,..безоговорочная перелицовка имеющихся на Украине наших частей на украинский лад - такова теперь задача".

 

Окупація України супроводжувалася масовими злочинами супроти народу, здійсненими з особливою жорстокістю. Факти знущань були настільки кричущими, що стали предметом розслідування спеціальної комісії міжнародної організації Червоного Хреста. Висновки цієї комісії, а також додані до них фотознімки свідчать про те, що чекісти по- звірячому катували і вбивали заарештованих ними людей власне з політичних мотивів. З особливою жорстокістю впроваджувалася в життя хлібна політика більшовиків. "Кампания против деревни - это военная операция. Крестьяне, уклоняющиеся от сдачи хлеба на государственные закупочные пункты по установленным ценам являются врагами народа, со всеми вытекающими отсюда последствиями, вплоть до казни, расстрела, повешения, длительного заключения в концлагере особого назначения и т.д.

Pydp_org_UNOM

Необходимо организовать массы и проводить беспощадную террористическую борьбу и войну против крестьянства и иной буржуазии" - ось такими були настанови Леніна. Чи можна після цього заперечувати голод як планомірне знищення української нації? Йшлося не тільки про хліб чи, тим більше, про його надмір, а й про будь-які запаси їжі. Людей залишали чекати голодної смерті. Всього в Україні окупаційна російська влада організувала три голодомори: в 1921-1923 роках, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Зрозуміло, що в таких умовах велася національно-визвольна боротьба.

- Знаєте, що мене найбільше вразило в зібраних матеріалах? - підкреслив у своєму виступі Роман Круцик. - Те, що не голод, не муки й тортури, які їм доводилося переживати, вважали повстанці головною бідою України, а відсутність власної держави. При цьому ми маємо справу не тільки з поодинокими проявами відчаю, а з організованою мережею підпільної боротьби, керованим повстанським рухом.

Підпільна організація УНОМ


Ми, нові покоління українців, повинні знати свою історію, імена своїх героїв, бо справді маємо ким пишатися.

Якби раніше була можливість хоча б розпочати таку роботу, гадаю, ми мали б менше причин для протистоянь Схід-Захід, натомість Сходу України додалося б патріотизму, який, до слова, тепер щораз більше зростає. Я глибоко вдячний "Нашій Україні", зокрема Вікторові Ющенку, за те, що допомогли створити для виставки спеціальний сайт. Тепер її може оглядати значно більше людей. Щодня ми отримуємо по сто й більше листів-відгуків. А нині працюємо над створенням нового

zaaresht_sel_3h_Starovyrovok

Інтернет-сайsotn_Obydny_1919ту, який нам дасть

Заарештовані селяне 3-х Старовіровок, Сотник Обідний

можливість розширити експозицію до 17 розділів. Хай світ і Україна знають страшну правду. З допомогою документів нам вдалося довести: більшови ки окупували Україну.


Щодня до нас у музей приходять учні шкіл, студенти вищих навчальних закладів. Вони - майбутнє України. Відтепер вони знатимуть правду. "Меморіал" продовжує пошукову роботу.

Ми будемо розв ивати цю тему - тему героїзму нашого народу, його боротьби за незалежність. Нині готується до друку праця отамана Мордалевича. Особливо тішить, що нас підтримує, до нас приєднується щораз більше людей, яким не байдужа доля України. Зокрема, великий внесок у цю роботу зробили працівники архіву СБУ.

 

У презентації книги "Народна війна" взяв участь і екс-президент України Віктор Ющенко.

- Я дуже радий, що ця книга побачила світ, - сказав він. - Бо чим краще ми будемо знати своє минуле, тим міцніше стоятимемо на ногах сьогодні і тим впевненішими будемо в своєму майбутньому. Адже доля знову випробовує нас на міцність. І ми вкотре самі собі дивуємося, як легко нас роздерти. А це й справді велике мистецтво - довести до такого самоїдства націю. У нас не було б такого 9 травня, як цього року, якби ми краще знали історію, якби вчилися в неї, робили висновки з її уроків. І один з них: у 1917-1918 роках не було ніякої громадянської війни - була окупація. Але на все свій час. І цей час, на моє глибоке переконання, працює на Україну. Ще 20 років тому таке дослідження було б просто неможливим. Сьогодні воно не тільки проводиться, але й дає свої плоди - відкрита правда зробить нас сильнішими.

Високу оцінку путівнику дали професор Степан Кульчицький, колишній політв'язень, відомий філософ Євген Сверстюк, колишній політв'язень, правозахисник Василь Овсієнко, народний депутат Микола Кульчинський та інші.

Начальник архіву СБУ Сергій Кокін сказав:

- Працюючи над цією книжкою, Роман Круцик продемонстрував нам, як це треба робити. Надзвичайно висока продуктивність: за короткий час було підготовлено дві фундаментальні речі - виставка і книга, які проливають нове світло на нашу історію. Більше того, зібраний матеріал може служити доповненням до видань, можна сказати, найновіших. Зокрема Академія Наук видала перший том політичної історії України, але й там нема усіх матеріалів, поданих у "Народній війні". Це дуже системна робота. І добрий початок. Ми тепер слідом за вами продовжуємо цю роботу від 1917 року. І, слава Богу, що можна ще щось знайти. Факти дуже різні, але всі вони підтверджують: це була окупація. Наприклад, у 1917 році у Києві тричі відбувалися вибори до різних державних органів, і жодного разу більшовики не отримували на них ніякої підтримки. Отже, легально прийти до влади вони не могли.

…Книга Романа Круцика "Народна війна" формально є доповненням до виставки, путівником. Однак, насправді вона значно переросла своє завдання і стала повноправним самостійним виданням, яке повинно бути в кожній бібліотеці, принаймні шкільній і університетській. Бо хоч вміщені там матеріали ще чекають наукового осмислення й узагальнення, вони вже тепер є великою школою патріотизму, народної самооцінки, неоціненним пізнавальним і виховним засобом.

І ще одне. Книжка, зокрема, вміщені в ній документи, подають нам уроки розбудови держави. Пригадую, в одному з міжнародних економічних оглядів вичитала, що розвинуті країни світу, такі як США, Японія, Німеччина досягли такого рівня розвитку виключно завдяки виокремленню освіти і науки як патріотичних галузей. Зверніть увагу: в часи гетьманату - тобто за 7,5 місяця поряд з економічною стабілізацією встановлено українську грошову систему, засновано Державний і Земельний банки, проведено судові реформи, українізацію школи всіх ступенів, засновано Національну бібліотеку, Національний архів, Українську Академію Наук, Державний драматичний театр, Національну оперу, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр. Виняткового розмаху досягла видавнича справа. Почалася робота над створенням Збройних Сил України. І це ще далеко не все. Ось над чим варто і слід задуматися! Ось у цих пожовклих від часу документах таємниця нашого успіху, нашого майбутнього. А не в хворобливих мареннях про те, як "добрі і справедливі" історики з ближнього зарубіжжя перепишуть підручники, навчаючись за якими наші діти знову зростатимуть яничарами.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ