Про заповідник "Биківнянські могили"

Заповідник "Биківнянські могили" являє собою...


Історична довідка

Стосовно Биковнянських поховань створювалось чотири Державні комісії 1944 р., 1971 р., 1987 р. і 1988-1989 р. р. Остання Державна комісія, яка була створена 08.12. 1988 року розпорядженням Ради Міністрів УРСР за № 534 після розкопок, часткової ексгумації жертв і свідчень більше двохсот свідків встановила, що у 19-му та 20-му кварталах Дарницького лісництва біля селища Биківня поховані жертви сталінських репресій 30-х та початку 40-х років.

Листом, до голови Держбуду від 20. 08. 2001 р., звертається секретар Ради охорони боротьби та мучеництва Польщі А. Пшевозьнік. Він, спираючись на якійсь газетні публікації, стверджує що ніби у Биковнянському лісі "спочиває біля 3500 поляків"

Російські офіційні джерела: Головний Державний архів Російської Федерації, головний архівіст Р.Г. Піхоня. Із доповідної Голови Комітету Держбезпеки при Раді Міністрів СРСР А. Шелєпіна до М.С. Хрущова від 03.03. 1959 р. №.Н-632-ш: "В Комитете Государственной безопасности при Совете Министров СССР с 1940 года хранятся учетные дела и другие материалы на расстрелянных в том же году пленных и интернированных офицеров, жандармов, полицейских, осадников, помещиков и т. п. Лиц бывшей буржуазной Польши…. Всего пол решениям специальной тройки НКВД СССР было расстреляно 21857 человек из них: в Котынськом лесу (Смоленская область) 4421 человек, в Старобыльском лагере близ Харькова 3820 человек, в Осташковском лагере (Калининская область 6311 человек и 7305 человек были расстреляны в других лагерях и тюрьмах Западной Украины и Западной Белоруссии.

Вся операция по ликвидации указанных лиц проводилась на основании Постановления ЦК КПСС от 5-го марта 1940 г. Все они были осуждены к высшей мере наказания по учетным делам заведенным на них как на военнопленных и интернированных в 1939 году."

Українські офіційні джерела: Державний архів м. Києва, директор Б.П. Курінний, повідомлення від 21.09. 2001р. "Повідомляю, що в Державному архіві м. Києва відомостей про місця поховань на території м. Києва поляків-жертв тоталітаризму не виявлено"

1. Судмед-експерт Київского обласного бюро судово-медичної експертизи Юрій Коваленко: "Практи-чески с 1971 г., я принимал участие во всех ексгумациях тисяч жертв репресий в Быковне. И со всей ответственностю заявляю: Да, там захоронены останкы, по крайней мере, несколькых десятков расстреляных в 40-м году польских офицеров''

2. Слідчий по особливо важливих справах Київської міської прокуратури Володимир Ігнатьев: " Так вот, четыре года назад, 89-м году в одном из вскрытых в Быковне ям, мы обнаружили останки не менее 30 польских офицеров''. ''Где расстреливали пленных - в Киеве или в Быковне, - сказать трудно. По всей вероятности, в Быковне. Но содержали их, насколько мне известно, в Лукьяновской тюрьме вместе с женами. Правда, на разных этажах. Кто были эти офицеры, установить тогда не удалось, а затем следствие и вовсе прекратили. Поднимите протоколы правительственной комиссии: там должны быть зафиксированы мои выводы''.

3. Бувший голова Київського міськвиконкому Микола Лаврухін: "Что касается поляков, скажу следую-щее. Если в Киеве и расстреливали польских военнослужащих , то речь может идти не о тисячах или сотнях, а нескольких десятках человек". "В захороненнях, мы обнаружили и останки восьми расстреляных женщин-полек".

15 листопада 2001 р. за ініціативою В. Казакевича з присутністю польської сторони і польських засобів масової інформації у Биківні проводились самовільні земляні роботи про що складений акт Управлінням охорони пам"яток Київської міської Державної адміністрації.


Розрита могила биківнянської трагедії
(про несанкціоновані розкопки проведені в Биківні невідомими особами)

Наприкінці минулого року громадськість Києва сколихнула звістка про вандалізм, скоєний у Биківнянському лісі. На території масових поховань жертв політичних репресій - пам'ятки трагічної української історії, - яка постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 року № 546 оголошена Державним історико-меморіальним заповідником "Биківнянські могили", погарцювали чи то наїзники, чи якась таємнича сила, після вакханалії якої виходило, начебто українці, коли і мають стосунок до 100 тисяч невинно убієнних, заритих у Биківні жертв, то хіба що - дотичний. Отож на місці поховань з'явилися пагорбки чорнозему - символічні могили з березовими хрестами, будівельний вагончик, таблички, польська символіка, кілками позначено чималеньку територію заповідника, прихоплену "для подальших земельних робіт".

На українському телебаченні промайнули сюжети про розкопки на 19-му та 20-му кварталах Дарницького лісництва Биківні, де начебто знайдено масові поховання громадян Польщі. Твердження дивне, оскільки українські офіційні джерела мають незаперечні дані про те, що в Биківнянському лісі лежать останки не більше кількох десятків поляків, які, поза сумнівом, потребують пошанування. Проте цей факт плюс похвальна одержимість поляків (нам би повчитися!) у справі пошуку поховань своїх співвітчизників - ще не підстава для самостійних зондувально-розшукувальних робіт на території чужої держави. До того ж Державний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили" створено "з метою широких досліджень Биківнянських та інших таємних поховань жертв політичних репресій в різних реґіонах України", у процесі яких (цілком можливо, й за участю польської сторони) будуть проведені ексгумація та ідентифікація і громадян іноземних держав, у тому числі Польщі.

Вдарили на сполох Київська міська організація товариства "Меморіал", Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища м.Києва, Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. В акті обстеження ділянки меморіального комплексу в Биківні, складеному працівниками Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища м. Києва, зазначено: "Як показала перевірка, на згаданій території невідомими особами проведені земляні роботи… Внаслідок чого… заповідній території, що охороняється законами України, завдано значної шкоди. У даному випадку грубо порушено ст. 9, 35, 36 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Вчинені руйнування заповідної території тягнуть за собою кримінальну відповідальність за ст. 43 цього ж закону". Голова Комітету ВР Юрій Кармазін звернувся до заступника Гепрокурора України Ю.Гайсинського з проханням "терміново вжити заходи щодо припинення незаконних робіт на території Державного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" та порушити кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст. 297 і 298 КК України та притягнути до відповідальності осіб, винних у вчиненні протиправних дій".

Винні (про них мовитиметься нижче) встановлені, проте до відповідальності не притягнуті, навіть з роботи не вилетіли, отож поставлена на конвеєр справа нівелювання трагічних сторінок історії України, після нетривалої заминки, навряд чи збавить оберти. Адже вакханалія в Биківнянському лісі - не просто прикрий випадок. Він логічно вкладається (лягає) в площину дивовижних процесів, які розпочалися навколо Биківнянських поховань відразу після того, як їм надано статус Державного заповідника. Понад десять років про Биківню згадували тільки в перші травневі тижні, для багатьох громадсько-політичних діячів вона стала предметом публічної політики і передвиборних спекуляцій, не відвідали її ні перший, ні другий президенти, і нікому не було діла до гірких сліз і невтішного горя тих, останній подих чиїх рідних зберігає цей ліс.

Три роки тому в Київську міську організацію "Меморіал" прийшли енергійні люди, під керівництвом яких ожила діяльність товариства. Голова столичного "Меморіалу" Роман Круцик та його заступник Тарас Процев'ят наполегливо нагадували керівництву країни про потребу пошанування жертв комуністичних репресій, що лежать у Биківні, на державному рівні, брали безпосередню участь у підготовці постанови Кабміну про створення Державного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", який було віднесено до сфери управління Київської міськдержадміністрації. Але постанова - це тільки політичне рішення, для реалізації якого треба мати силу волі, організаторські притаманності й сумління перед народом. І коли Роман Круцик погодився на пропозицію Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища м. Києва стати директором Державного заповідника "Биківнянські могили", навіть у найбільш зневірених з'явилася впевненість, що нарешті в столиці України постане Меморіал пам'яті - пошанування всіх українців, які загинули від найлютішої чуми ХХ століття - большевизму.

Рецидив виплеканого імперією страху перед репресіями за українську мову, правдиву історію України, навіть за вишиванку донині сковує свідомість правителів, тим паче, що майже кожна трагічна сторінка українського народу пов'язана з московською тиранією. Та навіть за таких умов Роман Круцик зумів створити Меморіальний комплекс "Дем'янів Лаз" і Музей історії національно-визвольних змагань в Івано-Франківську. У тих, хто знає одержимість Круцика у праці з увічнення святих для України місць, немає сумніву, що за його директорства через кілька років у Биківні постане меморіальний комплекс, з відвідин якого починатиме своє знайомство з Україною весь світ, а українці йтимуть сюди, як паломники, на Голгофу страждань свого народу. Очевидно, цей фактор взяли до уваги й наші "запеклі" друзі, для яких звеличення і перемог, і трагедій українського народу традиційно стає кісткою поперек горла. Отож нівелювання постанови Кабінету Міністрів про Державний заповідник "Биківнянські могили" почалося задовго до того, як на його території з'явилася польська символіка.

Роман КРУЦИК, якого ми попросили прокоментувати навколобиківнянські метаморфози, сказав таке:

- Ми бачили, що виконання постанови Кабміну "не йде", вже з перших місяців після її підписання, і квапили міськдержадміністрацію. На черговій нараді в Управлінні ритуальних послуг деякі представники виконавчої влади завели розмову про те, що Биківню варто зробити філіалом Лук'янівського цвинтаря. Представники міського товариства "Меморіал" заперечили: постанову Кабміну треба виконувати, а не вносити до неї корективи. Дуже скоро після цієї наради до нас, у "Меморіал", завітали гості із Держбуду, а саме: із комісії по вшануванню пам'яті жертв війни і репресій, оглянули нашу музейну експозицію, запросили нас в Держбуд. Там ми зустрілися із секретарем цієї комісії Віталієм Казакевичем, який намагався нас переконати, що було б дуже добре, якби заповідник був створений при підприємстві "Держбуду", яке раніше називалося "Центр", а тепер в офіційних документах значиться як "Меморіали України". Та і цей варіант нівелювання постанови Кабміну був відбитий. При цій же розмові В.Казакевич заявив, що в нього є домовленість із польською стороною, яка буде проводити пошукові роботи в Биківні. Я тут же йому заперечив, оскільки заповідник буде вести дослідження комплексно, по всій території, а не в її частинах.

- Отже, до експансії в Биківню був пролог, автор якого - пан Казакевич.

- Так, бо в другій половині жовтня з Польщі приїхав генеральний секретар Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва Анджей Пшивозняк, очевидно, ще були підключені зацікавлені особи з польської діаспори, а також В.Казакевич і в Биківні начебто розпочалися якісь роботи. Прибувши на місце, я побачив, що майже половина території заповідника позначена якимись значками на деревах, вбиті кілки, завезено чорнозем і в багатьох місцях висипані символічні могили, встановлені березові хрести, на яких розміщена польська символіка. У мене є всі підстави вважати, що розкопки там не велися, а вчинена політична провокація, на кшталт тієї, що була зроблена у Львові на Личаківському цвинтарі.

- Логіка "режисерів" проста до примітивності: переконати громадськість, що в Биківні є масові поховання, та аж ніяк не українців, хоча, мовляв, і вони трапляються.

- Але це не так! Готуючи матеріали в Генпрокуратуру і комітети ВР, ми опиралися на архівні документи. Є лист колишнього керівника КГБ А.Шелєпіна до М.Хрущова із секретної папки ЦК, в якому конкретно вказуються всі місця масових поховань поляків, розстріляних за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року. У листі не вказано ні Києва, ні Київської області, ні тим паче Биківні. Є довідка із Державного архіву Києва про те, що масових поховань поляків на території Києва та області нема. Є свідчення слідчого, який 1989 року проводив розкопки в Биківні. Він також стверджує, що там не може бути масових поховань поляків, а ймовірно, поховані десятки чи, може, сотні поляків, які потрапили під загальні репресії разом з іншими в'язнями. Отож роботи були припинені Дніпровською райдержадміністрацією, яка змушена була викликати міліцію. На місце виїхала комісія управління охорони пам'яток, яка склала відповідний акт про те, що роботи проводяться незаконно.

Зараз міський "Меморіал" отримав відповідь від Генпрокуратури. На мій погляд, це відписка, в якій говориться, що начебто Дарницьке лісництво давало дозвіл на розкопки, що розкопки велися за рішенням комісії Держбуду з увічнення пам'яті жертв війни і репресій. Мене дивує, що Генпрокуратурі невідомо про управління по благоустрою Києва, при якому є іспекція, котра єдина має право надавати дозвіл на проведення будь-яких розкопок на території Києва. Тобто проблеми, які виникли у зв'язку з провокацією в Биківні, ще не вичерпані. Маю всі підстави вважати, що це була провокація. Під час проведення так званих розкопок чомусь були запрошені тільки польські журналісти, після чого відповідна інформація була закинута в Інтернет, а польські телевізійники люб'язно надали начебто відзняте в Биківні українському телебаченню, хоча ці кадри цілком могли взяти і змонтувати з тих розкопок, які поляки проводили в Харкові.

- Схоже, що атаки на Биківнянські могили ми ще побачимо в нових версіях…

- З того, що я говорив, ви, мабуть, зрозуміли, що весь цей час секретар комісії Держбуду В.Казакевич докладав зусиль, аби заповідник створювався не у відповідності з постановою Кабміну, а при його підприємстві. Але Биківня - це не просто поховання. Йдеться про те, що вона має стати місцем дослідження всіх масових поховань жертв репресій в Україні. А таких є багато. Можливо, в майбутньому, буде створено в Україні Інститут пам'яті. Вважаю, що вандалізм у Биківні не може залишатися непокараний.

Але, на жаль, залишається. Продовжує бурхливу діяльність на посаді відповідального секретаря Міжвідомчої державної комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій В.Казакевич. Інший ветеран "увічнення пам'яті жертв" А.Амонс, безпосередньо причетний до авантюри з "польськими" розкопками, як юрист відділу відомства В.Казакевича, 1999 року щосили блокував виконання розпорядження Президента про відновлення справи по Биківні, категорично виступав проти розкопок, щоправда, в іпостасі військового прокурора. Коли ж биківнянська справа все-таки була відновлена, А.Амонс добився її закриття через 2-3 місяці. Проте з ентузіазмом сприяв руйнуванню заповідної території, коли з'явився шанс биківнянські жертви показати неукраїнськими.

До профанації ідеї створення Державного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", на жаль, долучилися і ті, кого "жаба душить". У листі до Прем'єр-міністра України Анатолія Кінаха голова Всеукраїнського товариства "Меморіал" Лесь Танюк і голова Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих Євген Пронюк скаржаться на КМДА, яка "в односторонньому порядку" хоче призначити Романа Круцика директором заповідника, і пропонують, звісно, "враховуючи величезне загальнодержавне та міжнародне значення заповідника", гідну альтернативу - В.Казакевича.

Щоправда, називають ще одне прізвище - Миколи Лисенка, заздалегідь знаючи, що 74-літню людину директором грандіозної новобудови не призначають, проте наполягають на широкому обговоренні "альтернативних кандидатур на почесну та відповідальну посаду", які могли б "належніше виконувати цю роботу, ніж запропонований кандидат". Ну, хто б казав, але Лесь Степанович… Невже кортить і створення Державного заповідника "Биківнянські могили" перевести в русло імітації бурхливої діяльності? Лише після реєстрації 1999 року столичної організації товариства "Меморіал" кияни пересвідчилися, що, крім мітингів, може бути конкретна робота. Адже майже за 15 років існування Всеукраїнського товариства - ні Інституту пам'яті, ні Музею комуністичних репресій, ні меморіального комплексу, ба, навіть приміщення для "Меморіалу" в Києві нема. І раптом - зворушлива турбота про "почесну" посаду директора. Проте, перш ніж збирати ужинок почестей, на цій ниві доведеться каторжно працювати: роками політично експлуатувати Биківню і нічого не зробити для увічнення пам'яті її жертв - на таку непристойність не кожен відважиться.

…Усупереч сподіванням "доброзичливців", скандал став своєрідним стимулятором створення заповідника. Ділова тональність нарад, визначення обсягу робіт і їх виконавців, створення дирекції, формування бюджету на розвиток Державного заповідника в цьому році закладають фундамент для дальшого поступу. Нівелювання трагедії українського народу, який у ХХ столітті зазнав від тоталітарних режимів нечуваних втрат, не може тривати вічно, тим паче тепер - не пора!

Марія БАЗЕЛЮК

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ