7 Нещодавно директор Музею совєтської окупації, голова Київської міської організації Товариства "Меморіал" Роман Круцик і редактор журналу "Музеї України" Віктор Тригуб провели прес-конференцію для журналістів на тему "Злочини в концтаборах НКВД в УРСР: про що мовчав КГБ?" Інформація, що прозвучала під час зустрічі з пресою, вразила навіть тих, хто, здавалося б, навряд чи сподівався почути щось нове про комуністичні злочини: адже садизм московських зверхників перевершив тиранів Середньовіччя...

Про це знають у світі, тим більше в Україні, яка чи не найбільше постраждала через вакханалію совєтського беззаконня. Проте почуте приголомшило жорстокою правдою, від якої нас і досі намагаються "вберегти" тепер уже не діти – онуки Дзержинського.

Оргнізатори прес-конференції оприлюднили сенсаційні дані міжнародного розслідування про розстріли громадян країн Балтії, Молдови, Румунії, Польщі в секретних таборах, які були розташовані на території України.

Розслідування проводили працівники журналу "Музеї України" та встановили наступне. Впродовж 1939-41 років під орудою НКВД СССР діяли три гігантські концтабори для військовополонених: у Путивлі Сумської області, на Козельщині – Полтавської та в Старобільську, що на Луганщині. До концтаборів було етаповано 17710 осіб. З них евакуйовано лише 6503. Решта – 11207 осіб – розстріляні без суду і слідства...

На початку війни, в червні 1941 року в окупованих Росією республіках розпочалися жахливі акції терору.

У перші тижні війни лише в тюрмах України енкаведисти розстріляли 8789 заарештованих, чиї прізвища встановлено. Хто зна, у скільки разів більше число невинно убієнних українців, яких масакрували професійні вбивці...

Тим часом масові арешти і депортації розпочалися в Молдові, Литві, Латвії, Естонії. Вдалося встановити, що 4676 заарештованих глав сімейств з Молдавської РСР були доставлені в концтабори Путивля і Козельщини. Схоже, саме тут їх усіх спіткала смерть. Адже жоден із них не повернувся додому. Тисячі репресованих були доправлені з країн Прибалтики. За документами, під час етапування загинув

501 естонець, яких везли в Старобільськ. Згодом з цього концтабору начебто евакуювали невелику кількість литовців і естонців. Доля решти невідома. Як і доля тих понад 6000 прибалтів, яких привезли в Путивльський концтабір, але жодного документа, який би підтверджував, що бранців етапували далі, не знайдено. Є свідчення, що в концтаборах смерті розстрілювали поляків, євреїв, румунів.

2011 року дослідник історії Володимир Бровко звернув увагу на терор, що панував у концтаборах НКВД, які було розташовано на базі старовинних монастирів. До розшуків приєдналася команда журналу "Музеї України" на

чолі з Віктором Тригубом. Але навіть їхніх спільних зусиль було замало, аби провести розслідувння злочинів такого масштабу. Ентузіастів підтримала Козельщинська РДА.Так було опитано старожилів і визначено орієнтовне

місце таємних поховань. Масові розстріли репресованих чекісти проводили у старому глинищі, стіни якого згодом підірвали.

– Уже нині можна стверджувати, – каже Віктор Тригуб, – що Козельщина і Путивль стали Катинню Молдови і Румунії. Враховуючи серію наших публікацій в інтернеті, про трагедію знають у посольствах Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Молдови, Румунії. Тож ми звернулися до Президента України Віктора Януковича з пропозицією створити Державну комісію з розслідування діяльності концтаборів для військовополонених на території України, доручити СБУ і Генпрокуратурі провести пошук вцілілих документів і місць таємних поховань.

Сподіватися на адекватні дії Банкової, прямо скажемо, підстав нема.Тим паче, що, як зазначив Роман Круцик, ще в 1988–1991 роках КГБ СССР провів безпрецедентну операцію приховування масових розстрілів – за наказом Кремля – громадян Литви, Латвії, Естонії, Молдови, України. З цією метою громадську увагу було зосереджено переважно на знищенні 40 тисяч польських офіцерів у Катині. Адже Польща власними зусиллями розслідувала позасудові страти своїх громадян, оприлюднила цю інформацію на весь світ. І нащадкам Дзержинського та Берії нічого не залишалося, як забезпечити гласність злочинам своїх кривавих попередників. Як тепер бачимо, коштом замовчування масових убивств прибалтів, євреїв, молдаван, українців і інших. Хоча в кожному з вище названих випадків ідеться про злочини проти людства, вчинені знавіснілими московськими правителями.

Благородна робота, яку започаткувала редакція журналу "Музеї України", потребує діяльної підтримки широких громадських кіл, а також залучення до неї урядових і суспільних чинників іноземних країн, чиї громадяни, внаслідок тотального більшовицького терору, саме на нашій землі відійшли у засвіти, зберігаючи в останній миті свідомості пам'ять про найдорожче – рідну землю. Мине час, і в місця, де покоїться їхній прах, прямуватимуть паломники – їхні земляки – з Естонії, Литви, Латвії, Молдови, Румунії, Польщі. А ми, українці, покажемо їм шлях до священних могил і разом вклонимося пам'яті невинно убієнних... 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ