b_150_0_16777215_00_http___incognita.day.kiev.ua_img_hist_sandarmox_sandar_b.jpg Ув’язнений Микола Хам відбував покарання в часи «громадянських сутінок». З його біографії відомо: належав до «Партії москвофілів», яка не визнавала українського народу, української мови і стверджувала, що існує лише один народ – російський. Хам робив політичну кар’єру, був депутатом і певний час – опозиціонером до панівної влади. Обіймав посаду в державній установі у столиці України... А фінал життя його трагічний – смертна кара...

«Держава арештовує з політичних міркувань» – Куліш

У той самий час нарівні з ним скарають і в’язнів на прізвище Білий, Бойко, Бондаренко, Глущенко, Григорович, Клименко, Кузьменко, Лозинський, Олійник, Пилипенко, Тимошенко, Шустер, Куліш... Останній, до речі, був ветераном війни, підпільником. Працював редактором газети, був членом комуністичної партії, з якої його виключили за зв'язок з «націоналістичними елементами». Після арешту потрапив до Лук’янівської тюрми – як і багато хто з опозиціонерів. Згодом, перебуваючи в ув’язненні, пересвідчився, що історія повторюється, і зробив висновок: «Держава арештовує не тих, хто завинив, а кого треба взяти з політичних міркувань. Політика – річ жорстока»...

Усе тут написане – не фантасмагорія і не химерне пророцтво. Це наша українська історія. Може, про «Партію москвофілів» сказано мовою Езопа, міркуватиме допитливий читач. Та ні. Не шукайте аналогій чи натяків. Будь-які збіги з українським сьогоденням чи з певними особами вважайте випадковими. Усі прізвища й біографічні відомості взято зі Списків Сандармоху, а також з інших архівних матеріалів, опублікованих у 2-томному науково-документальному виданні, що побачило світ 2003 року в Києві з ініціативи та під егідою Служби безпеки України й Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України. Назва книжки – «Остання адреса. Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937–1938 роках».

Місцем масових страт усіх згаданих вище людей є північ Росії – карельське лісове урочище з моторошною назвою Сандармох. Тепер воно лісове. А тоді, коли ленінградський чекіст капітан держбезпеки Матвєєв ночами розряджав револьвер у неугодних режимові українців, росіян, поляків, білорусів, німців, євреїв, інших синів і дочок багатьох націй і народностей, там, у районі Медвежогорська, було пустище, заховане від стороннього ока.

Сандармох – «звичайне місце виконання вироків» органів НКВД СРСР. У той жахливий спосіб тоталітарна влада позбувалася своїх політичних опонентів (за її визначенням – «ворогів народу»). І таких таємних місць немало на теренах колишнього Радянського Союзу. Пошуковцям Бог поміг знайти в Карелії «соловецьку Голгофу», на якій закатовано 1111 в’язнів острівної тюрми. Усі вони – навічно у Списках Сандармоху.

Сандармох для України – це символ націєвбивства

Як і Голодомор-геноцид, для України Сандармох – це символ націєвбивства. Пам’ятаймо: за Онезьким озером, поблизу Біломорканалу, у прямокутних ямах під сосновою глицею лежить інтелектуальна еліта – українське «розстріляне відродження». То були національно свідомі письменники, діячі культури, науковці, освітяни, священики, селяни, робітники... А разом з ними – і ті, хто щиро вірив тодішнім узурпаторам влади, Кремлю, Сталіну, хто не мовчав, розуміючи суть варварських реформ, що проводилися під гучними гаслами турботи про народ.

Приблизно 200 репресованих в Україні та за її межами, яких ув’язнили на Соловках, разом з дев’ятьма сотнями інших в’язнів острівної тюрми особливого призначення вивезено в жовтні 1937-го на Карельський берег, де цей найбільший тюремний етап, поділений на п’ять груп, розстріляно в урочищі Сандармох (до 200 і більше осіб вбивали за одну ніч)...

У двох наступних партіях смертників налічувалося ще вісім десятків наших земляків – відомі творчі особистості, інтелігенція, служителі культу, люди від сохи. Їхні останні адреси загубилися десь у Ленінградській області (можливо, це пустище Койранкангас) і на самих біломорських островах. Та й у Карелії, у Сандармосі, до і після пекельної бійні, влаштованої в переддень 20-річчя жовтневого перевороту, так само масово стріляли і стріляли людей. Відомих наших земляків – єпископа Афанасія (Мовчанівського), колишніх високопосадовців уряду УНР Любинського і Штефана, які не були в соловецькому етапі, а працювали в Карелії – страчено в тому ж таки урочищі 8 січня 1938-го, у дні, коли православні відзначають Різдво Христове...

Закидано землею щонайменше дев’ять тисяч людей

Загалом же в місці, яке через шість десятиліть названо меморіалом, було розстріляно й закидано землею щонайменше дев’ять тисяч людей. За підрахунками дослідників, приблизно кожний другий убитий – росіянин, кожний четвертий – фін або карел, кожний десятий – українець. Поляків, німців, євреїв – відповідно 4%, 3,5%, 3,1%. Багато репресовано тих, хто гнув спину на будовах Біломорсько-Балтійського комбінату... (смерті). Останнє слово додаю до назви ББК сам – через силу-силенну загублених там життів. Під косу, що тримала кістлява рука ГУЛАГу, потрапляли і люди, застрелені конвоїрами, і вбиті «урками», і зведені в могилу рабською працею та страшними невиліковними хворобами...

...Гортаю сторінки наукового видання, а в цей час у кімнаті блакитноекранний «зомбоящик» годує політичною жуйкою майбутній електорат. Ловлю себе на думці: націєвбивство відбувається тепер в ефірі – на геть зрусифікованих телеканалах, що належать інтернаціоналу грошових лантухів, і на хвилях численних радіостанцій, де українська пісня – «неформат», а рідне слово – радше виняток... Жену геть аналогії, а вони самі приходять: читаю розсекречені чекістські документи, в яких фігурують прізвища ув’язнених світочів духу і розуму (Курбас, Куліш, Зеров, Підмогильний, Рудницький...), а між рядками пульсує Кулішева правда: «держава арештовує не тих...».

Микола Куліш (дозвольте ще раз його відрекомендувати) – український письменник, драматург, режисер, громадський діяч, газетяр і редактор, освітянин, педагог. Воював на фронтах Першої світової, згодом був у революційному підпіллі та працював у державних установах. Тридцять років із прожитих ним сорока п’яти був літератором. Автор п'єс «97», «Комуна в степах», комедії-фарсу «Хулій Хурина», «Зона» (сатира на партійних кар'єристів), комедії «Отак загинув Гуска». Творчі вершини митця – п'єси «Народний Малахій» і «Мина Мазайло»; тема цих творів – облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. У 1930-х написав «Маклену Грасу», «Прощай, село», «Вічний бунт» та інші п’єси. Більшість його творів поставлено на сцені театру «Березіль» Леся Курбаса. Розстріляний 3 листопада 1937-го...

У ту саму ніч, коли страчено Миколу Куліша, дістав кулю від диктатури парткомів і Микола Хам – уродженець Галичини. До арешту він був науковим співробітником Південного інституту молочного господарства в Харкові – тогочасній столиці Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). У «Партії москвофілів» (була така в Російській імперії) перебував ще в дорадянський час. Згодом, у середині 1920-х, був депутатом польського сейму. У 1930-му приїхав до УСРР, був активістом Міжнародної організації допомоги борцям революції (рос. – МОПР). Репресований, запроторений на Соловки. А там у 1937-му несудовий орган ухвалив: Хама розстріляти.

У тих самих Списках Сандармоху можна знайти й Авксентія Тимошенка, Костянтина Лозинського, Петра і Семена Бондаренків, Михайла Білого, Івана Бойка, Тимофія Глущенка, Дмитра Григоровича, Володимира Клименка, Тимофія Кузьменка, Бориса Пилипенка, Василя і Йосипа Олійників, Юлія Шустера та ще десятки й десятки людей різних національностей, для яких, за словами карельського дослідника Юрія Дмитрієва, «Україна була не мачухою, а рідною і ніжною матір’ю»...

Розстріляти…

Гортаю «Останню адресу...». В архівних протоколах читаю вбивчі рішення трійки: Атаманюк-Яблуненко – розстріляти, Баб’як – розстріляти, Бадан-Яворенко – розстріляти, Балаш – розстріляти, Бовсунівський – розстріляти, Верещак – розстріляти, Вовкотруб – розстріляти, Войтюк – розстріляти, Волох – розстріляти, Вороний – розстріляти, Гарбуз – розстріляти, Гончаренко – розстріляти, Гоца – розстріляти, Грушевський – розстріляти, Гуцуляк – розстріляти, Демчук – розстріляти, Дятлів – розстріляти, Епік – розстріляти, Запорований – розстріляти, Ірчан – розстріляти, Качанюк – розстріляти, Ковальський – розстріляти, Ковальчук – розстріляти, Коник – розстріляти, Коренковський – розстріляти, Корсовецький – розстріляти, Косар-Заячківський – розстріляти, Котляревський – розстріляти, Кривенко-Матієнко – розстріляти, Крушельницький – розстріляти, Кубрак – розстріляти, Кузняк – розстріляти, Кухаренко – розстріляти, Кушніренко – розстріляти, Лівий – розстріляти, Мазуренко– розстріляти, Максимюк– розстріляти, Машкевич – розстріляти, Озерський – розстріляти, Павлушков – розстріляти, Паламарчук – розстріляти, Панів – розстріляти, Пасевич – розстріляти, Петренко-Самойленко – розстріляти, Підгаєцький – розстріляти, Поліщук – розстріляти, Полоз – розстріляти, Поляк – розстріляти, Попович– розстріляти, Приступа – розстріляти, Репа – розстріляти, Ровинський – розстріляти, Садовський – розстріляти, Самборський – розстріляти, Сапега – розстріляти, Сарван– розстріляти, Семенчук – розстріляти, Середа – розстріляти, Сіяк – розстріляти, Сірко – розстріляти, Скубко – розстріляти, Слісаренко – розстріляти, Слюсар – розстріляти, Солодуб – розстріляти, Стасюк – розстріляти, Ступаченко – розстріляти, Тимецький – розстріляти, Трохименко – розстріляти, Туз – розстріляти, Тютюнник – розстріляти, Хижняк – розстріляти, Хуторянський – розстріляти, Черняк – розстріляти, Чехівський – розстріляти, Шах – розстріляти, Шваюк – розстріляти, Шматько – розстріляти, Штангей – розстріляти, Яворський – розстріляти, Яловий – розстріляти...

Тут перелічено лише частину (весь список можете знайти тут) соловчан з України, закатованих 27 жовтня, 1–4 листопада 1937-го в Сандармосі... А, як відомо, і в Сибіру, і на Далекому Сході Росії, і на інших теренах неозорої червоної імперії тодішня влада чинила апокаліптичну «чистку» суспільства від елементів, які не годилися в будівничі комунізму. За лімітами, затвердженими Кремлем, без слідства й суду вбито тисячі й тисячі людей. Потім слідом за жертвами політичного терору відправлено в позасвіття й найбільш ревних виконавців злочинних політичних рішень – покарано «стрілочників» із тих самих каральних органів, що від часів Всеросійської надзвичайної комісії були «озброєним загоном партії».

Уроків історії забувати не можна

Газета «День» оголосила 2012-й «Роком Списку Сандармоху» в Україні. Як громадянин цілком підтримую тему, ідею, дух цієї акції. Нинішньої осені – 75-ті роковини апофеозу «громадянських сутінок» 1930-х років. Роковини страхітливої п’ятирічки жорстокого нищення українства тоталітарним комуністичним режимом (від Голодомору 1932–1933 років до масових страт 1937–1938-го).

У нашій країні й досі є духовні спадкоємці ленінської партії – червонопрапорне «п’яте колесо», що раз-у-раз чіпляється до попутної політичної хури. Нинішньої осені українському народові доведеться знову робити непростий вибір свого майбутнього. Уроків історії забувати не можна. Надто дорогу ціну сплачено за державну незалежність, здобутки демократії, за ті «поступ, щастя й волю», за які жертовно боролися наші попередники – великі українці.

Джерело: Радіо Свобода

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ