Звернутися до органів Державної влади і громадськості нас змусили надзвичайні обставини, які мають важливе значення для сучасного сприйняття України в світі, і для майбутнього нашої держави.
Події, які останнім часом розгортаються навколо всесвітньо відомого місця масових поховань жертв комуністичного режиму у Биківнянському лісі під Києвом, спонукають нас на повний голос заявити українській та світовій громадськості про неприпустимість свавільних, провокаційних дій окремих осіб та організацій, спрямованих на свідоме спотворення історії та створення нових міфів і вигадок з далекосяжними політичними цілями.
Постановою Кабінету Міністрів України № 546 від 22 травня 2001 р. захоронення жертв репресій у 19-20 кварталах Дарницького лісництва біля селища Биківня оголошено Державним історико-меморіальним заповідником "Биківнянські могили" з віднесенням його до сфери управління Київської міської державної адміністрації. З моменту прийняття Постанови ця територія перебуває під охороною Закону України "Про охорону культурної спадщини" (ст.. 14. п.2.).
В той же час нас глибоко стурбувала і обурила діяльність окремих посадових осіб Міжвідомчої урядової комісії по вшануванню пам"яті жертв війни і політичних репресій, створених під її егідою підприємств, які восени минулого року організували за участю польських фахівців та в присутності польської преси "спеціальні дослідження" ділянок лісу у межах заповідника з метою, начебто, пошуку місць масових поховань польських військовослужбовців, розстріляних у 1940 році. Внаслідок проведення ніким не санкціонованих розкопок, у Биківнянському лісі з"явилися вісім могил з хрестами, прикрашеними польською символікою. Факти незаконної діяльності на території заповідника широко висвітлювалися в польських засобах масової інформації.
Володіючи достовірною інформацією на підставі архівних джерел та офіційних довідок Служби безпеки України щодо відсутності масових польських поховань на території Биківні, ми звернулися через Комітети Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, депутатів Київської міської Ради, до Генерального прокурора України М. Потебенька з проханням провести ретельну перевірку фактів незаконних дій на заповідній території.
Відповідь, яку ми отримали від заступника Генерального прокурора, прокурора м. Києва п. Ю. Гайсинського приголомшує. Прокурор стверджує - роботи проводились з дозволу місцевої влади, що не відповідає дійсності. Про відсутність такого дозволу засвідчує копія листа Дніпровської райдержадміністрації. Більше того, районна влада змушена була залучати міліцію для припинення самовільних робіт. Прокурор нас також переконує, що із слів п. В. Казакевича (секретар Міжурядової комісії) та А. Амонса (недавній працівник військової прокуратури Центрального регіону, а сьогодні начальник юридичного відділу одного з підприємств, що діє під егідою Міжурядової комісії) стало відомо, що в ході робіт ексгумації останків жертв та їх перепоховання не проводились.
Далі Прокурор м. Києва заспокійливо повідомляє, що земляними роботами жодної шкоди Заповіднику не заподіяно, вони припинені. А тому притягати до відповідальності винних у незаконних діях - немає підстав .
Виникає закономірне запитання - якщо ексгумація і перепоховання в Заповіднику не проводились, то з якою метою проводилися земляні роботи і в чому полягали "спеціальні дослідження із залученням польських фахівців"? Що "фахівцями" було знайдено і куди поділись ці знахідки? Якщо нічого не знайдено, то на якій підставі насипані могили і встановлені хрести з іноземною символікою? Чому "спеціальні дослідження із залученням польських фахівців" велись з порушенням положень "Комплексної програми пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій", затвердженої Постановою КМ України від 20 грудня 2000 р. № 1867, без присутності українських правоохоронців. У Пункті 3 вищезгаданої Програми подано перелік місць, які належать до поховань жертв війни та політичних репресій, але заповідні території у переліку - відсутні.
Дивним є й інше. Чому прокурор столиці довіряє словам п. п. Казакевича і Амонса, а не оперує чинними законодавчими, нормативними актами, документами. У відповіді прокурора обійдений увагою пункт 2 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини", яким передбачено, що об"єкти культурної спадщини, в т.ч. й щойно виявлені, до вирішення питання про занесення їх до Реєстру, підлягають охороні відповідно до вказаного закону з моменту виявлення. Крім того, прокуратура не дала правової оцінки порушення особами, які проводили розкопки на території Заповідника, не взяла до уваги низки положень рішення сесії Київської міської ради від 14 липня 1998 р. № 94 та змін і доповнень до нього від 5 липня 2001, яке регламентує порядок надання дозволу на проведення будь яких земляних робіт на території м. Києва, низки пунктів "Порядку організації робіт з пошуку та впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій" затвердженого Постановою КМ України № 1867 від 20 грудня 2000 р., пункту 6 Положення "Про державну міжвідомчу комісію" та інших нормативних актів. Відсутнє рішення Міжвідомчої комісії про проведення робіт у Биківні, оскільки комісія вже більше року засідань не проводила. Відсутній дозвіл на виконання робіт. Відсутній також план проведення робіт.
За нашим зверненням до Президента України від 15. 07. 1999 р. вх. № 439/22693-01, главою Держави вирішення питання поновлення кримінальної справи щодо Биківнянської трагедії та проведення розкопок було доручено Кабінету Міністрів України та поставлено під особистий контроль Секретаря Ради Національної безпеки України. Тому 17 серпня 1999 р. заступником Генерального прокурора України В. Радзьохою постанова про закриття кримінальної справи була скасована та у зв"язку з неповнотою слідства направлена для додаткового розслідування війсковому прокурору Північного регіону України А. Амонсу. Тоді саме А. Амонс заперечував проти проведення розкопок, в результаті чого доручення Президента України так і не було виконано. Тому викликає подив, що колишній військовий прокурор А. Амонс, який розслідував Биківнянську справу та закрив її провадження, тепер уже в якості зав. правовим відділом державного підприємства "Меморіали України" став активним учасником проведення незаконних розкопок на території Заповідника. Адже перебуваючи на посаді військового прокурора та як слідчий, що розслідував справу, А. Амонс мав можливість організації всього комплексу робіт щодо проведення розкопок та ексгумації похованих у Биківні на законих підставах.
Ознайомившись з винесеною ним постановою про закриття справи від 25 червня 2001 року, неможливо втриматись від гніву і обурення. Амонс припинив кримінальне переслідування проти декількох десятків конкретних працівників НКВД, які безпосередньо у Биківні виконували злочинні накази вождів більшовизму про знищення десятків тисяч людей. Мотиви такого рішення були більш ніж цинічні - мовляв, ці кати самі були потім розстріляні чи вмерли від старості, отже і справі кінець. У постанові ні слова про тих, хто організовував масове знищення людей у Биківні, як і у сотнях і тисячах інших місць, хто готував і приймав жахливі постанови ЦК на зразок вже згадуваної від 5 березня 1940 року. Хіба ж можна так безсоромно списувати мільйонні жертви політичної системи на рядових виконавців?
Прокурору Гайсинському та його підлеглим повинні бути також відомі колись цілком таємні документи ЦК КПРС та КГБ СРСР, які свідчать, що польських вояків та польських громадян дійсно страчували та ховали, але не в Биківні. Підтвердженням цьому є доповідна записка колишнього голови КДБ СРСР О.Шелепіна М.Хрущову від 3 березня 1959 року, у якій чітко розписано, де і скільки знищено поляків у 1940 році. Биківня у вказаному переліку не значиться. До речі, у названій доповідній записці згадується й підстава знищення польських громадян - Постанова ЦК КПРС від 5 березня 1940 року. Врешті-решт у матеріалах кримінальної справи № 50-0092, порушеної за фактом Биківнянської трагедії, є офіційна довідка СБУ про відсутність масових поховань поляків у Биківні. Про це СБУ офіційно інформувала й польську сторону. Також за висновками останньої Державної комісії 1988-1989 рр. щодо розслідування Биківнянської трагедії масових поховань поляків не виявлено. Про це засвідчили слідчий з особливо важливих справ В. Ігнатьєв та судмед-експерт Ю. Коваленко, які працювали на розкопках..
Биківня - це наша загальнонаціональна трагедія. Так для чого ж і кому знадобилося виокремлювати тут саме польський фактор? Ми не заперечуємо наявності у Биківнянських похованнях поляків, як і росіян, білорусів, молдаван, румунів, греків, угорців, словаків, татар та представників інших етносів, які на час репресій проживали в Україні, були громадянами імперії, знищувалися нею і по-злодійськи захоронювалися у Биківнянському лісі. Але ми наполягаємо на тому, щоб заповідник "Биківнянські могили" став цілісним меморіалом пам"яті всіх жертв більшовицького геноциду, незалежно від етнічного походження.
Хочемо, щоб нас правильно зрозуміли - ми, як і всі свідомі українці, низько схиляємо голови перед пам'яттю всіх жертв більшовицьких людожерів. Але для чого ж "підправляти" і фальсифікувати історію? Вона і так вже довший час потерпає від перекручень.
Чи можна у світлі сказаного розцінити дії п. Казакевича та його "компаньйонів" інакше, як сплановану політичну провокацію?
У зв'язку із вчиненим групою осіб акту вандалізму під час проведення незаконних розкопок на території Державного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" ми заявляємо рішучий протест і вимагаємо від Генеральної прокуратури України глибокої і всебічної перевірки наведених фактів та притягнення винних до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.
Водночас вимагаємо від М. Потебенька переглянути винесену А. Амонсом постанову від 25 червня 2001 року про закриття Биківнянської справи у зв'язку з смертю конкретних катів, що вбивали і ховали людей у Биківнянському лісі. З цього документу навіть не юристу стає очевидним, що слідство з самого початку звелося до констатації лише діяльності "стрілочників"- сержантів та лейтенантів держбезпеки, без належних і очевидних узагальнень, без мети встановлення справжніх організаторів геноциду українського народу, які сиділи у московському Кремлі та у київському ЦК КПУ.
Вважаємо за потрібне звернути увагу керівництва держави і широкої громадськості на згадані факти і вимагаємо покарання винних осіб.

Прийнято на засіданні Ради Товариства 24.01 2002 р. Протокол № 2.

Голова Київської
міської організації Товариства Р. Круцик

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ