І  Прапор  і  Тризуб  в  кривавих  боях,    В борні  кується  краща  доля

Нас  ворог не  зможе  ніколи.       Встають  заковані  з  оков

МИ  пройшли  цю  дорогу........

  Історичну боротьбу  українського  народу  і  сьогоднішню  ситуацію  в  Україні, на  мою  думку,  дуже  влучно  визначив  французький  письменник  (офіцер)  у  виданій  1788  році  праці  «Літопис  Малої  Росії..»  -  Шерер  Жан  Бенуа:

«Український  народ, пам»ять  якого  повна  спогадів  про  предків,  скинув  із  себе  ярмо  -  і  саме  цього  не  можуть  йому  пробачити»»

Так  було через  віки і так   діє  сьогодні  Москва

Вернімося  однак  до  наших  часів.

22  січня 1918  року, з  проволокою  десяти  місяців,  Українська Центральна  Рада (УЦР)  своїм IV УНІВЕРСАЛОМ    проголосила  Українську Народну  Республіку  Самостійною    незалежною  державою,  а  через  місяць 18  лютого     соціалістичні  правителі УЦР  доконали,  на  догоду  Москві,   демобілізацію  українського  війська  позбавивши  Україну  найважливішого  атрибуту  існування  держави.

 Українська  НР  deiure  i  defakto  була визнана  34  державами  світу, і  тільки  Росія  згодом  анулювала  визнання  УЦР,  але  назву  «УНР»    ще  зберігала для  своєї  харківської  маріонетки до  1919  року  і  навіть  видавала  бюлетень  «Вісник  Української  Народної  Республіки»

  

(Тут  належить  пригадати,  що  однією  з  перших  держав, які  визнали  Україну  була  Польща,  -  Rada  Regencyjna  Królewstwa  Polskiego  26  жовтня  1918  р.  Першим  послом  Польщі  в  Україні  був  Станіслав  Ванькович)    

  Тому,  що  українські  землі  були  тоді  окуповані  Росією  і  Австро-Венгрією  розвиток  політичних  визвольних  змагань  відбувався  певний  час  окремо.  Установчі  Збори,  що  відбулися 18-19  жовтня  1918  р.    Львові,  прийняли

 були  рішення:

«Українська  етнічна  область   Галичини  по  лінії  Сян  разом  з Лемківщиною (повіти  Самбір,  Кросно,  Ясло, Горліца,  з лінією  по  північних  Карпатах  і  Північно-Західна  частина  Буковини  з  містами  Чернівці,  Старовижинець  і  Серет,  а  також  північно-східна  частина  Угорщини  творять  окрему    українську  область.  Ця  національна  українська  область  оголошується  як  окрема  українська  держава»

   Це  рішення  УЗ  у  Львові  призвело  до  створення  Західної Української  Народної  Республіки  (ЗУНР),  втопленої  в  кров»ї  Польщею  1919  року.

Польський  історик  Януш  Радзієвскі  пише: «Хоч  українська  держава  проіснувала  всього  пів  року,  то  її  діяльність  (законодавча і  адміністративна,  створення  власного  війська,  ентузіазм,  що  супроводжував  патріотичним  зусиллям) залишив глибокий  слід  в  свідомості  українців»

(Нагадаймо,  що  одним  із  діячів  ЗУНР  був  єп. Коцоловський)

Через  рік  після  проголошення   Четвертим  Універсалом  УЦР  22 січня  1918  року  Української  Народної  Республіки    Незалежною  Самостійною  Державою  -  22  січня,  символічно!,  1919  року  у  Київі  було  проголошено  об»єднання  Західної  Української  Народної Республіки  з  Українською  Народною  Республікою  в  одну  державу:  Українську  Народну  Республіку..  Прозвучало

Від  нині  зливаються   в  одно  віками  відділені  одна  від  одної    частини  -  Галичина,  Буковина,  Придніпровська  Україна»..

На  молоду і  ще  не  зовсім  утверджену  Українську  державу  нагрянули  чужі  сили:: московська  більшовицька  і  білогвардійська,  польська,  румунська..    -  Шерер  мав  слушність!  А  Україна  була  безборонна  не мудрую   політикою соціалістичних  правителів  України.,  які  демобілізували  українське  військо що  призвело   до  окупації  України  Росією,  Польщею  (Ризький  Трактат 1921  року),РумунієюУгорщиною

Уряд  УНР    опинися    в  еміграції  до  1991  року -   початковов  Польщі,  а з  1938  року  у  Франції.,  але  Президент  А.  Левицький  залишався  в  Варшаві  навіть  в  роки  Другої  світової війни  і  був  під стислою  «опікою»  німців.

Однак  змагання  українського народу  за  відновлення  Української  самостійної  держави  продовжувались  на  всіх  українських землях  Ось  деякі  з  найвизначніших  проявів  тієї  боротьби  -  політичної  і  збройної.

Змагання  і  створення  в 1938-39  роках  Карпатської  України -  утопленої  в  кров»ї  мадярами  з  дозволу  Гітлера;

 

 Відновлення  Української держави  Актом  30  червня  1941  року  -  арешти  і  розстріли  німцями  його  творців.

  Створення  в  1942  році  Українського  війська – Української  Повстанської  Армії (УПА)  і    збройна  боротьба  з  наїзниками  - німцями  і  більшовиками;

 

 Друга Конференція  поневолених Росією  народів  в  1943  році; (перша  Конференція  відбулася  в  1917  році  в  Київі)

Створення в  серпні  1944  року  Української  Головної Визвольної Ради  (УГВР), підпільного  українського  парламенту  і  Уряду

  Всі  ці політичні  і  військові  дії  українського  визвольного  руху  змусили  Москву допустити  Україну-УРСР  до  членства  в  Організації  Об’єднаних  Народів (ООН),  і  то   як  члена засновника,   а  українська  мова  отримала  статус   робочої  мови  ООН.

 Очевидно,  Сталін  мав  свої  мотиви  рішаючись  на  вище  згадані    дії, про  що  писав  я  в  окремій  статті:  по-перше, один  голос  більше  для  Москви  в  ООН;  друге -   УРСР, як  «суверенна  радянська  держава»  і член  ООН  оправдувала  його  боротьбу  з  українським  визвольним  рухом 

(Мало знаний  факт,  УРСР була прийнята  до  ООН  під  українською національною  символікою  і  щойно  на  інтервенцію  представника  Москви  Мануїльського  стримано  до  часу  представлення  нової  символіки) 

Визвольний  рух  поневолених  Москвою  народів  не  затихав. А  радше  розростався.  В  1952-54  відбулися  страйки  і  повстання  по  всьому  ГУЛаґу  СССР,  де  українські  в»язні  були  найчисельнішими  і  передували  в  організації  ОПОРУ.,  що  призвело  до  звільнення  десятків, а може  сотень  тисяч  в»язнів  з  рабства.  То вони, в»язні  ҐУЛаґу,  першими  відважились  ставити чинний ОПІР  злочинній  системі  російського  рабства.  Повстання  в  таборах    СССР -  феномен    історії  Росії,  ще  не  зовсім  досліджений і  оцінений  нашими істориками,  а  була  це  також  боротьба  за Українську  державу  і  ВОЛЮ  НАРОДІВ    і  ЛЮДИНИ  .

    ВОНИ  БУЛИ  ПЕРШИМИ,  що   за   колючими    дротами  своїм  життям  перемогли  одну  з  злочинних   систем  в  історії  людства -  ГУЛаг.

(А  що  в  той  самий  час  вибухло  повстання  робітників у  Східному  Берліні  і  так  жорстоко  було  розгромлене  НКВД   як  і  Норильське  -  то  просто  історично-об»єктивний  збіг  обставин)

  Культурно - національний   і  правозахисний  рухи  шістдесятників - вісімдесятників, безпощадно  репресований  Кремлем:  Українська  Гельсінська  Спілка,  Укр..  Народний.  Рух за  перебудову,   Товариство  української  мови  ім.  Т.Шевченка, Тов.  Просвіта,  «Меморіал»  ім   Стуса,  студентський  рух  протесту  та  інші  Хоч  згадані  організації і  рухи  по  своїй  істоті  були  культурно творчими  і  правозахисними, то  об»ктивно  були  вони  політичними  рухами  і  тому  були  так  жорстоко  репресованими.

 

Вірні  домоглися  касації   заборони  УГКЦ,  була  це  велика  перемога  і  здобуток

Вікова  ідея  і  змагання  за  створення  Патріархатів  Українських  Православної  і  Греко-Католицької  Церков  набрали   процесу  реалізації.  Хай Бог  благословить!

 Всі  ці  та  інші  події  і  акції,  як  вияв волі  народу  призвели  до  проголошення  Верховною  Радою (ВР)  УРСР  24  серпня  1991  року  Україну  НЕЗАЛЕЖНОЮ  ДЕРЖАВОЮ.

(Цікавий  момент, в  тодішній  ВР  УРСР  більшість  депутатів  становили,  як  тоді  говорилось,  «блок комуністів  і  безпартійних»  і не  всі  з  них  були  готові  голосувати  за  НЕЗАДЕЖНІСТЬ  УКРАЇНИ.  Тоді  спікер  ВР  сказав  їм:

-          підійдіть  і  подивіться  за  вікна  ВР...

А перед  будинком  ВР  стояло  море  людей  з національними  прапорами,  очікуючи на  ухвалення Декрету  про  Незалежність  України). 

Отже,  то  народ  домігся  прийняття  ВР  УРСР  Декрету про  НЕЗАЛЕЖНІСТЬ  України  24  серпня  1991року,  з  умовою,  як же  інакше?!,  що  буде  затверджений    всеукраїнським  референдумом, який і відбувся  в  грудні  того ж  року.  Недруги  сподівались    напевно,  що  «референдум»  не  акцептує  рішення  ВР.

(Першою  європейською  державою,  яка  визнала  Незалежність  України,  була  Польща,  останньою  -  Ватикан)

Чому так.  а  не  інакше  розвивались    тоді  події?

- по-перше,  триста літня  московська  окупація  породила  в багатьох 

рабську  психологію  Пригадаймо  подібне  з  історії  юдеїв  -  вихід  з  єгипетської  неволі  по  400-ній  неволі.  Мандруючи  пустелею  до  обіцяної  землі, знайшлись і  такі,  які  сказали:  оберімо  собі  голову  і  вернімось  до  Єгипту  -  в  неволю.  (кн..чисел. 14.1-4)  Але  у  них  був  божий  чоловік  -  Мойсей, а  нам  забракло  нашого  Майсея

 - по-друге,  брак  у  свідомості  загалу  державних  традицій  і  навиків  та  вміння  управляти  державою;

 - по третє,  що виникало  з  другого,  не  вміння  шанувати  власну  державу  і  її  важливість  для  життя  нації;

- по-четверте,   знищення  окупантами  історичної пам»яті  народу,  а  державницької  історії  зокрема.  Адже віками  ми  не  могли  вчитися  нашої  історії.  ВУЗ-и  в  УРСР  випускали  адептів  для  окупаційної  московської  адміністрації.  Кожна  постанова  чи  указ  уряду  УРСР чи  ЦК  КПУ  починався,  як  правило,  словами:  «Виконуючи  постанову (указ..)  ВР (уряду)  СССР,  постанови  ЦК КПСС  ..»   А  тепер  треба  було    приймати    постанови  і  рішення  (укази)  самостійно    і відповідати  за  їх  виконання.  А  для цього  треба  було  мати  політичну волю,  рішучість  і  відвагу  та  вміння створити  українські  державні  незалежні  інституції, бо  існуючі  були   лише  відділами  союзних,  точніше  -  московських.

- по-п»яте,  за  роки  радянської  влади  ніхто  з  України  не  виїжджав на  студії  чи   хоч би  на стажування  на  Захід;  Правителями  УРСР були  москалі,  юдеї,  поляки  аж  до  «хрущовської відлиги»;     визначних  людей, в  тому    культури  і науки  або  знищено, або  «запрошено»  до  Москви  без  права  повороту  в  Україну  -  митр.  Прокопович,  Довженко,  Вернадський,  Шелест,  Руденко  та  інші.  Це  старий  московський  спосіб  позбавляти    поневолені  народи  національної еліти.

Є  така  формула:  Щоб  управляти  державою  треба  дві  речі:   знання,  вміння   і  силу,  одне  і  друге  мають  тайні  служби.    Україна  не  мала  ані  першого ані  другого.

Україна  починала  своє  самостійне  життя  з  рівня  нище  нуля. І  треба  підкреслити,  що  загалом  ми  справились з  державотворенням,  хоч  перешкод  Москва  наробила  без ліку,  щоб  не  сказати   -  злочинів.  На  передодні  проголошення  Незалежності  Москва  пограбувала  Ощадбанки  України,  загарбала  мільярди  карбованців  людських  вкладів, яких  досі  не  повернула.

Зроблено  всі  перешкоди,  щоб  Україна  не  змогла  створити  дієву  власну  армію.  запоруку  існування  Незалежної  держави.

 Ми  самі,  (під   підказку  «когось»)  зреклися ,  точніше  -  віддали  Москві  нашу  атомну  зброю,  не  отримавши  в заміну  нічого,  крім  слів..  Ми,  наші  провідники,  не  збагнули  простої  речі:  «Держава  -  це  кров  і  залізо,  а  воля  -  це  вістря  мечів!»

Проаналізуймо  отже  на  прикладі  В.Чороновола,  не    віднімаючи  його заслуг,  політичну  зрілість  тодішнього  нашого  політикому.    Будучи  вже  губернатором  Львівщини,  він їздив  по військових  гарнізонах і  просив  російських  офіцерів,  щоб  вони  не  виїжджали  з  України, а  пам»ятаймо,  що  вони  обіймали  керівні  пости  в  армії,  чим  він,  розумів  це  чи  ні,  закривав  дорогу    офіцерам  українцям  до   кадрового  авансу. Була  це  політична  неграмотність  (хоч  тут  належало б більш  гостре  слово),  бо  доля  українського  війська  лишалась  в   московських  руках  і  відомо  які  спричинила  наслідки. ЗСУ  очолювали (і знищили) офіцери  з  червоноармійською  ментальністю. То  вони  віддали  Крим  Путінові,  то  вони відкрили  границю  для   агресії  Росії  на  Україну  на  Сході  при  бездіяльності  Уряду,  бо  московську  агентуру  в  Криму  в  Донбасі  можна  було  і  треба  було    зліквідувати  в  зародку.  Поставу  Уряду  і  Президента України  належить  назвати  державною  зрадою.  (Таку ж  помилку  зробив  був  президент  Кравчук  в  Криму  з  Мєшковим).

  Звільнившись  з  ув»язнення,  в  дорозі  на  Україну,  В.Чорновіл,  відповідаючи  московському  кореспондентові  сказав,  що  він  не  допустить  в  Україні  до  відродження  націоналізму.  Що  й  так  не  врятувало  його  від  московського  вироку  -  автокатастрофи. Москва  не  прощає.  Згадаймо  між  інш.  долі  М.  Щорса,  УКаПістів-боротьбістів,  Д. Фальківського,  С. Косіора,  Г. Петровського  та  інш. Я не  негую  вкладу Чорновола  в  боротьбі за  державність,  як  трибуна,  я  лише  хочу  звернути  увагу на політичну  недозрілість  багатьох  людей,  не  розуміння  процесу   державотворення  в  ході   національної  революції   Це синдром  менше вартості, автономізму,  що  досі  покутує ще в  ментальності  і    свідомості  наших  політиків  з  Президентом  включно  Треба  зрозуміти  різницю  між  «трибуною» -  дуже  важливим       елементом    політичної  діяльності,   а вмінням  управляти державою. Для  цього  треба  відважитись  бути   вільним,  бути  господарем  у  власній  хаті,  бути  сувереном  у  державі.

 Де  сьогодні  наші  «лук»яненки»,  «ющенки» .... ?).         

Ми  ще  досі    спомагаємо  Росію  компонентами  військової  техніки виробленої  на  заводах  в  Україні,  які  вона  використовує  в  збройній  агресії  проти України..    

  Треба  пам»ятати  ще  одне,    передбачаючи  розпад  СССР  Кремль  розбудував  в  Україні,  як і  в  інших  «союзних»  краях,    свої  агентури  під  різними  фірмами  і  назвами,  організаціями, в  тому  і   т.зв.  братствами релігійно-церковними  РПЦ,  УПЦ МП, козацтвами  та  іншими,  які  діють досі  легально.

  В  лютому  1992  року    шеф  КГБ  УРСР  вивіз  до  Москви  1200  особових дос»є,  якими  Москва  шантажує  досі  політиків  в  Україні. В  липні  1992  року  МВС  України  наказало  знищити  документи  злочинів    Чека - НКВД-КГБ.  Все  це  створює  відомі  труднощі  в  боротьбі  з  російською  агентурою  в  Україні.  Виявити   все це  і  перемогти  - велике  завдання  для    органів  спецслужб  України,  в  рядах  якої ще  немало  агентів  Кремля.

Однак  МИ  вистояли!  Ідея  Української  держави,  Української  Незалежності вже  утвердилася.   МИ  мусило  її  оборонити  і  закріпити  на  завжди!  

Підсумок:  щоб  закріпити  і  утвердити  Незалежність  України  мусимо  мати  відвагу  бути  вільними,  мусимо  створити  Українську  владу  і  її  силу  -  Українську  Армію,  Українські  Збройні  Сили,  здібні  дати  опір  московській (і  не  тільки)  агресії.  За  нас  ніхто  цього  не  зробить.  І  треба,  мусимо.  мати  союзників,  в  першу  чергу  НАТО  і  США.  У  світі  шанують  тільки  сильних!  І  цю  силу  мусимо  створити  МИ  самі:  політичну,  економічну,  технічну  і  мілітарну. 

І  дуже  важливе!  Мусимо  створити  в  Росії  ПРОУКРАЇНСЬКЕ  ЛОБІТяжке  завдання  але  мусимо  його  створити   в  Росії  і  колишніх   «союзних»  республіках  Це  завдання   нашої ДИПЛОМАТІЇ,  ЗМІ,  РЕЛГІЙНИХ  ОРГАНІЗАЦІЙ,  ЗАВДАННЯ  НАС  ВСІХ  в  Україні  і  Світової  української  діаспори.  Завдання  справді  трудне як  і  потрібне,  на  ґвалт  потрібне.  Ним  досі  властиво ніхто  у нас  не  зайнявся  серйозно.     Потенційні  сили  для  цього    є,  -  в  Україні  і  в  Росії.  Треба   пам»ятвти,  що  не  всі  ж  росіяни беззастережно  схвалюють політику  Путіна  по  відношенню  до  України,  треба  до  них  дійти!  І  ще одне,  -  в  РФ,  за  словами  «самого»,      проживає  понад  10  міл.  Українців,  чимало  на  високих  посадах.

Є  ще  одне важке  питання  наших  відносин  з  Росією,  про  яке  промовчується  і  у  нас  і  в  Росії,  а  яке  тут  якраз  годиться  використати:  ЩО  РОСІЯ  ЗАВДЯЧУЄ  УКРВЇНІ?

 

  Я. Келлер  писав: «Київська  Русь (Україна)  осягнула  високий  рівень  релігійної культури, яка  промінювала  до  Новгороду,  Ростова,  Москви....  Йому  вторував  кн.. М. Т рубецкой  з  Парижа  в  1926  році:  «Та культура, яка  з  часів  Петра  1 ..  жива  і  розвивається  в  Росії  є  органічним  і  безпосереднім  продовженням  не  московської  а  київської  культури,  таким  чином  українізація  стається  мостом  до  європізації».  Бо  «московська  культура», -  військова  культура. Московський  цар  Ніколай  Перший  свого  часу    говорив:  Росія  - держава  не  торговельна  й  не  землеробська,  а  військова.  І  бути   її  грозою  світу.

А  Україна   перша  на цій  дорозі «грози»  Росії, пам»ятаймо  про  це  завжди,  скрізь  і  при  всьому!

 Ось  цю  московську  військову  культуру  шовінізму ,  завойовниітва  і  грози  для  світу  продовжує  реалізувати  В.Путін  і  К. - Зюганов,  Жіріновський,,  птах  Кирил,  а  речником-брехуном  -  міністр  ЗС  Лавров.

  Митр.  Проклович   в  кінці  1716 р. в  листі  з    Петербурга   до  Марковича  писав  про     «відсталість  тамошнього  богословського  життя,  про  невіжество  московського духовенства»  І  в  те  «невіжество»  Україна    несла  київську  культуру. Понад  сто  років  перед  тим   майже  точно  так  писали  у  своїх  рапортах   з  Москви   посли   Прусії,  і  Англії. Хто  в  Росії  знає,  що   від  1700 р.  ректорами  Словяно-греко-латинської  академії  було  16 (шіснадцять)  українців?  А  першим  ректором  першого  ВУЗу  Санпетербурга  хто  був?  Ось  як  писав про  це  Д. Мордовцев (ець) :

«Сей  малороссійский народ    -  яко  плела  потодельная,  дайот  Российскому  Государству  и  лучший  мёд  умствунний,  и  лучший  воск для  свечи  российского  просвищения  -  Доколе  россияне  будуть любить  и уважать  его  - дотоле  он  будет  волом  подьіяремньім  и  светочью  российского  царства»

Тяжке й  страшне  свідчення!

 Я  привів  згадані  цитати, щоб  й  самозбудуватись  та  пізнати  себе,  а  передовсім  довести  до  свідомості  росіян. а  також    світової  спільноти  -  хто  просвіщав Росію!  Цю  правду  треба нести  до  населення  РФ  всіма  існуючими  засобами  настирливо,  послідовно   і   не  лише  російською  мовою

Вислів  Мордовця  з  одної  сторони  наповняє  нас  гордістю  про  освіченість  наших  предків  і  їх  просвітницьку  місію,  а  з  другої  сторони  гнітить,  що  робили  вони  в  Росії і  для  Росії як  раби-воли,  а  не  як  посланці  Української  держави  і  для  її  слави,  а  сьогодні  в Росії  забуті  А  Росія  просвітившись  сягнула  по  Україну.

  То  хоч  використаймо  все  це  для  створення  в  Росії  про українського  лобі

.

Завжди  пам’ятаймо  -  наша  інформація  і  пропаганда  правди  мусить  випереджувати  московську  брехню.

          Степан  Семенюк

              серпень  2014

---------------------------------------------------------------------------------------------------------

PS.  При  можливім  використані  прошу  мовну  правку,  дякую!

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ